Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Частина перша

Іван Котляревський

1

Еней був паробок моторний

І хлопець хоть куди козак,

На лихо здався він проворний

Завзятійший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П’ятами з Трої накивав.

2

Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насадивши повни

І куди очі почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудаткалась, як квочка

Енея не любила – страх;

Давно уже вона хотіла,

Його щоб душка полетіла

У пекло, щоб і дух не пах.

3

Еней болячка був Юноні,

Як жорна, серце їй давив;

Тугійший-бо був од супоні

Ні в чім Юнони не просив;

А гірш за те їй не злюбився.

Що, бач, у Трої народився

І мамою Венерю звав

І що його покійний дядько,

Парис, Пріамове дитятко,

Путивочку Венері дав.

4

Побачила Юнона з неба.

Що вже Еней на поромах

А те шепнула сука Геба…

Юнону взяв великий жах!

Кужілку кинула під лаву,

Впрягла у тарадайку паву,

І килимом сінце заслав

Взяла спідницю і шнурівку,

І бубликів за шаг в талірку,

Стругнула, где Еол живав.

5

«Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? –

Сказала, як ввійшла у хату,

Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»

Поставила талірку з хлібом

Перед старим Еолом-дідом,

Сама же сіла на ослін.

Будь ласков, сватоньку-старику

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на море він.

6

Ти знаєш, він який суціга,

Паливода і коновід

По світу як іще побіга,

Багацько він наробить бід.

Пошли ти в море злую тучу,

Щоб всю Енейську челядь сучу

Пустить на дно із ним к чортам.

За се же дівку чорнобриву.

Товстеньку, гарну, уродливу

Тобі я, далебі, що дам».

7

«Гай, гай! ой, дей же його кату!

Еол насупившись сказав. –

Я б все зробив за сюю плату

Та вітри всі порозпускав:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нод поїхав на весілля

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр у винники нанявся;

Як хочеш, так собі смякай.

8

Та вже для тебе обіщаюсь

Енеєві я ляпас дам;

Я хутко, разом постараюсь

Загнать в багно його к чортам.

Прощай же! швидко убирайся,

Обіцянки ж не забувайся

Бо послі, чуєш, нічичирк!

Як збрешеш, то хоча надсядься

На ласку послі не понадься,

Тогді від мене візьмеш чвирк.

9

Еол, оставшись на господі,

Зібрав всіх вітрів до двора,

Велів поганій буть погоді…

Якраз на морі і гора!

А далі потім яр глубокий,

Еней стояв в воді по боки.

Злякався, крикнув, як на пуп;

Заплакався і заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тім’ї начесав аж струп.

10

Прокляті вітри роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слізьми троянці облилися,

Енея за живіт бере;

Всі човники їх розчухрало,

Багацько війська тут пропало;

Козацькі голови легли

Еней кричить, що «я Нептуну

Півкопи грошей в руку суну,

Коли б щоб хвилі полегли».

11

Нептун дочувсь в скляних будинках,

Що пробу закричав Еней,

Він в жінчиних метнувсь патинках,

Мов кіт од сала, до дверей

І миттю осідлавши рака,

Схвативсь на його, як бурлака

І вирнув з моря, як карась.

Загомонів на вітрів грізно:

«Чого ви дуєте так різно?

До моря, знаєте, вам зась!»

12

От тут-то вітри схаменулись

І дали драла до нори;

До ляса мов ляхи метнулись

Або од їжака тхори.

Нептун же зараз взяв метелку

І море вимів, як світелку

То сонце глянуло на світ.

Еней тогді як народився,

Разів із п’ять перехрестився;

Звелів готовити обід.

13

Поставили столи дубови,

Багацько з стравою мисок;

За стіл всі сіли, і без мови

В голодний пхали все куток.

Галушки з салом тут лигали,

Лемішку і куліш трепали,

Хватались бражкой запивать;

Да і горілочку хлистали,

Насилу з-за стола устали

І послі полягали спать.

14

Венеря, як на все швидкая

Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так лякає

Еол синка, що аж захляв;

Умилася, причепурилась

І, як в неділю, нарядилась,

Хоть би до дудки на танець!

Взяла очіпок грезетовий

З усами кунтуш саєтовий

Пішла к Зевесу на ралець.

15

Зевес тогді лигав вишнівку,

Маковниками заїдав;

І п’ятую єще кондійку

Од Геби з льоху дожидав.

Пришла Венеря, іскривившись,

Заслинившись і завізгрившись

І стала хлипать перед ним:

«Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мій плату?

Ійон, мов в свинки, грають їм.

16

Куди йому уже до Риму?

Хіба як здохне чорт в рові!

Або як хан долізе Криму

Як жениться сич на сові.

Хіба б то вже да не Юнона

Щоб не вказала макогона,

Що й досі слухає чмелів!

Коли б вона да не бісилась,

Замовкла би і не казилась

Щоб ти се сам їй ізвелів».

17

Юпитер, все допивши з кубка,

Погладив свій рукою чуб:

«Ох, донько, ти моя голубка

Я в правді твердий так, як дуб.

Еней збудує сильне царство

І заведе там своє панство

Не малий буде він панок.

На панщину ввесь світ погонить,

Багацько хлопців там наплодить

І всім їм буде ватажок.

18

Заїде до Дидони в гості

І буде там бенькетовать;

Полюбиться її він мосці

І стане бісика пускать

Іди, небого, не журися,

Попонеділкуй, помолися,

Все буде так, як я сказав».

Венеря низько поклонилась

І з панотцем своїм простилась,

А він її поціловав.

19

Еней прочумався, проспався

І голодрапців позбирав,

Зо всім зобрався і уклався

І, скілько видно, почухрав.

Плив, плив, плив він, що аж обридло

І море так йому огидло,

Що бісом на його дививсь.

«Коли б, сказав, я вмер у Трої,

То вже б не пив сеї гіркої

І марне так не волочивсь».

20

Потім до берега приставши

Із сильним військом всім своїм

На землю з човнів повстававши.

Спитавсь, чи є що їсти їм?

І зараз чогось попоїли,

Щоб на дорозі не зомліли

Пішли, куди хто запопав.

Еней по берегу попхався,

І сам не знав, куди совався,

Як гульк – у город причвалав.

21

В тім городі жила Дидона,

А город звався Карпаген.

Розумна пані і моторна,

Для неї трохи сих імен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бідняжка – що була вдова;

По городу тогді гуляла,

Коли троянців повстрічала,

Такі сказала їм слова:

22

«Відкіль такі се гольтяпаки?

Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходці-бурлаки?

Куди, прочане, ви йдете?

Який вас враг сюди направив?

І хто до города причалив?

Яка ж ватага розбишак!»

Троянці всі замурмотали,

Дидоні низько в ноги пали,

І послі їй мовляли так:

23

«Ми всі, як бач, народ хрещений,

Волочимся без талану,

Ми всі у Трої порождени,

Еней пустив на нас ману;

Дали нам греки прочухана

І самого Енея-пана

В три вирви вигнали відтіль;

Звелів покинути нам Трою,

Підмовив плавати з собою,

Тепер ти знаєш, ми відкіль.

24

Помилуй, пані благородна!

Не дай загинуть головам,

Будь милостива, будь незлобна,

Еней спасибі скаже сам.

Чи бачиш, як ми обідрались!

Убрання, постоли порвались,

І нужі повна очкурня.

Кожухи, свити погубили

І з голоду в кулак трубили,

Така нам лучилась пеня».

25

Дидона гірко заридала

І з білого свого лиця

Платочком сльози обтирала:

«Коли б, – сказала, – молодця

Енея вашего злапала,

То вже б тогді весела стала

Тогді Великдень був би нам!»

Тут плюсь – Еней, як будто з неба:

«Ось, осьде я, коли вам треба!

Дидоні поклонюся сам».

26

Потім з Дидоною обнявшись,

Поціловались гарно всмак;

За білі рученьки узявшись

Балакали то сяк, то так.

Пішли к Дидоні до господи

Через великі переходи,

Ввійшли в світлицю да й на піл.

Пили на радощах сивуху

І їли юрду і макуху,

Потім кликнули їх за стіл.

27

Тут їли розниї потрави,

Усе з полив’яних мисок

І самі гарниї приправи

З нових кленових талірок

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, хляки, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

28

І кубками пили вишнівку.

Мед, пиво, бражку, сировець,

Горілку просту і тернівку

Куривсь для духу яловець.

Бандура тутечка бринчала

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

«Ой, ненька» на цимбали грали

Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках.

29

Сестра була в Дидони Ганна,

Моторна дівка, хоч куди,

Проворна, чепурна і гарна;

Приходила й вона туди

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьонжках, в намисті і ковтках;

Тут танцьовала викрутасом,

І пред Енеєм вихилясом

Під дудку била третяка.

30

Еней і сам так розгулявся

Як на аркані жеребець,

З Дидоною за руки взявся,

Пішов із нею у танець.

Підківки в неї забряжчали.

Жижки од танців задрожали.

Як вибивала гоцака:

А пан Еней так розходився,

Що трохи не увередився,

Кружком сідавши гайдука.

31

А послі танців варенухи

По кухлику їм піднесли;

А молодиці-цокотухи

Тут баляндряси понесли.

Дидона кріпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всі тоді пили.

Ввесь день весело прогуляли

І п’яні спати полягали;

Енея ж ледві повели.

32

Еней на печ забрався спати

Зарився в просо, там і ліг;

А хто схотів, побрів до хати,

А хто в хлівець, і хто у стіг.

А деякі так так хлиснули,

Що где упали, там заснули.

Сопли, харчали і хропли;

А добрі молодці кружали,

Поки аж півні заспівали, –

Що здужали, то все тягли.

33

Дидона рано ісхопилась.

Пила з похмілля сировець;

А послі гарно нарядилась,

Як би в оренду на танець.

Взяла караблик бархатовий,

Спідницю і карсет люстровий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Да і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

34

Еней же, з хмелю як проспався,

Із’їв солоний огірок;

Потім умився і убрався,

Як паробіка до дівок.

Єму Дидона підослала,

Що од покійника украла,

Штани і пару чобіток;

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

35

Як одяглись, то ізишлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися і принялися,

Щоб по-вчорашнему гулять.

Дидона ж тяжко сподобала

Енея так, що і не знала,

Где дітися і що робить;

Точила всякії баляси

І підпускала розни ляси,

Енею б тілько угодить.

36

Дидона вигадала грище,

Еней їй там би підмигнув,

І щоб із нею був поближче,

І лиха щоб всього забув.

Собі очиці зав’язала

І у панаса грати стала,

Енея б тільки уловить;

Еней же зараз догадався,

І так і сяк од ней хилявся,

Її щоб швидче утомить.

37

Тут всяку всячину іграли,

Хто як і в віщо захотів,

Тут инчі журавля скакали,

А хто од дудочки потів.

У хрещика і в горюдуба.

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута;

В хлюста, в пашка, в возка іграли

І дамки по столу совали;

Чорт мав порожнього кута.

38

Щодень було у них похміллє,

Пилась горілка, як вода;

Щодень в Дидони, як весіллє,

Всі п’яні, хоть посуньсь куда.

Енеєві так, як болячці

Або осінній лихорадці,

Годила пані всякий день.

Були троянці п’яні, ситі,

Кругом обути і одіти,

Хоть голі прибрели, як пень.

39

Троянці лихо там курили.

Дали приману всім жінкам;

По вечірницам все ходили,

Просвітку не було дівкам.

Да й сам Еней-сподар і паню

Підмовив паритись у баню.

Уже ж було не без гріха!

Бо страх вона його любила,

Аж глузд увесь свій погубила,

Хотя була і не плоха.

40

От так Еней жив у Дидони,

Забув і в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся і Юнони,

Пустився все бенькетовать;

Прочумав, где зимують раки,

І доброй натрусив кабаки…

Мутив, як у селі москаль.

Бо – хрін його не взяв – моторний.

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

41

Еней з Дидоною возились.

Як з оселедцем сірий кіт;

Ганяли, бігали, казились,

Аж лився деколи і піт.

Дидона ж мала раз роботу,

Як з ним побігла на охоту,

Да грім загнав у темний льох.

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-під могили,

В льоху ж сиділи тілько вдвох.

42

Не так-то робиться все хутко,

Як швидко оком ізмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в папері як писнеш.

Еней в Дидони жив немало,

Що з голови в його пропало

Куди його Зевес послав.

Він годів зо два там просидів,

А мабуть би, і більш пронидів,

Якби його враг не спіткав.

43

Колись Юпитер ненароком

Із неба глянув і на нас;

І кинув в Карпагену оком

Аж там троянський мартопляс…

Розсердився і розкричався,

Аж світ увесь поколихався,

Енея лаяв на ввесь рот:

«Чи так-то, бісів син, він слуха?

Уліз у патоку, мов муха,

Засів, як у болоті чорт.

44

Пійдіть гонця мені кликніте

До мене зараз щоб прийшов,

Глядіть же, цупко прикрутіте,

Щоб у шинок він не зайшов,

Бо хочу я кудись послати.

І ійон, ійон же, вража мати

Але Еней наш зледащів;

А то Венеря все свашкує

Енеєчка свого муштрує,

Щоб він з ума Дидону звів».

45

Прибіг Меркурій засапавшись,

В три ряди піт з його котив;

Ввесь ремінцями обв’язавшись,

На голову він бриль надів,

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаді з сухарями сунка,

В руках нагайський малахай.

В такім наряді вліз у хату,

Сказав: «Готов уже я, тату,

Куди ти хочеш, посилай».

46

«Біжи лиш швидко в Карпагену, –

Зевес гонцеві так сказав,

І пару розлучи скажену,

Еней Дидону б забував.

Нехай лиш відтіль уплітає

І Рима строїти чухрає, –

А то заліг, мов в грубі пес.

Коли ж він буде йще мішкати,

То дам йому себе я знати, –

От так сказав, скажи, Зевес».

47

Меркурій низько поклонився,

Перед Зевесом бриль ізняв,

Через поріг перевалився,

До стані миттю тягу дав.

Покинувши із рук нагайку,

Запряг він швидче чортопхайку,

Черкнув із неба, аж курить!

Усе кобилок поганяє,

Що оглобельна аж брикає;

Помчали, аж возок скрипить!

48

Еней тогді купавсь у бразі

І на полу укрившись ліг;

Йому не снилось о приказі,

Як ось Меркурій в хату вбіг!

І закричав як на псяюху.

«А що ти робиш, п’єш сивуху? –

Зо всього горла закричав, –

Ану лиш, швидче убирайся,

З Дидоною не женихайся,

Зевес поход тобі сказав!

49

Чи се ж таки ти діло робиш,

Що й досі тута загулявсь?

Да швидко, бо не так ізвомпиш,

Зевес не дурно похвалявсь;

Тобі дать добру халазію

І видавить з тебе олію,

От тілько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

Щоб нищечком відсіль укрався,

Мене удруге не дождись».

50

Еней піджав хвіст, мов собака;

Мов Каїн, затрусивсь увесь;

Із носа потекла кабака:

Уже він знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам із хати

Своїх троянців позбирати;

Зобравши, дав такий приказ:

«Як можна швидче укладайтесь,

Зо всіми клунками збирайтесь,

До моря швендайте якраз!»

51

А сам, вернувшись у будинки,

Своє лахміттє позбирав,

Мізерії наклав дві скриньки,

На човні зараз одислав

І дожидався тілько ночі,

Що як Дидона зомкне очі,

Щоб, не прощавшись, драла дать.

Хоть вій за нею і журився

І світом цілий день нудився;

Да, ба! вже треба покидать.

52

Дидона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

І все на ус собі мотала,

Щоб умудритися і єй.

З-за печі часто виглядала,

А притворилась, що куняла,

І мов вона хотіла спать.

Еней же думав, що вже спала,

І тілько що хотів дать драла,

Аж ось Дидона за чуб хвать.

53

«Постій, прескурвий, вражий сину!

Зо мною перше розплатись;

Я задушу, як злу личину!

Ось ну лиш тільки завертись!

От так за хліб, за сіль ти платиш?

Привик у всім та насміхатись,

Розпустиш славу по мені!

Нагріла в пазусі гадюку,

Що послі причинила муку:

Послала пуховик свині.

54

Згадай, який прийшов до мене,

Що ні сорочки не було;

І постолів чорт мав у тебе,

В кишені ж пусто, аж гуло;

Не знав ти, що такеє гроші,

Матня подралась і колоші.

Рубець був на рубці в штанах;

І все порвалось і побилось,

Аж тіло скрізь дірки світилось;

Свитина вся була в латках.

55

Чи я ж тебе не годовала?

Хіба ти трясці захотів?

Десь вража сила підсміяла,

Щоб хирний тут ти не сидів».

Дидона гірко заридала,

І з серця аж волосся рвала,

І закраснілася, мов рак.

Запінилась, посатаніла,

Неначе дурману із’їла,

Залаяла Енея так:

56

«Поганий, мерзкий, гидкий, бридкий.

Бурлак, розбійник, католик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам тобі ляща у пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

57

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг узяв вас всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знали долі,

Були щоб з вами злиі болі,

Щоб ви шаталися навік».

58

Еней від неї одступався,

Поки зайшов через поріг,

А далі аж не оглядався,

З двора собака мов побіг.

Прибіг к троянцям, засапався,

Обмок в поту, як би купався,

Мов в школу з торгу курохват;

Потім в човен хутенько сівши

І їхати своїм велівши,

Не оглядався сам назад.

59

Дидона тяжко зажурилась,

Ввесь день ні їла, ні пила;

Все тосковала, все нудилась,

Кричала, плакала, ревла.

То бігала, як би шалена,

Стояла довго тороплена,

Кусала ногті на руках;

А далі сіла на порозі,

Аж занудило їй, небозі,

І не встояла на ногах.

60

Сестру кликнула на пораду,

Щоб горе злеє розказать,

Енеєву оплакать зраду

І льготи серцю трохи дать.

«Ганнусю, рибко, душко, любко,

Ратуй мене, моя голубко,

Тепер пропала я навік!

Енеєм кинута я бідна,

Як сама паплюга послідня,

Еней злий змій – не чоловік!

61

Нема у серця мого сили,

Щоб я могла його забуть.

Куди мні бігти? – до могили!

Туди один надежний путь!

Я все для його потеряла,

Людей і славу занедбала;

Боги! я з ним забула вас.

Ох! дайте зілля мні напитись,

Щоб серцю можна розлюбитись,

Утихомиритись на час.

62

Нема на світі мні покою,

Не ллються сльози із очей,

Для мене білий світ єсть тьмою,

Там ясно тілько, де Еней.

О пуцьверинку Купидоне!

Любуйся, як Дидона стогне…

Щоб ти маленьким був пропав!

Познайте, молодиці гожі,

З Енеєм бахурі всі схожі,

Щоб враг зрадливих всіх побрав

63

Так бідна з горя говорила

Дидона, жизнь свою кляла;

1 Ганна що їй ні робила,

Ніякой ради не дала.

Сама з царицей горювала,

І сльози рукавом втирала,

І хлипала собі в кулак.

Потім Дидона мов унишкла,

Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,

Щоб їй насумоватись всмак.

64

Довгенько так посумовавши,

Пішла у хату на постіль.

Подумавши там, погадавши,

Проворно скочила на піл.

Узявши з запічка кресало

І клоччя в пазуху чимало,

Тихенько вийшла на город.

Ночною се було добою

І самой тихою порою,

Як спав хрещений ввесь народ.

65

Стояв в Дидони у загоні

З кизяку складений кирпич;

Його воли придбали й коні.

Зимою їм топили піч;

В костер був зложений, сухенький,

Як порох, був уже палкенький,

Його держала на підклад.

От тут вона огонь кресала

І в клоччі гарно розмахала

І розвела пожар чимал.

66

Кругом костер той запаливши,

Зо всей одежі роздяглась,

В огонь одежу положивши,

Да і сама тут улеглась.

Вкруг неї полом’я палало,

Покійниці не видко стало,

Пішов од неї дим і чад –

Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад.


Примітки

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 39 – 57, 392 – 399.