Дія 3
Марко Кропивницький
Варіанти тексту
|
||
Село. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени; зліва вулиця, справа комора; в глибині тік, садок, огород і т. і… Далі зліва хата Харитона.
Діється в неділю.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11
12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22
Ява 1
Хотина і Степан сидять на спризьбі.
Степан
Що то, подумаєш, весна: сонце ясно та хороше світе, ніби наскрізь теплом тебе пронизує. А жайворінки як щебечуть!
Хотина
Певно, незабаром і соловейко затьохка? (Помовчала.) А що, як наш хліб?
Степан
Чудово зазеленів! Як перепаде один-другий дощик, можна сподіватися урожаю. У посесора озима пшениця геть зарунилася, і ярина росте, аж шумить!
Хотина
Завжди у посесора хліб кращий від людського.
Степан
Інший обробіток і інша снасть. У посесора мняке поле трьома парами орють, а наш брат і твердого перелогу двома дряпа! Не та спроможність, не та й худоба…
Хотина
А, звичайно. (Зітхнула.) Як почнеш отакечки вдивлятись, що як то у полі гарно зеленіє та як сонечко ласкаво гріє, то так весело стане, неначе аж кістки в тобі лускотять і ніби почуваєш себе молодшою!..
Степан
То сила муцюється, порива її до праці. За зиму сили нагуляєш, вона навесну вже й грає в тобі.
Хотина
Коли б Господь послав врожай!
Степан
Календар каже, що будуть весною дощі. Читав.
Хотина
Та дай, Господи милосердний! (Помовчала.) Де це Хведоська так довго бариться? Прохала кума Ганна, щоб я до неї на часиночку забігла: якесь, каже, пильне діло…
Степан
То й збігай, а я постережу хати.
Хотина
Я не буду баритись.
(Пішла.)
Степан
(глянув угору).
Сонечко вже на полудень зверта… Ач, як сяє, мов дівча усміхається! Благодать!
Ява 2
Харитон і Юхим виходять з своєї хати, Степан.
Харитон
Я тобі дам нову хухвайку! Це прямо грабіж, розбій!.. Хоч з села втікай, збирай збіжжє та й тікай на Амур!
Юхим
Тепер до наших парубків приходять на вулицю хуторські парубки: Роман Жлуденко, Антон Колупайченко і ще деякі; всі зодягнені у гарну одежу, а я як той злидень… Роман іноді книжку чита… Хіба й мене не кортить послухати?
Харитон
Знаю я, що тебе кортить!..
Юхим
Мені тепер тілки й погуляти: восени візьму жеребок [8], тоді я царський.
Харитон
Де ж я візьму грошей на нову кухвайку, де?!
Юхим
Мало де?! Позичте!
Харитон
Напозичався вже й так по саму зав’язку!
Юхим
І двірські хлопці ходють: лакей, кучер, повар і машинистий – всі в пуджаках… А я, хазяйський син, та піду в свиті? Дайте хоч вашого джекета або руб серебра на ситцьову рубашку!..
Харитон
Це ти чи не хочеш засліпити мені очі? Мабуть, кортить у «заборонку»? Програв на проводи три злотих?
Юхим
А ви хіба не грали?
Харитон
Так я ж виграв, аж тридцять сім копійок виграв. Я всі карти наскрізь бачу, я знаю, коли можна замирить, а ти, чортова роззява, з сімкою козирною та з двома хлапами кричиш: замирив! От ще чорт не видав, завели моду у заборонку грать!
Юхим
Дайте-бо руб серебра!
Харитон
Не дам!
Юхим
З таким батьком краще на гілляку!
Харитон
Що ти сказав? Та я тебе!.. Ах їй ж супостат!
Степан
Що, сусіде, легко слухати від сина такі речі?
Юхим
(убік).
Ну, й чого та бормота раз по раз чепляється?
Харитон
(до Юхима).
Та я тобі, собачий сину!..
Степан
Сміліш, сміліш бери його за чуба!
Юхим
Овва!
Харитон
(скида жакета і жбурля Юхимові).
На, подавися ним!
Юхим
(хутко переодягається).
Не подавлюсь. (Убік.) Де ж то тепер парубки грають у карт: чи в проваллі, чи під млинами?
(Пішов.)
Степан
Чув ти, Харитоне, пісню, що каже:
Ой, мамцю моя,
А я донька твоя,
Було б мене бити-вчити,
Як маненька була!
Харитон
А як його вчити?
Степан
Змалечку лозиною, а тепер вже й дубина не поможе.
Харитон
Та змалку він слухняним був, а тепер… А яка роззява, чи ви чули? Я оце думаю кинутись до земського. Помилуйте! Знаєте, купив я йому хвінельову кухвайку, сказать, настоящу німецьку! І так було гоже глянути на нього! Не Юхим, а колонистий, одним лицем колонистий! Що ж він, чортова роззява, зробив? Пішли ми з ним на страсть. Соломія Гаврикова стала позад Юхима та свічку з вогнем і притулила до Юхимової кухвайки. Що ж, ви думаєте? Геть спину у кухвайці спалила. Руб сімдесят три копійки як у воду жбурнув!.. Хіба на це є закон?
Степан
На кого ж ти маєш скаржитись?
Харитон
На неї! Як вона може палити чуже добро? Дай їй путивочку, то вона й хату мені спале!.. Це просто розпутство!
Степан
Дурницю ти правиш. Вона ж ту шкоду зробила ненароком, у сні?
Харитон
Нехай не спить у церкві!
Степан
Та й ти ж, мабуть, задрімав?
Харитон
Правда, согрішив! Так я ж нікому шкоди не вчинив. Ні, не кажіть, розпутство у нас завелося!..
Степан
А завелося: гедзети, плюндрі, чоботи, облямовані цвяшками, ситцьові сорочки… Чи та ж одежа пристала до чорної роботи? Один тільки день косою помахай, зараз плюндрі потріскаються і сорочка розлізеться, як павутиннє.
Харитон
Коли ж дивишся, як другі, примером, в городі, – міщане або ремесники, – то й собі так потрапляєш.
Степан
Город не село: там інша робота, то інша й одежа.
Харитон
Що не кажіть, а в гедзеті воно якось окуратніш. Як і на базар поїдеш у гедзеті, то вже кожен тобі каже: поштенний! А напнеш сірячину, то тільки й чуєш: «Гей, ти, мужик! Хамло! Мазепа!»…
Степан
А тобі не хочеться бути мужиком? То ж бо то й горе!
Харитон
Та що ви все гарчите? Ну, а скажіть, як воно мусить бути? Ви ж читаєте псалтиря, що там показує?
Степан
А ти навчись читать, то й знатимеш, що показує.
Харитон
Коли його там ще вчитись?.. Ми – що ми? Як другі, так і ми. Бачимо, наприклад, що вгорі небо, а під ногами земля, а що там вище або нижче, чи утнемо своєю головою?..
Степан
А ти за хмари не залазь, а частіш дивись під ноги. Думаєш, що земля не промовля? Тільки щиро помолись та припади до неї, то вона й промовить до тебе, промовить, як мати!..
Харитон
Це вже ви щось таке балакаєте, що я не вмію такого й слухати… (Помовчав.) Що це наші громадяне так бавлються: пішли царину оглядати та й досі там воловозяться!
Ява 3
Ті ж і Роман.
Харитон
(побачив Романа).
Сахроновичу, куди Бог несе?
Роман
(підходе).
Здрастуйте!
Харитон і Степан
Доброго здоров’ячка!
Харитон
Куди це, питаю?
Роман
Кожен свого шука. Прийшов до ваших парубків, занудився дома.
Харитон
Навдаху чи тепер їх здибаєш. Десь, хоч по кручах або по ровах у заборонку грають. В селі не можна: соцький розганяє, так вони по кручах розпутство заводять.
Роман
Іншої забавки нема, через те, може, й в карт грають. Прохали мене, щоб прийшов почитати їм кой-що…
Харитон
От чорт не видав, видумали заборонку! Єй-єй, тепер їх і з собаками не знайдеш.
Степан
Присядь, козаче, якщо не хапаєшся.
Роман
(сіда).
Прихапок, як і вхапок: лизнув – не вхопив, сьорбнув – не наївся. Де люде, там і розмова; а де розмова, там і розум. Ви ж тут про віщо розмовляли?
Степан
Переливали з порожнього та в те, що без клепок.
Харитон
Сказать, пустословили!
Роман
Колена балачка має вартість. З балачки і діло з’являється; не було б розмови, не було б і діла.
Степан
Слово до слова, то вже й два. Так-так. Може, розкажеш нам що нового? Буваєш часто в городі? Там усякі чутки йдуть.
Харитон
Аякже. Телеграп і всякі способи. Ми тут, як у пущі, а там бринькнув у дріт, і вже й є новина.
Роман
А що нам до тієї новини, котра бринька?
Харитон
Як що? Примером, про войну. Кажуть, що англичан дуже напосівся?
Роман
Про те не нашим головам міркувати.
Степан
А як ціна на хліб, не чув?
Роман
Пішла вгору.
Харитон
От коли б було до цієї пори хліб додержати… А як ти його додержиш, коли оплатки і всякі… Учора якийсь прохожий солдат розказував. Каже: «Біда, як сильно англичан напира»!
Ява 4
Ті ж, Кирило, Пилип, Свирид і ще скільки чоловіків. Всі шапкуються.
Кирило
Це вам Роман казав? А я вам кажу, не вірте тому, що він плеще. Кажу вам, що нема ні Лондуму, ні Парижу! Тільки і є Пекенбурх, бо там цар живе, та святий Київ, бо там мощі.
Роман
Вже й дідові Роман нав’яз у зуби? За що це ви, діду, людей на мене нацьковуєте?
Кирило
Га? Щоб ти не заморочував памороків.
Роман
Та по-вашому виходить так, що чого ви не бачили, то того й нема?
Кирило
Мене не заморочиш!
Роман
Та ви ж і Петербурха не бачили?
Кирило
На картині бачив, крамар показував. І Пекербурх, і Київ бачив.
Роман
А як я вам покажу на картині і Лондон, і Париж, тоді повірите?
Кирило
Думаєш, що як неграмотний, то й не розберу? Я зразу пізнаю, де всякий город!
Роман
Та я чув вже про це. Волосний писар показував вам малюнки, так ви на ліс сказали, що то павич, а чабана з гирлигою назвали попом, тільки бика і пізнали…
Кирило
А таки пізнав, бо то громадський бугай.
Роман
(вийми з кишені книжку).
А оце що?
Кирило
(довго дивиться).
Дурничка, дитяча забавка. Мене не заморочиш!
(Іде, бормочучи.)
Роман
А що? Чого ж ви так швидко метете ногами?
(Сміється.)
Кирило
Я ще не без розуму, щоб з дурнем у патьоки заходити.
(Пішов.)
Роман
От тобі й здрастуй! Ні за що, ні про що ще й дурнем облаяв!
Ява 5
Ті ж, Пилип, Свириді Денис.
Пилип і Свирид
Доброго здоров’ячка!
Денис
(під чаркою).
Гуляй душа, наливайся, халява!
Степан
А де ж твоє «здрастуйте»?
Денис
Хоч і не треба.
Степан
То й ти тут зайвий!
Денис
Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собсвелник, о! Я при своїм законі!..
Пилип
І при своїм розумові?
Денис
І ти тут? Пилипе, мовчи. Сяду отут посереду вулиці, на своїм обчеськім положенню. (Сів.) От, я-м прикипів!
Свирид
У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько…
Пилип
Побачиш свистуна!
Степан
Або ж пляшку.
Денис
Сам ти пляшка! Нехай моя й пляшка, а твоя не варт й цвяшка! Думаєш, не вмію до ладу одповісти? Хоч ти й чабан, так я ж тобі не вівця! (Дражне.) «Бирю-бирю! Цка-лей»! О! Ти мене розжуй!
Пилип
Та й виплюй.
Денис
Я кожного з вас на пальцях знаю.
Пилип
Це вже так і на лобі у тебе написано.
Денис
Авжеж! Єй-богу, я всіх вас на пальцях знаю! (До Романа.) От… Ти розумний, розумний?
Роман
Вам видніш збоку!
Денис
От я й бачу… Ну, а хто дав козі імня?
Роман
Адам.
Денис
А хто…
Роман
Стривайте ж бо! Тепер вже я вам загадаю, тепер моя черга.
Денис
От за це люблю!
Роман
Тільки цур не лаятись! Скільки ви сьогодня випили?
Денис
Скільки?
Пилип
От тебе й загнали на слизьке!
Денис
Бачу, ти не дурень!.. (До Пилипа.) Пилипе, зарятуй мене. Горить отут, пашить!..
Пилип
Що, Денисе, опеньгався?
Денис
Ні, ти, Романе, єй-богу, не дурень! (До Пилипа.) Позич полтинника!
Пилип
А підеш завтра до мене гречку сіяти?
Денис
Завтра… завтра не піду! А в вівторок прямо йди до мене в хату та й тягни за чуба!.. А завтра похмелятимусь!.. Я тобі он як відслужу!.. Тепер ціна поденному тридцять п’ять копійок, а я піду до тебе за двадцять, – он яка у мене совість! Чуєш, за двадцять піду!..
Пилип
Ну, ходім, зарятую. (До других.) Треба бідолагу зарятувати.
Денис
(до Романа).
Я тобі скажу, що ти зовсім не дурень! Люблю, хвалю! (До Харитона.) Харитоне, гайда, почастую!
Харитон
Не хочу! Коли б у заборонку?
Денис
А карти є?
Харитон
В кишені!
Денис
Частуй! Чи то пак, здавай!
(Пішли.)
Свирид
Ходім і ми до шинку. Степане, гайда!
Степан
Не піду, щось неохота.
Свирид і другі пішли.
Пилип так і ловить запіяк. От і піде до нього Денис за півціни робити. І отак раз у раз.
Роман
І довго ще воно так діятиметься? Свій візьме робітника за півціни – нічого, годує чортзна чим; вимучує роботою – байдуже, бо то свій; а нехай зробе так міщанин або пан, зараз загомонять: грабіж, здирство. А чом старшина не втручається в такі діла?
Степан
Старшина? Як бачу, ти й справді новий чоловік на селі. У нас старшина – затичка; старшиною керує писар. А писареві до нас байдуже. Адже ти чув, що була у нас школа? Писар не захотів, посварився з вчителем, і школи вже нема: зничтожили, а хату найняли лавошникові під постоялий двір. Лавошник вже шостий год, як приплентався до нас: прийшов злиднем, а тепер розжився так, що ось-ось і в купці вискочить. Коли хочеш правду знати, то отой лавошник усім селом заправляє. Постоялий двір – його, пивна – його, бакалійна лавка – його, шинок – його!.. Захопив усіх у свої лапи. Тепер захожується біля міщан та полупанків; адже і до твого брата добирається?
Роман
Заліз в кишеню.
Степан
Такого зілля ніяк не викорениш!
Роман
Ну, а громада? Громада ж великий чоловік.
Степан
Великий, та дурний.
Роман
(помовчав).
Дивно, дивно якось коїться у миру. (Пауза.) А я оце нарочито зайшов до вас.
Степан
Маєш яке діло?
Роман
Маю. Тільки не знаю, як вам його й виявити?
Степан
Як знаєш, так і кажи.
Роман
Та, мабуть, прямо краще?
Степан
І на мою думку, так.
Роман
(помовчав).
Покохав я вашу дочку.
Степан
Як?
Роман
Це вже й в Бога так записано.
Степан
От тобі й притичина! Хм! Як же це, коли? Еге, питаю, неначе сам не був молодим?.. Воно, як бачу, і завжди так коїться, що вже й сусіди, мовляв, знають, а батько-мати наостанці… А ти ж з Хведоською балакав?
Роман
Коли б не знав її серця, не зважився б обертатись до вас з питаннєм.
Степан
І на мою думку, воно ніби так. (Помовчав.) Що ж, її воля. її воля, її й доля! Ні силувати, ні відмовляти не хочу: коли це їй від Бога, то Бог їй і талану залишив. Чув я, що ти не в брата свого, чув. Хоч і кажуть, що лиха слава біжить, але ж і добра не завжди лежить. Хоче йти – поможи їй, Боже; не хоче – слава Богу!..
Роман
Спасибі вам за щире слово. Де ж, батьку, Хведоська?
Степан
Що? (Усміхається) То ти такий козарлюга, що чуже діло, мовляв, руками розведу, а до свого й ума не приберу? Бодай вас з такими парубками! Не побіжу ж я її шукати. (Шуткує.) Чи не подалася у байбузи?
Роман
Та я… Я так тільки спитав.
Степан
А, бодай тебе!.. Ач, почервонів, як калина. Який з тебе чоловік буде?
Роман
Вилюднію! Це ви мене зовсім засоромили. Прощавайте!
(Уклонившись, пішов.)
Степан
(сам).
Отакі парубки народились! Пита, «де Хведоська»? Гай-гай! А як ми колись парубкували. Було, як зтирлую вівці на шпилю біля села, вийду на могилу, та як свисну – летить Хотина, аж земля під нею двигтить! Минулося, а й досі серце ожива, як згадаєш. (Задумався.) Талан це Хведосьці чи омана? Коли покохала, то повинна знати, кого… Ач! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла до куми. Притичина!..
Ява 6
Степан і Федоська
Федоська
(йдучи селом).
Казала Мотря, що Роман пішов вподовж села, куди ж то?
Степан
(побачив її).
А де ти там вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня?
Федоська
Отакої! Почніть гримати!
Степан
І мати, і дочка майнули з подвір’я, ні на кого й хати кинути. Мабуть, і худоба не напоєна.
Федоська
Худоба ж у степу.
Степан
Я й забув!.. Ходиш там… Може, яке баловство? Ти гляди мені!
Федоська
(убік).
Невже вони постерегли?
Степан
Думаєш, легко вас до розуму доводити? Зостанься біля хати, а я… Може, надійде.
Федоська
Хто?
Степан
Хтокало! Думаєш, що виховалась? Ти у мене гляди. (Убік.) Притичина. (До неї.) Піду, пошукаю матері.
Федоська
(сама).
Так і є, що батько постерегли! Ой лишечко!.. Вони вже, мабуть, давно постерегли! І де ж не давно, коли сьогодня за обідом казали: «Коневі стайня, а волові ясла». Це ж вони мені навздогад, а я й не туди. Що ж оце буде? Коли б же хоч мати були дома, розказала б їм… Як треба, тоді їх і нема дома! (Йдучи на вгород.) Що ж це буде?
(Пішла.)
Ява 7
Роман сам.
Роман
Сказала Мотря, що Хведоська побігла додому. Як би ж мені її побачити? Може, в хаті, хоч би у віконце виглянула.
Ява 8
Роман і Федоська (вертається з огороду)
Федоська
Ну, вже й мати як підуть куди, то й не діждешся їх! (Побачила Романа.) Це ти?
Роман
Я, моє пташатко!
Федоська
Ой, Боже ж мій! Чого ж так рано? Ще й не вечоріє…
Роман
Мабуть, скучив?
Федоська
Ой, не стій же там! Ще як сусіди постережуть, почнуть плескати… Куди ж мені тебе подіти?.. Клопіт з тобою!.. Іди мерщій хоч під повітку.
Ідуть під повітку.
Ну, й хто видав так рано приходить?
Роман
Та вже як чоловік спантеличиться, то так помилка за помилкою і чепляється.
Федоська
Еге, тобі смішки! Смішки з куминої кішки! Ой, як серце тріпотить!..
Роман
(бере її за руки).
Хведоню!
Федоська
Як ти сказав там, біля воріт?
Роман
Пташатко моє!
Федоська
Ач, як гарно!
Роман
Пташаточко моє! Коли б ти знала, що зо мною оце свіжо трапилося. От напік раків!.. Серденько моє! Та коли ж я діждуся того щастя, що назву тебе привселюдно моєю любою? Голуб’яточко моє! Я віддам тобі все життє моє, ми будемо з тобою щиро працювати і тим здобудемо талану і щастя, – правда?
Федоська
Я щира до праці, ще й тебе за пояса заткну!..
(Глянула на вгород.)
Ой, лишенько! Мати йдуть… Як їх не треба, тоді вони й з’являються! Втікай хутчій!… Заховайся!..
Роман
Прощай, скоро побачимся!
Федоська
Мерщій втікай!
Роман пішов.
Це ж мати постережуть!.. Хоч би не поцілував. Лице так і зашаріло… Уперше сьогодня поцілував, та як хороше!.. Як спитають мати, чого так почервоніла, що я скажу? Хоч би хто линув на мене холодною водою!.. Прикинуся, ніби матері не бачу.
(Злягла на тин і ледве співа):
Світи-світи, місяцю,
І ти, ясна зоря,
Просвіти доріжку,
А де мила моя.
У чистому полі
Там шовкова трава,
Ой, там дівка косу
Та й розчісувала.
Там дівчина косу
Тай розчісувала,
Сестрицям-подружкам
Переказувала!
Сестриці-подружки,
Ви кайтесь по мені,
Не доймайте віри
Ви козаченькові.
Ява 9
Федоська і Хотина.
Хотина
(йде з огорода).
Он якої сумної завела!
Федоська
Це так, мамо… Це тільки пісня така…
Хотина
А й чого б тобі сумовати? Ти щаслива, доню.
Федоська
А… А ви почім знаєте?
Хотина
Як то «почім»?
Федоська
Хитруєте? Ач, які!
Хотина
Чого ж би то я хитрувала?
Федоська
Бачу я по очах!.. Мамочко, ластівочко, чи ви тепер добренькі?
Хотина
Ну?
Федоська
Ні, ви засмійтесь!..
Хотина
Чого так лабузнишся?
Федоська
Мамочко! Сядемо отут, на спризьбі. (Садовить її поруч з собою і голубиться.) Ой, страшно! Ненечко, порадонько моя! Я ж у вас люба дитина?
Хотина
(гладе їй голову).
Одна, то й балувана.
Федоська
Ні! Єй-богу, не балувана. І батько казали, щоб я не балувалася… Чи я ж у вас не покірлива, чи не слухняна?
Хотина
Ба покірлива.
Федоська
І слухняна, правда?
Хотина
(сміється).
Трошки з гедзом!
Федоська
Тільки трошки ж? Ненечко! Ой страшно!.. Стривайте, я заплющу очі. (Заплющує очі.) Ластівочко, ви нічого не постерігаєте?
Хотина
Ба постерігаю.
Федоська
Тай досі мовчали?
Хотина
Тобі, доню, вісімнадцять годів, маєш вже свого і розуму; я тебе повчала, коли ти була ще нерозумницею… Як пам’ятаєш материну навуку, то й тямиш, як слід поводитись…
Федоська
Я все пам’ятаю.
Хотина
Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок другого дня Великодня?
Федоська
Приходив, ненечко, і третього, і четвертого, і…
Хотина
Та бачила ж, бачила. Либонь, і батько постеріг. Якось прокинувся вночі, мабуть, почув, що рипнули двері в коморі, та й каже: «А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна»!…
Федоська
Ой, що ж оце буде?
Ява 10
Ті ж, Степан, Свирид і Пилип.
Степан
А йди, стара, в хату. Ось, бач, ці люде здибали мене посеред шляху та й присікалися… Кажуть, що у нас є якийсь крам, а в них купець. Либонь, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися?
(Глянув на Хведоську.)
Хотина
Милости ж просимо в господу.
(Іде в хату.)
Степан
Засвіти ж там світло, щоб, бува, поночі лоба не розбили; нехай роздивлються, де той у нас крам.
Свирид
(до Федоськи).
Чого ж ти, дівчино, раки печеш?
Степан
Уклонись же людям, та звичайненько.
Федоська уклоняється.
Не здивуйте! Вона у нас хатня. Промеж людьми не густо бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу і вклонитися.
Пилип
У дівчат вже така звичка: очі в землю!
Степан
Коли приблудились, то йдіть в хату, світло вже засвічено.
Пилип
Посидимо, побалакаємо…
Свирид
Ідіть же, пане хазяїне, ви попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються.
Степан
Доброму чоловікові всередину, а лихому і вікно – двері, і димар – ворота!..
Пішли.
Федоська
Як на вугіллі стояла. В голові заметушилося, у вухах як ціпами молотить!.. Від кого ж це люде? Невже не від Романа?.. І-і! Не доведи, Господи! Ні за кого не піду, опріч Романа!.. Що, як не від нього? Втечу, втечу!..
(Пішла на вгород.)
Ява 11
Зінька хутко виходить із-за причілка.
Зінька
Роман вже й старостів шле! Ганна хотіла мене обманути, а я таки довідалася!.. (Загляда у вікно.) Ондечки ж і старости, Романа нема!.. Де ж він? Чого ж я сюди прийшла? Що ж я задумала, що я хотіла?.. Не розміркую!.. Задумала завтра у Київ на прощу! Завтра? Чому ж сьогодня не завтра?.. Нічого не збагну, не зрозумію!.. Мов вихрем раптом мене вхопило і закрутило, мов пір’їну!.. Кудись несло, перекидало, жбурляло!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої тут докупи зійшлись! В голові то порожньо, то важко стає, то мов що переливається. Ох, важко як!..
(Вхопилася за причілок.)
Ява 12
Хотина вийшла з хати і витира рукавом очі.
Хотина
А де ти, Хведоню? А ходім лишень в хату. Хведоню, гу! Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!
(Шука, потім іде в Харитонову хату.)
Ява 13
Пилип, Федоська і Хотина.
Пилип
(виходе з хати).
Піти привести Романа, швидш діло буде.
(Пішов.)
Федоська
(іде назустріч Хотині).
Я тут, нене. Тільки не буде по-вашому.
Хотина
Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти в своїй волі. Як тобі Господь на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.
Федоська
Від кого ж ті люде?
Хотина
Парубка зовуть…
Федоська
Невже не Романом?
Хотина
Ба, Романом! Він?
Федоська
(засоромилась).
Він, матіночко! Він, лебідочко!
(Кинулась на шию матері, потім пішли в хату.)
Ява 14
Ганна і Зінька.
Ганна
(виходить із-за причілка).
Зінько! Що ж оце ти робиш? На хвилину увійшла в хату та й щезла… Гарна гостя! Спасибі!
Зінька
Не знаю, Галю, що роблю…
Ганна
Гай-гай! Де твій розум? Бач, це так на прощу збираєшся?
Зінька
Ох, коли б же швидш ранок… Ходім!
Пішли.
Ява 15
Пилип і Роман.
Пилип
Шаную Степана, що кремезний чоловік. Хоч би вусом тобі моргнув. «Дочку, – каже, – сватаєте, доччина і воля, а я аніже не скажу»!
Роман
Невже ж і справді такий вже світ настав, що все міряється грішми?
Пилип
Бо вони всьому голова!
Роман
Ні, це помилка.
Пилип
Поживеш, побачиш.
Пішли.
Ява 16
Зінька і Ганна.
Зінька
(хутко йде).
Пусти мене, Галю! Пусти, серденько!.. Я чула його голос!..
(Виривається.)
Ганна
Як бачу, ти зовсім стерялася!
Зінька
Дай востаннє надивитися на нього.
(Прилипа до вікна.)
Ганна
Жируєш ти, голубко, от що я тобі скажу! Жируєш! Кортить, щоб все село знало, щоб потім кожне пальцем на тебе показувало; щоб приліпили прізвище, котрого й повік не збудешся? Муситимеш щоразу ховати очі від людей, щоразу оглядатися, щоб яка-небудь мерзота, котра нігтя твого не варт, не насміялася над тобою привселюдно! Не раз заквилиш: «Ой, Боже-Боже, коли той вечір буде, коли вже про мене наговорються люде»! Ходім, кажу тобі!
Зінька
Не піду! І силою мене не поведеш! Не піду!..
Ганна
Розпустила ти своє серце! Як хочеш, так і роби!..
(Пішла).
Зінька
Нехай мене картають люде, нехай цькують, нехай!.. Не витруять із серця кохання, хіба вирвуть заразом з серцем!..
(Голосячи, припада до спризьби.)
Ява 17
Зінька і Федоська.
Федоська
(вибіга з хати).
Де ж таки я при чужих людях признаюсь, що кохаю Романа?.. Нехай мати за мене признаються. (Прислухається.) Хто це регоче? (Придивляється.) Хто то на спризьбі? Це вже котрась з дівчат дуріє! Котра ж це? Мотре, ти? Та ну-бо, не пустуй!.. Любко, обізвись! (Бере Зіньку за плечі.) Думаєш, злякаюсь? От вже ненавидю!..
Зінька
(підняла голову).
Чого тобі?
Федоська
(відсахнулася).
Хто це?
Зінька
Гарна, як змальована!.. Малюнок красує очі, а серце в’ялить!..
Ява 18
Ті ж і Хотина.
Хотина
Хведоню, скажи ж вже… А це хто.?
Зінька
Не по знаку?
Хотина
О, як не по знаку. (Цілує Зіньку.) Отже й гаразд, що пожалували, спасибі… Тепер вже як свої!.. (До Федоськи.) А ти хіба не пізнаєш?
Федоська
Ба пізнала. (Убік.) Чого вона сюди прийшла?
Хотина
Ходімте в хату. А моя Хведоня, чи ви бачили таку соромливу, не хоче сказати при чужих людях, що коха Романа!
Зінька
Не легко вимовити!.. А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся – та душа курям під сідало!..
Федоська
Як яка душа.
Хотина
Що ти там, дурочко, белькочеш? Ходімо!
Федоська
(тихо Зіньці).
Я все знаю!..
Зінька
Тобі ж краще! (До Хотини.) Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття [9].
Пішли.
Ява 19
Настя і писар.
Писар
Настасія Івановна, душко моя, не роби скандалу, как какая-нибудь…
Настя
Пусти мене, Манилочку! (Підбігла до вікна.) Ач, як рядочком посідали! (Кричить у вікно.) Гусь свині не товариш!
Ява 20
Ті ж, Степан, Хотина, Роман, Федоська і останні.
Степан
Хто це тут репетує?
Настя
(до Романа).
Ти як же це без материного благословенія, крадькома?
Роман
Я прохав вас, ви не захотіли й слухати мене.
Настя
Нема тобі мого благословення! Порочиш наше званіє на всю округу!
Роман
Ваше званіє при вас і зостається.
Настя
Мов багнюкою жбурнув мені в вічі!.. Осудовисько! З давніх-давен потомственні міщане, он якого коліна: і купці в нашім роду є, навіть і дворяне! На дочці чабана сватається, на обідранці, задрипанці!..
Степан
Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в моє подвір’я та ще й веремію здіймаєш? Та я тебе хутко вкоськаю, ще й цурку на губу накину!
Настя
Не смій мене порочити!
Степан
Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізе в каглу, бо на те воно помело!
Настя
(до Романа).
Щоб вухо моє тебе не чуло, око моє тебе не бачило! Ой, стеряюся!
(Пада писареві на плече і голосе.)
Степан
Слухай, Романе! Коха тебе Хведоська, нехай іде! Іди до нас у прийми. Наша хата хоч і маненька, та правда в ній щиренька. Стане тісніш, буде тепліш! Хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у Бога.
Настя
Не син ти мені, не син!
Роман
Я і сам думаю, чи не обмінча я часом?
Степан
Романе! Цього я не люблю! «Чти отця твого і матір твою!..» [10]
Настя
Сором, сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!
Ява 21
Ті ж і Сафрон.
Сафрон
Де моя жінка, там і гвалт.
Настя
Ти чого сюди притетюрився?
Сафрон
А ось послухай!
Настя
Нехай тебе злидні слухають!
(Хоче йти.)
Сафрон
(хапа її за руку і грізно каже).
Так стій же!
Настя
Що-о?!
Сафрон
Довго я тобі волю давав, довго слова тобі упоперек не сказав… Спитаєш, через що? Не скажу! Не зрозумієш, а чужим людям до того байдуже. Ще б, може, терпів, коли б ненароком не підслухав твоєї умови на мене з оцим шарлатанюгою.
(Показує на писаря.)
Писар
Но я могу і протестовать.
(Просовується промеж людьми і щеза.)
Сафрон
Забий же мені баки, Насте! Скажи привселюдно, що промеж вас ніякої на мене лихої умови це було. Ховаєш очі? Слава Богу, що хоч ще крихта сорому зосталася! Від цього часу не ти голова у моїм добрі, а я! Чуєш, я! Твоє тільки те, що ти від батька маєш: пиха! Цяцькайся з нею! А тепер, сину, покажи мені твою сужену!
Роман
(показує на Федоську).
Оце ж і вона, тату!
Федоська, уклонившись, цілує його в руку.
Сафрон
У розумного батька і дитина звичайна! (До Насті.) А тепер, стара, ходім до свата в хату.
Настя
Скоріш утоплюсь, ніж піду!
Сафрон
Вольному воля, спасенному рай, а скаженому вигін!
Ідуть всі в хату, опріч Насті.
Настя
(помовчала).
Що ж це? Манило взяв у мене півтораста карбованців, щоб їхати в город, писати бамаги на старого дідька, щоб його посадовити в самашедший дом!..
Ява 22
Писар і Настя.
Писар
На чім скінчилося?
Настя
Манилочку, рятуй мене!
(Кидається йому на шию.)
Писар
Ти ж казала, що все імущество твоє?
Настя
Заграбували, все заграбували!.. Тільки й мого, що ти у мене напозичав!
Писар
Ітого триста п’ятнадцять рублів з полтиною! Цей довг запиши вуглем у комині!
Настя
Як?.. І ти мене грабуєш?
Писар
Ти обманула мене, как какая-нибудь…
Настя
Ох, не кидай же мене, Манилочко!
Писар
С обманщиками у меня нікоторих ділов! (Відштовхує її.) Ну, што ти чепляєшся на шию, как какая-нибудь свиндя!..
(Пішов.)
Настя
Ох, збожеволію!
(Падає на землю.)
Завіса.
Примітки
8 візьму жеребок… – себто вирішив іти в солдати.
9. Покуття – в українській селянській хаті куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього.
10. «Чти отця твого і матір твою!» – одна із десяти Божих заповідей (див.: Старий завіт: Друга книга Мойсеєва: Вихід. – Р. 20).
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 212 – 228.