11. Заєць

Юрій Федькович

«О, Боже мій! – так заєць раз ридав –

Ти кожному якусь потугу дав:

Дав чоловіку ум, дав псові зуби,

Ведмідь з корінням вириває дуби,

Мурашки навіть кожний ся боїть!

Але мене?.. О, гіренький мій світ!

Шкода лиш, що я чимось звуся!…

От лучше піду, утоплюся,

Тай спокій голові… Нема мені чого жить!»

Пішов наш куций ся топить.

Приходить понад став (се діялось в неділю);

Жаби на березі ся гріли,

Та й керекорили, звичайно як жаби:

Про смутчі бузьки, про шваби,

Як з булкою їх собі у маслі смажать,

Від так знов про ворони вражі…

Аж тут з корчів наш заєць – гульк!

Жаби усі як раз у воду бульк!

А заєць зупинивсь та й каже:

«Коли ж мене хоч жаба ся боїть,

То не гіренький ще мій світ!»…

18/VIII 1887.

Примітки

Друк. Бібл, для мол., 1887, с. 127. Друкуємо з автографу поетового (піваркуш звич. паперу, писано по однім боці,- в низу підпис автора і дата), власність Руської Бесіди в Чернівцях.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 536.