Действие 3

Микола Костомаров

1 | 2 | 3 | 4

Сцена І

В Немирове, в доме Конецпольского. Конецпольский, Лисецкий.

Лисецкий

От диво, пане!

Конецпольский.

Що таке?

Лисецкий

Як би пан думав! Той Ігнат Голий, що здавна зо мною перемовлювався, як би пан думав?! На Саву тепер наріка!

Конецпольский

Як?

Лисецкий

Каже, мов сей Сава нароком прийшов, щоб до нас підсусідиться, та взнавать про наше! А він, каже, од козаків посланий, щоб одвод зробить. Нехай, каже, пан йому не вірить, бо він його ізражати мислить.

Конецпольский

Як же? Коли він сам тебе до Сави проводив!

Лисецкий

Отож і мені чудно. Нате вам оцей лист від його.

Конецпольский

(читает)

«Многі діли дивні діються. Іздавну я вам був радніш, а оце і мене було підрадили. Я думав, що сей Сава з щирою правдою до вас, аж тепера взнав, що він з козаками в ладу і перемовляється з їми через листи. Хай його високовельможний пан бережеться: він ізрадник, він вам лихує! Вірний і найпослідній панський слуга і підніжок Ігнашка Голий». Лихий же їх розбере!

Лисецкий

Та я на се, пане, не дуже потураю.

Конецпольский

Тільки сей Сава недобре щось на мене позира, як я йому про унію стану казати.

Сцена II

В Терехтемирове. Толпа старшин и козаков прохаживается, разговаривая между собою.

Максим

Що, панове, казали, уп’ять у поход?

Ничипир

Бодай його возилася з походами! Ходиш, а нічого не виходиш.

Карпо

Панові Ничипорові усе б пожива була.

Ничипир

А що ж марно биться! То не козацьке діло, коли воюєш без поживи.

Андрий

Та що, братці? Щоб сього гетьмана трясця взяла! От уже вісім місяців гетьманує, а що ми зробили? Дальш Терехтемирова носу не ткнем! Преж казав, що нас мало, от уже й ціле військо зібралося, а все нічого нема путнього.

Антин

Мов нароком усе бариться!

Степан

Та ще й спесивий який став: ото колись я прийшов до його, так він такий, що ну!

Грицько

Щось, панове, та недаром він… Хай мені не зна що, коли у його поганого немає на думці.

Павло

О ні, панове, за се я стою! Оце що він рахманний здається – побачимо!

Карпо

Та вже як хочеш, а я став помічати: батькові його лихо, коли мені щось та недобрим воня!

Игнат

Та й дуже недобрим, пане Карпо! Вам, панове, тільки так здається, а я навірняка знаю, що нам скоро біда прилучиться.

Голоса

Яка?

Игнат

Така, що здорово біга! Коли ми не випережемо її, так пропадемо: ляхи усіх живцем заберуть.

Павло.

Від кого так?

Игнат

Від одного зрадника, сучого сина! Від тої гадюки, що, казали, я у пазусі грів. Від Чаленка. А що, панове, ви ще не знаєте, де він?

Антин

А чорт його зна, пішов кудись блукати!

Грицько

От уже півроку і чутка об йому пропала!

Игнат

Так знайте ж, панове. Він живе біля Немирова та й панує. Зазнавсь з ляхами, купив маєтку, вибудував хоромину, звівсь з Конецпольським та на нас на усіх тепер лихо замишля.

Павло

Не минує він наших шаблюк, коли се правда.

Грицько

Я вже заздалегідь об сім прочував.

Павло

Прочував, та й гадки не взяв.

Грицько

Ні. Се вже я такий, що від мене ніякий чорт не сховається. Провідаю, як не вихиляйся!

Игнат

Ти чи провідаєш, чи ні, а я вже і провідав, і узнав. Нате вам, панове, оцей лист: коли хочете допевнитись, що се не брехня – прочитайте лишень!

Грицько

Я не вчений, так хоч і не глядіти. Чому можна, я й так повірю; а чому не можна, так хоч ти цілий оберемок паперу принеси, так, далебі, не повірю.

Павло

Давай!

(Читает).

«Кгди би нам із тобою побачитися, так щоб ти од вражеских помислов слабоден був, то я упевнив би тя, щоб ти не лякався, бо тебе не ошукають, але вельможним войска запорозького гетьманом поставлять!»

Грицько

Бачите. Що ж оце він затіва?

Антин

Еге, перся, бач, у гетьмани, так не дали; так він от куди вдаривсь.

Мосий

(раздвигая старшин, скоро).

Ану, стривайте! Ще? Що дальш буде?

Карпо

Тю! дивіться лишень! От іще і він нехай прочита! Дайте йому. Він там розбере лисого діда.

Мосий

А що, не розберу, думаєш?

Карпо

А дай йому, пане Павло, нехай він похарамарка.

Павло

(дает ему письмо под нос)

Ну на, дивись!

Мосий

(разбирает)

Аза, ні! помиливсь трошки: здається земля, а воно, бач, живіте. Чортова ляхова писать не вміє. Як погано!

Карпо

А що, розібрав?

Мосий

Чорт його розбере! Погано написано.

Карпо.

Ні, ні, почав, так кінчай!

Мосий.

А, ну тебе!

(Отходит).

Карпо

Ач, вирвавсь, як Пилип з конопель! Та ні: не при тобі, мабуть, написано.

Мосий

(покачивая головою)

Еге!

Павло

Ну, слухайте дальш: «А як твоє жоланье єсть послужити крулєвству і щоб ти не боявся ворогів, бо єсли вони увідають, мусут тебе у заліза утрончити або забити, то ти спішно утікай до нас, а у нас пристальний приют тобі налізен буде, і од жадного неприятеля небезпеченство, але шана як потреба». От що робиться, панове, а ми сього й не знаєм!

Степан

Ну, спасибі тобі, Ігнате, що ти зумів ізвідати, а то ми б усі пропали.

Павло

Ну, як же ти, Ігнате, сей лист добув?

Игнат

Бачите, він то ще іздавна замишляв, як би нас загубити, а собі щастя від ворогів залучити. Іще з тої пори, як ляхи забили нашого покійного Остряницю, то хоч він і такий і сякий, і воював гаразд, – а все у його на думці погане було. А Конецпольський то й шукав такого, щоб йому про нас звістя давав. Чого шукав, то і наліз! Обізвався коростявий до шолудивого! Ізвів їх дідько! От Конецпольський і присила йому листи та подарунки, а він його за те звіщав, що у нас робиться. Після того Конецпольський і пише до його: зрадь, каже, Саво, своїх, а ми тобі за се… А Сава то й дума-гада: нехай виберуть гетьманом, тоді усіх ляхам віддам! От і я, дурний, за його заступавсь. Чорт його знав: спасибі, що ви мене не послухали! Ото вже як вибрали батька, а не його, так він і майнув. А Конецпольський того не знав, що Чаленко вже уїхав до його, та й прислав посланця, а я того посланця й піймав і оцей лист одняв, та ще й кажу йому: «Я Саві приятель: я йому оддам». Затим, панове, відпустив я посланця, що мені хотілось узнать, що дальш із сього буде. Ото і вам нічого не казав, та до Сави присусідився і йому давай писати, що я на його нічого і щоб він мені звістя дав, як він собі має і що робить. От він мені і присила лист. Нате його вам, оцей лист. Прочитайте.

Павло

(читает)

«Та вже мені не жити з козаками: дякую за те, що ти мене не забуваєш – є з ким із своїх розмовляти, – але мені Конецпольський обіщує гетьманство. Тоді я тебе не забуду». Та ще й підписався: «Був колись козак, а тепер лях». Що скажете, панове?

Грицько

Ач що? бачите!

Степан

Смерті предать його! Такого злодія земля терпіти не мусить.

Павло

Як то ти його вкусиш! Смерті предать!..

Игнат

От диковина! Тільки на мене поважтеся, а я вас прямо на його наведу, нишком – ніхто й не взна. Дней у вісім доскочимо до Немирова, а відтіль він за дві милі.

Антин

Такого ірода, мабуть, і на світі не було. Як же? Батька свого, рідного батька ворогам продає!

Онисифор

Іюда, бісів син!

Игнат

Що ж ти будеш робить!

Микита

Або, ну як йому не соромно: товариша свого як підвів! Га, невісту перемовити! Пропала бідна й дівчина.

Игнат

Але! ото ж воно! Чи мене то вже, мабуть, Біг святий спас!

(Крестится).

Слава йому, вічному создателеві! Попавсь було я у дияволові шпони. Ви ще, панове, не знаєте, що це за дівчина? Сохрани мати божа!

Все

( с любопытством)

Що? Що? Як?

Игнат

А що? (Вполголоса, с таинственностью). Відьма, чарівниця.

Козаки

(толпятся около него)

От! як! Ану! розкажи! А що там таке?!

Игнат

Хай мені очі вилізуть, коли вам неправду скажу. Ото, братці, прямо кажеться, що на вовка помовка, а злодій кобилу вкрав. От, року півтора тому, усі казали про Гапку Мотрошиху, що буцім вона відьма та що до неї із синього кута змій літав. Або яка шкода у кого зробиться, – усе вона! Або болість кому прилучиться, – усе Гапка винна! А як її убить хотіли, а вона утекла, тоді всі казали, що у сороку перевернулась та й улетіла к дияволу. Аж, братці! ото вона спасенна душа: перетерпіла що, та ні за віщо! Після того я її бачив! Та де бачив? У монастирі. Не їсть, не п’є, Богу молиться! А ми он що на її узворотили. А се, панове, що не діялось, так от нехай мене хрест поб’є, хай я крізь землю провалюсь живий, коли се не так, – се все ота бісова дівчина! Вона і Саву так зурочила. Хотіла вона і мене загубити, і ото, бачу, таку мороку напустила, що я її сватати став, так сохранила мене цариця небесна! Подумав я тоді божої матері молебень відправити. Тільки що відправив, а у мене очі й розкрились. Воно, бачиться, молитва й одоліла дияволову силу; так вона бачить, що ні, не на того напала, учепилась за другого та й поволокла. У мене ще тоді догадка була, та все так та так, а ото вже, тижня зо два, був я на луці, що на праву руку од ліса. Сонечко стало сідати, дивлюсь: зміяка такий престрашенний летить, а з хвоста так іскри й сиплються; приглядівсь… аж на зміяці сидить вона, Савиха, а на голові у їй такі предиковинні квітки, що й розгадати не зумієш. Я як перехрестивсь, та як тричі плюнув, та як крикну: «Во ім’я отця й сина і святого духа амінь!» Як же по всьому лісу підніметься вітер, та як загирує, та під зміяку, а зміяка той так і шелехнув! Тут де не возьмись ключа чортів, і чорних, і синіх, і вишневих, і всякових: як підняли вони за волосся Катрю та й шмогонули оп’ять к злидню! А се ж, мабуть, летіла вона яку шкоду нам вчинити. Отаке, панове! Щоб мене Бог убив, коли я хоть на ниточку збрехав!

Максим

Ну, Біг же тебе спас, що ти на їй не оженився!

Грицько

Воно й по лицю видно було, що вона відьма. Мені ще тоді, як усі казали на Гапку, не вірилось. «Ох, не Гапка се, кажу, – інша, мабуть!»

Ничипир

Бідна Гапка; от согрішили ми, що казали так! Тепер вона свята буде.

Степан

За се нам треба перед нею опрощення прохати.

Онисифор

А ту, бісову, покарати!

Андрий

Покарати, покарати. Хіба спершу Біг смерті завдасть, а то сучий син буду, коли не уб’ю її.

Степан

Воно так на світі діється, що вже хоч як, а хто по закону іде, то той законне й робить, а хто ні людей не слухає, ні Бога не почитає, того й діла казна-які. Бо хто по-божому іде, то у того тільки те й на думці, щоб як то угодне Богові зробить, а вже хто супротивник Богу, то той і до людей уже не такий, і не те, сам собі вадить! Так я кажу, панове?

Несколько голосов

Так, так.

Степан

Ну, от бачите, хоч би оця відьма! Вона, бач, не на те пішла, що Біг звеліва, а все як би насупротив, мов нечистому угоднее, а не Богові, так от її діла казна по якому! А то вже хоч і сей Сава; аже ж вона що робила панові Ігнатові, а він, як чоловік Богові угодний, не зразу на її поваживсь, а преж у божу церкву пішов та божої матері молебень відправив, так от його й Бог не зоставив. Сказано, що хто який до Бога, такий і Бог до його! От доброму не попустить Господь ввійти во іскушеніє, а як поганий та стане у його на думці недобре, так і Біг од його одступиться, так він так і пропаде. Далебі, так і пропаде, панове!

Карпо

Та що ти свою мову так розпустив – бач, який мудрений!

Степан

А хіба ж я не так кажу!

Карпо

Вірим, вірим. Та ти ж чоловік розумний!

Степан

Може, я розумний, а може, і ні, тільки що я кажу, так се воно так і є.

Павло

Що Сава зрадник, то я і сам бачу, і вам скажу, що його, бісового сина, коли він не схотів по правді робити, треба убити, а ото, що пан Ігнат казав про відьму, то я вам, панове, скажу, що я сим балам про чари не дуже вірю.

Голоса

Як?

Павло

Так, що треба винного, а не безвинного карати. Як заслужив Сава, таку й заплату нехай бере, а за що ж бідна жінка пропаде! Се вже, панове, не лицарське діло, за се нас Господь покарає.

Андрий

От тобі на! Ну, жалкий же ти дуже, пане-брате: таку злодійку не те що вбити – живу спалити!

Степан

Атож! Гріх доброму чинити зло, а супротивника божого карать подобає.

Игнат

Пан Булюк, мабуть, мені не вірить!

Павло

Да таки і не вірю.

Игнат

Хай Бог спасає, щоб я душу свою к злидню ні за віщо оддавав! Коли хочете, панове, я іще вам побожуся: хай мені руки й ноги вигниють, хай мені очі вилізуть, хай мене воші живого з’їдять, коли се брехня! Хай мені душу чорти у пекло потягнуть, коли се неправда! От вам Христом-Богом клянуся!

Все

Вірим, вірим! Павло недовірок.

Павло

Як, панове, я недовірок?

Андрий

Та коли ж ти брату свому не віриш! Хіба ж таки козак стане дурно божиться?

Павло

Як хочете… ви волю маєте, а я з вами одповіту за невинну душу не беру.

Игнат

Ну що ж! Знатимемо і без тебе, що робити: завтра, панове, їхати б туди, бо щоб дияволова сила чого не наробила. Ге, батько! Цитьте!

Сцена III

Петро Чалый приходит.

Петро

А об чім, панове, радитеся?

Игнат

Об тім, пане гетьмане, що ти не гаразд робиш.

Петро

Як?

Игнат

Так, що ми вже скілько отут сидимо без діла, сорочки прудимо!

Андрий

А меж тим ляхи скоро православну віру ізженуть.

Петро

Панове! І гріх і стид вам так на мене казати. Ви жалкуєтесь на мене, що я вас у поход не веду, а ви б самі мене ганьбували, коли б я вас в несправності повів. Я тим часом і пороху, і куль, і самопалів, і всяких знарядів надбав, щоб усе у справі було. А тепер тільки сподіваю запорожців, бо вони обіщались злучитися з нами. Тоді можна і в поход: хоч що зробимо, так не без слави. А то що з того, що лякати ворогів! Та, панове, нащо викільки накидати: знаю я, що не об тім ви рахували, а об моєму синові розмовляли.

Андрий.

А хіба ти підслухував?

Петро.

Хоч і не підслухував, та знаю.

Павло.

Ти догадавсь, старий. Так: об твоєму синові розмовляли.

Петро

А чи не можна батькові знати про се?

Павло

Батькові то, може, й не можна було б, та гетьманові треба. Дізналися ми, що твій син ізрадник і нас усіх згубить замишля. От листи, прочитай!

Петро

Я вже їх бачив, мені показував Ігнат Голий.

Павло

А що ти об сім думаєш?

Петро

Заставив він мене на старості сльози проливати!

Павло

Із сльоз нема пуття, а ми поїдемо та уб’ємо його.

Петро

Не знаю, як вам і одказати на се: просити вас – скажете, що оступаюсь за ізрадника! Панове! Я ваш гетьман: ви самі мене вибрали – я зложу з себе гетьманство, бо гетьману не пристало вам кланяться. Ні, панове, я не гетьман ваш: я простий козак, старий, чахлий – я прошу у вас: змилуйтесь надо мною!

Андрий

Як?

Петро

Не робіть мене навіть безщасним! Не убивайте мого сина! Коли вже він став такий зрадник – я й сам бачу… поїдемо до його, він покається, він посоромиться батька свого рідного! Панове… він таки наш чоловік! Далебі! Бачите, у мене нема ні роду, ні племені, він у мене один одним, та й того хочете у мене відняти!.. Та лучше ви мене преж убийте, щоб і до моїх ушей не доходило, що його на світі немає! Панове! що якби ваш син так… пожаліли б… так і мені! Пожалуйте його: за сеє вас і Бог не зоставить, що ви мені, бідному, уважите!.. Нащо ж ви мене і гетьманом вибрали, коли останню радість хочете одняти?.. Перший раз простити можна – а я сам з вами поїду. Далебі, він оп’ять буде вірний наш! Коли вже на його не хочете положить ласки, надо мною змилуйтеся!..

Андрий

Бач! Таких зрадників багато буде, так усіх без хлости й зоставляти?

Петро

Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай Боже! Та ви самі хоч як його покарайте, хоч у глибку на скільки запріте, все що хочете – він на те заслужив – все, тільки до смерті його не забивайте! Хіба вам хороше буде, як я на вас цілий вік жалкуватимуся? Коли я не вгоден вам, я хоч зараз оддаю булаву свою; і не хочу, і цур йому і пек… Вибирайте собі кого знаєте, тільки мого Саву не забивайте!.. Він же колись був такий хоробрий і такий приязний і до віри, і до людей! Тепер-то я вже бачу: на що погані люде не призведуть? А він собі молодий!.. Одхлостуєм його та й привеземо додому… Я його тоді держатиму! Панове мої ласкавії, нехай уже тоді, як у другий раз що затіє – тоді я не тільки вас не стану просити – сам перед усіх приведу та так своїми руками голову й відсічу! А тепера уже змилуйтеся, простіть, пожалійте свого гетьмана!

Павло

Бачите, як він жалібно просить! Треба його пожаліти. Він чоловік добрий, та ми самі вибрали його гетьманом. Ну, панове, ми пожаліємо його! Так, пане гетьмане, для твоєї милості можна, да тільки щоб ти його одхлостував.

Петро

Далебі, одхлостую… Самі, кажу, що хочете робіть, тільки до смерті не забивайте.

Павло

Треба пожаліти гетьмана; та і Сава був чоловік – молодець. Так, вельможний пане гетьмане; тобі ми зробимо вслугу. Гарно, панове!

Несколько голосов

Гарно!

Петро

О, спасибі вам! О, дай вам, Господи, усякового добра, і вам, і дітям вашим!

Джура

(входит)

Приїхали посланці од запорожців…

Петро

Кому угодно, панове? От бачите, сього я і дожидавсь!

Уходит. За ним Павло.

Сцена IV

Игнат

(хочет идти)

Щасливо, панове!

Андрий.

Куди ти?

Игнат

А що мені з вами тут робити? Хотів я вам добра, так ви мене не слухаєте! Біг з вами! Будете каяться і про мене згадуватимете, та пізно буде!

Андрий

Я не соглашавсь простить і не хочу.

Игнат

Так бач, ви сього Павла слухаєте! А того не бачите, що він із гетьманом заодно! От він і мені не йме віри, і на хрест мій великий не поважає; каже, що я ізбрехав. Що ж, коли я збрехав, так нехай і збрехав!

Онисифор

Ні, пане Ігнате, як? Ми тобі віримо!

Степан

Ну, а що ж ти тепер нам порадиш?

Игнат

Я вам нічого не буду радити: я тільки спитаю вас, чи можна простити і пожалувати зрадника, бісового сина, невірного, онцихриста, знахаря, вовкулаку, що із чортами запанібрата? Та ще у бісового сина аж жижки трусяться, як би нам лихо та напасть ізробити. А! ну, як ви на се скажете?

Степан

Та воно так, та батька жалко.

Игнат

Батька жалко! А сього ще до пуття не знаєте, що у того батька на думці. Чого він нас так забавля? Чорт його віда! Може, він сам із сином заодно!

Степан

О ні! Він, здається, чоловік добрий.

Игнат

Добрий, щоб йому добра не було! Ну, та нехай… Нехай він і добрий, як ти кажеш, – нехай буде по-твоєму! Він каже: «Я йому дам хлости, коли хочете, перед моїми очима його самі поб’єте». Так, та трошки не так! Нехай би той Сава простий чоловік був, а то він знахар, а жінка у його чарівниця… Що ти нечистій силі дошкуляєш? Що ж, що ми його поб’ємо, а він із своєю відьмою такого лиха нам наробить… Тоді самі не раді будем, що й побили! Тоді вже навірняка пропадемо. А що ви на се скажете?

Андрий

Ну що ж, панове; не можна його пожалувати. Ніяк не можна: коли б він не такий, а то бач… Ніяк не можна! Як скажете?

Все

Цур йому! Смерть йому умісті з його відьмою!

Игнат

Оце так! А щоб той сідий з своїми хлипами вас не турбував, то одберемо собі козаків та порадимо, кому їхати, та сьогодні увечері й гайда!

Андрий

Ну, хто поїде? Я їду.

Микита

І я.

Игнат

Ти, Грицько?

Грицько

Як же?

Игнат

Ничипір?

Ничипир

О, як би я ще не поїхав! Мені пуще то, що у бісового сина худоби до чорта.

Мосий

Та вона у його нечистою силою воня. Хай їй цур!

Ничипир

А ми її свяченою водою обіллємо. От нечиста сила і одлигне!

Степан

І я ж поїду: мені от як хочеться подивитися, як нечиста сила із сучи відьми к злидню піде.

Игнат

Поїдемо, поїдемо. Сьогодні увечері до мене, усе ізготуємо та й гайда.

Голоса

До зобачення, пане Ігнате.

Игнат

Щасливо!

Козаки расходятся.

Га-га! Буде і нашому тижню свято!

Появляется Лисецкий и, озираясь, подходит к Игнату. Игнат показывает ему знаками в ту сторону, куда ушли козаки, берет его за руку и скоро уходит.

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 193 – 202.