1. Коник каже

Юрій Федькович

Я гуляю, я буяю, як вітер у гаю,

Ношу свого господаря, де сам загадає:

До родини у гостину, до цісаря в Відні,

Де ту славу добувають жовнярики вгідні.

Тому мене він кохає, на стайні тримає,

Вичесує щіточками, в ріці напуває.

Тому би я і не хотів лиш коником бути,

Своєму газді молодому всю славу добути.

Примітки

Друк. уперше «Зоря, читаночка для сільських людей, книжка перша. У Львові 1869. Коштом и заходом товариства «Просвіта», стор. 27 – 28. Друкуємо тут з автографу-бруліону поетового (піваркуша звич. паперу, записаний з обох боків, з численними поправками, без підпису й дати, дрібним письмом 1860-их років), власність Руської Бесіди в Чернівцях.

Оця байка разом з ч. 2 була друкована не раз під спільним, не Федьковичевим заголовком «Кінь і віл».

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 529.