Действие 2

Микола Костомаров

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Сцена І

В светлице Вапулихи сидит в горестной задумчивости с заплаканными глазами одна Катерина.

Катерина

(встает и поет песню).

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

Нащо мене порубали і гіллячки поламали?

Така доля моя!

Чи я в полі не травина була?

Чи я в полі не зелена була?

Нащо мене покосили і в копиці зволочили?

Така доля моя!

Чи я в батька не дитина була?

Чи я в батька не кохана була?

Нащо мене засватали і світ мені зав’язали?

Така доля моя!

Чи не було річеньки утопиться мені?

Чи не було кращого полюбиться мені?

Достанеться стиду-бриду цілувати повновиду!

Така доля моя!

Бідна моя головонька!

(Плачет, наклоняется к столу и закрывает лицо руками).

Настя

(входит)

Катерино! Чого се? Боже мій милесенький! Уп’ять! Чого ся зажурила? Оце яка зарюмана! Ходім лишень! Там у нас дівчат зібралося: танок заведемо!

Катерина

Бодай тебе з твоїм танком!.. Мені дихати важко, а вона з веселостьми розносилася!

Настя

Що там за лиха година?

Катерина

Еге, сміх, бач, а коли б тобі те, що мені…

Настя

Та що ж там? Ану лишень скажи!

Катерина

Заміж мене віддають.

(Плачет).

Настя

За кого?

Катерина

А за кого?! Бодай би він не діждав! Ігнат Голий, казала мати, свата.

Настя

Тільки що свата!

Катерина

Але… Так вона мене позавчора призвала та й каже: «Щоб ти, донько, знала: свата тебе пан Ігнат Голий, чоловік важний, ще із старших, чи підеш за його?» Я було замиркотала, а вона на мене як погляне – так… А я й злякалася та й сказала: «Як хочеш, мамо, а мені як ти волиш, так твоя воля нехай і буде!» А вона мені й каже: «Ну, так от же, як вернуться з походу, так зараз і рушники подаєте». А мені не те щоб жити з ним… дивиться на його вадить!

Настя

Так нащо ж ти придалася? Аже ж мати тебе питала, чи хочеш за його!

Катерина

Так я боялася.

Настя

Ох, сміх і горе з тобою, та й годі! Хіба ж ти забула того… свого… по кім не одна дівчина уздихає, а він те й зна, що до тебе!

Катерина

Ох, сестрице, душечко! Якби ти знала, як я люблю його! Далебі, оце як днів зо два не побачила, так неначе зувсім світ ізмінивсь, та так серце уривається, що не дай його Боже!

Настя

А він оце і в поход не пішов. Усі пішли, він зостався.

Катерина

А він тут?

Настя

Та я його сьогодні вранці бачила, та такий чогось смутний та невеселий.

Катерина

Ох, моя матінко! Мабуть, узнав! Що ж я йому й казатиму?

Настя

А він щодня бува у тебе? Давно ти його бачила?

Катерина

Та от уже з півтижня.

Настя

А чого доброго? Батько його тепер гетьманом: сі чоловіки коли добрі і ласкові, а як піднімуться вгору, так і забули! Аже ж хоч і мій: який був дошпетний та приязний, як він мені боживсь та присягавсь!.. «Не покину, – каже, – тебе ніколи, поки живий буду, тебе не забуду». А от як його зробили полковником, так тепер і мимо пройде – мов ніколи не бачилися! Та Біг з їм! Коли він мене позабув, так і я його. Гляди, щоб і твій з тобою того не подіяв.

Катерина

О ні, Настусю, далебі, ні. Він такий добрий та вірний, – він мене повік не забуде, швидче сам собі смерть заподіє, ніж мене любить перестане! Ох, кращого молодця на світі нема. Про кого пісні співають? Кому молоді й старі дивуються? Куди не поглянеш, куди не прислухаєшся, усе про мого Саву! О, колись і мені лежало це радістю на серці! Було, як зійдуться дівчата: кожна вихваляється своїм коханком, а як до мене дійдуть, усі притихнуть. «Ні, – кажуть, – від Катерининого краще і моторніше немає!» Його й хвалять, його й славлять, а він каже: «Що мені оця слава? Мені щоб тільки віра наша була ціла та вороги нас не зобижали, об сім тільки й Богу, – каже, – молюся!» А як один раз ми сиділи тутечки удвох, а він мені так жалко розказує, як ляхи наших зобижають та віру женуть, та й каже: «Гарно, Катю, за віру свою вмерти: і Біг тому на тім світі заплатить і пам’ять його люди шануватимуть. Що, – каже, – якби нам з тобою ув один час присудила доля за свою віру вмерти, поховали б нас у одній ямці, а душі наші у Господа Бога тішилися!» Тоді мене аж у сльози кинуло! Та якби ти почула, як він візьметься розказувати, як він воював, та де бував, та які біди йому прилучалися… І Боже мій! Подумаєш, чого то він не одбув на своєму віку, а все ж то Бог доброго боронить!.. Ох, Настусю, Настусю! Не бути мені за ним – не бути мені ні за ким! Понесуть мене на гробовище: я умру з печалю!

(Плачет).

Настя

І мені вже жалко стало. Кріпко ти його любиш!

Катерина

А ти думаєш ні? Далебі, люблю. Коли б не любила, так я б так і не говорила.

Настя

Та коли ти певне знаєш, що він тебе не зоставить…

Катерина

Далебі, знаю, сестрице. Він мене любить! Його хотіли сватати на великих паннах, так він одмагався! Та він мені сам казав, що мене не покине!

Настя

Так що ж ти? Бух матері в ноги та й скажи, що я, мов, ні за кого не хочу іншого; люблю Саву – йому й жінкою буду.

Катерина

Так я боюся.

Настя

Так що ж будеш робити?

Катерина

Та я й сама не знаю, що мені робити на світі! Ох, бідна ж моя головонька!

Настя

О, та чудна ж бо яка ти, сестрице! Справді, з тобою і наплачешся, і нарегочешся. Коли ти боїшся, так я сама піду та й скажу твоїй матері.

Катерина

О ні, Настусю, не кажи, будь ласкова, не кажи: я боюся…

Настя

Так ти, мабуть, хочеш за Голого?

Катерина

Хай його лиха година поб’є! Я ні за кого не хочу, тільки за мого Саву.

Настя

Ну, так на тебе нічого дивиться! Плакатимеш – очі виплачеш, а доброго нічого не буде. От тобі побожилась: піду та й скажу, що ти любиш Саву. Сьогодні увечері скажу.

(Идет к дверям).

Катерина

(бросается за нею)

О, не кажи, Настусю, стривай!..

Настя

Хай не Настя буду, коли не скажу!

(Уходит).

Катерина

От тобі на! Що, як вона скаже? Як мені матері відказати? Ох, матінка моя!

Сцена II

Сава входит.

Сава

Здорова, Катю.

Катерина

(кидается к нему на шею)

Мій Саво, мій миленький!

Сава

Ох, моя душенько! (Прижимает ее к груди). Погано нам приходиться; душно мені на світі! Катерина. А сьогодні жарко.

Сава

Жарко, Катю, дуже жарко (указывает на голову); отут горить (указывает на грудь); отут пече! Катю, Катю, може, недовго нам тішитися; недовго нам бачитися! Розлучає нас злая доля!

Катерина

Як? Ти мене покинеш? (В сторону). Ох, матінка моя рідна – узнав!

Сава

Покидать тебе! Хай Бог того покине, хто свою кохану покидає! Ні, Катю: не я, а ти мене покинеш… Розлучає нас лиха доля.

Катерина

(с трепетом в сторону)

Якраз! (Саве). Оце ж твій батько як став гетьманом, так ти ізмінивсь.

Сава

Ох, не рви мого серця, вже його і так трохи не розшматували. Я до тебе біжу для розваги, а ти мені знову труда завдаєш. О, якби ти знала… Катю, ти не знаєш, як оддякують люди; ти молода, ти сього не знаєш! Тепер уже я не той, що був колись: за мою службу, за мою працю з мене знущаються, цураються мене, наругаються надо мною. Не той уже я Сава! Покинули мене брати мої, одступивсь од мене рідний батько, нема в мене ні друга, ні приятеля – один я зостався!

(Смотрит на нее с нежностью).

О ні, я помилився, є ще у мене ти: іще я не зусім сиротина!..

Катерина

Саво!

Сава

Ох, Катю, Катю! Прощай, я піду, мені жити тошно – я хочу вмерти!

Катерина

О, не вмирай, Саво! Коли ж умирати, так помремо обоє.

Сава

Серденько, душенько моя! О, якби тільки вмерти! Може, цілий вік достанеться блукати по світу, усіма забутий, як приблудна вівця. Знаєш, мені вже не можна тута жити, не хочуть, щоб я жив тута… Я піду відсіль, піду куди очі дивляться. Може, де на чужині загину, тоді хоч ти згадуй мене! Не забувай мене!..

Катерина

Я піду з тобою.

Сава

О ні! Тяжко-важко тобі йти за мною: у тебе мати, родичі, ти жалкуватимешся навпісля!

Катерина

А в тебе хіба батька нема?

Сава

Батька? Не кажи мені сього, я загубив, я протесав свого батька, або він мене, проте нехай нас Біг розсудить! Ледащу шкапу поганий їздець у сто разів лучче поважає, ніж вони, сі козаки, мене, бідного.

Катерина

О мій миленький! Та щоб же їх недобра година узяла, як вони тебе зневіряють!

Сава

Спасибі, що хоч ти обо мні пожаліла! Мені і на світі жити вадить. Коли б не теє, я б утопився.

Катерина

І я з тобою!..

Сава

Ох, ти моя миленькая, добрая Катя! Вона на усе готова!..

Катерина

На все, далебі, на все! Як ти підеш, я за тебе вчеплюся, хоч ти мене відженеш, я оп’ять-таки піду, усе-таки не одстану од тебе!

Сава

А мати, а родина?

Катерина

Матінка!

(На глазах ее навертываются слезы).

Сава

От бач, тобі й жалко!

Катерина

Жалко? А як же не жалко! Бач, тобі не жалко мене покидати.

Сава

О, щоб мені смерть на сім місці!

Катерина

Коли смерть, так обидвом вмісті! Я від тебе не одстану. Щоб мене грім убив, коли я хоч часиночку без тебе житиму! Мати!.. Мені без тебе ніщо не дорого; коли ти справді задумав іти – я покину матір, таки піду за тобою!

Сава

Без тебе мені тож світ божий – темниця, тільки мені тебе жалко! Я піду, сказано, куди очі дивляться: наберусь і лиха, і горя. Може, де коли і хліба не їстиму, і сльозами умиюся… як ти усе те терпітимеш?

Катерина

Бач, який ти: ти так зможеш стерпіти, а я й не зможу! Я люблю тебе.

Сава

Я піду у лядську землю.

Катерина

Хоч і к татарам, хоч на край світа! Я все-таки тебе не покину. Далебі, не покину: що хочеш роби, а коли ти справді надумав іти – я не зостанусь!

Сава

Квіточка моя весняная! Ягідка моя червоная! Біля тебе й горе забудеш. Геть, каталажна думка! Я уп’ять Сава, той Сава, що був і преже. Нехай з мене знущаються, нехай з мене глумують – є у мене хто мене приголубить!

(Обнимает ее).

Сердечко, рибонько! Катречко моя!

(Целует ее со слезами).

О, якби наші душки отак обвилися та заразом і вилетіли з тіла!..

Сцена III

Параска входит.

Параска

Що це, Катю! Оце так… От невіста!..

Катерина

(в испуге отскакивает)

Матінко!..

Параска

Пан Сава! Ну, до діла! Гетьманський синок! Ні, се вже як хочеш, а тільки вернеться батько з похода – я піду до його: ти взнаєш, як дівчат зводить! Не погляжу, що ти таке єсть! І ти, бісова, що се ти робиш! А, невіста ти! Та ти мене на цілий вік осоромила. Стривай, я покажу тобі! Ач як міцно обнялися! Дивіться, які наші молоді!

Катерина

Ох, бідна ж я.

Параска

Ач! Така-то ти, мабуть, будеш, як і заміж підеш!

Сава

Пані моя! Хоч я і виноватий тим, що нищечком вчащав до твоєї доньки… та вже як покоритися, так і Біг простить. Я на її нічого поганого та худого не замишляв: я її любив… вона мене; нам обоїм одно без другого жити не любо. Що ж, кажуть добрі люде, що вірному коханню і Біг не противник! А я любив її, і люблю, і вічно любитиму! Вона мене тож… Ані я до другої, ані вона до другого не підемо! За таке кохання нема гріха; ми не винні, що нам Біг серце дав.

Параска

Так ти хіба не знаєш, що вона заміж виходить?

Сава

І не знаю, і не чув, і не вірю. Хіба ти її приневолиш? Що ж із цього буде?! Загубиш нас обох, і зятеві журба вічно буде, і сама собі печалю завдаси! Я тільки знаю, що моя Катречка щиро і вірно мене любить, як і я її. Коли ж лиха доля нас розлучить і не дасть нам умісті жити, то ми й тому раді будемо, що не витерпимо розлуки, а справедливий Господь хоч не на сім, так на тім світі наші душі усе-таки докупи злучить!

Параска

І ти любиш Саву, донько?

Катерина

Ох, матусю, люблю!..

Параска

Так нащо ж ти, як Ігнат Голий тебе сватав, сказала, що хочеш?

Сава

Як? Ігнат Голий! Тебе сватав? Ти согласилась, Катерина?

Катерина

(кидается к ногам матери)

Матінко, ненечко! Прости ж мене! Я побоялась: так, сама не знала, що сказала – сказала, та й сама не рада. З тої пори оце мені така мука, що і хліб на думку не йде. Я люблю Саву, до віку вічного його любити буду! А Ігната Голого… як він мені на мисль прийдеться, так аж у грудях важко стане. Далебі, матінко, я тілько злякалася, а я люблю і любитиму одного Саву. Не розлучай мене з ним, матусю, бо і він мене любить!

Параска

Так нащо ж ти сказала? От дурна! Хіба я тебе приневолювала, чи що? Ач! Сама собі жалю завдає! Біг з вами, діточки! Коли вже так собі любитеся, то і Біг з вами! Я вам не розлучниця! Хоч куди, так я нічого. От вам моє благословення! Я не буду супротив… Пан Сава чоловік гарний і добрий і великого роду, і все… Біг з вами! По мені, так хоч зараз до вінця.

Катерина

Ох, матусю, миленька матусенька, як же ти мене звеселила!

(Бросается на шею к Саве).

Саво, ти мій тепера!

Сава

(кланяется Параске)

Не знаю, моя нене, чим тобі і дякувати: ти мені віку прибавила.

Параска

Господь з вами, діточки: любітесь собі – мене не забувайте, от уся й дяка.

Настя входит.

Катерина

(бросается к Насте на шею)

Сестрице, Настусю! Тепер Сава мій! Мати така добра – як узнала, так зараз нас і благословила.

Настя

Ну, що! Не правду казала я тобі: признайсь матері – вона тобі нічого, а ти тільки й знаєш, що рюмаєш.

(Параске).

Здоровенька була з молодими, тітко!

Параска

Спасибі. Бач, яка ти, Настю: знала, що моя Катя любить Саву, а мені не сказала. Я б тоді зараз згодилася, а то, сердешна, що одбула! Бач, як з лиця спала! А все то через журбу!

(Берет Катерину за голову).

Яка головка гаряча, а очі які червоні! Піди, моє серденько, умийся холодною водицею, може, воно полегшає.

Катерина

Ні, мамо: мені й так легко на серці.

Настя

Сказано – жених та невіста! Тепер тільки помолитись богові, та й до шлюбу.

Сава

А я попрошу тебе, мати, чи не можна так, щоб на сім тижні і весілля у нас було.

Параска

А батька твого підождати? Хто ж у нас на весіллі буде?

Сава

Нема у мене батька! У мене тепер є мати! Справимо весілля і без гостей, а то мені треба поспішати…

Параска

Правда. Твоє діло військове. Та у теперішню годину як веселитися – то тільки гріха набираться.

Настя

Ану лиш ти, молода зарученая, ходім у твій садок, либонь, рясно цвіте!

Катерина

Ходім, Саво!

Сава

Ходім! (В сторону) Ігнат Голий! Оце ще мені карлючка!

Уходят.

Сцена IV

В городе Терехтемирове. Колокольный звон. Толпа, крик, множество народу бегут, теснясь в беспорядке.

1-й

Наші вертаються з похода.

2-й

Де?!

3-й

Та ондечки. Не бачиш? Уже у городі.

2-й

А, тепер і я бачу

3-й.

Насилу доглядівся.

Микита с козаками выходит навстречу гетману и старшинам, которые сходят с коней. За ними едут козацкие полки. Народ толпится около гетмана. Восклицания. Расспросы.

Народ

А що? Ну? Чи щастя, чи нещастя? Чи побили ляхів?

Гетман Петро Чалый

Багацько заходу, а день празнику. Бачите, пішли ми у поход, а нас мало. Зустрівся з нами отряд ляхів, так ми його й побили. Та ще й два табора полонених навезли. Та все то не важность. Хотілось було у Чигирин убратись та саме лядське гніздо поворушити, та ні, не з силою! Треба більш козаків понабирати: і за те спасибі, що деякі поприставали до нас, учувши об нашої справі. От як більш позбираються та ще запорожці злучаться з нами, тоді сміло можна сподіватися, що додамо лиха супостатам.

Народ

Ну, а все ж таки наші одоліли?

Петро

Та наші, та що із сього пуття ще? Треба більш!

Народ

Що ж? І за се дякуємо Богові. Гей, наші одоліли! Гетьмане наш, милий гетьмане наш!

Петро

(обращаясь к козакам)

Ну, тепер, хлопці, я вас одпущу. Спасет Бог за вірну службу! Ідіть собі та поділітесь здобичею та без свари, без чвари, тихенько та хорошенько. А потім відправте собі молебень та панахиду по вбитих, хто у кого прилучиться, або родичі, або приятелі… Що ж робить! Військове діло – терпіти треба. Та і того не забувайте, що хто за віру свою загинув, то того Біг на тім світі не зоставить. Та глядіть, багато не гуляйте, бо тепер такове діло, що як ляхи узнали об нашій справі, то так і стерегтимуть, щоб нам напасть учинити. А через тиждень оп’ять: я куняти не люблю. Мені щоб усе жваво, та бойко, та моторно було. Ну, ідіть собі!

(Козаки начинают расходиться).

А ви, панове старшини, будьте ласкові, ходімо до мене. Після похода відпочити треба.

Микита

Чолом твоїй милості, високовельможний пане гетьмане!

Петро

Здоров, здоров, пане Завалченко! Чи все гаразд було без нас: у городі? дома у нас? Чи не чув чого? Чи не бачив?

Микита

У городі то, пане гетьмане, нічого. А чув я тілько, що вискакують тут ляхи та ходять перевдягнуті.

Павло

Треба глядіти. А то вони, сучі, лукаві як біси. Появиться один, а там другий, а там – гляди – чого доброго! Та ще оця жидова… Ік злидню б усю її повипихати!

Микита

Але… Вони самі повтікали. Бо як народ розсердивсь, то яким ще сторчака у воду завдали.

Андрий

Так бісовій жидові і треба!

Петро

Ну, більш нічого не чути?

Микита

А що, пане гетьмане, не любо і тобі то буде слухати, як я тобі повідаю. Та що ж, треба!

Петро

Що таке?

Микита

А от що, пане гетьмане: син твій по кривому шляху поїхав.

Петро

Що таке?

Микита

Да так, що його тепер і у городі чортма, – поїхав, а куди, хто його зна! Та ще й оженився. Та забрав свою жінку, і худобу, і челядь та й майнув. А було се… коли? У понеділок! Так! у той понеділок!

Павло

От тобі на!

Андрий

Оженивсь без батька!

Степан

Та й майнув казна-куди!

Грицько

Та вже хто батька не слуха, то з того добра не буде.

Петро

На кім же він оженився?

Микита

На Вапулівні Катерині: її мати удова, жінка полкового обозного: він умер років зо два тому. Оженивсь та й поїхав. Бідна теща от як убивається!

Петро

Господи!

Микита

Вона зовсім була заручена з паном Ігнатом Голим.

Все смотрят на Голого.

Петро

(подумавши).

Ходім, Микито, розкажи мені, як се діялося?

(Уходить с Микитою).

Павло

Се ж він розсердивсь на нас, що ми батька вибрали, а не його!

Андрий

Падлюка ж він, коли батьку завистує!

Антин

І де се видано, щоб жениться без батька?

Онисифор

Та ще й відняв у свого приятеля невісту!

Ничипир.

Бач, Ігнате, ти за його заступавсь, а він чим тобі оддякував.

Карпо

Ач, бідний, як змінивсь!

Андрий

Не оступавсь би за його. А то, бач, грів гадюку у пазусі – вона й укусила!

Павло

А голінний хлопець був сей Сава, та звів його лукавий!

Андрий

Так що ж, що голінний! Хіба ми його й не честили за те? Йому усе було, чого він стоїв. Що гетьманом не вибрали? А те б знав, бісів, що хоча він і був молодець – не через батька се. Якого напусту про його напустили! Чим ми його не шанували: і подарунками, і честю.

Павло

Ну, а він усього того й стоїв.

Андрий

Те! Оддякував він гарно за се! Не по щирій любові служив він родині, а з користі.

Ничипир

Атож. З чого він нажився! Все з нашої ласки. Нехай би вернув усе!

Онисифор

Та вже се йому не минеться.

Карпо

Ну його к злидню! Що ви з їм розвозилися! Баба з воза – кобилі легше.

Грицько

От Карпо хоч як, так вигадає.

Расходятся.

Игнат

(остается один, стоит несколько минут, как вкопанный, потом с досадою топает ногами и рвет на себе волосы)

Побила мене лиха година!

Сцена V

В Немирове у Конецпольского. Конецпольский и Сава.

Конецпольский

Так, Саво. Нехай кажуть, що ми не шануємо тих, що нам коряться – ти не те скажеш.

Сава

По віки вічні дяковатиму за вашу ласку.

Конецпольский

Що казав, усе те сповнив: і земля у тебе є, і хутір, і усякові статки. І от наказав дом вибудувати, живи та служи нам.

Сава

Поки сили буде на все радніш для вас.

Конецпольский

А меж тим я напишу об тобі. Хоча ваші козаки так розгнівили короля і Посполиту, що їх повернули у хлопи, та ми такі – коли з щирим серцем покоритеся, оп’ять положимо ласку! А я таки настою на тім, щоб оп’ять гетьмана поставили – і. тоді, Саво, узнаєш мою правду! Будеш українським гетьманом!

Сава

Тоді, пане, перше діло моє буде вірною службою оддякувать його мосці королю і тобі, моєму батькові і добродітельові.

Конецпольский

Тоді інак буде. Ти чоловік розумний і дотепний. Під тобою швидше вони увіймуться, шизматики сі. Тоді, сподіваюсь, унія вже візьметь своє.

Сава показывает вид презрения.

А що ти? Чого ти так дивишся! А, я знаю, ще не розвикся з козацьким духом! Ну, побудеш у нас – змінишся! їдь тепер до своєї вотчини, а у неділю до мене, та я таки й сам у тебе на новосіллі буду.

Сава

Унія! (Помолчав немного). До зобачення, пане!

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 182 – 193.