Франкфурт-на-Майні

Юрій Клен

Синіє небо, наче став.

Ходжу завулками тісними,

що певне юний Гете ними

колись закоханий блукав.

Хто розчинив вгорі вікно?

Чий погляд там мене чатує?

Я тут під аркою смакую

солодке яблучне вино.

О, певне Фавста теж водив

в ці нетрі хитрий Мефістофель,

на цій стіні лишив свій профіль

і пиво з цих шухляд цідив.

Входжу в собор, де вічна мла

і з мороку середньовіччя

всміхаються мадонн обличчя.

На синім візерунку скла

Христос, незмінний у роках,

прозорий, пломенем прошитий.

Отут молилась Маргарита

і гірко каялась в гріхах.

Потужну повінь ллє орган.

Стара легенда оживає.

На хвилях серце випливає

в вечірній франкфуртський туман.

1934. Літо

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 108 – 109.