П’ята дія
Вільям Шекспір
переклад Освальда Бургардта
Перша сцена
Кладовище.
(Входять два могильники з лопатами і т. п.)
Перший могильник
Чи ж можна ховати за християнським обрядом таку, що з власної охоти шукала собі царства небесного?
Другий могильник
Кажу тобі, що можна, отож копай швидше. Було слідство, і звелено ховати по-християнському.
Перший могильник
Та яким чином? Хіба вона втонула, обороняючи своє життя?
Другий могильник
Ну що ж, такий висновок зроблено.
Перший могильник
Ну, то мабуть самообороняючись, – інакше бути не може. Бо закон каже: коли я топлюся охотою своєю, то це є вчинок, а вчинок має три ступені: почин, вчин і чин. Ergo, вона втопилася навмисне.
Другий могильник
Та слухай, друже могильнику…
Перший могильник
Стривай! Ось тобі вода, ось стоїть чоловік. Гаразд. Коли чоловік іде до води і топиться, то, хіть-нехіть, він іде, зауваж. Але коли вода прийшла до чоловіка і втопила його, то він не сам втопився. Ergo, він у власній смерті не повинний і віку собі не вкоротив.
Другий могильник
А хіба це закон?
Перший могильник
Авжеж. Як слідчий захоче, то й буде закон.
Другий могильник
Хочеш правду знати? Не була б вона панночка дворянського роду, то не ховали б її на християнському цвинтарі.
Перший могильник
Либонь, що так. Тим воно й жалко, що вельможним людям більше волі на цім світі топитися і вішатись, аніж іншим християнам. Дай но заступа. Нема дворян давнішого роду, як садівник, копач і могильник: вони держаться Адамового ремесла.
Другий могильник
Хіба Адам був дворянин?
Перший могильник
Він же перший зброю до рук узяв.
Другий могильник
Та чи ж була у нього зброя?
Перший могильник
Та чи ти поганець, чи що? Чи ти не розумієш Святого Письма? А Письмо глаголе: Адам копав. А чим би він копав, як не зброєю – заступом. Ще одне питання тобі загадаю; як до ладу не відповіси, то признайся, що ти…
Другий могильник
Ну, ну!
Перший могильник
Хто будує міцніше за муляра, корабельника і тесляра?
Другий могильник
Той, хто робить шибениці, бо його будова переживе тисячу постояльців.
Перший могильник
Твій дотеп мені до вподоби, їй-богу. Шибениця стає у пригоді. Кому ж вона стає у пригоді? Тому, хто чинить негоже. Ти негоже вчинив, сказавши, що шибениці збудовано міцніше за церкву. Ergo, шибениця може тобі стати у пригоді. Ану, знов!
Другий могильник
«Хто будує міцніше за муляра, корабельника і тесляра?»
Перший могильник
Еге, як скажеш, то гуляй.
Другий могильник
Їй-бо, скажу.
Перший могильник
Ну!
Другий могильник
А біс його знає!
(Входять Гамлет і Гораціо оддалека)
Перший могильник
Не морочи собі цим голови; дурного осла, як не бий, то він ступи не прибавить, а коли тебе знов хто запитає про це, то скажеш: могильник, бо домовини, які він будує, простоять до судного дня. Ну, мотнися до шинку та принеси кварту горілки.
(Виходить другий могильник. Перший могильник копає та співає)
В дні веселі, парубочі
я дівчат кохав, кохав.
І гуляв я дні і ночі,
горя-лишенька не знав.
Гамлет
Невже цей байда не знає, що робить: копає могилу та виспівує собі.
Гораціо
Звичка зробила його байдужим до цієї роботи.
Гамлет
Так воно є: що менше рука працює, то делікатніша її чулість.
Перший могильник
(співає)
Старість підійшла тихенько
і схопила в пазурі.
Став сумний я, мов ніколи
не кохався до зорі.
(Викидає черепа)
Гамлет
У цьому черепі колись був язик, і вмів він співати. Як цей плутяга ним об землю шпурляє, немов це щелепа Каїна, що перше вбивство вчинив. Може, це була голова політика, що Бога хотів перехитрувати, а цей осел так нею поневіряє. Хіба це не можливо?
Гораціо
Можлива річ, принце.
Гамлет
Або царедворця, що вмів казати: «Доброго ранку, шановний принце»? Або вельможного пана такого то, що вихваляв коня вельможного пана такого то, аби його той подарував йому. Чи ж не могло воно бути й так?
Гораціо
Звичайно, мій принце!
Гамлет
Так, так. А тепер це дісталось пану черв’якові. Череп запався, а могильників заступ трощить його по щелепах. Прекрасна революція! Якби ж то ми мали змогу постерегти її! Навіщо було викохувати ці кістки, щоб потім ними грати у кеглі? Аж мої ломить, коли здумаю за це.
Перший могильник
(співає)
Заступ, заступ і лопата,
білий саван-покривало,
та із глини яма-хата, –
ось що гостеві припало.
(Викидає другого черепа)
Гамлет
Ось, ще один. Хто його знає, може це череп законника. Де ж тепер його кляузи і підступи, його позви і каптурі? Як же він терпить, що цей грубий гевал товче його брудною лопатою по потилиці, та не позиває його за зневагу чином. Гм! може він свого часу був великим пронозою, скуповував маєтки по купчих, заставах, контрактах й іпотеках. Невже оті купчі і застави придалися на те тільки, щоб придбати тобі жменю землі, що нею набита твоя хитрюща макітра? Невже оті кріпості закріпили за тобою не більше, як оцей клаптик землі, що його й пара контрактів покриє? Та і його документи на власність навряд чи змістилися б у цій скринці, а невже ж самому власникові не більше треба? Га?
Гораціо
Ані п’яді більше, мій принце.
Гамлет
Чи ж пергамент на документи роблять не з баранячої шкіри?
Гораціо
Так, принце, і з телячої теж.
Гамлет
Барани ж і телята всі, що на нього покладаються. Поговорю з цим гультяєм. Чия це могила, добродію?
Перший могильник
Моя, пане.
(Співає)
… та із глини яма-хата, –
ось що гостеві припало.
Гамлет
Відома річ, твоя, бо ти ж у ній засів.
Перший могильник
Ви, пане, не в ній, і тому вона не ваша, а я, хоч не зовсім у ній, а проте вона моя.
Гамлет
Ти забрехався в ній, коли кажеш, що твоя. Могила для мертвого, а не для живого. Отже, ти й збрехав.
Перший могильник
Це жива брехня, пане: на місці не сидить, від мене до вас перескочить.
Гамлет
Для якого чоловіка ти її викопав?
Перший могильник
Не для чоловіка, пане.
Гамлет
Ну, то для якої жінки?
Перший могильник
І не для жінки.
Гамлет
Кого ж тут поховають?
Перший могильник
Те, що було колись жінкою, а тепер, царство йому небесне, померло.
Гамлет
Ну, й хвацький плутяга! Треба з ним говорити, кожне слово зважуючи, а то зараз тебе піймає. Я вже помічаю три роки, Горацію, що, їй-богу, світ тепер став надто зухвалий: чобіт селянина раз-у-раз наступає на мозолі дворянинові. – Чи давно ти тут за могильника?
Перший могильник
Якраз з того самісінького дня, як наш останній король Гамлет подолав Фортінбраса.
Гамлет
А скільки тому часу минуло?
Перший могильник
Невже ж ви не знаєте? Це вам кожен дурень скаже. Це було того самого дня, як молодий Гамлет народився, – той, що тепер здурів, та що його до Англії послано.
Гамлет
Навіщо ж його до Англії послано?
Перший могильник
Навіщо? А тому, що розума стратив, то, певно, в Англії верне собі його; а як ні, то біда не велика.
Гамлет
Чому?
Перший могильник
А, бо там не помітять. Там усі люди такі божевільні, як він.
Гамлет
А від чого ж він збожеволів?
Перший могильник
А дуже чудно, кажуть.
Гамлет
Як чудно?
Перший могильник
Та так, від того, що ніби з глузду з’їхав.
Гамлет
На якому ж грунті він збожеволів?
Перший могильник
Звісно, на якому; тут, на данському, де я змалку вже тридцять літ могильникую.
Гамлет
Як довго пролежить чоловік у землі, поки згниє?
Перший могильник
Якщо не згнив перед смертю, – бо тепер раз-у-раз трапляються пранцюваті трупи, що ледве видержують до похорону, – то пролежить років вісім-дев’ять. Чинбар видержить дев’ять.
Гамлет
А чому довше за іншого?
Перший могильник
Звісно, пане: його власна шкіра так вичинилась у тій справі, що довго не пускатиме води, а вода найгірше руйнує мертве тіло. От вам ще один череп! Цей пролежав у землі двадцять три роки.
Гамлет
Чий він?
Перший могильник
Та одного стерв’ячого сина: чий би, ви думаєте, він був?
Гамлет
Та як мені знати?
Перший могильник
Чума на цього дурного шалапута! Вилив мені колись на голову пляшку вина. Цей череп, пане, то череп Йорика, королівського блазня.
Гамлет
Оцей?
Перший могильник
Цей самий.
Гамлет
Ану, дай подивлюсь. (Бере черепа). Ох, леле! Бідний Йорику! Я ж знав його, Горацію! Був хлопець невтомний на жарти, щедрий на вигадки. Разів з тисячу носив мене на барана. А тепер, аж гидко мені стає, аж нудить на серці. Тут були вуста: скільки я їх цілував, то й не пригадаю. Де ж тепер твої жарти? Твої стрибки й твої пісеньки? Де ті блискавичні витівки, що за столом зривали вибухи сміху? Тепер нема у тебе ні одного жарту, щоб посміятися з власної оскалини? Все запалося. Піди до світлиці ясновельможної пані та скажи їй, що хоч би вона на палець завтовшки себе шмарувала й фарбувала, то проте долежиться до такого лиця. Розсміши її цим. Прошу, Горацію, скажи мені одне…
Гораціо
Що, мій принце?
Гамлет
Як ти гадаєш, чи й Олександер у землі був отакий?
Гораціо
Такий самий.
Гамлет
I так само пах? Фе!
(Кидає черепа)
Гораціо
Так само, мій принце.
Гамлет
На яку гидку потребу ми можемо здатися, Гораціо! Як простежиш уявою за благородним порохом Олександра, то й знайдеш його десь коло чопа в барильці.
Гораціо
Чудно якось такий висновок зробити.
Гамлет
Анітрохи! Можна собі скромно йти за ним імовірним шляхом. От, хоч так: Олександер помер, Олександра поховали, Олександер струх на порох, порох – земля, з землі робимо глину. А чому тією глиною, на яку він обернувся, не замазати барильця пивного?
Потужний Цезар вмер і струх на глину,
ним у стіні замазано щілину.
Той, від якого цілий світ тремтів,
нам замазка від холоду й вітрів.
Та тихо, тихо! Он іде король!
(Входять процесією священики та інші, несуть труну Офелії, за нею Лаерт і жалібники, король, королева, їхній почет та інші)
І королева, а за нею почет.
Кого ж вони ховають? Та без співів?
Ознака це, що бідний той небіжчик
на себе руки сам наклав. А був,
видать, людиною значного стану.
Сховаймося й постежмо.
(Одступає з Горацієм)
Лаерт
Яка відправа дальша?
Гамлет
Вважай! А це ж Лаерт, юнак шляхетний…
Лаерт
Яка відправа дальша?
Перший священик
Вже всі відправи, що їх церква нам
дозволила, закінчено, бо смертю
вона померла не своєю.
Якби згори нам не дали наказа,
то їй лежати б в несвяченім грунті
аж до сурми у день Страшного Суду.
А на могилу черепки й каміння
накидали б. А тут вінки дівочі,
і квітами обсипано труну,
та ще й ховали з дзвоном похоронним.
Лаерт
І більш відправ не буде?
Перший священик
Ні, вже годі.
Бо ми зневажили б обряд священний,
якби ще вічну пам’ять проспівали,
як іншим душам, що спочили в Бозі.
Лаерт
Кладіть у землю! Хай фіалки чисті
зростуть з її незайманого тіла.
А ти, жорстокий попе, знай: сестра
моя у небо янголом полине,
тобі ж у пеклі скиглити.
Гамлет
Невже?
Офелія!
Королева
(кидає квіти)
Найкращій квітці – квіти!
Прощай! Я мріяла, прекрасна діво,
що Гамлетові ти дружина будеш,
що квітами прикрашу шлюбне ліжко,
а не твою могилу.
Лаерт
О, прокляття
хай тричі упаде на голову
того, що звів тебе з ума своїм
злочинним ділом! О, не засипайте!
Заждіть! Хай ще раз обійму її.
(Скаче в яму)
Тепер засипте з мертвою живого!
Насипте гору, що знялась би вище
від Пеліону давнього, або
ще вище від надхмарних височин
блакитного Олімпу.
Гамлет
(наближаючись)
Хто так пишно
свою скорботу виливає, хто?
Хто тут словами заклинає
мандрівні зорі, щоб вони спинялись
і слухали, немов пойняті жахом?
Ось я, принц Гамлет.
(Скаче в яму)
Лаерт
Сатана на тебе!
(Зціпившись, борються)
Гамлет
Негоже молишся.
Від горла руки геть! Хоч я у гніві
не палахкий і не швидкий на чин,
та маю у душі щось небезпечне,
чого боятись треба. Руки геть!
Король
Гей, розведіть їх!
Королева
Гамлете! О Гамлете!
Усі
Панове…
Гораціо
Добрий принце, заспокійтесь!
(Прибічники їх рознімають, і вони виходять з ями)
Гамлет
За це змагатися я з ним ладен,
аж поки не склеплю повіки…
Королева
За що, мій сину?
Гамлет
За те, що я Офелію кохав,
кохав, як не здолали б сорок тисяч
братів її кохати.
Король
О, Лаерте,
він божевільний!
Королева
О, прости йому.
Гамлет
Ну покажи, що здатен ти зробити!
Ридати? битися? або поститись?
Себе роздерти на шматки? Чи оцту
напитися? Чи зжерти крокодила?
Я теж ладен це все зробить! Навіщо
прийшов ти скиглити? мене дражнити,
ускочивши в могилу, щоб тебе
живцем із нею разом закопали!
І я на це готовий! А коли
торочиш ти про гори, то нехай
тих гір на нас навалять міліони,
щоб там, у зонах полум’ястих, сонця
черкалася могила, і щоб Осса
супроти неї прищиком здалася.
Ти будеш горло дерти й вихвалятись,
ну що ж, хвалько незгірший я за тебе!
Королева
Це шал. Хвилина – й напад цей минеться.
І спокій лагідний на нього зійде,
мов горлиця, що вивела на світ
золотоперих пташенят.
Гамлет
Чому
повівся ти зо мною так негоже?
Тебе ж я так любив. Та менше з тим.
Хоч би й сам Геркулес робив, що може,
то кішка нявка, а собака гавкне.
(Виходить)
Король
Горацію, будь ласка, йди за ним.
(Виходить Гораціо. До Лаерта)
Згадай розмову нашу й май терпець.
Ми якось-то владнаємо цю справу.
А ти, Гертрудо, догляд май за сином.
Могилі цій – живий надгробник буде.
Настане день жаданого спокою,
а поки що терпи і жди години.
Друга сцена
Зала в замку.
(Входять Гамлет і Гораціо)
Гамлет
Про це вже годі, а тепер про друге.
Ти всі обставини ще пам’ятаєш?
Гораціо
Аякже, принце мій!
Гамлет
Була в моєму серці боротьба,
одлинув сон, і мався я ще гірше,
аніж той в’язень у кайданах. Швидко
я зваживсь – і хвала отій відвазі;
буває так, що нагла необачність
нам служить на добро, тоді як замір,
до все продумано, зненацька схибить.
І це нас учить, що над нами є
ще сила божеська, яка формує
всі наші плани, хоч і недоладно
ми витесали їх…
Гораціо
Це щира правда.
Гамлет
Я вискочив з каюти,
плаща накинув поночі й пішов
обмацувати й нишпорити їх.
Знайшов пакета їхнього й подався
назад і, з страху смілості набравшись,
листа державного я розпечатав
а там – яке шельмовство королівське!
Наказа я знайшов, де говорилось
про благо Данії та Англії,
якому я – паливода і вовк –
загрожую, і вимагалось там,
щоб, навіть катові часу не давши
сокиру нагострити, голову
мені негайно стяти.
Гораціо
О, невже!
Гамлет
Ось той наказ, його ти прочитаєш,
як буде час, а хочеш, то послухай,
що далі я зробив.
Гораціо
О, розкажіть!
Гамлет
Оплутаний тенетами шельмовства,
не встиг я ще продумати прологу,
як вже почав писати драму – сів,
нового склав наказа й написав
гарнесенько. Як всі державні люди,
колись я нехтував чітким письмом,
розучувавсь писати, а тепер
стара наука у пригоді стала.
І знаєш, що я написав?
Гораціо
А що?
Гамлет
Благав від королівського імення:
коли нам Англія союзник вірний
і хоче, щоб у нас, як пальма,
цвіла любов і згода, і щоб спокій
назавжди нас єднав вінком з колосся,
і щоб навіки приязнь нас лучила
(о, силу всяких «щоб» туди напхав я!)
то хай, листа оцього прочитавши,
негайно і без жадної розправи,
не давши і часу на покаяння,
двох посланців мечем скарає.
Гораціо
Як же
ви запечатали листа?
Гамлет
І тут
небесний промисел явив себе.
В калитці був у мене батьків перстень,
що з нього роблено печатку данську.
Листа згорнув, як згорнено той перший,
та надписав і приложив печатку;
поклав на місце, і підміни тої
ніхто не постеріг. А вранці бій…
Ну, решту ти вже чув.
Гораціо
А Гілденстерн
і Розенкранц… Їм буде там каюк.
Гамлет
Ну, що ж… вони кохалися в тій службі
і не лежать на совісті у мене.
Самі устряли – і пішли на загин.
Дрібним людцям ставати небезпечно
між двох вогнем розпалених мечів
потужних супротивців.
Гораціо
Ну й король!
Гамлет
Скажи, чи не пора мені скарати
того, хто короля згубив і матір
мою на шлюху звів, відсторонив
мене від трону й важив на життя
моє підступницьки? Чи ж не пора,
щоб ця рука віддячила йому?
І чи ж не гріх, не злочин – попускати,
щоб цей пістряк в’їдався далі в тіло?
Гораціо
Із Англії дізнається він скоро,
як закінчилася та справа.
Гамлет
Скоро.
А поки що я часом порядкую.
Життя людське – це мить, зітхнути раз.
Але, Горацію, жалкую дуже,
що я проти Лаерта запалився –
я бачу, у моїй нещасній долі
відбилася його. Шаную хлопця,
але, почавши горем вихвалятись,
він збурив кров мою.
Гораціо
О, хтось іде.
(Входить Озрик)
Озрик
Вітаю вас у Данії, мій принце.
Гамлет
Покірно дякую, пане. (До Горація) Чи знаєш ти цього комара?
Гораціо
Ні, мій принце.
Гамлет
Ну, то щаслива твоя доля, бо ганьба – його знати. У нього багато землі та ще й родючої. Настанови бидло паном над бидлом, то його ясла стоятимуть біля стола королівського. Це сорока, але, скажу тобі, посідає великий смітник.
Озрик
Ласкавий принце! Якщо вашій ясності є вільний час, то я дещо мав би вам переказати від його величності.
Гамлет
Я вислухаю з пильною увагою. Покладіть шапку на належне їй місце: вона ж для голови зшита.
Озрик
Дякую, ваша ясносте, дуже гаряче.
Гамлет
О, ні, повірте мені, що дуже холодно: вітер дме з півночі.
Озрик
А й справді, принце, холоднувато.
Гамлет
А проте мені здається, що дуже спечно і душно, чи то моя вдача…
Озрик
Надзвичайна спека, мій принце, так жарить, що аж… і сказати не можу. Його величність, принце, припоручили мені сказати вам, що поставили на вас великий заклад… Річ у тому…
Гамлет
Прошу вас, не забувайте…
(Гамлет примушує його надягти шапку)
Озрик
Ні, мій принце; далебі, мені так зручніше. До двору, принце, недавно повернувся Лаерт, – слово честі, справжній дворянин, повний блискучих талантів, приємний у товаристві і просто красень. Справді, коли щиро мовити, то він взірець і, так би мовити, календар дворянської поведінки, бо в ньому знайдете все, що дворянинові забагнулося б побачити.
Гамлет
В устах ваших, добродію, його добрі прикмети ані трохи не втрачають, хоча знаю, що коли зробити їм докладний перелік, то у самої арифметики запаморочиться голова, бо не перегнати їхніх прудких вітрил. Але, вихваляючи його, скажу по правді, що вважаю його за великого духом, а те, що в ньому заховане, за таке дороге й рідковинне, що, говорячи щиро, подібний йому – це тільки його відбиток у дзеркалі, а хто схотів би ступати у слід йому, буде тільки тінню його, – не більше.
Озрик
Ваша ясність судить про нього непохибно.
Гамлет
А куди ви гнете? Навіщо ми, нечестивці, марним словом згадуємо цього лицаря?
Озрик
Що, принце?
Гораціо
Він цього в тямки не візьме. Треба для нього добирати мову, яку йому під силу було б зрозуміти.
Гамлет
Чого це ви завели про цього добродія?
Озрик
Про Лаерта?
Гораціо
Його калитка порожня: всі золоті слова порозтрачував.
Гамлет
Еге ж, про нього.
Озрик
Я знаю, що ви свідомі…
Гамлет
Радий, що знаєте, та невелика мені з того честь. Ну, далі, мій пане…
Озрик
Ви свідомі того, якою досконалістю Лаерт…
Гамлет
Боюся погодитися з цим, щоб не рівняти себе з ним у досконалості. Знати чоловіка добре – це, насамперед, добре знати себе самого.
Озрик
Я, принце, маю на увазі його хист володіти зброєю. Про нього йде слава, що в цьому нема йому рівні.
Гамлет
Яка ж його зброя?
Озрик
Рапіра і кинджал.
Гамлет
Це дві його зброї. Ну, далі.
Озрик
Король, принце, поставив у заклад шестеро коней берберських, а проти них Лаерт, як я чув, шість французьких рапір і кинджалів з їхніми причандалами: поясами, піхвами, і т. ін. Три наряди, їй-бо, дуже химерно вироблені, дібрані до держаків, дуже делікатні наряди, чудово оздоблені.
Гамлет
Чого це ви їх звете нарядами?
Гораціо
Я знав, що поки дійдете кінця розмови, то намуляєте собі язика з ним.
Озрик
Наряди – це гачки, щоб чіпляти.
Гамлет
Це слово більше було б до речі, якби ми обіч тягли гармату, ото звіть їх покищо гачками. Ну, далі: шестеро берберських коней проти шістьох французьких рапір з причандалами і три чудово оздоблені наряди, – правдивий французький заклад проти данського. А про що ж вони закладались?
Озрик
Король, принце, заклався, що в дванадцятьох випадах Лаерт не виграє і трьох ударів більше, ніж ви, а Лаерт заклався, що дванадцять проти дев’яти. Якби ваша воля дати відповідь і згоду, то можна було б зараз улаштувати герць.
Гамлет
А що, коли я скажу «ні»?
Озрик
Я, принце, хотів сказати: коли згодитесь дати свою особу на пробу.
Гамлет
Добродію, я походжатиму тут по залі. О цю годину я тут набираюся свіжого повітря, і якщо завгодно його величності, то хай принесуть рапіри. Коли Лаертові охота, і коли король не віддумав, то, якщо спроможусь, я постараюся виграти заклад для нього, а якщо ні, то припадуть мені сором і зайві синці.
Озрик
Дозволите дати таку відповідь?
Гамлет
Такого змісту… та додайте прикрас, які до смаку вам.
Озрик
Рекомендую себе до послуг вашій ясності.
Гамлет
Гаразд, гаразд.
(Виходить Озрик)
Добре, що сам себе рекомендує, бо в іншого язик би на це не повернувся.
Гораціо
Цей чибіс вискочив із гнізда ще з яєчною шкаралупою на голові.
Гамлет
Я думаю, що він малим і з цицькою маминою панькався, заки заходжувався смоктати. Він, – як і багато інших з того стада, якими пишається нікчемний наш вік, – перейняв тільки тон часу та зовнішній звичай товариського життя, – те шумовиння, що проносить їх крізь віялку громадської думки. А дмухни на них – то бульбашка лопне.
(Входить придворець)
Придворець
Шановний принце! Його величність передавали вам привіт через молодого Озрика, який переказав, що ви чекаєте в залі. Король посилає мене запитати вас, чи ще є у вас охота стати на герць із Лаертом, а чи відкладете на інший час?
Гамлет
Я не змінив свого наміру, що йде за волею королівською. Коли йому завгодно, то я готовий чи зараз, чи коли-небудь, аби був у такому стані, як тепер.
Придворець
Король, королева і всі йдуть сюди.
Гамлет
Щасливої години.
Придворець
Королева бажає, щоб ви сказали Лаертові кілька ласкавих слів перед герцем.
Гамлет
Вона добре радить.
(Виходить придворець)
Гораціо
Ви, принце, програєте цей заклад.
Гамлет
Не думаю. Відколи він поїхав до Франції, я ненастанно вправлявся; отож виграю. Але не можеш уявити собі, як мені важко на серці. Та, зрештою, дарма.
Гораціо
А все-таки, мій добрий принце…
Гамлет
Все це дурниці, але якесь таке передчуття, що іноді тривожить жінок.
Гораціо
Коли ваша душа чує щось недобре, то слухайтесь її. Я попереджу, щоб не приходили, що ви не в настрої.
Гамлет
Але ж ні! що мені те передчуття! і горобець не впаде без волі провидіння. Якщо воно станеться не тепер, то в майбутньому; якщо не в майбутньому, то тепер; якщо не станеться тепер, то колись. Бути готовим – це все. Ніхто бо не знає, що кидає. Чому ж не кинути завчасу? Нехай.
(Входять Король, Королева, Лаерт, придворці, Озрик та інші з почету з рапірами, рукавичками, несуть стола, на якому келихи з вином)
Король
Візьми, о Гамлете, стисни цю руку!
(Король кладе руку Лаертову в Гамлетову)
Гамлет
Простіть мені, о пане мій, зневагу
і по-шляхетському мені пробачте!
Присутні знають,
та й ви, напевно, чули, як мене
скарав Господь безумством. Вчинок мій,
що зранив ваше серце й вашу честь,
був, я кажу прилюдно, божевіллям.
Чи Гамлет чим Лаерта скривдив? Ні.
Бо, коли Гамлет не при собі був,
коли він – сам не свій – Лаерта скривдив,
то це вчинив не Гамлет, ні, не він!
А хто ж? Його безумство! А коли
це так, то скривджений тут Гамлет сам.
Безумство Гамлетові лютий ворог.
Тут, перед свідками, кажу,
що наміру лихого я не мав.
Шляхетним серцем виправдайте друга,
бо я, стрілу пославши через дах,
влучив у брата ненароком.
Лаерт
Серце
моє задовольнилось, хоч до помсти
найбільше закликало. Але честь
мені наказує ще не миритись,
аж поки судді старші і поважні
не виречуть мені, що, замирившись,
я свого ймення не збезчещу. Поки ж
приймаю приязнь, як правдиву приязнь,
і кривди не завдам.
Гамлет
О, щира дяка!
Охоче стану я на герць братерський.
Рапіри дайте нам. Сюди!
Лаерт
Мені!
Гамлет
Тобі, Лаерте, буду я за тло,
у неуцтві моєму хист твій блисне,
немов та зірка в темряві нічній,
снопами іскор.
Лаерт
Ці слова – на глум?
Гамлет
О, ні! Ось, руку я даю.
Король
Подай рапіри, Озрику! Тобі,
мій брате, Гамлете, відомий заклад?
Гамлет
Еге ж, королю мій! Ви заклад свій
поставили на слабшого.
Король
Не страшно.
Він доучивсь і фори нам дає.
Лаерт
Ця заважка. Ану, подайте другу!
Гамлет
Ця добра. Всі вони одної міри?
(Готуються до герцю)
Озрик
Всі рівні, добрий принце.
Король
Поставте на столі вино та кубки.
Коли торкне Лаерта Гамлет раз
чи вдруге, або третій раз відіб’є,
то хай гримнуть усі гармати враз,
за Гамлета король підійме чару,
і в чару ту перлину він укине,
коштовнішу, ніж та, яку в короні
чотири данські королі носили.
Подайте кубки!
Нехай же бубни сурмам сповістять,
а ті гарматам, а гармати небу:
«Король за Гамлета підносить кубок!»
Ну, починайте! Стежте пильно, судді!
Гамлет
Ану, добродію!
Лаерт
Ану, мій принце!
(Фехтують)
Гамлет
Влучив!
Лаерт
О, ні!
Гамлет
Гей, судді, як?
Озрик
Влучив,
без сумніву влучив.
Лаерт
Ну, добре, ще раз.
Король
Пождіть. Вина мерщій! Перлина ця
твоя, мій Гамлете. До тебе п’ю!
(Сурмлять сурми, гукають гармати)
Подайте кубка принцеві.
Гамлет
Стривайте!
Зітнуся ще раз. Там поставте кубка!
Ану!
(Фехтують)
Ось ще один удар. А що?
Лаерт
Удар, удар, я визнаю.
Король
Наш син перемагає.
Королева
Він спітнів
і важко дихає. Візьми цю хустку,
мій Гамлете, та обітри чоло,
я п’ю за успіх твій.
Гамлет
Спасибі, мамо.
Король
Не пий, Гертрудо!
Королева
Ні, королю мій,
дозвольте випити.
Король
(нишком)
Отрута там.
Запізно!
Гамлет
Ще мені не вільно пити.
Ось зараз.
Королева
Дай, тобі лице я витру!
Лаерт
Тепер влучу я!
Король
Щось не йметься віри.
Лаерт
(нишком)
Але ж воно проти мого сумління.
Гамлет
Ану, Лаерте, втретє! Та не грайся!
Будь ласка, бий, що в тебе сили є.
Боюся, що ти бавишся зо мною.
Лаерт
Гадаєш? Ну!
(Фехтують)
Озрик
Ніхто не улучив.
Лаерт
А ось!
(Лаерт ранить Гамлета, в розпалі вони міняються рапірами, і Гамлет ранить Лаерта)
Король
Як розпалились! Розніміть їх!
Гамлет
Ні ще!
(Королева падає)
Озрик
Що з королевою? Погляньте!
Гораціо
Обоє вже в крові. Ну, як, мій принце?
Озрик
Лаерте, як?
Лаерт
Піймався, мов кулик, у власну сітку.
Мене згубила власна зрада.
Гамлет
Що з королевою?
Король
Зомліла, кров
побачивши.
Королева
Ні, ні, то трунок, трунок!
Мій любий Гамлете! Отрута в трунку.
(Вмирає)
Гамлет
Яка підлота! Гей! Замкніть но двері!
Шукайте зраду!
Лаерт
Тут вона! Тебе,
о любий Гамлете, уже забито,
і не врятують жодні ліки в світі.
Тобі зосталось жити півгодини,
а зрадницьке, отруєне знаряддя
в твоїй руці. Отак моє лукавство
мене згубило. Глянь, ось я лежу,
і вже мені не встати. Королеву
отруєно… Не можу більш… Король,
король усьому винний…
Гамлет
Отруєно вістря рапіри?
Тоді нехай довершить діло!
(Коле короля)
Усі
Ой, зрада, зрада!
Король
О, захистіть мене! Це ж тільки рана.
Гамлет
О, клятий кровозміснику-королю!
На, випий трунок цей! Чи там перлина?
Іди за матір’ю услід.
(Король вмирає)
Лаерт
Оце
гаразд. Отруту цю він сам зготовив.
Прости мені, о Гамлете шляхетний!
Нехай тобі проститься смерть отця
і смерть моя, мені ж – твоя.
(Вмирає)
Гамлет
Хай Бог простить, я за тобою йду.
Горацію, вмираю. Королево
нещасна! Ви, що тремтите і зблідли,
ви тільки глядачі німі. Якби ж то
хоч трохи забарилась люта смерть,
я оповів би вам. Та хай… Дарма…
Я вмру, а ти, Горацію, на світі
ще житимеш. Ти розкажи усім
про мене щиру повість.
Гораціо
Ні, о, ні!
Бо я є більше римлянин, як данець.
Тут ще вина лишилося для мене.
Гамлет
Коли ти муж, віддай мені цей кубок.
Невже, Горацію, така неслава
ганьбитиме моє ім’я по смерті!
Коли в твоєму серці є любов,
то ти зречись блаженства і живи,
подиш на цьому світі, щоб усе
про мене розказати…
(Звуки маршу вдалині і постріл за сценою)
Що за гомін?
Озрик
То Фортінбрас, поляків подолавши,
вітає громом посланців англійських.
Гамлет
Горацію, вмираю. Подолала
мій дух міцна отрута. Не діждуся
новин із Англії, але віщую,
що оберуть його на королівство.
Вмираючи, за нього подаю
свій голос. Розкажи йому про всі
події наші. Решта – це мовчання.
(Вмирає)
Гораціо
Яке шляхетне серце розірвалось!
Прощай, о добрий принце і спочинь.
Хай співи янгольські тебе впокоять.
(Звуки маршу за сценою)
Чого це в бубни б’ють?
(Входять Фортінбас і англійські посланці з бубнами і прапорами та почет)
Фортінбас
Де те видовисько?
Гораціо
Що ви хотіли
побачити? Страхи і дива тут,
і годі вам шукати.
Фортінбас
О, яке
видовисько криваве! Горда смерте,
який бучний бенкет улаштувала
в своїм вертепі ти! О, скільки тут
князів на місці трупом полягло.
Перший посланець
Жахне видовище! Спізнилась звістка,
що виконала Англія наказа,
що Розенкранц і Гілденстерн сконали,
бо мертві вуха вже глухі. Від кого
почуємо «спасибі» ми?
Гораціо
Не з уст
його, хоч би й він був живий: наказа
їх стратити він не давав ніколи.
Але що ви по цім кривавім вчинку
прийшли так нагло з Англії та з Польщі,
то накажіть, щоб на високих марах
на всенародний показ винесли
тіла. Народові я розкажу,
як сталося усе, й тоді почують
про вчинки нелюдські, жахні, жорстокі,
про вбивства випадкові й душогубства,
задумані лукаво і єхидно,
про замисли підступницькі, що впали
на голову, яка їх породила.
Про все я щиру правду оповім.
Фортінбас
Тож поспішаймо вислухати справу
і скличемо усіх вельмож на раду.
Це нагле щастя я приймаю з сумом.
Я мав старі права на цю корону,
про них я привселюдно ознаймую.
Гораціо
За це я теж скажу від імені
того, що голос свій подав за вас
і інших перетягне. Та скінчімо
цю справу, щоб не скаламутить люду,
і щоб не сталося нового лиха.
Фортінбас
Хай Гамлета чотири капітани,
як воїна, на мари понесуть,
бо він, якби на троні сів, то був би
величним королем. Хай музика
гримить, і хай гармати віддадуть
йому потужну славу.
І приберіть тіла, бо не належить
їм тут лежати: це не поле бою.
Солдатам накажіть з гармат стріляти.
(Жалібний марш. Виходять, виносячи мертві тіла. Після того чути гарматні салюти)
Примітки
Ти забрехався в ній: У Шекспіра гра слів: «lie» означає і «лежати» і «брехати». Дослівно цього не можна зберегти в українському перекладі.
чи й Олександер у землі був отакий: Мабуть Шекспір читав Плутархів опис Олександра, де говориться про те, який він був красень, яке запашне було його тіло і як воно ще кілька день після смерті не втратило своєї принадності.
Осса: Височенна гора в Фессалії (Греція). Гіганти навалили Пеліон на Оссу, щоб видряпатися на небо.
Тобі, Лаерте, буду я за тло: В оригіналі гра слів «foil» означає і «тло» і «рапіра». Куліш тут перекладає: «Хотів би я твоїм знаряддям бути», а Старицький: «Я тобі, Лаерте, буду просто за мету».
Він спітнів і важко дихає: В оригіналі: «Він гладкий і захекався». Може, зіпсований рядок. Є ще така думка, що цей рядок вставлено для актора Річарда Бербеджа, що перший грав Гамлета (Бербедж був гладкий і міг швидко захекатися). Коментатор Вает замість «fat» – «гладкий», пропонує читати «faint» – «кволий», «зморений».
вони міняються рапірами: Невідомо, як Лаерт і Гамлет міняються рапірами: чи вони їх поклали на стіл, щоб перепочити, чи Гамлет, вибивши Лаертові рапіру з рук, гречно подає йому свою.
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1960 р., т. 4, с. 195 – 237.