Перша дія
Вільям Шекспір
переклад Освальда Бургардта
Перша сцена
Ельсінор. Тераса перед замком.
(Франціско на варті. Входить до нього Бернардо)
Бернардо
Хто там?
Франціско
Хто йде? Спинись! Який пароль?
Бернардо
Нехай живе король!
Франціско
Бернардо?
Бернардо
Я!
Франціско
Ти саме вчас прийшов. Який ти справний!
Бернардо
Вже б’є дванадцята; йди спать, Франціско!
Франціско
За це я дякую, бо лютий холод,
і сумно тут.
Бернардо
А як вам вартувалось?
Франціско
Ніде ані шиширх!
Бернардо
Ну, на добраніч!
Як стрінеш ти Горація й Марцелла,
скажи, хай поспішать на варту стати.
Франціско
Оце, мабуть, вони… Агов! Хто йде?
(Входять Гораціо й Марцелл)
Гораціо
Держави друзі…
Марцелл
… короля підданці.
Франціско
Добраніч вам!
Марцелл
Прощай, вояче чесний.
Хто заступив тебе?
Франціско
Бернардо тут.
Ну, на добраніч вам!
(Виходить)
Марцелл
Агов! Бернардо!
Бернардо
Чи тут Гораціо?
Гораціо
Немов би тут!
Бернардо
Вітаю вас, Горацію, Марцелле!
Марцелл
Ну що, чи появлявся знов той дух?
Бернардо
Не бачив я нічого.
Марцелл
Гораціо, той каже – це химери
і віри нам не йме, що двічі вже
з’являлася ота жахна мара.
Ну, так отож його ми попросили,
щоб з нами вартував він цеї ночі:
коли тут знов появиться той привид,
нехай невіра зайде з ним в розмову.
Гораціо
Та ну бо цить! Не з’явиться…
Бернардо
Сідай!
Ми знову атакуємо твій слух,
що, мов фортеця, проти нас замкнувся:
було це двічі уночі.
Гораціо
Гаразд,
сідаймо і послухаймо Бернарда.
Бернардо
В останню ніч,
коли он та далека зірка в небі,
свій круг завершивши, світила там,
де світить і тепер, я і Марцелл,
як саме дзвін пробив годину…
(Входить Дух)
Марцелл
Цить-цить, мовчи; дивись, он знов іде!
Бернардо
Та сама постать, що й король покійний.
Марцелл
Спитай його, Горацію: ти вчений.
Бернардо
А чи ж не схожий він на короля?
Гораціо
Ще й як! Мене проймає жах і подив.
Бернардо
Він слова жде!
Марцелл
Промов, Горацію!
Гораціо
О, хто ти, що блукаєш уночі,
одягши ту військову пишну зброю,
в якій ходжав колись король покійний?
Кажи! Тебе я небом заклинаю!
Марцелл
Образився…
Бернардо
Дивись, вже геть іде!
Гораціо
О, стій! кажи! тебе я заклинаю!
(Виходить Дух)
Марцелл
Пішов, не відповівши.
Бернардо
Ну що ж, Горацію!
Ти ввесь пополотнів, тремтиш, як лист.
Невже це все не більше, як химера?
Що скажеш ти?
Гораціо
Ось присягнусь: я б віри не пойняв,
якби не бачив все на власні очі.
Марцелл
Чи схожий він на короля?
Гораціо
Як ти на себе!
Така була колись на ньому зброя,
як люто стявся він з норвежцем гордим,
так брови супив він, коли у сварці
із санок витрусив на лід поляка.
Як дивно все…
Марцелл
Вже двічі він в цю мертву, глупу пору
пройшов повз нас військовою ходою.
Гораціо
Це все збагнути я ніяк не можу,
але гадаю, що воно віщує
якісь негоди злі державі нашій.
Марцелл
Гаразд, сідайте, друзі, та й скажіть,
коли хто знає з вас: навіщо всі
так мучаться, вартуючи щоночі;
навіщо день-у-день гармати ллють,
купують у сусід воєнну зброю,
та ще на корабельнях так працюють,
що вже й неділя всім за будень стала?
Навіщо поспіх цей і ця гарячка,
що спарувала ніч і день у праці?
Хто міг би це нам з’ясувати?
Гораціо
Я!
Пішла вже поголоска. Наш король,
що тінь його ми бачили недавно,
колись побився навзаклад з норвезьким:
король норвезький Фортінбрас позаздрив
отій великій славі, що її
здобув собі хоробрістю наш Гамлет,
і викликав його на герць смертельний.
Тут Фортінбрас загинув, а була в них
печаткою й законом стверджена
угода, за якою припадали
всі землі й володіння переможцю:
якби загинув наш король у герці,
то і його країни, як застава,
законно Фортінбрасові припали б.
Отож за договором чесним Гамлет
успадкував ті землі. А тепер
син Фортінбраса, сповнений завзяття
палкий юнак, стягнув лихих паливод,
харцизників, охочих до пригод,
які за хліба шмат підуть на все.
Отож юнак цей має на меті, –
як це наш уряд зразу розкусив, –
назад здобути збройною рукою,
відвоювати землі ті, які
утратив батько. Це, як я гадаю,
і є причина наших готувань.
Тому щоночі пильна варта й чата,
тому по всій країні метушня.
Бернардо
Мабуть, що так воно, а не інакше,
бо ж не даремно тут, закутий в броню,
блукає віщий привид короля,
що був і є причиною цих звад.
Гораціо
Це порошинка, що сліпить нам око.
Колись в високім і преславнім Римі,
як мав загинути великий Цезар,
мерці у саванах, з могил тікавши,
по вулицях блукали і квиліли.
Зірки хвостаті і роса кривава
прозвістками були, і плямами
взялося сонце, а світило вогке,
якому хлань Нептунова кориться,
затьмарилось, немов би в судний день.
Чи ж не такі знамена і тепер
являли вкупі нам земля і небо?
Це тільки віщуни лихої долі,
предтечі горя, кари і біди,
які відвідають країну нашу.
(Повертається Дух)
О цить! дивись! Он знов воно іде!
Спиню його, хоч би й мені тут смерть!
Примаро, стій! Як є у тебе голос,
заговори!
Якщо я можу вдіяти добро,
що принесе тобі й мені спасіння,
заговори!
Якщо загрожує державі доля
лиха, яку ще одвернути можна,
заговори!
Якщо ти за життя скарби нагарбав,
неправдою здобуті, й закопав
та мучишся, блукаючи по смерті,
заговори, спинись, заговори!
(Співає півень)
Спини його, Марцелле!
Марцелл
Я вдарю алебардою!
Гораціо
Удар, спини!
Бернардо
Він тут!
Гораціо
Він там!
Марцелл
Він щез!
(Виходить Дух)
Образився, бо ж він такий величний,
а ми спинить хотіли силоміць.
Він, наче те повітря, невразливий,
удари наші – тільки зла наруга.
Бернардо
Хтів щось сказать – та півень проспівав.
Гораціо
Здригнувся він, як та душа пропаща
на поклик владної сурми. Я чув:
як скоро півень, ранішній трубач,
своїм дзвінким і голосистим співом
розбудить бога денного від сну,
то блудний дух, хоч де б він був в ту пору,
– на морі, на землі, в огні, в повітрі, –
на поклик цей додому поспішає.
Ми в цьому впевнились на власні очі.
Марцелл
Розтанув він, як півень проспівав.
Я чув, як настає пора, коли ми
святе Різдво Спасителя святкуєм,
то цілу ніч досвітній птах співає.
Не сміє жоден дух тоді блукати.
Зцілющі ночі ті, планети щастя
несуть, відьми не сміють чаклувати,
бо це пора священна й благодатна.
Гораціо
І я так чув і трохи віри йму.
Та гляньте, ранок у плащі багрянім
зі сходу йде по росянім узгір’ї.
Вже годі вартувать! Моя порада:
все, що ми бачили цієї ночі,
нам треба Гамлетові розказати.
Чи згідні ви? Бо цього вимагають
наш обов’язок і відданість наша.
Марцелл
Гаразд. Хай буде так! А я вже знаю,
де цього ранку нам його знайти.
(Виходять)
Друга сцена
Парадний покій у замку.
(Входять Король, Королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Вольтіманд, Корнелій, панство й почет)
Король
Яскраві ще болючі спогади
про наглу смерть улюбленого брата;
нам слід було б ще серцем сумувати,
і мусіла б уся країна стати
скорботою зборозненим чолом;
але наш розум переміг природу,
ми з мудрим сумом згадуємо брата,
не забуваючи й себе. Отож
із радістю, потьмареною смутком,
з очами повними і сліз, і втіхи,
весільний спів з’єднавши з похоронним,
урівноваживши журбу і щастя,
ми нашу братову і найяснішу
володарку потужної держави
дружиною своєю нарекли.
На це була ухвала ваша мудра
і ваша згода. Дяка вам за все.
А далі знайте, юний Фортінбрас,
який, мабуть, нас має за ніщо
та думає, що після смерті брата
держава наша вкрай вже розхиталась,
весь сповнений високодумних мрій,
посланнями нам часто докучає
та вимагає повернути землі,
що їх законно наш хоробрий брат
колись у його батька відібрав.
Це все. І от покликали ми вас,
щоб сповістити, що ми написали
листа до Фортінбрасового дядька.
Старий, до ліжка хворістю прикутий,
не відає нічого і не знає
про заміри небожа, що вербує
те військо із його підданців. Хай він
край покладе цій авантюрі. Отже,
вас двох, Корнеліє і Вольтіманде,
до короля норвезького з листом
ми виряджаємо, не даючи
ніяких ширших повноважень вам,
аніж зазначено у цій статті.
Прощайте й виявіть свою ретельність.
Корнелій і Вольтіманд
Вона себе покаже в цьому ділі!
Король
Я цього певен. Прощавайте, друзі!
(Виходять Вольтіманд і Корнелій)
Тепер, що ти, Лаерте, скажеш нам.
У тебе є до нас якесь прохання.
Якщо воно до речі, то не марно
твій голос пролунає. Бач, ти ще
не попросив – а я вже пропоную.
Як волю серця волить голова,
як ротові прислужує рука,
так твого батька данський трон милує.
Що хочеш ти, Лаерте?
Лаерт
Володарю!
До Франції дозвольте повернутись,
бо звідти я прибув сюди, щоб вам
при коронації віддати шану.
Тепер я виконав цей обов’язок
і лину знов до Франції думками.
Хай зволить ваша ласка королівська!
Король
Чи зволить батько твій? Полонію!
Полоній
Він, пане, винудив у мене згоду
настирливими просьбами своїми,
і я ухвалу дав – приклав печатку,
і теж прошу, щоб був на це ваш дозвіл.
Король
Рушай! Ти добру вигодив годину,
Лаерте мій. Щасливої дороги!
А ти, мій рідний Гамлете, мій сину…
Гамлет
(нишком)
Рідня, та не споріднена душа.
Король
Чого тебе ще хмари сповивають?
Гамлет
Ні, я купаюся в проміннях сонця!
Королева
Зміни, мій Гамлете, цю барву ночі
і приязно поглянь на короля,
та не шукай, втопивши очі в землю,
шляхетного отця, що в ній спочив.
Все, що живе, помре, щоб перейти
у лоно вічності, і споконвіку
ведеться так. Це наш утертий шлях.
Гамлет
О, так, мадам, це шлях утертий!
Королева
То
чого ж ти на виду такий сумний?
Гамлет
Не тільки на виду, на вид, на вигляд!
Оцей мій чорний плащ, кохана мати,
звичайні шати темної жалоби,
цей спертий віддих і важкі зітхання,
і сліз рясний струмок, що ллє з очей,
і розпачу відбиток на обличчі,
всі образи і вияви журби, –
все це не зраджує мене: це вигляд,
це все людина може удавати.
Сум справжній там, у серці, невидимий,
а це – ті шати, що скорботі личать.
Король
У тебе, Гамлете, чутливе серце:
похвально, так за батьком побиватись.
Але твій батько теж утратив батька,
а батьків батько теж, і син повинен
посумувати слушний час – та й годі,
а так уперто в тузі горювати –
це нечестивство, гріх, і це не мужньо.
Це бунт і непокора небесам,
це виявляє кволий дух і розум
не досить вишколений, примітивний:
ми ж знаємо, що це – утертий шлях,
найзвичайнісінька у світі річ.
Навіщо ж це, обурившись, отак
до серця брать? Це гріх проти небес,
гріх проти мертвих, гріх проти природи.
І нерозумно це, бо споконвіку
вмирали всі батьки, й над кожним трупом
лунав і по сей день лунає вирок:
«Так мусить буть!» Об землю вдар журбою,
о Гамлете, – вона ж бо не поможе.
Тобі за батька я. Хай знає світ,
що ти до трону нашого найближчий,
і що до тебе я любов плекаю
не меншу, як до сина ніжний батько.
Не дуже нам до серця припадає
твій намір їхати до Віттенбергу,
й продовжувати студії свої:
ми просимо тебе, зостанься тут,
під нашим пильним доглядом ласкавим,
двораче перший наш, мій брате й сину.
Королева
Хай мати не марнує слів: зостанься,
о Гамлете, не їдь до Віттенбергу.
Гамлет
Скорюсь, оскільки мога, королево!
Король
Це відповідь і гожа, і похвальна –
будь, як король, у Данії.
(До Королеви)
Ходім!
Ця лагідна і добровільна згода
мов усміхом осяяла нам серце.
Отож даю наказ: про кожний келих,
що вихилятиме в цю ніч король,
нехай гармата хмари сповіщає,
небесний грім нехай вторить громам
земним на бенкеті бучнім. Ходім!
(Виходять усі, крім Гамлета)
Гамлет
Якби ж то ця міцна, тривала плоть
розпалася, розтанула росою!
Навіщо нам Господь заборонив
собі вкорочувати віку? Боже!
Яке нікчемне, марне та огидне
все, все життя! Тьху, тьху! Цей світ – немов
город неполотий, що геть заріс
кропивою та буйним бур’яном!
О, як воно могло дійти до цього?!
Два місяці, як він помер! О, ні,
ще й двох нема! Король, що проти нього
оцей король – як фавн супроти Феба!
Він матір так кохав, що й вітерцям
не дозволяв лиця її торкатись.
О, небо й земле! Спогади, умріть!
Вона горнулася до нього, так
немов любовна спрага ще зростала
від пестощів його. А не минув
ще місяць, як… Не хочу згадувать.
Нікчемство – назва вам, усі жінки!
За місяць!.. Не стоптала й черевиків,
що в них вона за тілом батька йшла,
мов та Ніоба, вся в сльозах, і от…
О Господи, тварина нерозумна,
і та за мертвим довше сумувала б!
За дядька віддалась, який на батька
скидається, як я на Геркулеса!
Один лиш місяць! Ще й облудні сльози
не висохли в роз’ятрених очах,
як віддалась. О, як вона спішила
на ложе кровозмісної розпусти!
З цього добра ніякого не буде.
О, серце, розірвись! Мовчати мушу.
(Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо)
Гораціо
Вітайте, ваша світлосте!
Гамлет
Радію вам…
Горацію! Невже це справді ти?
Гораціо
Покірний ваш слуга, достойний принце!
Гамлет
Слуга? О, ні. Мій добрий, вірний друг!
Чого це ти приїхав з Віттенбергу?
Це ти, Марцелле?
Марцелл
Мій добрий принце…
Гамлет
Я дуже радий вам.
(До Бернарда)
Вітаю щиро.
Чого ж це з Віттенбергу ти приїхав?
Гораціо
А так, щоб трохи байдиків побити.
Гамлет
Це й ворог твій сказати б не посмів.
Я вуха затуляю, бо не хочу
від тебе наклепу такого слухать.
Я знаю сам: який там з тебе байда!
Яке у тебе діло в Ельсінорі?
Заки поїдеш, пить тебе научим.
Гораціо
Мій принце, я на похорон приїхав.
Гамлет
О, не глузуй ти з мене, добрий друже!
Скажи, що ти приїхав на весілля.
Гораціо
Воно і справді якось швидко сталось.
Гамлет
О, це ощадність, друже мій, ощадність!
На стіл весільний подали ті страви,
які від похорону залишились.
О, краще би мені було зустрітись
з найгіршим ворогом в раю, аніж
до цього дня дожить. Я батька бачу.
Гораціо
Як бачите його, мій принце?
Гамлет
Очами духу.
Гораціо
Я знав його: він був король хоробрий.
Гамлет
І справжній муж, бо що не цаль – герой.
Я рівного йому ніде не бачив.
Гораціо
А я його, здається, вчора бачив.
Гамлет
Кого?
Гораціо
Отця покійного…
Гамлет
Покійного отця?
Гораціо
Вгамуйте на хвилину подив свій
і вислухайте, принце, нас уважно.
Оці панове свідками були…
Ми чудо бачили…
Гамлет
Кажіть мерщій!
Гораціо
На чатах стоячи, дві ночі поряд
це бачили Бернардо і Марцелл.
Опівночі, у темряву у глупу,
являвся привид їм – мов батько ваш,
від голови до п’ят закутий в броню.
Повільно, тричі, кроком урочистим
пройшов він перед їхніми очима,
близесенько. Вони ж поторопіли,
драглями начебто взялися з жаху,
стояли мовчазні і безсловесні.
Вони це потай звірили мені,
і в третю ніч я з ними став на чатах.
Все справдилось, бо о ту саму пору
з’явився дух, і був той привид схожий,
як між собою схожі ці долоні.
Гамлет
А де це відбувалось?
Марцелл
Мій принце, на терасі, де вартують.
Гамлет
А чи заговорили ви до нього?
Гораціо
О, так! Та дух не відповів мені,
і тільки раз він голову підніс,
неначе хтів до нас промовить слово,
та півень проспівав, і дух стенувся
і зник з-перед очей.
Гамлет
О, як це дивно!
Гораціо
Заприсягаюся життям: це правда.
Ми думали, що обов’язок наш –
вам розказати все.
Гамлет
Так-так. І це мене вже непокоїть.
Чи ви вартуєте сьогодні?
Марцелл і Бернардо
Так.
Гамлет
Закутий в броню, кажете?
Марцелл і Бернардо
У броню.
Гамлет
Від голови до п’ят?
Марцелл і Бернардо
Від голови до п’ят, мій принце!
Гамлет
А чи ви бачили його лице?
Гораціо
О, так! Було підняте забороло.
Гамлет
А чи дивився він похмуро?
Гораціо
Лице було не гнівне, а сумне.
Гамлет
Червоне, чи бліде?
Гораціо
Бліде, бліде.
Гамлет
І пильно він дививсь на вас?
Гораціо
О, пильно.
Гамлет
Шкодую, що не був я з вами.
Гораціо
Вас острах би пойняв.
Гамлет
Мабуть, мабуть. А довго він барився?
Гораціо
До ста ви встигли б полічить.
Марцелл і Бернардо
О, довше, довше!
Гораціо
В той раз, як я був, – ні.
Гамлет
А борода яка у нього, сива?
Гораціо
Така, як за життя: сріблясто-чорна.
Гамлет
Ну, я сьогодні з вами повартую;
він, може, прийде знов.
Гораціо
Авжеж він прийде.
Гамлет
Як постать батькову він прибере,
я з ним заговорю. Хоч би й там пекло
зайшлося галасом. Я попрошу вас:
як досі ви про цю мару мовчали,
так ви й надалі затаїть пригоду.
І що б не трапилось вночі сьогодні,
нікому не кажіть за це ні слова.
Я вам віддячу за любов. Прощайте!
Перед дванадцятою на терасі!
Я буду там.
Усі
Ми, принце, ваші слуги!
Гамлет
Не слуги ви, а други! Прощавайте!
(Виходять усі крім Гамлета)
Мій батько в броні! Тут не все гаразд.
Якби скоріше ніч! А ти чатуй:
діла злочинницькі побачать світ,
дарма, що їх присипано землею.
(Виходить)
Третя сцена
Покій в домі у Полонія.
(Входять Лаерт і Офелія)
Лаерт
Вже речі всі мої на кораблі.
Прощай, о сестро! З вітром ходовим,
як буде лиш нагода, надішли
про себе звістку. Не барись.
Офелія
О, ні.
Лаерт
А щодо Гамлетових залицянь,
то це у ньому грає кров, це жарт,
фіалка, що на провесні розквітла.
Солодким запахом вона, тендітна,
чарує мить коротку – та й по тому.
Офелія
Невже по тому?
Лаерт
Так, не мрій багато
Бо тіло, як росте, то набирає
не тільки моці і снаги: коли
зростає храм – зростає й літургія,
яку в тім храмі править дух. О, може,
тебе кохає ніжно він тепер,
без хитрощів, без плям його любов.
Та стережись: не вільний він у вчинках.
З народження на ньому обов’язок.
Не може він, як прості люди, сам
обрати, бо від вибору залежить
добробут цілої держави. Отже,
той вибір мусить тілові коритись,
якому був і є він головою.
Коли він скаже, що тебе кохає,
то ти словам не дуже віри йми:
не завжди може слово ділом стати,
бо Гамлет зволить тільки те вчинити,
на що дасть згоду Данії народ.
І зваж: ти втратиш честь, коли охоче
ти будеш слухати його пісень,
або відкриєш чистий скарб дівочий
його неугамованим жаданням.
О, стережись, Офеліє, сестричко,
ховайся в захисток, щоб не сягали
до тебе стріли пристрасті палкої,
бо непорочна діва надто щедра,
коли вона для місяця ясного
оголює свою дівочу вроду.
Саму чесноту не мине обмова,
і черв підточить весни первоцвіт
раніше, ніж бруньки його розпукнуть.
За молодощів, ранком росяним
вітри отруйні нищать ніжний квіт –
о, стережися. Страх дає безпеку,
а молодість сама собі є ворог.
Офелія
Моєму серцю буде ця наука
за вартового. Ти ж, мій любий брате,
не будь, як проповідник нечестивий,
що вказує тернистий шлях до неба,
а сам у сласній млості розкошує,
простуючи квітчастою тропою
гріха й глузуючи з своїх порад.
Лаерт
Ні, ні!.. Я забаривсь. Он батько йде.
(Входить Полоній)
Оце ми вдруге будемо прощатись.
Щаслива мить: благословення, дане
нам двічі – це подвійна благодать.
Полоній
О, ти ще тут! Мерщій, мерщій, Лаерте,
бо вже вітрила вітер надимає.
Прийми моє благословення й з ним
оці мої поради закарбуй
у пам’яті: не будь швидкий на слово;
заки чинити, вчинок обміркуй.
Ласкавий будь, але не будь з людьми
запанібрата. Вірного лиш друга
прикуй до себе ланцюгами з криці,
не ручкайся із приятелем кожним,
що вилупився щойно із яйця.
У сварку не встрявай, а посварившись,
гляди, щоб ворог твій тебе боявся.
На слух будь щедрий, на слова – скупий,
поради більше слухай, ніж давай.
Хай буде одяг твій такий, як личить
твоїм достаткам, але не химерний
і не вибагливий, хоча й багатий,
одежа бо виказує людину.
У Франції, в добірнім товаристві,
всі люди добре знаються на цьому.
Не позичай і наборг не бери:
позичивши, з грошима втратиш друга,
борги ж тобі зруйнують господарство.
А над усе: собі ти вірним будь.
І звідси висновок, як день, ясний:
з людьми не можеш бути ти нещирим.
Прощай! Нехай зросте в тобі цей засів.
Лаерт
Прощайте, батьку любий мій!
Полоній
Не гай часу: тебе вже слуги ждуть.
Лаерт
Прощай, Офеліє, і пам’ятай,
що я сказав.
Офелія
Твої слова замкнула
я в пам’яті своїй, а ключ – у тебе.
Лаерт
Прощай!
(Виходить)
Полоній
Що, донько, він тобі казав?
Офелія
За Гамлета була у нас розмова.
Полоній
До речі це. Гаразд!
Мені казали, що тепер частенько
принц Гамлет гає вільний час з тобою,
а ти охоча бавитися з ним.
Коли це так, – мене бо добрі люди
остерігали, – то скажу тобі,
що ти себе поводити не вмієш.
Скажи мені, що сталося між вами?
Офелія
О, він не раз освідчував мені
своє кохання…
Полоній
Кохання! Цить! Ти як дурне дівчатко,
ще недосвідчене у небезпеках.
Отим освідченням ти віри ймеш?
Офелія
Не знаю, батьку, що мені й гадати.
Полоній
А я навчу: гадай, що ти – дитя,
не слухай тих освідчень не при свідках
Шануйся; їм ціна – щербатий гріш.
Якби з-за тих освідчень не ославив
тебе на цілий світ несвітський сором.
Офелія
Він, тату, залицявсь до мене чесно.
Полоній
Ей, чесно, – знаємо, яке це «чесно».
Офелія
Слова свої він стверджував клятьбою,
заприсягався силами небес.
Полоній
То сільця, щоб ловити перепілок.
Я знаю сам: як кров кипить, язик
на обіцянки щедрий. О, цей пломінь,
дає він тільки світло, а не жар;
він ще й не спалахнув, як вже загас;
не уявляй, що це вогонь. Віднині
скупіша будь на пестощі дівочі,
цінуй дорожче бесіди свої
і не біжи на перший поклик принца.
Бо знаєш, Гамлет – він ще молодий,
та ще йому й простору дано більше,
аніж тобі, Офеліє. Отож
не вір його клятьбам: вони облесні,
фальшива їхня барва прикриває
бажання нечестиві. Та клятьба
бринить, немов обітниця священна,
щоб легше обдурить. Оце й усе.
Я коротко скажу: не хочу я,
щоб марно гаяла ти вільний час
на балачки і бесіди зальотні.
Гляди ж мені і все запам’ятай.
Офелія
Хай буде ваша воля, тату.
(Виходять)
Четверта сцена
Тераса.
(Входять Гамлет, Гораціо і Марцелл)
Гамлет
Ну, й вітер дме. Який шалений холод!
Гораціо
Сердитий і кусючий вітер.
Гамлет
Котра година?
Вже скоро північ.
Марцелл
Ні, вже дванадцята пробила!
Гораціо
А я й не чув. Тоді вже близько час,
коли цей дух почне свою прохідку.
(За сценою сурми і гарматний салют)
Що означає це, мій принце?
Гамлет
Король всю ніч сьогодні бенкетує.
Там рейнське п’ють, танцюють і стрибають,
коли ж він вихиляє повний келих,
то труби і літаври ознаймують
цей подвиг короля.
Гораціо
Це звичай ваш?
Гамлет
На жаль.
Хоч я тут народивсь і змалку звик
до цього звичаю, але гадаю,
що краще нам зректись таких звичаїв.
Така пиятика погану славу
поширює на заході і сході.
П’яницями нас люди прозивають.
Плямують нас, та іншим нашим вчинкам
хоч як вони прекрасні і високі,
не віддають належної пошани.
Воно з людьми трапляється частенько,
що є у них якась природна вада,
з якою народилися на світ, –
і це вина не їхня, а природи, –
отож буває вдача запальна,
яка руйнує розуму припони,
а то буває в них така закваска,
яка зневажує людську звичайність,
і от ці люди, маючи тавро, –
чи то природи дар, чи дар планети, –
хоч би й у них були такі чесноти,
що іншим їх ніколи не збагнути,
за цю єдину ваду зазнають
загальної огуди: невеличка
та примішка безталану лихого
нанівець зводить їхні переваги.
(Входить Дух)
Гораціо
Дивіться, принце, він!
Гамлет
О, захистіть нас, янголи Господні!
Чи ти душа спасенна, чи заклята,
чи з неба ти прийшов, чи з надр пекельних,
чи наміри твої лихі, чи добрі,
хто б ти не був, о привиде незнаний,
я говорю до тебе: о Гамлете,
королю, батьку мій, о, відповіж,
щоб я не мучився у сліпоті.
Скажи, чому твої свячені кості,
в землі поховані, роздерли саван?
Чому гробниця, де ти спочивав,
свої важкі щелепи мармурові
роззявила і вивергла тебе?
Навіщо, мертве тіло, ти блукаєш
у світлі місячнім, закутий в крицю?
Навіщо жах наводиш ти на блазнів?
Навіщо навіваєш нам думки,
що їх душа збагнути неспроможна?
Навіщо це? Скажи, чого ти хочеш!
(Дух киває Гамлетові)
Гораціо
Він кличе вас, щоб ви пішли за ним,
неначе таємницю має звірить
вам одному.
Марцелл
Дивіться, як привітно
він вабить вас в якесь самотнє місце.
О, ви не йдіть за ним!
Гораціо
Ні, ні, не йдіть!
Гамлет
Піду, він тут не хоче промовляти.
Гораціо
Не йдіть, не йдіть!
Гамлет
Чого ж мені боятись?
Моє життя і шеляга не варте,
а що душі він може заподіять,
коли вона безсмертна, як і він?
Он знов мені киває. Я піду.
Гораціо
А що, коли він вас у нурт затягне,
або на шпиль стрімчастої гори,
яка он там над морем височіє?
Він може на потвору обернутись
і так вас, принце добрий, налякать,
що з глузду з’їдете. Лише помисліть!
Там стоячи, і так завмреш ти з жаху,
бо голова аж оборотом піде,
як позирнеш у ту морську безодню,
що унизу клекоче.
Гамлет
Він киває.
Іди, а я піду слідом.
Марцелл
Не йдіть, о любий принце!
Гамлет
Руки геть!
Гораціо
Послухайте, не йдіть!
Гамлет
То кличе доля,
вона напружила в моєму тілі
всі жили: я – мов той Немейський лев.
Киває він. Пустіть мене! Клянусь,
що з вас самих я духів пороблю!
Пустіть, кажу! Я за тобою йду.
(Виходять Дух і Гамлет)
Гораціо
Він наче сам не свій – як божевільний.
Марцелл
Ходім за ним, не кидаймо його.
Гораціо
Ходім услід… До чого це все дійде?
Марцелл
Мабуть, у Данії не все гаразд.
Гораціо
Хай милує Господь.
Марцелл
Ходімо вслід.
(Виходять)
П’ята сцена
Інше місце на терасі.
(Входять Дух і Гамлет)
Гамлет
Куди ведеш? Кажи, не йду я далі.
Дух
О, слухай.
Гамлет
Слухаю.
Дух
Вже близько час,
коли в сірчане полум’я пекельне
я повернутись мушу.
Гамлет
Ой, нещасний!
Дух
Ти не жалкуй мене, а пильно слухай,
що викрию.
Гамлет
Я слухаю, кажи.
Дух
Почувши це, помститися ти мусиш.
Гамлет
За що?
Дух
Я твого батька дух,
засуджений блукати уночі,
а вдень гріхи покутувать в огні,
аж поки злочини, що їх вчинив
я за життя, не спалить той вогонь.
Та заборонено мені казати
про муки, що терплю я в тій в’язниці:
якби промовився одним слівцем,
тобі у жилах кров палка застигла б,
а очі, мов зірки, з орбіт шугнули б,
і кучері б твої заворушились,
наїжилась би кожна волосинка,
немов голки на злому їжаці.
Але це потойсвітнє одкровення
не для людського вуха. Слухай, слухай!
Якщо кохав ти свого батька…
Гамлет
Боже!
Дух
Помстись за підле душогубство.
Гамлет
Як, душогубство?
Дух
Мерзенніше понад усякі інші,
протиприродне, підле душогубство.
Гамлет
Мерщій кажи, і я на крилах думки,
на крилах мрій закоханого хлопця
до помсти полечу.
Дух
Годящий ти…
і був би ти млявіший за осику,
яка росте над берегами Лети,
якби оце тебе не схвилювало.
Так слухай, Гамлете, ідуть чутки,
що, як я спав в саду, то змій вжалив
мене, ця вигадка про смерть мою
пішла по Данії; та знай, юначе,
той змій, вжаливши твого батька, носить
його вінець.
Гамлет
Мій здогаде пророчий!
То дядько!
Дух
Цей нечестивий звір, цей кровозмісник,
він чарами чаклунськими й словами
(проклятий дар ті чари нечестиві,
що владні спокусити!) прихилив
до свого віроломства королеву.
О Гамлете! Яка була це зрада!
Моя любов була така шляхетна,
що я додержував усіх обітниць,
які був дав, шлюбуючи її.
Вона ж мерзотникові піддалась,
який – ніщо супроти мене.
Чесноту не зведе порок ніколи,
хоч би й прибрав він образ серафима.
А похіть хоч із янголом спаруй –
вона, небесним ложем наситившись,
ласує покиддю…
Пора… повіяв свіжий подув ранку…
хай докажу. Одного дня в саду
я задрімав по півдні, як звичайно.
В ту тиху пору дядько твій прокрався,
в руці він мав фіал з блекотним соком,
якого влив мені по краплі в ухо.
Лиха отрута це була, від неї
одразу кров міняється в людини,
вона, немов живе, текуче срібло,
по жилах розливається й струмує.
І, як зсідається те молоко,
коли до нього краплю оцту дати,
так само кров збігається й густіє.
Отак ураз і кров моя загусла,
і вкрилося коростою та струпом
моє гладеньке тіло.
Отак у сні мене рукою брата
позбавлено життя, корони й жінки,
і стято в рясті буйному гріхів,
без сповіді, причастя і собору.
Без прощі я, не давши звіт останній,
з гріховним тягарем на суд явився.
О жах! О жах! О жах!
Якщо у тебе серце в грудях є,
не попусти, щоб королівське ложе
було кублом проклятої розпусти.
Але, як братимешся ти до помсти,
то кров’ю матчиною не плямуй
ти рук своїх. Хай небо їй віддасть,
нехай вона відчує ті терни,
що серце колять і ятрять. Прощай!
Уже світляк віщує близький ранок,
бо блиск його тьмяніє й пригасає.
Прощай, прощай, прощай!
(Виходить)
Гамлет
О янголи небес! О, земле й жаре
пекельних надр! Гартуй себе, о серце!
О жили, не млявійте, а напружтесь!
Гартуйтеся!.. Щоб я не забував!
О, нещасливий душе! Доки пам’ять
живе в цій голові, я не забуду!
О, так, з таблиці пам’яті моєї
я всі нікчемні спогади зітру,
усі цитати книжні і вражіння,
що полишили досвід і життя,
і твій наказ єдиний хай живе,
мов витавруваний, у книзі мозку,
і непотьмарений. Клянуся небом!
О, згубнице лиха!
Негіднику із усміхом невинним!
О, де мої нотатки? Запишу:
Людина, що всміхається, буває
негідником. Так в Данії ведеться.
(Занотовує)
Ну, й дядько! Хай віднині буде гаслом
оте «Прощай, прощай і не забудь!».
Клянусь.
Марцелл і Гораціо
(за сценою)
О принце, принце!
(Входять Гораціо і Марцелл)
Марцелл
Принце Гамлете!
Гораціо
Нехай Господь вас милує.
Гамлет
Амінь!
Гораціо
Агов, агов, мій принце!
Гамлет
Агов, агов! Лети, соколе!
Марцелл
Ну, що, мій принце?
Гораціо
Що тут сталось, принце?
Гамлет
Предивне диво.
Гораціо
Розкажіть, мій принце!
Гамлет
Ви все розплещете!
Гораціо
Ні, ні! Клянуся, ні!
Марцелл
Ні, ні, мій принце!
Гамлет
Чи здумала б таке душа людська?
Ви не прозрадите?
Гораціо і Марцелл
Та ні ж бо, принце!
Гамлет
Якщо десь є у Данії негідник,
то він лихий мерзотник!
Гораціо
Щоб істину таку сказать, не треба
вставати духові з могили.
Гамлет
Так.
Це рація! Отож часу не гаймо,
давайте, друзі, руки, попрощаймось,
і піде кожен з вас до свого діла,
бо в кожного із нас – хоч і мале –
є діло. Що ж до мене, бідолахи,
то я піду молитись.
Гораціо
Мій принце! Це слова чудні і дикі!
Гамлет
О, не бери за зле мені цих слів!
Прости мені!
Гораціо
Тут зла нема, мій принце!
Гамлет
Клянуся Патріком святим, що є.
Велике зло! А щодо цього духа,
то це – скажу я вам – є добрий дух.
Кортить вас знать, що трапилось між нами,
цікавість опануйте, добрі друзі.
Ви друзі шкільних літ і вояки,
так обіцяйте ж ви…
Гораціо
Що, що, мій принце?
Гамлет
Що ви про цю подію – ані слова.
Марцелл і Гораціо
Ми обіцяємось!
Гамлет
Заприсягніться!
Гораціо
Клянусь, клянусь!
Марцелл
І я клянусь, мій принце!
Гамлет
Кляніться на мечі!
Марцелл
Ми ж поклялись!
Гамлет
Ні, на мечі кляніться!
Дух
(під землею)
Кляніться!
Гамлет
Ага! Це, небораче, ти! Ви чули?
Як швидко риє кріт цей під землею!
Заприсягнітеся!
Гораціо
У чому, принце?
Гамлет
Що ви про все нікому ані слова.
Кляніться на мечі!
Дух
(під землею)
Кляніться!
Гамлет
Ніс et ubique! Ну, сюди, панове,
на інше місце!
Заприсягніть, на меч поклавши руки,
що ви ніде, нікому ані слова.
Кляніться на мечі!
Дух
(під землею)
Кляніться!
Гамлет
Як швидко ти, старий хом’яче, риєш!
Меткий копач! Ходімо далі, друзі!
Гораціо
О, світе мій! Це все чудне і дивне!
Гамлет
Тоді вітай це диво, як чужинця!
Бо є і на землі й на небі речі,
які усім філософам не снились.
Ходім!
Отут заприсягніть мені удруге,
що ви, – хоч як би дивно я повівся,
хоч би й мені колись на думку спало
удати божевільного чи блазня, –
що ви, отак схрестивши руки, чи
отак похитуючи головою,
не скажете: «А нам відомо щось!»,
або: «Невільно нам про це казати!»,
«Якби ж нам розв’язати язика!»,
що не прохопитесь двозначним словом,
і що не зрадите, що вам відомо.
Кляніться ласкою небес! Кляніться!
Дух
(під землею)
Кляніться!
Гамлет
Спокійся, о, спокійся, блудний душе!
(Клянуться)
На вас звіряю я свою любов.
На що спроможний бідолаха Гамлет,
щоб виявити вам свою прихильність,
все те він радо вчинить. Тож ходім!
На губи пальця покладіть. Благаю!
З уторів вийшов час. О, клята доле,
що я це мушу до ладу довести!
Ходімо! Підем, друзі, разом!
(Виходять)
Примітки
Ельсінор: Данське місто Helsingör, де є замок, схожий на описаний в «Гамлеті». Може, Шекспір сам побував там з трупою акторів.
ти вчений: Вчений знав по-латинському і латинським кабалістичним віршем (signa te signa, temere me tangis et angis – вірш, однаково читаний від початку до кінця і з кінця до початку) міг заклясти привида.
із санок витрусив на лід поляка: – he smote the sledded Polacks on the ice. У «Гамлеті» часто згадується поляків, але деякі видання і коментатори (Шмідт) замість «Polacks» подають «pollax»; тоді треба було б перекласти: «шпурнув, розгнівавшись, важку сокиру».
Колись в високім і преславнім Римі: Безпосередньо перед «Гамлетом» Шекспір писав «Юлія Цезаря», де говорилося про всілякі признаки перед смертю Цезаровою, що їхній опис певно запозичено з Плутархової біографії Цезаря.
мій рідний Гамлете: Королі зверталися до родичів та інших королів, як до рідні, називаючи їх «cousin» (брат у других).
Ні, я купаюся в проміннях сонця: Іронічна відповідь. Проміння сонця – це ласка королівська.
барва ночі: Це може однаково стосуватись так до настрою, як і до жалобних шат Гамлета.
Радію вам: Вимовивши шаблонову фразу, Гамлет підносить очі і раптом пізнає друзів.
Це звичай ваш? – На жаль: Про пиятики при дворі данськім писав Гауелл у своїх листах, оповідаючи, як короля (Крістіана IV, 1588-1649) п’яного винесли в кріселку, коли він вихилив заздравних аж тридцять п’ять кубків. Пише і Сігер у своєму щоденнику (14 червня 1603):
«По кожнім тості давано шість, вісім і десять вистрілів з тяжких гармат… Чоловік міг би розхворуватися, тільки слухаючи їх п’яних тостів».
Гаррінгтон описує приїзд данського короля до Англії і пияцтва, що були з тієї нагоди:
«Просто думаєш, що в Мохаммедовім раю опинився: од дурману й заласся не знаєш, як і дух держиться в тілі… Ці звичаї перейняли ми з Данії, і вони нас до добра не доведуть».
(Матеріал цей здебільшого взято з примітки Старицького).
Мабуть, у Данії не все гаразд: Вислів, що став за прислів’я.
О жах! о жах! о жах: Деякі видавці приписують цей вигук Гамлетові, що перебиває оповідання духове.
то я піду молитись: Певно, гра слів: pray – молитись, а prey – чатувати.
Клянуся Патріком святим: Гамлет клянеться Патріком, бо цей святий повиганяв усіх змій з Ірландії, а Гамлетів батько, як ішла поголоска, загинув від змії, що ніби вжалила його.
Кляніться на мечі: Держак меча мав форму хреста.
Ніс et ubique: Слова з латинської формули присяги, а заразом і відповідь на вимогу духову додержати ритуалу.
На інше місце: Змовники за давніх часів, присягаючись, кілька разів міняли місце й поновляли слова присяги.
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1960 р., т. 4, с. 17 – 60.