Розгардіяш

Марко Кропивницький

Твора на 4 дії

Дійові люде

Денис Шаповаленко

Степанида, його жінка

Юхим, їх старший син

Химка, жінка Юхимова

Прохор, другий син

Катря, жінка Прохорова

Іван, третій син

Христя, мати Катрина

Мелашка, сусідка, удова

Данько, школяр

1-й староста

2-й староста

Музика

Сільський староста

Урядник

Дмитро

Знахар

Музики, народ, діти і козаки.

Діється в селі.

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1906. – № 7-8. – С. 436 – 475).

У листі до В. В. Уманова-Каплуновського від 7 березня 1906 р. М. Кропивницький свідчить:

«…послал в Главное управление по делам печати новую в 4 акта пьесу «Розгардіяш» (сиречь «Хаос»), если Вам не в тягость будет наведаться через недельку в оное чистилище и попросить поскорее ее просмотреть. Пьеса написана на злободневную тему, с натуры, взвинченности нет, шлепанцев направо и налево никаких, и мне сдается, что препятствий к разрешению не должно встретиться. Старые мои пьесы, благодаря изменившемуся так быстро и, пожалуй, неожиданно направлению, принесли мне в этом году почти на 1000 р. менее прошлых годов, а ведь это моя пенсия… Надо писать на новые темы, да и грешно, впрочем, замалчивать… Похлопочите, будь ласка, чтобы я получил пьесу к концу поста» (Кропивницький М. Л. Твори: У 6 т. – К., 1960. – Т. 6. – С. 507).

М. Кропивницький добре розумів, що новий час диктує театрові і драма нові ідеї та художні прийоми. Тому він закономірно прагнув створити п’єсу, співзвучну з вимогами новітньої драми. Саме через те, незважаючи на традиційний загалом для творчої манери М. Кропивницького певний мелодраматизм і моралізаторство, нахил до суто театральних ефектних рішень (розв’язка твору: Катря приходить просити на своє весілля і, побачивши свого першого чоловіка Прохора, якого всі вважали загиблим, непритомніє), п’єса порівняно з ранніми творами відзначається рядом нових художніх якостей, характерних для драми початку XX ст. Серед таких рис – відсутність народних обрядів, пісень (наприклад, весілля Прохора і Катрі подано не через змалювання самого весілля, а крізь призму роздумів героїв про свою долю, інша сюжетно-композиційна роль танцю тощо), максимальна насиченість інтриги п’єси дією), психологізм, актуальність тематики твору.

В основу сюжету п’єси покладено події російсько-японської війни 1904 – 1905 рр., що до краю загострила суспільно-політичну обстановку в країні. Діалоги персонажів, та й сама дія твору наскрізь пронизані передчуттям нових революційних змін. Однак протести селян проти соціальної та національної несправедливості дуже несміливі. Вони базуються на вірі в «доброго царя», який, «дізнавшись» про людську кривду, нібито «наказав» поміщикам віддати свою землю селянам.

Пославши драму до цензури, М. Кропивницький сподівався швидко одержати позитивну відповідь, однак цензор М. Алферакі заборонив її, звинувативши драматурга в сепаратизмі. У цензурному висновку це звучало так:

«Автор пьесы дает яркую иллюстрацию обострившихся за последнее время отношений крестьян к помещикам-землевладельцам, а также указывает на затаенное желание малороссов отделиться от России и вернуть старую «вольность» Украины. В переживаемое нами время весьма нежелательно подчеркивание таких сторон, а потому я полагал бы пьесу Кропивницкого не разрешать» (цит. за вид.: Кропивницький М. Твори: У 7 т. – Харків – Київ, 1930. – Т. 7. – С. 365).

М. Кропивницького глибоко обурило таке негативне ставлення цензури до драми. Він писав з цього приводу до чернігівського адвоката І. Л. Шрага 28 травня 1906 р.:

«Написав я дві твори з сучасного життя, послав одну в цензуру – заборонила; другої вже й не важусь посилати. Невже ж і надалі ми мусимо писати тілько про коханнє та запивать його горілкою, заспівувать піснями, пританцьовуючи гопаком?.. В цих моїх творах «Розгардіяш» і «Скрутна доба» я взяв цілком те, що твориться в сусідніх слободах, об чім турбуються селяне і як мізкують… Все це частинами вже з’являлось і в російських, і в наших часописах – в нарисах і кореспонденціях; одначе мені заборонено про те роззявлять рота» (Кропивницький М. Л. Твори: У 6 т. – Т. 6. – С. 511).

Драматург наполегливо намагався все-таки «пробити» п’єсу на сцену. Відіславши її до журналу «Киевская старина» для публікації, він водночас просить актрису М. Г. Савіну лист від 8 листопада 1906 р.)

«не отказать просмотреть посылаемую под отдельной бандеролью мою пьесу «Розгардіяш» (в переводе: безалаберщина), которую Главное управление по делам печати не дозволило к представленню. Сколько я знаком с драматическими произведениями на современные жгучие темы, то в моей пьесе этот вопрос отразилсь в самом скромном масштабе: два года я живу безвыездно в хуторе (ведь я совсем оглох, вследствие чего должен был, увы! оставить дорогую сцену!), наблюдаю жизнь, совершающуюся вокруг, на моих глазах, живу среди погромов, насилий, разбоев и грабежей (хотя меня до сих пор не тронули, слава Богу!) и не могу упрекнуть себя в малейшем сгущении красок в «Розгардіяші», а между тем цензура пьесу запретила?!» (Кропивницький М. Л. Твори: У 6 т., т. 6. – С. 517).

М. Г. Савіна робила все залежне від неї, однак п’єса так і не побачила сцени.

Після революції драму надруковано у сьомому томі семитомного (1929 – 1930), а також у четвертому томі шеститомного (1958 – 1960) зібрання творів М. Кропивницького. Видання 1930-х років подає текст за першодруком у «Киевской старине», а шеститомне – за автографом, який зберігається в Ленінградській державній бібліотеці імені А. В. Луначарського, інв. № 20816).

Твердження упорядника шеститомного зібрання творів М. Кропивницького П. Перепелиці, що, публікуючи драму в «Киевской старине», драматург був змушений під тиском цензури вилучити з твору ряд «соціально загострених місць» (Кропивницький М. Л. Твори: У б т, – Т. 4. – С. 369), на нашу думку, не має під собою реального грунту. Єдине місце, якого нема в першодруці, має буквально кілька рядків. Ось вони:

Денис [після слів: «Що ж воно таке?»]. Розказували ще торік, що цар скликав синод і став прохать, щоб йому дали сім десятин землі; синод згодився і зараз дав підпис на бамазі, тоді цар і каже: «Коли дали мені, то дайте ж і всім крестьянам по сім десятин…»

Як бачимо, особливої «соціальної гостроти» тут нема. Інші відмінності мають суто стилістичний характер. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 483 – 521.