Действие 1

Микола Костомаров

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Сцена I

Открытое место в поле, усеянном кустарниками. В глубине театра – горы. Издали синеет Днепр, а за Днепром видна песчаная степь. Чиновники: Петро Чалый, Павло, Антин, Карпо, Грицько, Микита, Андрий, Сава Чалый, Ничипир, Онисифор, Мосий, Максим и многие другие с толпою козаков сидят на траве. На почетном месте впереди Петро Чалый. Челядники выкачивают бочонки с горилкою, пивом и медом. Козаки распивают это кружками, стоящими перед каждым. Шум, крик, хохот, разгульный пир козацкий. Видно, что Чалый угощает их.

Антин

А що ж, братці, усе у нас невесело. І гульня не гульня… Мов чиї поминки справляємо!

Петро Чалый

Але… їж паляниці, та зубів нема! Яка тепер веселость, панове братці, коли того й гляди, що проклятий католик за гирю зачепить. Або ся жидова. Кат її наніс! Мов комашня, розплодилася. Ех, братці! Не те бувало у старину: і на світі жили, і хліб святий їли. А тепер… Були, кажуть, на масниці вареники, та у піст на вербу повтікали! Була своя воля, та вороги одняли!

Игнат

Е, стариганю ти! Чого квилить? Ще божа воля! Хіба у нас козаків не стало?…

Карпо

Та їх то, як кажуть, що не байрак, то козак, що не ярок, то гайдамачок… Та шкода! Запевне, скоро усі на ляхів попереводяться.

Павло

А хто ляшка рубати, той буде й козацьку клюгу знати! Забув стару помовку?

Андрий

Та нікому-бо.

Грицько

Як нікому?

Андрий

Та так… бач… Тепер який моторніший, та ще нежонатий, та ще не забув старого козацького обичая, так зараз поплівсь у Січ та й лицарює собі там із татарвою. А які поженились, так тим і байдуже! Діти та жінка миліше від України: за їй – хоча й у католики… що робитимеш? Така пора прийшла, що ще, мабуть, і з почину віку не було такої; зусім отак… скрутились… нінавіщо! Трасця його матері!..

Степан

Воно ж усе то по-божому діється. Оце вже, бачите, хоч у якій справі не возьми, як Біг дасть, мов своєю моччю повелить, так усе й гаразд буде; а другеє ще, бачиться, й те, як то до того візьмуться; а вже як Біг не зволить, то хоч як не бийся, а все марно піде.

Грицько

Бачу вже й я, що прийшла до нас лиха година!

Онисифор

Тут, біс його батькові, так хотілося подраться б, а тут і виступу нема!

Ничипир

Але… от і ніякой поживи!

Максим

Яка там у диявола пожива! Скоро з голоду пропадеш… не те що!

Несколько голосов

Погана пора! Погана!

Петро Чалый

Ех, братища, не те колись у давні роки було, при батькові нашому Конашевичі; як не перся проклятий лях, та ні. Не те щоб як-небудь так… Бувало, духу козацького лякаються! А доставалося й татарві, й туркові, і всім. А що здобиченьки! І Боже милостивий! Не перелічиш, бувало. А все то через теє завзяття! Тепер уже таких і молодців нема. А тоді… як то ми їздили та під Синопу, і чого ми там не одбули! І холоду, й голоду, і бурі і сльоти… Море так горою й дметься, а ми… дармо… крутимся собі на чайках, а до бережжя мов до зірки. Тоді, нічого дуже хвастать, котрі були такі, що й уші попущали! А наш пан Петро Конашевич як крикне-гукне: «Гей, братища, Біг поможе, супостат не здоліє; не на нас фуга – на ворогів Христових: не бійтесь, мої голіннії!» Сказав, мов кухву горілки викотив, на усіх така веселость напала, що куди! Грім гримотить, дощ шумить, хвилі разом як заревуть, та вглиб, а там оп’ять наверх, та так нас і накриють, а блискавка… і Боже милостивий! Тільки спом’янеш, так страшно – як разом лискне, так так від усхода до захода усе небо мов огнем що палять, та очима після дивиться трудно… Така страхота, що й… А ми! От насправжки сказано, що не боїться козак ні тучі, ні грому, ні хмари, ні чвари!.. Аж кишки рвуть, пісні деруть. Здається, грім притих. Біг дав, усі переплинули. Та вже ж і як і переплинули! Ой, задали ж ми перцю музувірові! Усе попалили, порізали, постріляли… напились удовіль кровавого пива! Повірите – ні чоловіка не зосталося… Так хіба що молоді хлопці дівчат позоставляли, та й то… Погралися, та ік злидню! Які були християне у їх у полоні, – повипущали… Ще й грішми наділили, хто схотів в свою землю йти. А здобичі набрали стільки, що як повалили на чайки, так койякі не здержали… пурнули. І додому зо славою вернулись! Тоді-то, як кажуть, тая слава по всьому світу мов гомоном віддалася. Як побачить татар або турок нашого брата, так так і обомліє: «Чубатий, – каже, – іде, лихо з собою несе». Тоді-то славна була та військова справа, що ні своїм, ні чужим себе у обиду не давала. Ей, горілки, хлопці! І ляшки були як маслом примазані.

(Смеется).

Коли то вже добре, мабуть, підогріли ми того турського шалтана, що він те й твердить, що листи до короля посила: «Та щоби не було, – каже, – сього Сагайдачного! Та щоб угомонили козаків!» А що ж з того? Напише, було, король до гетьмана: нащо так робить? Та й тільки! А коли дошкуляли їх бесурмени, так вони й нас благати. Він так умів себе показать, що й ляхи його шанували. Тоді й унія чорта зробила. Там-таки вибирають своїх онцихристів-архіреїв, щоб, бачите, ми їм голдували, а наш батько Сагайдачний призвав грецького патріарха та й посвятили собі митрополита. Тоді ляхи казали: «Оце бісів козак! Ти йому те, а він усе своє: із турком воювати не велять, а він те й зна, що землі їх плюндрує та руйнує; унію хочуть увести, а він усе її випихає та православну віру боронить!» От, панове, була година! І божа ласка нас не покидала: кому лихо, козакові усе добро. От коли так пожили ми на світі! Як умер наш батько, мовби на нас сарана налетіла, нема добра та й нема, усі терпимо.

Павло

І хіба таки меж нами не буде другого Сагайдачного?

Игнат

Ні вже, поминайте його. Не такі козаки стали! Тепер уже таких послухачей нема, щоб доброго слухали. Аже ж скільки у нас уже гетьманів було: пропали через військові чвари!

Павло

Які через чвари, які через худий розум, а які через кривду свою. Що ж, як ізрадник – не терпітимеш!

Игнат

Та були ізрадники… Вони були, а найбільш таких, що пропали через козацьке завзяття, мовляв, ні за віщо.

Андрий

Ні, се вже як хочеш, пане Ігнате: медведя не налигаєш, так і козака шкода нуздати. Свій розум май і доброго собі дбай, а козацьку волю не руш! Так, панове братці!

Многие голоса

Так, так.

Андрий

От, бачите, і всі за мною!

Петро

Гей, пива! Аже ж і пан Ігнат що хіба каже? Були зрадники, і покарав їх Господь; були й добрі люди, та загинули ані за віщо! Усякове було! Хоч от і Трясило Тарас – яківський друзяка, адже ж пропав! Усе то не гарно, що слухати не хочуть. І Павлюк би не закончив свого похода такечки, коли б його послухивали пани козаки.

Степан

Воно-то й се правда. І чого воно й так, що от кому так усе удається, чи він до великого дуже ума дійде, чи вже так Господь то даєть. От, бач, ти ж сам кажеш, що при Сагайдачному нам життя було, і Сагайдачного усі наші любили і вороги боялися. Чом же воно не кожному так? От хоч і наш покійний, дай, Господи, йому царство небесне за його мученичеську смерть, – я кажу – Остряниця… Чим не козак! Що ж? Спершу йому бардзо трапилося, а навпісля… Божоньку мій! Аж згадувати страшно.

Антин

Ох, Остряниця, Остряниця… Степане наш добрий, милий! Царство йому небесне!

Павло

А як під ним вільно було!

Андрий

А який був голінний!

Онисифор

А який був на війні хоробрий! Сам, бувало, уперед іде!

Ничипир

А який був щедрий! Ніколи так не пройдеться, щоб він не обдаровав нас.

Максим

А як його шанували!

Грицько

А який був до своєї справи дотепний!

Петро

Та ще й справедливий! Загинув, сердяга, через свою щиру правду!

Многие голоса

Ох, Степане, Степане наш, наш батько рідний!

Петро

От і заплакали! Та я й сам лиха спинюся… Самі сльози котяться.

(Отирает слезы).

Плачте, панове, плачте. Воно хоч і кажуть, що то баба, не козак, хто рюма, та ні. За такі сльози отой, що на небі живе, ласкав буде.

Павло

Ех, братні, вічна йому пам’ять! Хоча покійників і гріх турбувати, а ще грішніш такого, що за віру головою наложив, та що ж, нічого казать! Оплошав і він перед кінцем: і себе, і братів своїх у напасть завів.

Петро

Бодай тебе, Павло! Чи тобі не гріх такечки казати? Ти знаєш, що доброму усі здаються добрі. Він вчинив своє: піднявсь, побив ляхів, у другий раз нагнав та задав їм зради; тут пан просить, обіщує, перед хрестом та святим Євангеллям присягнувсь, що не буде унії. А наш пан гетьман то й дума-гада, що вони, мовляв, ляхи, хоча й католики, а все ж таки у Бога Христа вірують; коли заприсягнулись, так посоромляться… Розпустив своє козацтво та й поїхав. Поїхав же він не пити та гуляти, поїхав він Богові помолитися, Спасительові поклониться та божой матері молебень відправити. А тут… О Господи! Татари-бесурмени того не зроблять. Ні, треба його пам’ять чтити та шанувати та Бога за його душу молити, а казати так, брате, не подоба, великий гріх за се буде.

Несколько голосов

Правда твоя, пане Петре, правда!

Степан

Дай, Боже, йому царство небесне!

Микита.

Спаси його душу, Господи!

Игнат.

А ми вип’ємо за його душу!

Выкачивают бочонок и распивают.

Степан

Царство йому небесне!

Грицько

Нехай се буде перед його душею!

Мосий

Та щоб він за нас, грішних, Бога молив!

Игнат

Він нехай у царстві за нас за всіх Бога молить, а ми його тут добром поминатимемо! Попи у церкві панахидою, а ми, козаки, у таборі піснею.

(Берет бандуру).

Ану, лишень, пани братці, ту пісню, що на смерть його скомпонували.

Многие голоса

Ану-ну!

Поют хором. Игнат играет на бандуре.

Песня

Ой забили ляхи нашого гетьмана,

Нашого гетьмана, пана Стефана.

Орлику, сизий орлику, молодий Стефане;

Україна плаче по тобі, гетьмане!

Орлику, сизий орлику, орлів братів маєш,

Що старії й молодії: сам їх добре знаєш;

Що старії й молодії, все в тебе вдалися,

Відомстити та за тебе усі поклялися.

Та всі ж вони завзятії, та всі голіннії,

А в їх коні воронії, швидкії й пирськії;

А в їх коні воронії, громкі самопали,

Та їх здавна супостати католики знали.

Та в їх списи булатнії, з довгими клюгами,

Всі гострі, як голочки з довгими кінцями;

А в їх шаблі булатнії на обидва боки,

Католикам зраду сиплють по всі вічні роки.

Набігають на городи як чорная хмара,

Увірилась католикам козацькая слава!

Петро

От півроку тому частіш співали цю пісню, чим тепер.

Павло

Е, панове, ще не загинула козацька мати! Заспівають її колись і шаблюки наші.

Петро

Тоді усі присягалися відомстити за його.

Павло

Ану-ну! Горілки… меду… ну! Щоб я луснув, коли оця шабля не нап’ється ляської крові.

(Берет кружку).

Царство небесне, вічний покой нашому доброму, милому панові гетьманові Остряниці, та тут же й тестю його Левку Гуні. Що ж, і він добра душа був… Так!

Многие голоса

Так, так.

Павло

Ну, і усім тим, що за віру Христову напасть і муку одбули, тож царство небесне й вічний покой, а на ворогів наших зрада і пімство!

Несколько голосов

(Вместе).

Щоб їм добра не було! Щоб на їх чума напала! Щоб вони подохли усі!

Петро

Ну, панове громада, пили ми за мертвих, – вип’ємо лишень іще за здоров’я живих, тих, хто родину свою кохають і на глум лихим ворогам не дають.

Выкачивают еще бочонок и распивают.

Іще ж тепер меду, панове.

Пьют.

Павло

Ну, пане-брате, стій! Ми з тобою як два апостоли: ти, бач, Петро, а я Павло; Петро хоч старіший, а усе їх малюють умісті. Давай руку! Спасибі і простибі тобі за твоє щире серце, та за твою ласку, та за твоє частування. Поділимось лишень чарочкою та вип’ємо за твоє здоров’я.

Все пьют с восклицаниями.

Дай тобі, Боже, чого забажаєш: сина оженити, щоб було кому старості твоїй глядіти…

Петро

Мені нічого так не хотілось би, тільки щоб своїй неньці рідної Україні послужити.

Степан

Так, так! От добра душа пан Петро Чалий. Та який ласкавий: от скільки разів уже він нас частує!

Петро

Що біг послав, призволяйтеся, панове; медку ще!

(Пьет, за ним все).

Павло

А що твій син такий оспалий сьогодні? За цілу бесіду рота не роззявляв. Ей, Савко! Хіба ти такий був, коли ляхів, мов зайців, по чистому полю цькував та слави собі залучав?

Сава

Був мед, та гості попили. На страшній неділі весілля не справляють! Ви кажете, чого я такий оспалий? А хто не буде оспалий у сюю злющу годину, коли проклятий недовірок мучить та катує православний люд без ласки? Ви кажете, чого я такий смутний та сумний? А хто не сумуватиме за своєю волею, що самі у себе віднімаємо? Хто веселитиметься, дивлячися на те, що там послідню худобу у людей забирають, дітей від матерей однімають, у православні церкви не пущають, сповідатися та причащатися не велять… Скоро із християн перевернуться на нехристей, а тут думки й гадки об тім нема! Мов не одної матері діти! Панове братці! Гуляли й діди наші, та й вороги від їх трусилися. А у нас… Де кричать, а де співають, де кров іллють, а де горілку п’ють. Аби мені гаразд, а об других нема заходу! Не таке вам пиво пити подобає, коли наша Вкраїна пропадає!

Петро

Синку! Кажеш ти правду, та й дуже правду! Далебі, правду. Ми хоч старіші від тебе, та молодих слухати мусимо.

Андрий

На славу собі і нам вигодовав ти сина, пане Чалий! Голінний молодець! Ще й тридцяти літ нема йому, а вже дві пісні співають про його. Ану лишень, хлопці, про Саву пісню!

Песня

Ой то ж наш Сава в поход виступає,

На конику вороному жахом виграває;

Було ляхів дві тисячі, зосталося двісті,

Ще й багацько та за ними візьметься користі.

Як подивиться пан Сава на правую руку:

Ей, вискочи, коню, коню, із лядського трупу.

Як подивиться пан Сава через праве плече,

Позад його, поперед його кровавая річка тече.

Сава

Колись і справді се було під Немировим, тому вже два роки. Се тоді, як вибрали Остряницю. Та й тепер би, може, зложили пісню, коли б було з ким йти на ворогів! О, дайте мені лишень тільки поміч та волю! Я б показав себе недовіркам… почоломкались би вони зо мною, із колишнім друзякою! Береженого, кажуть, Бог береже, а козака шабля стереже. Поки оця (указывает на саблю) не защербилася, Сава знатиме, що робитиме! Бачив мене Конецпольський, приглядиться він до мене ще й ближче.

Многие голоса

Молодець, молодець пан Сава!

Павло

А біс їх батькові, ляхи добре взнали нашого Саву під Немировим, та ще двічі!

Степан

Не менш того і під Случчю!

Антин

А як він, із Остряницею тоді він був, та пробивсь крізь ляхів та іззаду їх дошмигав!

Мосий

Усім молодець; не гарний тим тільки, що горілки не п’є.

Грицько

А, мовчи вже ти.

Игнат

Та що й казати. Якби усі такі, не така б тоді й наша Україна була.

Сава

Спасибі за теє, що ви мене не забуваєте. Але мені б миліше було слухати, якби ваші шаблі забряжчали або самопали заревли, ніж отаку честь на мене одного. Ех, братці, братці, пора б нам уп’ять на войну. От скоро рік сплине, як ляхи нас позабули.

Павло

Сто чортів їх батькові, щоб вони нас і на два дня не позабували! Братці! Пан Сава хоч і попріка нас, так за діло. Як таки ми позабули свою рідну матір боронити. А? Чи таки не гріх нам? Далебі, ми обабилися, братці!

Несколько голосов

Що? Хіба в нас козацька кров застигла? За шаблі, братці! (Обнажают сабли). Го, го! На ворогів! На ворогів! Ходім!

Петро Чалый

Посідаємо лишень оп’ять, братці! Ляхів тут чортма, так і биться ні з ким. Наколихаєтесь з їми тоді, як ляхів споткаєте. А тепер поховайте їх. Та посідайте та мене послухайте. Я, бачите, вже і старий; хоч трошки п’яненький, а все ще розума не пропив! От, бачиться, з такими голінними молодцями чого журиться? Та, бач, нічого не зробите! А від чого се? Від того, що без Бога світ не стоїть, без царя земля не правиться. Бачиться, що у колоді багато бджіл, та усі слухають одної матері. Отак і се! Через що наша Україна у такій славі була при Сагайдачному? Через що нас добрі зважали, а злі лякалися? Через те, що тоді усі одно думали, одно й гадали, одного й послухали, а той слухав одного Бога, царя небесного! Отоді-то у нас і справа була, і божа ласка нас потішала! Тепер… як сучі ляхи убили нашого гетьмана Остряницю, що ми? Які позабігали катзна й куди, які пішли у Січ, а які поперевертались на ляхів… От тобі на! Нагибала коса каменюку! Гарцювала воля та й перестала; гуляла воля, налигала й неволя! А якби у нас тепер гетьман був та справа, давно б ми католикам баньки повибивали!

Игнат

От що праведно каже пан Петро, так праведно; як череді без личмана, так Україні без гетьмана!

Андрий

А що! виберемо собі гетьмана та тоді й гайда! Знатимемо, що починати.

Грицько

Та воно так, та де тих у диявола й козаків набрати! Вся козаччина запустіла, мов перед кінцем світу.

Петро

А хіба забули, як Остряницю вибрали? Зійшлися панове енеральні та й вибрали; тоді до усіх козаків на раду. От і усе! Не бійтеся, аби вибрали гетьмана, а то де вони й наберуться! От тепер хоч і ми тутечки, усе люди шляхетні, виберемо собі! Чого бариться?

Павло

А що ж, панове, хіба ми не старші у війську?

Многие голоса

Що се за попитка? Оце ще!

Павло

Коли так, помолимося Богові та виберемо собі гетьмана!

Многие голоса

О!

Павло

Далебі! Чи таки нам тут і заснітиться без діла! А ми без гетьмана нічого не зробимо! Хіба ми не козаки! Що це… Гетьмана! Панове! Гетьмана!

Андрий

Кого ж?!

Павло

Як ви скажете?

Андрий

А ти?

Павло

Пана Петра Чалого?

Несколько голосов

Гарно, гарно!

Грицько

Мов шаблею усік! Пана Петра! Пана Петра!

Степан

Лучшего у нас немає!..

Все

Немає, немає…

Петро

О ні, панове, ні: я вже старий, немощний, ослобоніте: у вас є й молодші, і достойніші.

Павло

Ні, ні, нам старого треба, та щоб розумний був, та управляти над нами умів.

Многие голоса

Пана Петра Чалого!

Петро

Ослобоніть, будьте ласкові!

Многие голоса

Ні, ні, гетьман наш! У Терехтемирів козаків скликати! Гетьман у нас є! Пана Чалого! Пана Чалого!

Игнат

Ні, панове, тут є дотепніший від нього.

Многие голоса

Хто? Хто? Нікого нема!

Игнат

Ні, є. От хто!

(Указывает на Саву).

Хто ляхів, як снопи, валяв? Від кого пан Конецпольський трусився? Хто під Немировом кровавую річку переплинув? Про кого наші дівчата співають? Чия слава по всій Україні як грім гримотить! От хто! Пан Сава Чалий, голінний, хоробрий, славний наш пан Сава!

Павло

Молодий іще, нехай послужить! Микита. Він гаразд воювать, а не вправлять: дуже сердитий!

Степан

Таже ж ми вибрали батька! Як же можна синові над батьком старшинувати?

Чалый

Ні вже: у сім я вас не пораджу! Він хоч і хоробрий, та ні. Не можна: норов у його не такий. Ні, ні! А коли порадить, то от… пана Павла, а мене, буде ваша ласка, ослобоніть!

Сава скоро уходит, за ним Игнат.

Павло

Дякую. Пана Чалого, панове! Так!

Все.

Так, так!

Павло

Ну, тепер поїдемо у Терехтемирів.

Все.

Поїдемо! Поїдемо!

Петро

Ну, панове, коли вже вам так бардзо забажалося, щоб я був у вас гетьманом, так тепер і я не прічки. Все. Гетьмане наш! Гетьмане наш!

(Уходят с шумом).

Сцена II

На дороге. С одной стороны лес, с другой – Днепр. Игнат и Сава.

Игнат

Що тепер казатимеш, пане Саво!

Сава

Нічого. На Вкраїні є гетьман: ми ще не пропали.

Игнат

Порвалися, мов з мотикою на сонце, бісові!

Сава

Вони про теє знали, що починали. Ігнате, кажуть люди, що хто дбає, той у себе має. Брехня, не вір.

Игнат

Ти бачив, як я бивсь за тебе.

Сава

Багацько дякую! Піди, товаришу, до мого батька, шановного та вельможного пана українського гетьмана, та кажи йому чолом од мене і вічне опрощання!

Игнат

Ні, друзяко, преж хмель потоне на воді, ніж я тебе покину.

Сава

Прив’язать до його залізяку, так і потоне! Мені казали козаки, після того як я їх із полону аж сто та одинадцять вислобонив, знаєш, що вони мені казали? Тоді із оцеї правої руки текла кров, я лежав обомлілий, хворий, як навіжений плигав з ліжка, не знав, куди сховаться од хороби, а край мене стояли козаки і говорили мені схоже на теє, що ти зараз мені промовив: «Дозналися, ка’, ми було лиха, прийшлось було б і нам покуштувати від того бенкета, що ляхи Остряницю частували, коли б не пан Сава! Камінь попливе по воді – тоді хіба ми тебе забудемо!» І от! Мабуть, бісові, умудрувалися, здоровий байдак добули та й узвалили. Атож! Дурний же і я був, що повірив! Игнат. Що ти тепер замишляєш?

Сава

А от що: відправлю собі молебень, заберу свою худобу, що колись оцею (указывает на саблю) собі залучив, поклонюся свому батькові і усім добрим людям, та ще по поклону на всі чотири сторони, та ще один на вісход сонця, поцілую рідну землю, заплачу трошки та й… поминайте як звали! Піду, куди очі дивляться! Коли я їм не до мислі, так і вони мені байдуже! Виженуть горобця із-під оселі, так він і до другої полетить! У ляхів землі багато: може, вони, як спом’януть про теє, яке колись їм лихо я завдавав, та узнають, яка мені за се заплата була, приймуть мене до себе та ще більш зважатимуть, чим ті, за кого я отут (указывает на грудь) аж шість ран залучив. Поблукаю по білому світу, а там, може… Та вже мені шаблею не маяти! Пройшли мої літа із світа, як лист із дерева!

Игнат

Як? Так і закончиш? Такий молодий та голінний! Ні. Не для того сіють пшеницю, щоб сарана поїла. Не для того тебе Бог такою силою та завзяттям наділив, щоб ти себе марно занапастив. Буть тобі гетьманом! Коли не сокол, так рябець; коли не козак, так поляк, а Конецпольський тебе добре знає! Заходила і в ляцьку землю твоя слава! Знають тебе старії й молодії, чули про тебе й дівиці і молодиці! Йти до ляхів – не їсти пирогів! Тільки Конецпольському сказати – зараз дасть війська, і будеш гетьманом!..

Сава

Ні, друже, страшно! Хай мене зневіряють, аби честь моя не була зуривочна!

Игнат

Так що ж! Ти думаєш, що як підеш до ляхів, так вони тебе так і приймуть? На тобі, скажуть, пане Саво, життя-биття, живи у нас та їж хліб, що ми для тебе зготували, за те, що ти колись нам так у печінки в’ївсь. Ні, вони з тобою ще умовляться, щоб ти їм служив, а вони й тобі тут же помагатимуть. Коли змовишся, так тоді й гетьманом будеш. А то сподіваться на ляхів, та ще й чогось лякаться! Вони не такі – сам здоров знаєш! Ік нечистій матері шлях покажуть!

Сава

А коли так, я зостанусь тут!

Игнат

Що ж, волю маєш! Зоставайся при батькові, служи, хай тобою помикають, та оті, що горілку п’ють та тільки багато кажуть, а нічого не роблять, хай вони гордують тобою! Га, нашим Савою! Тим, що колись Остряниця казав: «Оце буде парень! Голову мені одріжете, коли він нас та не визволить колись з-під ляхів, бо я ще такого молодця та розумника не бачив». Отак казав Остряниця, так говорило ціле військо наше, так об тобі судив весь люд православний. Та ще й ляхи-католики, і татари-бесурмени, і усі так говорили про нашого Саву! Тепер Сава підніжок якого Гордія або Завалченка! Гаразд! Гаразд! У очах темніє, як подумаєш, чим би той Сава бути мусив і чим він тепер зоставсь! От як оддякують люди!

Сава

(с жаром хватает его за руку)

Слухай. Чи винен я? Коли у нас живий був Остряниця, тоді от що таке було: як оттепер і бачу, і чую. Діялося те навпісля Стариці. Старшини тільки поховали Левона і сиділи собі на відпочиванні край намету, а мене тоді меж їми не було, я ще з ляхами бився. Прийшов і я, вони почали мене розпитувати, я їм усе, як треба, повідав, про усе їм розказав, а вони тоє як зачували, та лясь-лясь у долоні: «Ай, – кажуть, – Саво, ай, Саво!..» Після того вони меж собою рахували та й не знали, що починати. Гетьман казав – як пани рішать; а пани старшини – то теє, то сеє, нема пуття! Тоді я підійшов до їх та й кажу: «От ви не знаєте, що робить?» «А що?» – кажуть вони. «Нехай, – кажу, – які зостануться тутечки задній шлях стерегти, а пан гетьман хай незабаром поспіша Конецпольського доганяти». Усі согласились. «От, – кажуть, – молодий та розумний: порадив нас!» Пішли ж вони зброї зготовляти та коні сідлати, а пан Остряниця призвав мене до себе та й каже мені: «Я тебе боюся, Саво!» – «А від чого ти мене боїшся, пане гетьмане?» – «А від того, – каже, – що, бач, який ти голінний, та моторний, та розумний, та як тебе усі люблять та поважають. Як ти схочеш, то й мене колись із гетьманства зженеш». – «Ні, – кажу, – при такому гетьманові я хоч посліднім козаком радніш служити!» Тоді ми обнялися та й поцілувалися!

(Отирает слезы).

Добрий Остряниця! Я присягавсь відомстити за його, і дознались лиха ляхи! Тепер у мене зоставалася одна думка: щоб мене вибрали гетьманом. Бо як сиджу собі коли один, то все й думаю, що із сього буде, коли ми по кутках ховатимемося! Треба гетьмана, та треба такого, щоб усіх повернув на добрий лад та совладіти з усіма умів. От, кажу, якби мене вибрали, я б і те зробив, і те змінив, і те врядив; начав із батьком рахувати, а батько і обіщавсь мені. Созвав собі панів старшин на бенкет, і вибрали вони батька! Спасибі й простибі йому! Нащо його? Він молодий, та й у його норов нехороший! Лучче кого-небудь, аби не мого сина! Отак роблять на світі! Що ж я робитиму?

Игнат

Що робитимеш? Не гнівайсь, будь ласкав; на читай лишень оце!

(Дает ему лист бумаги).

Сава.

Що се? Від пана Конецпольського?

Игнат.

Еге!

Сава читает, приходит в смятение, потом садится на землю и погружается в задумчивость.

Игнат

А що, бачиш, вони ще не задумували, а вже поляки уперед нарікають, кому гетьманувати.

Сава

(вскакивает)

Нікуди діватися! Коли Сава не гетьман, то хай він не буде і той, про кого пісні співають! Хоч і напротив батька піду, та за діло! Нехай так не робить! Хоч і поляки нарікуть, та зрадником не буду: оп’ять достанеться послужити рідній Україні. А вже ж, який помай Біг, такий і бувай здоров! Пан Конецпольський уже мене бачив на полі, нехай подивиться на мене у світлиці!

Уходят.

Сцена III

В Трахтемирове. На площади множество козаков и толпа народа. Около церкви старшины. Колокольный звон.

Андрий

(выходит на церковную паперть).

Братці, панове козаки! Оце ми созвали вас усіх раду порадити та діло поладити! Вже два роки уплило з тої пори, як ляхи нашого шановного пана Степана Остряницю загубили, хоробрих старшин та єнералів наших у себе в Варшаві закатували, лихом та напастю бідную нашу Україну посипали. Два роки; за два роки багацько води утекло! Між тим католики нашу віру женуть, церкви плюндрують, святе наше жидові на поругу віддають, над людьми православними ізнущаються, жінок та дівок наших поганять, худобою нашою отцевською та дідівською поживляються. Жалкується Вкраїна, як бідна вдовиця! Молить Бога й не вмолить; блага діти свої і не вблагає. Настигли нас злії невзгодини: вороги нас, безталанних, подоліли! Розбіглися козаки, забули матір свою боронити! Оце так ми помеж собою, зібравшися, рахували та й замишляли, як би нам усім на ворогів своїх одностайно стати, рідну землю свою до себе єднати, а недовірків із її повипихати. Та навкінець утямили, що так як череді без личмана, так козакам без гетьмана. Та й думали ми собі й гадали, кого б нам то, щоб такого хороброго та дотепного чоловіка узяти. Думали ж ми та й думали, та й гетьмана собі вибрали. а вибрали ми собі пана Петра Чалого. Знаєте ви його усі: він чоловік і під літами, і розумний, і хоробрий, та ще сина ма, такого сина, що й ляхи од його трусилися, і козаки йому дивувалися. Отак же, як ви тепер скажете? Чи до мислі він вам буде, чи ні? А меж нами лучшого немає!

Глухой шум.

1-й козак

Аби зараз нас на ляхів повів!

2-й козак

Та щоб козацьку лицарську волю шанував!

3-й козак

Та ми його знаємо, він іще при Сагайдачному полковником був.

4-й козак

Аякже! Се ж Савин батько!

Постепенно шум увеличивается. Слышны слова: «Під Чигирин на ляхів! О, о, о! У нас буде гетьман!» Потом раздаются звуки саблей и слышны торжественные крики.

Игнат

Слухайте лишень, що я вам казатиму! Ігната Голого послухайте!

Шум вполовину умолкает.

Братці! Що вам за радість вибирати старого діда? Що? ви думаєте, що він вас гаразд поведе? Не родить столітній бабі дитини; не шерегувати йому козацького війська, не рихтувати йому на супустатів! Та й не гріх таки вам позабути свого хороброго, голінного пана Саву! А! От кого виберемо, так оце так! Лиха усидить ляшок! І унія к чорту шелехне!

Петро

Панове козаки! Коли я вам не вгоден, може, я й старий, і немощний, і війська вашого мені не шерегувати, ані на ворогів рихтувати, нехай так! Тільки не вибирайте мого сина. Бо він молодий, та ще як хочете, а я хоча й батько йому, а правду треба казати: учився він у ляхів!.. Коли ж вас радити, так от пана Павла виберіть. Так! Або пана Гордія, тільки не мого сина!

1-й козак

От Голий! Нагадав! Коли сам батько про його не гаразд говорить!

2-й козак

Та хай йому болість! Він такий злий та усіма гордує.

3-й козак

Коли б добрий чоловік, так не став би перебивати батька.

4-й козак

Інший би сам сказав: не хочу!

5-й козак

Атож! Таки Петра Чалого, та й тільки!

Все

Петра Чалого волимо! Чолом тобі, наш гетьмане!..

Старшины подносят ему булаву, бунчук и знамя с крестом. Чалый целует крест, берет бунчук и булаву и становится на паперти с торжествующим видом, лицом к народу и козакам. Восклицания умолкают. Все с почтением слушают нового гетмана.

Петро

Ну, пани козаки! Тепер, як ви самі мене вибрали, то ви тепер вже мене й слухати мусите! По старому нашому обичаю, як виберуть гетьмана, то він поступається усіх горілкою частувати, а у нас сього не буде. Гріх тоді гуляти, коли Вкраїні лихо приходиться; зараз добувайте шаблі та самопали, та на ніч у поход під Чигирин. Тоді, як Бог нам поможе і ми щасливо назад звернемося, тоді й веселості собі завдати можна! Збирайте, панове полковники, ваших козаків, та щоб усе незабаром у вас уво знаряді було! Чуєте? Панове Максим Горленко та Микита Завалченко хай зостаються на сторожі – Терехтемирів боронити! Ідіть, козаки, та на вечір сходіться!

Восклицания: «Здоров’я нашому гетьманові!»

Петро

А ми з вами, панове старшини, підемо у церкву та Господові помолимось, та розсудимо, як що кому треба чинити, а там, перехрестившись, – гайда! Може, кому прийдеться за віру умерти: дай, Боже, мені!

Голоса старшин

Не дай, Боже, наш гетьмане!

Петро

Чом? Хто терпен, той спасен, а хто за віру умирає, той собі царство заробляє!

Уходят в церковь. Козаки идут в разные стороны, поя песню:

Ой дай, Боже, за гетьмана нового

Жити, як за старого!

Хліба-солі його уживати,

Лядські городи плюндрувати,

Слави, лицарства козацькому війську доставати!

Ой дай, Боже!

Сцена IV

Около Савы собирается толпа козаков. Игнат стоит в отдалении.

1-й козак

А що ж, пане Саво? З тебе тепер могорич: що бо не дурно було, щоб і ми знали, що не тебе гетьманом, а твого батька вибрали!

2-й козак

Ну його! Ач як запишнівсь, і говорити з нами не хоче!

3-й козак

Ходім від його!

Сцена V

Сава стоит в задумчивости. Игнат медленно приближается к нему. За ним Лисецкий.

Игнат

Пане Саво, Саво! Схаменись! Се я, твій Ігнаті Бідага! От тобі! Тепер зусім розщитавсь з козаками? Оддяковали вони тобі за вірну службу.

Сава

(с жаром)

Ігнате, прощай!

Игнат

А що ти надумав?

Сава

Або до Конецпольського, або топитися.

Игнат

Нащо топиться? Конецпольський ще провожатого дає.

(Лисецкому).

Оце, пане, той пан Сава Чалий, що вороги шанують, а свої глумують.

Лисецкий

Пан му й каже свій чолом вам, посила оцей лист і приказує увірити пана, що він панові тепер буде і другом, і оборонником! І просить пана до себе.

Сава

Гарно! Багацько дякую панові. Приїду через два тижні.

Лисецкий

Та, видиш, пане, ваші козаки у похід зібралися, так пан із тобою має порадитися.

Сава

Не бійсь! Не довго находяться. Скажи своєму панові Конецпольському, що я йому, моєму оборонникові і добродітелеві, у всім радніш услужити, та скажи ще, щоб він не сумлівався – я тепер вірний і щирий послушник його милості короля і Посполитої!

Примітки

Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович (бл. 1570 – 1622) – гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив переможні походи у Крим і Туреччину (1607, 1614, 1615, 1616); разом з усім військом запорозьким вступив до Київського братства, а своє майно заповів на освітні, благодійні, релігійні потреби. Смертельно поранений 1621 р. під Хотином; похований у Києві, в Братському монастирі.

Трясило (Федорович) Тарас (рр. нар. і см. невід.) – гетьман запорозьких козаків. Керівник селянсько-козацького повстання 1630 р. проти польсько-шляхетського гніту; повстанці оволоділи Корсунем, Каневом, Переяславом (уславлена «» оспівана Т. Шевченком в однойменній поемі).

Павлюк (Бут) Павло Михнович (? – 1638) – гетьман нереєстрових козаків. 1635 р. разом з Сулимою взяв штурмом фортецю Кодак. Керівник селянсько-козацького повстання 1637 р. на Лівобережній Україні. Розгромлені під Кумейками 1637 p., повстанці капітулювали під Боровицею, де Павлюка захоплено в полон і страчено в Варшаві 1638 р.

Остряниця (Острянин) Яків (? – 1641) – полковник реєстрових козаків (1633); з 1638 p. – гетьман нереєстрових козаків. Очолив селянсько-козацьке повстання 1638 р. Повсталі здобули Кременчук, Хорол, перемогли польсько-шляхетське військо під Говтвою (травень 1638 р.). В червні 1638 р. розгромлений під Жовнином, з частиною війська перейшов на Слобідську Україну, в Чугуїв. 1641 р. під час конфлікту козацтва із старшиною був убитий. Відомості, якими послуговувався М. Костомаров у драмі, носять легендарний характер.

Конецпольський Станіслав (1591 – 1646) – польський магнат, коронний гетьман (з 1632 p.), керівник польсько-шляхетського війська на Україні, яке провадило нещадну боротьбу з народно-визвольним рухом. Домігся вигідної для шляхти Куруківської угоди 1625 p.; 1636 p. збудував на правому березі Дніпра коло Кодацького порога фортецю Кодак, невдовзі розгромлену загонами І. Сулими та П. Павлюка.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 167 – 182.