Третя дія
Вільям Шекспір
переклад Освальда Бургардта
Перша сцена
Покій у замку.
(Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц і Гілденстерн)
Король
І ви довідатися не могли,
чого це падь така на нього впала,
яка гризе його і день, і ніч,
довівши до лихого божевілля?
Розенкранц
Признався він, що ніби сам не свій,
а через що, не хоче нам казати.
Гілденстерн
Він не дає себе ніяк збагнути
і з хитрим божевіллям вислизає,
як скоро домагаємось, щоб він
признався щиро.
Королева
Як він вас зустрів?
Розенкранц
О, дуже гречно.
Гілденстерн
Але немов з принуки був ласкавий.
Розенкранц
Скупий на розпити, але охоче
на запити відповідав.
Королева
А чи
ви намагалися його розважить?
Розенкранц
Дорогою, о королево ясна,
мандрівних ми надибали акторів
і доповіли принцові про них,
і вельми він зрадів, почувши це.
Вони вже тут, і дано їм наказа
сьогодні ввечорі зробить виставу.
Полоній
І принц прохає, щоб величність ваша
теж подивились і послухали.
Король
З охотою, бо радує мене,
що це його хоч бавить.
А ви, панове, ще піддайте жару,
щоб далі принц кохався в тих розвагах.
Розенкранц
Гаразд.
(Виходять Розенкранц і Гілденстерн)
Король
А ти, Гертрудо, нас облиш,
бо ми по принца Гамлета послали,
щоб він, немов це сталось випадково,
зустрів Офелію.
Я і Полоній – мов шпиги законні –
тут заховаємось і, невидимі,
послухаєм отих його розмов
і враз дізнаємось, чи то з кохання
у тугу вдавсь і збожеволів принц,
чи з іншої причини.
Королева
Слухаю.
Від серця щирого бажала б я,
щоб це, Офеліє, твоя краса
була причина принцової туги.
Тоді ти зможеш напутить його,
на щастя вам обом.
Офелія
Якби ж то так!
(Виходить королева)
Полоній
Офеліє, ти походжай отут.
А ми, королю ясний, заховаймось.
(До Офеліі)
Читай цю книжку й удавай самотність.
О, часто гудять нас за те, що ми
покорою й обличчям святобливим,
мов медом, чорта самого підласим.
Король
(нишком)
Це правда! Ці слова – удар бича
сумлінню моєму. Щока повії
накрашена не є така огидна
проти того красила, як мій вчинок
супроти слів прикрашених моїх.
Який важкий тягар!
Полоній
Ось він іде! Ховаймося, королю!
(Виходять король і Полоній. Входить Гамлет)
Гамлет
Чи жити, чи не жити – ось питання.
Що для душі шляхетніше: терпіти
всі стріли і каміння злої долі,
чи враз повстати проти моря мук,
їм край поклавши? Вмерти – це заснути.
Не більше. В сон поринути – і край
всім болям тіла й сотні інших мук,
що є спадщизна тіла. Це ж мета,
якої прагнеш. Вмерти – це заснути.
Заснуть… А може бачити сновиддя!
Ніхто не відає, яких сновиддів
зазнати доведеться в смертнім сні,
коли ми скинемо земне ярмо.
Оце й спиняє нас: кому ж інакше
була б охота зносити негоди
довженного життя, удари долі,
гнобителеву кривду і зневагу,
і муки безодвітного кохання,
зухвальство уряду і беззаконство,
і ту наругу, що терплячий труд
мовчазно від негідника приймає!
Кому була б охота це терпіти,
якби він міг оголеним кинджалом
всьому покласти край? Хто тягарі,
пітніючи і стогнучи, тягав би?
Страх перед тим, що буде після смерті,
країна та незнана, звідки ще
ніхто не повертався, – це спиняє.
І ми волієм тут терпіти лихо,
аніж пірнути в лихо невідоме.
Так роздум робить з нас страхополохів
і рішенця рум’янець прирожденний
блідота думки хворої вкриває.
Так наміри потужні і завзяті
у течії своїй звертають вбік,
втрачаючи імення вчинків. Тихше!
Офеліє! У молитвах твоїх
згадай гріхи мої, прекрасна німфо!
Офелія
Добридень, принце, як же вам ведеться?
Гамлет
О, дякую, гаразд, гаразд, гаразд!
Офелія
У мене, принце, є дарунки ваші,
що їх віддавна маю повернути.
Так от, візьміть же їх.
Гамлет
О, ні. Я вам
нічого не давав ніколи.
Офелія
Давали й знаєте, шановний принце!
Їх обвівав солодкий легіт слів
і надавав краси. Візьміть! Вони
ніщо, коли давець став неласкавий.
Так ось вони, мій принце!
Гамлет
Ха, ха! Чи ти чесна?
Офелія
Що, мій принце?
Гамлет
Чи ти вродлива?
Офелія
Що ви хочете сказати, мій принце?
Гамлет
Що коли ти чесна та вродлива, то чеснота твоя не повинна товаришувати з вродою.
Офелія
З ким же їй, мій принце, товаришувати, як не з вродою?
Гамлет
О, сила вроди швидше перетворить чесноту на звідницю, аніж сила чесноти спроможеться вроду уподібнити собі. Це було колись парадоксом, а тепер час це стверджує. Я кохав вас колись.
Офелія
Справді, принце. Ви давали мені підстави вірити цьому.
Гамлет
Вам не треба було вірити, бо як не щепи щирість до нашого старого дерева, а від нього таки тхне гнилизною. Я вас не кохав.
Офелія
Тим гірше я була обдурена.
Гамлет
Іди в черниці: навіщо тобі плодити грішників? Я досить чесний, але можу себе обвинуватити в таких речах, що краще б мати мене на світ не родила. Я дуже гордий, мстивий, шанолюбний. У мене на язиці більше провин, ніж у думці зміркуєш, у гадці змалюєш, що й часу не вистачить на здійснення їх. Навіщо ж таким людям, як я, плазувати між небом і землею? Всі ми пройдисвіти окаянні, нікому з нас не вір. Іди собі в черниці… Де ваш батько?
Офелія
Вдома, мій принце.
Гамлет
Замкни за ним двері: хай дурня удає тільки у власній хаті. Прощай!
Офелія
О, зціліть його, сили небесні!
Гамлет
Коли заміж ітимеш, то візьми це прокляття у посаг: будь чиста, як лід, і біла, як сніг, а не втечеш поговору. Іди в черниці. Прощай! А коли конче хочеш заміж – іди за дурня, бо розумні надто добре тямлять, яких гаспидів ви з них робите. Іди в черниці та не гайся. Прощавай!
Офелія
О, зціліть його, сили небесні!
Гамлет
Чимало чув я і про ваші підмальовування. Господь дав вам одне обличчя, а ви робите з нього друге: вертитесь, дріботите, лепечете, перекручуєте назви Божих створінь і свою пустоту видаєте за невинність. Гетьте! Годі вже, я з цього збожеволів. Кажу: не треба тих шлюбів. Хто побрався, хай живуть усі, крім одного, а решта – хай не дружаться. В черниці йди!
(Виходить)
Офелія
Який шляхетний дух потьмарився!
Язик ученого, рука солдата,
держави нашої надія й цвіт,
свічадо чемності й звичаїв гідних,
він привертав до себе очі всіх.
І от це все загинуло, пропало.
А я, найнещасливіша з жінок,
вбирала мед його співучих слів
і бачу, що тепер високий розум
гуде, мов дзвін, розбитий і хрипкий.
Прекрасний образ і юнацтва цвіт
нестямою пойнятий! Горе, горе
мені, яка це бачила і бачить!
(Повертаються король і Полоній)
Король
О, ні, то не з кохання він захворів,
хоч говорив він трохи недоладно,
але зовсім не так, як божевільний.
Його гризе якась журба таємна.
Боюсь, що виплодить вона нам лихо.
Щоб цьому запобігти, я негайно
такий виношу рішенець: нехай
до Англії він якнайшвидше їде
данину вимагати. Може, море,
чужі країни й обрії нові
ту тугу розженуть, яка засіла
у нього в серці, й над якою сушить
він голову. Що скажеш ти на це?
Полоній
Це все гаразд, та тільки я гадаю,
що то лише кохання спричинилось
до тої туги. Ну, Офеліє,
не переказуй Гамлетових слів,
ми чули все. Як хочете, чиніть,
королю мій. Нехай після вистави
з ним мати-королева поговорить,
то, може, він їй викаже журбу,
а я підслухаю розмову їхню.
Коли ж не випитає й мати в нього,
тоді до Англії його пошліть,
чи в інше місце; хай це ваша мудрість
сама вже вирішить.
Король
Хай буде так.
Тих божевільних треба пильнувати.
(Виходить)
Друга сцена
Зала в палаці.
(Входять Гамлет і актори)
Гамлет
Прокажи, будь ласка, монолог так, як я тобі його проказував: щоб слова легко злітали з язика, бо коли почнеш галасувати, як інші актори, то краще б мені чути, як вуличний горлань вигукує мої вірші. Та й не махай отак в повітрі руками, а роби все повагом, бо навіть у вихорі й бурі, так мовити, у вирі пристрасті, треба додержати міри, яка всьому надає злагоди. О, це мене аж до живого доймає, коли я слухаю якогось бевзя патлатого у перуці, що роздирає пристрасть на клапті, на шмаття, аби вуха заклало юрбі, яка здебільшого охоча тільки до галасу та всяких вихилясів. Я б такого бевзя добре відшмагав: хай би знав, як переборщувати та Ірода переіродувати. Гляди, стережися цього.
Перший актор
Будьте певні, принце.
Гамлет
Але не будь і надто млявий, хай власний розум тобі буде за вказувача: припасовуй дію до слова і слово до дії та бережись, як би не переступити межу природної простоти, бо, перебільшивши, відійдеш од мети театру, що насамперед полягала й полягає в тому, щоб бути дзеркалом природи, показувати чесноті її власне обличчя, підлоті – її власний образ, а часові – його печать і постать. Дещо не додавши, або передавши, може насмішиш неука, але засмутиш тямущого, що його присуд має тобі бути цінніший за присуд цілої юрби. О, є актори, що їхню гру я бачив, і чув, що їх вихваляли, та ще й вельми, а проте, щиро кажучи, хода й говірка в них була ні християнська, ні поганська, та взагалі не людська: так вони пиндючились і гавкали, що я вже гадав, ніби якийсь поденник природи намайстрував їх, та й то дуже недоладно, – так вони, наслідуючи, спотворювали людську природу.
Перший актор
Гадаю, що ми, принце, все це у себе витруїли.
Гамлет
О, витруїть це зовсім! І хай ті, що грають у вас блазнів, не говорять зайвого, чого і в ролі нема, бо багато з них регочуть, аби до реготу довести юрбу дурних глядачів, дарма, що під ту хвилину на сцені відбувається щось поважне. Це підло і свідчить про мізерну амбіцію блазенську. Ну, йдіть приготуйтесь!
(Виходять актори. Входять Полоній, Розенкранц і Гілденстерн)
Гамлет
Ну, як там, шановний пане? Чи хоче король послухати те, над чим ми попрацювали?
Полоній
Так, і королева теж. Та й то зараз.
Гамлет
Скажіть акторам, хай поспішать.
(Виходить Полоній)
Може, й ви вдвох підете спонукати їх?
Розенкранц і Гілденстерн
Гаразд, мій принце!
(Виходять Розенкранц і Гілденстерн)
Гамлет
Агов, Горацію!
(Входить Гораціо)
Гораціо
До ваших послуг, принце!
Гамлет
Горацію, з усіх, з ким знався я,
ти найчесніший.
Гораціо
Дорогий мій принце…
Гамлет
О, ні, не думай, що тобі лещу.
Яка була б мені від тебе користь,
коли усе твоє багатство – розум,
який тебе годує й зодягає.
Навіщо нам лестити бідакові?
Коли язик медовий у підлизи,
то хай згинає він гнучкі коліна,
щоб запобігти ласки перед паном.
Коли я научився вибирати
людей, тоді з-поміж усіх обрав
тебе, бо ти умів з лицем веселим
ховати муку й байдуже приймати
від долі зрадну ласку і неласку.
Щасливі ті, у кому кров і розум
урівноважені: вони ніколи
не будуть дудкою в руках фортуни,
яка, що схоче, те на ній заграє.
О, дай мені людину, що не є
лихої пристрасті рабом, – і я
її сховаю в серці, як тебе!
Та годі з тим: сьогодні ввечорі
виставу ми дамо для короля;
там буде сцена, що нагадує
смерть мого батька. Як до того дійде,
ти, любий друже, пильно стеж за дядьком.
Коли його заховане злочинство
себе не виявить при монолозі,
то то нечистий дух являвся нам,
і хибні здогади тоді мої,
чорніші від Вулканових кліщів.
Ти наглядай за ним, а я втоплю
в його лице свій погляд, а тоді
ми зійдемось і вкупі все розважим.
Гораціо
Гаразд! Коли він щось вкраде в очей
моїх, то за покражу я плачу.
Гамлет
Ідуть уже. Я мушу удавать
байдужого. Шукаймо місця.
(Данський марш. Сурми грають. Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гілденстерн та інші з почету, сторожа із смолоскипами)
Король
Як ведеться моєму братові, Гамлету?
Гамлет
Їй-бо, чудово. Харчуюсь, як той хамелеон, і ковтаю повітря, нафаршоване обіцянками. Каплуна й то краще не відгодуєш.
Король
Це не до мене стосується, Гамлете. Це слова не мої.
Гамлет
Та й не мої вже! (До Полонія). Ви, мій пане, колись грали в університеті, як кажете?
Полоній
Еге ж, мій принце. І вважали мене там за доброго актора.
Гамлет
Кого ж ви грали?
Полоній
Я грав Юлія Цезаря: мене вбито у Капітолії; вбив мене Брут.
Гамлет
Це справді брутальна справа була, – заколоти таке капітальне теля. Чи готові вже актори?
Розенкранц
Так, мій принце. Вони чекають вашого наказа.
Королева
Ходи сюди, мій дорогий Гамлете, сідай біля мене.
Гамлет
Ні, матусю, тут магнет, що більше мене притягає.
Полоній
(до Короля)
Ого! Чуєте?
Гамлет
Панно, чи можна мені лягти у вас поміж колін?
(Лягає у ніг Офеліі)
Офелія
Ні, мій принце.
Гамлет
Я хотів сказати: покласти вам голову на коліна.
Офелія
Можна, мій принце.
Гамлет
А ви вже бозна що подумали?
Офелія
Я нічого не подумала.
Гамлет
А воно ж непогано – спочинути поміж колін у дівчини.
Офелія
Що не погано, мій принце?
Гамлет
Нічого.
Офелія
Ви веселі, мій принце.
Гамлет
Хто, я?
Офелія
Так, мій принце.
Гамлет
О, Боже! Я тільки дурника строю. Що ж людині зостається, як не веселитися? Гляньте, яка на вигляд весела моя мати, дарма, що батько дві години тому, як помер.
Офелія
Ні, вже два місяці тому, мій принце.
Гамлет
Так давно? Хай тоді чорт ходить у чорному, а я вберуся в соболі. О небо! Два місяці, як помер, і не забули ще й досі! То є надія, що спогади про велику людину переживуть її на півроку. Але тоді, Мати Божа, вона мусить набудувати церков, а то її забудуть, як ту різдвяну козу, що їй напис надмогильний:
Ой леле, леле!
Козоньку забули.
(Гобої грають. Починається пантоміма. Виходять на кін король і королева, дуже закохані. Королева його обіймає, а він її. Вона стає навколішки і немов запевняє в коханні. Він її підводить і схиляє голову до неї на плече, а потім лягає на грядці серед квітів; побачивши, що він заснув, вона його покидає. Тоді входить якийсь чоловік, здіймає корону, цілує її, вливає отруту королеві в ухо і виходить. Королева повертається і, побачивши короля мертвого, робить розпачливі рухи. Отруйник з двома-трьома акторами входить і разом з нею немов лементують. Мертве тіло виносять. Отруйник залицяється до королеви, підносячи їй дарунки. Вона спочатку гордує ним і деякий час пручається, а тоді піддається його чарам. Вони виходять)
Офелія
Що це значить, мій принце?
Гамлет
Еге, це чорна справа, і криється тут злочин якийсь.
Офелія
Може ця пантоміма знайомить нас зі змістом п’єси?
(Входить Пролог)
Гамлет
От ми й дізнаємось від цього хлопця. Актори не вміють тримати язика на зашморзі і все розплещуть.
Офелія
Чи він скаже нам, що ця вистава значить?
Гамлет
Авжеж, ця або всяка інша вистава, яку ви виставляєте. Ви тільки не посоромтеся виставити, а він не посоромиться виложити.
Офелія
Який же ви недобрий, недобрий. Краще буду слухати гру.
Пролог
Вкланяючись низесенько,
ми просимо послухати
оцю сумну трагедію.
(Виходить)
Гамлет
Чи то пролог, чи напис на перстенику?
Офелія
Він короткий, мій принце.
Гамлет
Як жіноче кохання.
(Входять два актори: король і королева)
Король на кону
Вже тридцять раз вогнистий повіз Феба
промчав по ясній оболоні неба,
пірнаючи в Нептунів темний вир,
і поновлявся місяць-білозір
вже тридцять літ, дванадцять раз щороку
від того дня, як бог промінноокий
в серця палке кохання нам заклав,
і Гіменей нам руки поєднав.
Королева на кону
Хай сонце й місяць далі креслять кола,
кохання не загасне в нас ніколи!
Та леле! Ти сумний, і пойняла
тебе тепер якась недуга зла,
і це мене смутить, о мій королю.
Та не зважай на ці страхи і болі,
бо в нас, жінок, кохання і відчай –
або ніщо, або вже через край.
В моє кохання ти не втратив віри,
отож і страх мій теж не знає міри.
Там, де любов велика у серцях,
турбота обертається на страх.
Король на кону
Тебе, кохана, швидко я покину,
бо вже моя снага колишня гине,
а ти ще житимеш чимало літ.
Свої дари тобі готує світ:
любов і шана, щастя і відрада,
і вдруге шлюб…
Королева на кону
О, ні, була б то зрада.
Ділитиме із другим ложе й хліб
лиш та, що першого поклала в гріб…
Гамлет
(нишком)
Міцна полинівка, міцна!
Королева на кону
О, другий шлюб – то завжди шлюб нечистий,
бо вдруге дружаться лише з користі,
і вдруге мертвого вбиває та,
яка цілує другого в уста.
Король на кону
Свою любов доводиш ти словами,
але ламаєм часто ми свій замір,
бо заміри – то спогаду раби,
що швидко родяться, але слабі.
Вони, мов овоч той, що, поки зріє,
на гілці держиться і янтаріє,
а зігниє, то сам униз летить,
тоді не треба дерева й трусить.
Той борг ми дуже часто забуваєм,
який самі собі сплатити маєм.
У запалі ми тратим силу слів,
а запал згас – і намір твій здимів.
Безмірний сум і радість, що без краю,
згасають, коли запал їх минає.
Де сміху більш, там більше і ридань,
о, де між радістю і горем грань?
Мінливий світ, і хай це не вражає,
що вкупі з щастям і любов щезає.
Хто знає, хто із них кого веде:
чи не за щастям вслід любов іде.
Ти занепав – і розлетілись друзі,
а збагатів – то й ворог у послузі.
Шлях до щасливого любов найде
і купу приятелів наведе,
а кинешся до них в годину скрути,
то можеш ворогів собі набути.
Отож кінчаю тим, з чого почав:
не раз випадок плани руйнував,
бо доля волю нашу кривить,
і те, що хочемо, зведе нанівець.
Твій намір – вдовувати цілий вік,
помре, коли помре твій чоловік.
Королева на кону
О, щоб земля мене не годувала,
щоб я спочинку й втіхи не зазнала,
і щоб відчай надії отруїв,
щоб мур в’язничний світло заступив,
щоб смуток радощі мені потьмарив,
щоб наді мною грім прокляття вдарив,
коли, роковану на вдовій вік,
мене посяде другий чоловік.
Гамлет
А що, як вона не додержить присяги?
Король на кону
Покинь мене, кохана, на хвилину,
стомився я і, може, в сон порину.
(Спить)
Королева на кону
Хай безтривожно милий мій засне,
хай нас лиха негода обмине.
(Виходить)
Гамлет
Як вам, шановна пані, подобається вистава?
Королева
Жінка, здається, понадавала надто багато обітниць.
Гамлет
О, вона їх додержить!
Король
Чи знаєш ти зміст? Чи нема тут чогось непочтивого?
Гамлет
Ні, ні! Це тільки жарт. Тут і отрута до жарту. Аніякісінької непочтивості.
Король
Яка назва п’єси?
Гамлет
«Пастка». А чому саме? Це алегорія. Виображається душогубство, що його зчинено у Відні. Гонзаго зветься герцог, а жінка його Баптіста. Ось побачите, це підле злочинство: але що нам до цього? У нас і у вашої величності сумління чисте, і це нас не торкається. Хай шолудивий чухається, а нам шкіра не свербить.
(Входить Люціян)
Це Люціян, небіж короля.
Офелія
Ви, принце, берете на себе роль хора, все пояснюючи.
Гамлет
О, я міг би й пояснити все вашому коханцеві, якби побачив комедію, яку ви граєте.
Офелія
Ви дуже колючі, мій принце, дуже колючі.
Гамлет
Довелось би вам трохи постогнати, поки б мій кілок притупився.
Офелія
Що далі, то гірше.
Гамлет
Нема що. Такі вже всі чоловіки. Ну, душогубе, починай. Годі викривлятись, до діла! Як воно там: вже помсти чорний ворон кряче…
Люціян
Отрута, чорний задум, слушний час,
і нікогісінько навколо нас.
Тут сік із зілля: поночі збирала
його Геката й тричі проспівала
над ним закляття. Сік налитий вщерть,
який несе живому люту смерть.
(Вливає отруту в ухо королю)
Гамлет
Він отруює його в садку, щоб захопити по ньому царство. Його ймення Гонзаго. Це правдива повість, писана добірною італійською мовою. Зараз побачите, як душогуб здобуде кохання Гонзагової жінки.
Офелія
Король встає з місця.
Гамлет
Невже злякався марного сполоху?
Королева
Що з вами, господарю мій?
Полоній
Припиніть гру!
Король
Світла дайте! Геть!
Полоній
Світла, світла, світла!
(Виходять усі, крім Гамлета й Горація)
Гамлет
Хай звір поранений гарчить,
здоровому усе минеться.
Один чатує, другий спить,
на світі так воно ведеться.
А що, добродію, хіба не досить цього та пучка пер на голові та ще двох бантів на черевиках з височенними закаблуками, щоб і мене прийняли до гурту акторів, якби бува доля зацурала мене?
Гораціо
Еге ж, на пів пая.
Гамлет
Ні, на цілий пай.
Ти знаєш, Дамоне мій милий,
колись Зевес був пан,
а тут узяв над нами силу
справжнісінький… барон.
Гораціо
Ви могли б у риму сказати.
Гамлет
О, добрий Горацію, я ладен тисячу дати за кожне слово духа. Ти постерігав?
Гораціо
Ще й як, мій принце!
Гамлет
Коли мовилось про отруту.
Гораціо
Я дуже пильно постерігав його.
Гамлет
Ага! Музик сюди, флейтистів!
Коли король комедії не любить,
тоді вона йому либонь не люба.
Сюди, сюди, музики!
(Повертаються Розенкранц і Гілденстерн)
Гілденстерн
Шановний принце, дозвольте мені слово сказати.
Гамлет
О, хоч цілу історію.
Гілденстерн
Король, мій принце…
Гамлет
А що з ним?
Гілденстерн
У своєму покої і якось дивно нездужає.
Гамлет
З перепою?
Гілденстерн
Ні, принце. Швидше з жовчі.
Гамлет
Треба було б докласти більше розуму і сказати це лікареві, бо коли б я йому прописав очисного, то може у нього ще більше розлилася б жовч.
Гілденстерн
Добрий принце, дайте деякий лад своїм словам і не кидайтесь так люто геть від моєї справи.
Гамлет
О, я, шановний добродію, смиренний. Кажіть.
Гілденстерн
Королева, ваша мати, вельми в тугу вдалася і послала мене по вас.
Гамлет
Вітаю вас.
Гілденстерн
Ні, добрий принце. Ця гречність тепер не до речі. Коли ваша воля дати мені розумну відповідь, я виконаю доручення вашої матері, а як ні – то пробачте, і на тому справі кінець.
Гамлет
Не можу, шановний пане.
Гілденстерн
Чого не можете, мій принце?
Гамлет
Дати вам розумну відповідь, бо мій розум нездужає. Але відповіддю, на яку я спроможен, я ладен стати до послуг вам, або вірніше, як кажете, моїй матері; отож годі балачок і до діла: моя мати, ви кажете…
Розенкранц
Отже, вона переказує, що ваша поведінка вельми її вразила та здивувала.
Гамлет
О, що за чудовий син, що міг так здивувати свою матір! А невже за цим материним подивом не було жадного додатку? Кажіть.
Розенкранц
Вона хоче поговорити з вами у своєму покої перед тим, як ляже спати.
Гамлет
Ми послухаємо її, хоч би вона й десять раз була нам матір’ю. Чи є у вас ще якась справа до мене?
Розенкранц
Мій принце, ви мене колись любили.
Гамлет
Та й тепер люблю, присягаюсь оцими кліщами й обценьками.
Розенкранц
Любий принце, яка причина вашої недуги? Ви не самі собі заступаєте шлях до волі, не звіряючи приятелеві своїх турбот.
Гамлет
Мені, шановний добродію, нема ходу вгору.
Розенкранц
Як це може бути, коли голос самого короля закликає вас зайняти по ньому трон Данії?
Гамлет
Е, добродію, поки сонце зійде, то… Ця приказка вже трохи цвіллю взялася.
(Повертаються актори з флейтами)
О, флейти. Ану, дайте одну подивитись. Відійдімо трохи. Чого це ви ходите коло мене і нюхаєте повітря, мов у тенета загнати хочете?
Гілденстерн
О, мій принце, якщо моя ретельність надто зухвала, то й любов моя надто непочтива.
Гамлет
Я не гаразд це розумію. Чи не хочете заграти на цій флейті?
Гілденстерн
Мій принце, я не вмію.
Гамлет
Я прошу.
Гілденстерн
Повірте, що не вмію.
Гамлет
Благаю вас.
Гілденстерн
Я не знаю, як до неї й братись.
Гамлет
Це так легко, як і брехати. Перебирайте пальцями по цих дірочках, сюди ось ротом дміть, то й почуєте на диво проречисту музику. Гляньте, от дірочки.
Гілденстерн
Але я жодної музики не спроможуся видобути з них. Нема в мене хисту…
Гамлет
Бачите, за яке ніщо ви мене маєте! Хочете грати на мені. Удаєте, що знаєте мої струни, хочете вирвати з мене найпотаємнішу таємницю, хочете збагнути мене від найнижчої до найвищої ноти мого діапазону, а он у цьому невеличкому інструменті стільки чудової музики, а проте ви не спроможні зробити так, щоб він заговорив. Невже ви, в біса, думаєте, що на мені легше заграти, ніж на дудці? Назвіть мене яким хочете інструментом, ви можете мене розстроїти, але ніколи не заграєте.
(Повертається Полоній)
Хай Бог вас милує, добродію!
Полоній
Мій принце, королева хоче говорити з вами негайно.
Гамлет
Бачите он ту хмару, що немов би скидається на верблюда?
Полоній
Їй-богу, справді немов би верблюд.
Гамлет
А мені здається, що тхір.
Полоній
Зігнулась, мов тхір.
Гамлет
Або кит.
Полоній
Справжнісінький кит.
Гамлет
Ну, то я зараз до матері прийду. Докучають, що ошаліти можна. Я зараз прийду.
Полоній
Я так перекажу.
(Виходить Полоній)
Гамлет
«Зараз» легко сказати. Облиште мене, друзі.
(Виходять усі, крім Гамлета)
Оце настав відьомський час нічний,
коли могили пащі роззявляють,
і пекло тхне заразою на світ.
Тепер гарячої б напитись крові!
У цю годину я ладен вчинити
такий жорстокий вчинок, що і день
здригнувся б. Схаменись! Іди до матки!
Не скам’яній, о серце! Хай душа
Неронова не ввійде в мої груди!
Хай буду я жорстоким, та не звірем.
Кинджалами нехай слова вражають,
а не рука. Нехай душа й язик
лукавлять: хай мої слова жорстокі
її ганьблять, а ти, душе моя,
ти не клади на них свою печатку.
(Виходить)
Третя сцена
Покій у замку.
(Входять король, королева, Розенкранц і Гілденстерн)
Король
Він остогид мені, та й небезпечно
його шаленству волю попускати.
Тож лагодьтеся в путь, а я наказа
вам зараз підпишу. Хай з вами їде
до Англії. Не сміє трон терпіти
ту небезпеку, що постати може
з такого божевілля.
Гілденстерн
Ми готові,
бо найсвятіший обов’язок наш –
біду одвести від того народу,
якого пестує величність ваша.
Розенкранц
Кожнісіньке життя дрібне й звичайне
скеровує свій розум, наче зброю,
проти біди. І поготів це є
священний обов’язок того духу,
що від його добробуту залежить
життя і спокій всіх. Король ніколи
не помирає сам, бо, наче вир,
втягає смерть його усе навколо.
Він – колесо, що на шпилі гори:
до велетенських спиць його прикуто
ще безліч інших і дрібних речей.
Упало колесо – і разом з ним
усе розсипалось. Коли король
зітхне, то з ним зітхає ввесь народ.
Король
О, якнайшвидше лагодьтеся в путь.
Той страх, який на волі тут буяє,
ми мусимо в кайдани закувати.
Розенкранц і Гілденстерн
Ми поспішим.
(Виходять Розенкранц і Гілденстерн. Входить Полоній)
Полоній
Королю, принц пішов
до матері. А я за килим стану
і там підслухаю розмову їхню.
Вона його на самоті прошколить.
І мудро ви сказали, мій королю,
що треба ще одного свідка мати,
бо вухо матчине небезстороннє.
Прощайте! Заки ляжете ви спати,
я все вам доповім.
Король
О, щира дяка.
(Виходить Полоній)
Мій гріх гидкий. Від нього аж до неба
тхне смородом. Прадавнє й первісне
прокляття братовбивства. Я не можу
молитися. Дарма, що цього прагну,
провина бо сильніша, ніж мій замір.
Я мов людина, що два діла має,
стою й не знаю, що робити перше,
та й не роблю нічого. Що, якби
оця рука удвоє грубша стала,
братерською густою кров’ю вкрившись, –
невже б тоді у неба, у благого,
отак би й не знайшлось дощу доволі,
щоб, наче чистий сніг, її збілити?
На те ж існує в небі милосердя,
щоб протиставити його гріхові.
Молитва – це подвійна є потуга:
вона піддержить, поки ми не впали,
або простить, коли ми лежимо.
Я гляну вгору. Гріх мій вже минувся,
але ж яка мені молитва личить:
«Прости мені гидкий мій злочин»? Ні,
я досі ще отим добром владаю,
що задля нього я вчинив убивство:
корона, жінка, трон. Чи ж Бог простить
мені, коли я здобичі не зрікся?
В лихому вирі й кривдах цього світу
злочинства позолочена рука
від кари часто може відкупитись,
але не так на тому світі, ні!
Нема шахрайства там, і вчинок твій
перед тобою стане неприкритий.
І ти – віч-на-віч з ним – даси свідоцтво.
І що тоді? Що, що тобі лишиться?
Чи не врятує душу каяття?
А що, коли ти каятись нездатен?
О, нещаслива доле й серце чорне,
як смерть! Душа загрузла у болоті,
змагається до неба і ще більше
вгрузає й тоне. Янголи, спасіть!
Схиляйтеся, коліна непокірні!
О, хиже серце, крицею окуте,
м’яке зробись, як жили в немовлятка.
Хай буде все гаразд.
(Відходить і стає навколішки. Входить Гамлет)
Гамлет
От слушний час. Він молиться тепер.
Уб’ю його – і піде він до раю.
Невже це помста? Ні. О, поміркуймо:
о, ні, не помста це, а нагорода.
Він мого батька ситого убив,
у рясті буйному його гріхів.
І знає в небі тільки Бог єдиний,
як важко батькові покутувати
тепер гріхи свої. Невже це помста –
убити душогуба в час, коли
він душу вмив і злагодився в путь?
О, ні!
Сховайся, мечу, і чекай хвилини
страшнішої, коли він буде п’яний,
чи гнівний, чи на ложі нечестивім
віддасться втіхам, грі або клятьбі,
ділам безбожницьким і сатанинським, –
тоді врази його, мій вірний мечу,
щоб він сторчма у пекло полетів
з душею чорною, мов та безодня.
На мене мати вже давно чекає.
Це тільки проволока дням твоїм.
(Виходить)
Король
(підводиться)
Слова угору, мисль донизу тягне
без мислі слово неба не досягне.
(Виходить)
Четверта сцена
Покій королеви.
(Входять королева і Полоній)
Полоній
Він зараз прийде. Проберіть його.
Скажіть, що ті шаленства – через край,
що ваша милість ледве захистила
його від гніву. Я сховаюсь тут.
Полайте добре.
Гамлет
(за сценою)
Мамо, мамо, мамо!
Королева
О, будьте певні, я його дойму.
Ховайтеся, бо він уже іде.
(Полоній ховається за килим. Входить Гамлет)
Королева
Ти, Гамлете, образив свого батька.
Гамлет
Образили ви, мамо, мого батька.
Королева
Ти тільки марно плещеш язиком.
Гамлет
Ви плещете лукаво язиком.
Королева
О, що це значить?
Гамлет
Що це, мамо, значить?
Королева
Чи ти забувся, хто я?
Гамлет
Ні, о, ні!
Хрестом клянуся, ні! Ви – королева,
дружина чоловікового брата.
Мені ж – бодай не так! – мені ви мати.
Королева
Тоді тебе хай інші вгомонять.
Гамлет
О, ні. Сідайте і не ворушіться!
Я покажу вам дзеркало, де ви
побачите своє єство таємне.
Королева
Мене ти вбити хочеш? Гвалт, рятуйте!
Полоній
(за килимом)
Рятуйте, гвалт, рятуйте, гвалт!
Гамлет
(витягає меча)
Це хто?
Попався щур! Отут йому і смерть.
(Проколює килим)
Полоній
(за килимом)
Ой, ой. Убив мене!
(Падає і вмирає)
Королева
Що ти вчинив?
Гамлет
Не знаю. Це король?
Королева
Який хапливий і кривавий вчинок!
Гамлет
Кривавий чин! О, так, кохана мати!
Однаково, що вбити короля
і з королевим братом взяти шлюб.
Королева
Убити короля?
Гамлет
Еге ж, матусю.
(Підіймає килим і бачить Полонія)
Прощай, цікавий, бідолашний дурню.
Я мав тебе за іншого. Ну, що ж,
така мабуть тобі судилась доля.
Ти бачиш, як то небезпечно бути
ретельним понад міру. Заспокійтесь
і не ламайте рук, а сядьте тут,
щоб краще я вам серце поламав,
коли воно ще не таке запекле
і загартоване в гріховній звичці,
немов той мур, що й словом не проймеш.
Королева
Що я вчинила, що мене так люто
картаєш язиком?
Гамлет
Твій вчинок, він
у пишнім розквіті чесноту губить.
О, він з чола невинної любові
здирає рожу й садить там болячку,
а урочисті шлюбні обітниці
звучать, немов брехня й клятьба картярська.
О, вчинок твій у шлюбу вирвав душу,
зробивши із священного обряду
рапсодію порожню марних слів.
Лице небес палає Божим гнівом,
лице землі, немов би перед Судом
Страшним, затьмарюється і сумніє
на згадку про твій вчинок.
Королева
Що за вчинок,
що так волає і гримить суворо?
Гамлет
Поглянь на цей малюнок і на той,
поглянь на ці портрети двох братів!
Дивись, яка краса у цім обличчі!
Тут Феба кучері й чоло Зевеса,
погрозливі і владні очі Марса.
Постава – як у вістуна богів
Меркурія, коли злітає він
на гору, що у хмарах височіє.
Здається, кожний бог на цьому тілі
прекрасному свій відтиск залишив.
То був твій чоловік! А поруч – глянь,
твій чоловік теперішній – мов колос,
той перетрухлий, що забив зерно
дорідне – брата. Де у тебе очі?
Як ти могла покинути ту пашу,
що на горі росте прекрасній, та
в багно спуститись. Де у тебе очі?
Не зви любов’ю це. В твоєму віці
уже не грає кров, а розуму
кориться. Де ж той розум, що дозволив
тобі цей крок ступити? Є він в тебе
бо не було б без нього і чуття.
Та, певно, він закляк і задубів,
бо навіть божевілля неспроможне
так схибити, не бачити різниці,
яка примушує зробити вибір.
Це біс тебе у піжмурки піймав.
Нечуле око і чуття сліпе,
чи слух один, без рук і без очей,
чи нюх, найменша крихітка чуття,
так помилитись не могли б.
О, сороме! Чому не червонієш?
Коли й у баби літньої в кістках
бунтує пекло, що тоді казати
про молодість палку? В її вогні
чеснота топиться, немов той віск.
Не сором це, коли гаряча кров
пашить, бо і мороз вогнем палає,
а розум зводить волю.
Королева
О, мовчи!
Ти очі скерував мені у душу
і там побачила я чорні плями,
що їх нічим не змити.
Гамлет
Як могла ти
в заласних втіхах пріти й жирувати
на ліжку, що смердючим потом геть
просякло в тім барлозі…
Королева
О, мовчи!
Слова твої ножами входять в уха.
Мовчи, мій Гамлете.
Гамлет
Убивця підлий,
що в ньому й частки сотої нема
від короля покійного, і злодій,
що вкрав у брата свого королівство
і що потяг з полиці діадему
та до кишені заховав!
Королева
О, годі!
Гамлет
Король-ганчірник…
(Входить Дух)
Спасіть мене і крильми захистіть,
небесні сили! Що ти хочеш, душе?
Королева
Ой леле! Він божеволіє…
Гамлет
Це ти прийшов картати свого сина,
що ось минає час і пал, а він
бариться й не виконує наказа?
Скажи!
Дух
Запам’ятай! Явивсь я підгострити
колишній намір твій, що затупився.
Та глянь на матір: жах її пойняв:
о, стань між нею та її душею,
химера бо лютує найсильніше
у тілі кволому. Скажи їй слово,
о Гамлете.
Гамлет
Що з вами, королево?
Королева
А що з тобою, сину,
що погляд в порожнечу ти втопив
і промовляєш до повітря. Дикий
вогонь тобі виблискує з очей.
Мов вояки, сполохані вночі,
на голові твоїй встає волосся
і хробаками їжиться угору.
На жар і полум’я твого нестяму
ти бризни холодом, коханий сину,
куди втопив ти очі?
Гамлет
В нього. Глянь:
блідий, мене він поглядом проймає.
Якби до скель він промовляв, то він
і їх би зворушив. О, не дивись
так сумно, бо мене твій вид понурий
одверне від суворого завзяття,
і замість крові сльози потечуть.
Королева
До кого мовиш ти?
Гамлет
А ви нічого
не бачите?
Королева
Ні, ні! Дарма, що все
навколо бачу.
Гамлет
І не чуєте?
Королева
Лише мої й твої слова я чула.
Гамлет
Тоді поглянь! Уже він геть іде –
мій батько! Мов живий! Такий, як завжди.
Дивись! Пішов, виходить і зникає.
(Виходить Дух)
Королева
Це тільки витвір хворої уяви.
Ми бачимо химери безтілесні
в гарячці і нестямі.
Гамлет
У нестямі?
Мій пульс так рівно б’ється, як і ваш,
і це ритмічна гра здоров’я. Ні!
Не божевілля це! Спитайте, мамо,
і я удруге все перекажу,
а божевільний тут би і спіткнувся.
О, не вмащайте лестощами душу
і не кажіть, що то не злочин ваш,
а божевілля дико промовляє.
Від цього ваша рана тільки струпом
затягнеться, а гній під ним, незримий,
заразою отруїть все. Покайтесь!
Благайте в неба ласки за минуле
та уникайте злочинів майбутніх,
не удобряйте грунт під бур’яни,
щоб ще буйніш вони не розростались.
Простіть мені оцю мою чесноту.
У ці часи розпусні і чеснота
перед пороком мусить плазувати,
щоб він дозволив їй добро вчинити.
Королева
Ти серце розщепив мені надвоє.
Гамлет
Тоді відкиньте грішну половину
і, чиста, з другою живіть у світі.
Добраніч! Та не йдіть на постіль дядька
Коли нема чесноти, то удайте,
що є вона у вас. Ота потвора,
що зветься звичкою, той сатана,
що наші добрі наміри глитає,
часами янголом стає для нас,
бо може нам таку одежу дати,
що буде й вчинкам добрим до лиця.
Ви стримайте себе хоч ніч одну,
а вже на другу ніч вам буде легше,
і легше ще – на третю ніч, бо навіть
саму природу можна відмінити
і подолати біса, або геть
потужно з серця вигнати його.
Ну, ще раз надобраніч. А коли
благословення прагнете, то й я
у вас його попрошу. Щодо нього,
(Показує на Полонія)
то дуже жалко. Небо так хотіло,
щоб я скарав себе, його скаравши;
мене бичем обрало і слугою.
Я приберу його і дам одвіт
за смерть, яку я осліп заподіяв.
Жорстоким мушу буть, щоб бути добрим
Почин гіркий, ще гірше – попереду.
Ще кілька слів, шановна королево.
Королева
Що маю я робить?
Гамлет
Моїх порад
не слухати. Нехай пузан-король
заманить знов тебе на ложе грішне,
за щоку ущипне і мишенятком
своїм назве. За пару поцілунків,
за те, що він по шиї полоскоче,
йому розплещете ви таємницю,
що я не божевільний, а що тільки
із хитрощів такого удаю.
Скажіть йому про це. Бо хто ж тоді,
як не прекрасна, мудра королева
все донесе цій жабі, кажану,
цьому катюзі? Хто, як не вона?
Ви, глузду й розуму наперекір,
на дах поставте клітку й відчиніть:
нехай птахи собі повилітають,
самі ж, немов та мавпа в байці, влізьте
у клітку ту і спробуйте літати,
впадіть згори й зламайте карка.
Королева
О, певен будь: якщо слова – дихання,
якщо дихання є життя, то в мене
нема життя, щоб видихати те,
що ти мені сказав.
Гамлет
Чи чули ви,
що я до Англії повинен їхать?
Королева
Так постановлено, а я й забула.
Гамлет
Листи вже запечатано, і двоє
моїх товаришів, що їм я вірю,
як тим єхиднам злим, везуть накази,
дорогу промітають і везуть
мене у пащу зради. Що ж, нехай.
Потішусь я, бо виставлю в повітря
підкопника його знаряддям власним.
Під їхні міни сам я підкопаюсь
на цілий сажень нижче, і тоді
вони під самий місяць полетять.
Це ж весело, як на одній дорозі
два підступи, дві хитрості зіткнуться.
З оцим добродієм мені ще клопіт
ці тельбухи тягнути звідсіля.
Ну, надобраніч, мамо! Добрий радця
тепер зробився мовчазний, суворий,
а за життя був вельми балакучий
і все дурниці плів. Ходімо, пане,
щоб справу з вами до кінця довести.
Добраніч, мамо!
(Розходяться в різні сторони. Гамлет виволікає Полонія)
Примітки
Чи жити, чи не жити: Паралелі до цього славнозвісного монолога, що, може, стали йому за джерела, можна знайти в Катулла (жоден мандрівник не вертається), Кардана (смерть – сон), Сенеки (жоден мандрівник не вертається, жах перед майбутнім), Монтеня (море турбот, смерть – бажаний перехід у ніщо, але роздум робить страхополохом), Корнелія Агріппи (країна, звідки мертві не вертаються), Марло (в «Едварді II» Мортімер іде шукати країн ще незнаних). Може тут і ремінісценції з «Роману Рози», що переклад його приписують Чосерові.
У молитвах твоїх згадай гріхи мої: Гамлет, певно, бачить книжку в руках Офелії і думає, що то молитовник.
Я вам нічого не давав ніколи: Гамлет у розмові з Офелією переходить на офіційний тон, бо вгадав, що її так само, як Розенкранца і Гілденстерна підіслано до нього. Він хоче сказати, що дарунки давав інший Гамлет іншій Офелії, а не цей.
На Гамлетові слова про гру на сцені часто посилаються, як на один із доводів, що дійсно Шекспір був автором усіх Шекспірівських драм, бо тільки справжній актор-професіонал міг говорити з таким знанням свого діла.
Гра словами: Капітолій – капітальне; Брут – брутальна. Насправді ж Цезаря вбито не в Капітолії, а в театрі Помпеєвім. Та сама помилка і у Чосера, і в Шекспіровому «Юлії Цезарі».
Козоньку забули: У Шекспіра «коника забули». Це приспів з народної пісні проти скасування травневих розваг, де один з учасників перевдягався за коня, як у нас на Україні ходили на Різдво з «козою».
Починається пантоміма: В давньому театрі перед драмою показувалося пантоміму, що стисло подавала зміст цілої п’єси. Гамлетова логіка не вимагає, щоб та сама сцена відбувалася двічі. Отже, тут традиція.
вже помсти чорний ворон кряче: Шекспір мабуть хоче навести цитату з «Річарда III».
Його ймення Гонзаго: Певно Шекспір сам читав італійською мовою хроніку, де згадувалося про герцога Урбано, що одружився з Гонзагою, і якого згубив Луїджі Гонзаго, накапавши йому отрути до вуха.
присягаюсь оцими кліщами й обценьками: Мабуть жарт. Певно Гамлет підносить угору пальці.
Хай душа Неронова не ввійде в мої груди: Римський імператор Нерон убив свою матір Агріппіну. Агріппіна була жінкою Клавдієвою, її теж обвинувачувано, що вона отруїла чоловіка і жила з одним із братів.
щур: Синонім шпигуна.
Поглянь на цей малюнок і на той: Це місце тлумачиться по-різному. Видання Ров 1709 року має ілюстрацію з двома портретами на стіні. Актор Голман, граючи Гамлета, мав на шиї мініатюрний портрет батька, якого рівняв до портрета короля на стіні. Фехтер мав дві мініатюри: одна з них була на шиї у королеви, він її зривав і шпурляв. Россі ще топтав її ногами. Ірвінг та Сальвіні бачили ці портрети лише в уяві своїй.
Мабуть правдиву розгадку подає Шипулінський, коли описує шовкову портьєру, що висіла у королівському замку в Кронеборгу, на якій поряд були змальовані портрети данських королів у хронологічному порядку, починаючи з найдавніших часів. Це ніби й стверджує англійський текст Шекспіра: «Look you now what follows», себто: «Поглянь, що йде далі». Такого виразу можна було вжити тільки, коли був цілий шерег портретів, якого ми й бачимо на згаданій величезній портьєрі, що правила за так званий килим і розділяла зал на дві половини. На цьому килимі (за яким ховався і Полоній) було намальовано аж 111 портретів. 1859 року цей килим був дуже пошкоджений пожежею; рештки його зберігаються в Північному музеї в Копенгагені.
мов колос, той перетрухлий: Образ із фараонового сну, де сім сухих колосків поглинули сім повних (біблійна легенда).
мов та мавпа в байці: Ця історія про мавпу нам невідома.
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1960 р., т. 4, с. 101 – 152.