Акварель

Юрій Клен

Спинилася над озером вечірнім.

Зорю у ліс: чи не іде він?

Навколо простір став таким безмірним.

Кружляє низько біла мева.

Росте над дзеркалами голубими,

мов тіні вечора, мій смуток.

Затиснутий між пальцями штивними,

тріпоче нетерпляче прутик.

Поволі розпливається хвилина

в прозорім холоді чекання.

І тиша з пліч мені струмками рине,

немов одежа злототкана.

Струнчать тополь поснулі верховіття.

Срібляться на воді лілеї.

А мої руки ще біліше світять

від сукні білої моєї.

8. III. 1937

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 109.