12. Заєць і лев

Юрій Федькович

«Чи правда то, – так заєць куций

У лева-короля питав, –

Що цап раз з книжки нам читав,

Що всі звірські князі і дуки буцім

Якоїсь примхи ся жахають,

А то такої ніжної…?» – «Я знаю!

Го перебив король, – на примір кажуть,

Що я ся бою когута,

Кінь верхоблюда, і так далі. Та

Я сему, сину, не пораджу,

Бо це є правда». – «Коли так, –

Обізвавсь заєць неборак, –

То не дивуюсь я на примху мою:

Чого я псів тих так ся бою!»

Що може – вибачайте ми – дурак! –

Що лев то лев, не заєць неборак!…

20/IX, 1887

Примітки

Друк. Бібл. для мол., 1887, с. 162. Друкуємо із автографу поетового (ut supra).

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 536 – 537.