Дія перша

Марко Кропивницький

Простора хата. Стільці прості і фабричні, диван, дві канапки, велике стародавнє дзеркало, кровать з цілою горою подушок і дамчастим одіялом, мисник, комод, табурети… На покуті і по вікнах рушники. Два столи поставлені в ряд і понакривані скатерками; на столах страва і питво.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6

Ява І

Старшина, писар, староста, соцький, десятник і дескільки чоловіків сидять за столами. Край столу на ріжку сидить Гніт поруч з старшиною. Єлисей, Олімпіада і Варвара пеклуються біля гостей.

Олімпіада

Господин старшина, викушайте ще румочку.

(Кокетує).

Старшина

Оце вже мені знов не наравиться. Ну й скільки разів прохав вас: не звіть мене старшиною, а Олексієм Даниловичем, а ви все-таки своєї!.. Я ж зву вас Олімпіадою Митровною?

(Моргає).

Олімпіада

Звиняйте, усе забуваю.

Старшина

Ми ж тут у своїй кумпанії, чи правда? Стало бить, виходить, що началників тут нема, а одні тільки приятелі. То навіщо ж: «Старшина», та ще й «господин»?

Олімпіада

Звиняйте і благодиру вам за приятне слово… Викушайте, Олексію Даниловичу!

Старшина

Так мені наравиться. Будьмо здорові!

(П’є).

Писар

Да, господа! Надо дійствительно так понімать, што ми усе іздєсь окончательно как родная сем’я!.. Ура!..

(П’є).

Староста

Сказать, неначе зовсім поріднилися.

(П’є).

Єлисей

Мамашо! Продольжайте частувать.

Олімпіада

Частуй вже ти, сину, останніх.

(Дає йому пляшку, каже тихо).

Та не наливай по повній…

Єлисей частує соцького, десятника і останніх гостей.

Ви, господа, однако ж не думайте, що ми зовсім прості…

Старшина

Отакої! Хто ж це посміє подумати?

Писар

Ні во віки віков.

Староста

Амінь.

Олімпіада

Ми давно б були в купецькому сусловію, коли б не муж мій, котрий не захотів гильдію платити.

Гніт

Обійшлось і без гильдії, ще краще.

Олімпіада

Чуєте, чуєте? Як не було, так і не буде у цього недолюдка нікоторої амбіції. Йому, наприклад, байдуже і про те, що мій двоюрідний племінник служить помошником столоначалника у концисторії, а зять моєї рідної сестри находиться околодочним надзирателем у городі Бердянському.

Гніт

Велике цабе!..

Старшина

Думаєте, що я зразу не помітив, з ким ми маємо діло?

Писар

Я тоже зразу постиг, по розв’язаності обхожденія і по всім признакам…

Староста

І всі признаки хворменні…

Олімпіада

Бувало у неділю али у празник піду до церкви, то зять усіх людей порозпихає, а мене постановить на найпросторішім місцеві. «Стойте, каже, іздєсь, Олимпіядо Митровно!»

Єлисей

А єжели какойсь чаловєк упреться і не хоче посунутись, так десятник штовхоне його так у груди, що той аж беркицне додолу!..

(Регоче).

Десятник

Єжели началство звелить штовхать, то треба штовхать…

Писар

Да, да. Вєрте, што я проник окончательно, што ви, господа, ознакомлєни с устройством сєбя в свєдєніях обхожденія і развязкой своєго существованія.

Старшина

Тошно що…

(Помовчав).

А що я вам мушу оце зараз-таки після приятної беседи сказати? Либонь воно і скрізь так ведеться, навіть і в панів, що: їдять-їдять, п’ють-п’ють, а нарешті встають, дякують господарям за хліб-сіль та за ласку, потім беруться за шапки та й прощаються. Оце ж я перший так і зроблю.

(Встає).

Писар

Да, да! А потому, глибокочтимой молодой хазяїн, поднесіть нам по єдиной і стиснем на розлученні од серця друг другу руки.

Єлисей

(частує).

Викушайте, як кажуть, на коней.

Старшина

(випив).

Дякуємо ж вам за вгощеніє і прочеє… Пора нам тепер і до своїх ділов…

Писар

Да, да. Пора! Ібо время дєньги, как какой-то сочинитель сказав.

Староста

(встав).

Що наші діла, що которі, брат ти мій які! Ну да!.. Не кожен їх розбере; і що, і як, і куди воно, і до чого…

Старшина

Так прощавайте, господа новосельці, дай вам, господи, на новім місцеві жить-поживать та капітали наживать.

Писар

А нас частіш вином-медом частувать.

Старшина

Будемо з вами тепер як приятелі.

Олімпіада

Аби ви до нас, господин старшина…

Старшина

Знову своєї?

Олімпіада

Чи то пак, Олексію Даниловичу.

Старшина

Та вже краще звали б мене прямо: Альошкою!.. Так воно було б ніби ріднішим?

Олімпіада

Благодиру вам, благодиру… Будьте ви до нас прихильні, а ми завжди зуміємо вас якнайокуратніш пошанувати.

Староста

Шануватимете нас, то за нами не буде нікоторої задержки…

Старшина

(до старости).

І раз у раз ти, Йосипе, хапаєшся попереду… Либонь же і я без тебе зумію як кому відповісти?

Староста

Ого-го, ще й як зумієте!.. Ви у нас як козирна хвилька…

Старшина

То-то ж бо й є! Сам знаєш, що під-брехача мені не треба.

Писар

(до старости).

І скольки разов вам говорено, штоб ви соблюдали дистанцію в розговорах? Чин чина почитай, чин чину уважай.

Старшина

(до Гнота).

До свиданія з вами, поштенний старичок.

Гніт

Хоч до свиданія, а хоч і прощайте – однаково.

Старшина

Вам би годилось вийти на прохолоду.

Гніт

Це моє діло.

Писар

Кузьма Тимохвеєвич, позвольте стиснуть вашу благородную руку!

Гніт

(подає руку).

Як хочеш, про мене.

Старшина, писар і старости попрощались і виходять з хати. Єлисей їх проводжає.

Соцький

Та й нам, мабуть, треба збиратись?

Десятник

Може, ще почастують?

Соцький

Чи не годі вже?

(Встає і промовляє до Олімпіади).

Так ви ж, як пак вас?.. Той… Лямпадо?.. Еге ж, чуєте, Лямпадо?.. Якщо той, зараз смелово до мене… Стало буть, будьте зо мною смеловей…

(Почоломкався і вийшов).

Олімпіада

(до десятника).

А вам хіба ще не пора?

Десятник

Я ще жалаю…

Олімпіада

Коли більші началники честь знають, то й вам годилося б з них зразок брати.

Десятник

Почастуйте.

Єлисей

(вернувся в хату).

Вас же не обминали, як других частували, всі вдоволнились, а вам хіба ошийника скортіло?

(Регоче).

Десятник

Мені, ошийника?..

Єлисей

Виходьте, виходьте…

Десятник

Он як? Я, я вийду!.. Тільки ж пам’ятайте, хто я!

(Пішов).

Олімпіада

(до гостей).

Виходьте і ви з-за столу, вже ж кінець обідові.

1-й чоловік

(встав).

Я оцей окраєць хліба дітям понесу, нехай поласують.

Олімпіада

(бере у нього окраєць).

Еге-ге… Як роздаватимем кожному по окрайцеві, то скоро і злидні годуватимем. Адже нагодували вас, то й годі!

Єлисей

Господа, вставайте! Вас же честю просять!

1-й чоловік

Ходім?

2-й чоловік

Їства було чимало, а питва зовсім малувато…

Олімпіада

Хіба тепер горілка дешева?

2-й чоловік

Тим-то і кортить її пити, що дорога… Прощавайте!

Пішли чоловіки.

Єлисей

(зачиня двері).

Мабуть, свиноти нігде не злишимось: і тут її вволю.

Олімпіада

Багато ще, сину, пройде часу, доки народ образується!.. Варваро! Гукни на наймичку та прибирайте мерщій.

Варвара вийшла, потім вертається з наймичкою і почина прибирать з столу.

Слава господеві, що молебствіє вже відслужили і началство задоволнили. Тепер будемо прийматись за нову працю, на новім місцеві.

Єлисей

Не всі сусіди пошанували нас: з панків ніхто й очей не навернув.

Олімпіада

Як не пожалували, то нехай жалкують на себе – удруге не кликатимем.

(Бере на канапці табачницю).

Це чи не писар забув?

(Робе цигарку).

Посмакуємо, який табачок курять тутешні писарі? А яка невірненька табачниця, не варта і затаювати!..

(Закурює).

Ні, табак нічого собі.

(Хова табачницю в кишеню).

Єлисей

Дайте і я скрутю.

(Закурив).

Чи воно второй, чи третій сорт?

Олімпіада

У Бердянському такий по тридцять вісім копійок півхвунта; а на пароходах можна було за таку ціну купити і констянтинопольського.

Єлисей

Ну так же досадно, що за обідом, опріч попів, одна тільки мужва сиділа. Певно, гордують нами панки?

Олімпіада

Нехай, сину, гордують, прийде час, що й ми ними погордуєм.

Гніт

(увесь час ніби дрімав).

Ні, не прийде, не в ті взулись…

Олімпіада

Мужва – то твоя довічна кумпанія.

Гніт

Паній, паній!.. От коли б тобі ще хваітона.

Олімпіада

Мовчи вже, дельхвин пикатий!..

Гніт

Ящірка зелена!..

Олімпіада

Ти ж не хвалився, сину, панкам ріднею? Було б пригадати племінника, що в концисторії.

Єлисей

Та ще не довелось…

Гніт

(тихо).

Хабарник!..

Олімпіада

Насамперед треба, сину, хвалитись ріднею.

Єлисей

Хоч би був прийшов оцей панок, що против нас хутір, приятніш би було дивитись на гостей.

Олімпіада

Ти ж либонь ходив до нього?

Єлисей

Ба ні. Тільки що наважився йти, аж бачу, він іде до свого вітряка, я й почав на нього махать рукою; він зупинився та й пита: «А що там таке?» А я й гукнув: приходьте до нас у ту неділю на молебствіє та на обід.

Олімпіада

Чого ж йому ще треба? Кланятись у ноги, чи як?

Єлисей

Кликав і того, що ото за яром окономія. У неділю в городі іду по базарю, а люде й кажуть: «Оцей, що у воєнній куражці, ваш близький сусіда, пан Цибульський». Я підбіг до нього, сіпнув за рукава та й кажу: ми з вами сусєди, то будьмо знакомі. Пожалуйте, кажу, до нас у недєлю на молебствіє та на обід. Він глянув на мене, усміхнувся і одмовив: «До свиданія, любезний сусєд!..»

Олімпіада

Як не пожалували, то й не треба, більш зосталося і страви, і питва. Може, вони ще й горілку вживають не згірш твого папаші, або котрому забагнулося б дорогого вина та сардин?..

(Побачила, що Гніт лове шапку на стіні).

Ну й що ти там мух ловиш по стіні?

Гніт

Не мух… Не твоє діло… Шапку…

Олімпіада

(передражнює).

«Шапку, шапку!» Насмоктався, ледве на ногах встоїш.

Гніт

Не твоя печаль…

Олімпіада

(дражне).

«Не твоя печаль»…

Гніт

Не передражнюй, щоб часом не передражнило пащеки набік…

Олімпіада

Руки не доросли! З якої це ти речі почав щодня п’янствувати?

Гніт

Не розжуєш, не такі зуби…

Олімпіада

Терпіння мого нестача вже з тобою.

Гніт

А ти доточи!

Олімпіада

Ой, не доводь мене до краю.

Гніт

Не полохай, щоб не довелось переполох виливати.

Олімпіада

Кажу тобі, не дошкуляй мене до живого!

Гніт

(намацав шапку).

Показись, показись трохи, а я вийду, доки переказишся…

(Пішов).

Олімпіада

Бодай вже тебе чортяки вхопили!.. Ох, і обрид же сатанаідол, дивитися не можу, так обрид!

Єлисей

І справді, з якої причини вони почали так сильно пить?

Олімпіада

Прямо здурів чоловік, ось яка причина! А щоб тебе обдуло від тії горілки!

Єлисей

Думаєте, не обдує? Єжели вони п’янствуватимуть щодня, повірте, що скоро дуба дадуть.

Олімпіада

Якраз «скоро»! Мій папаша до самої смерті без просипу пив, навіть за півгодини до смерті все показував руками, бо мову йому відняло, так, кажу, показував, щоб влили у рот горілки. А прожив, проте, сімдесят три года.

Єлисей

Ой-ой-ой! Аж сімдесят три? Ну? Це вже зовсім некстаті і без нікоторої надобності…

Олімпіада

Твій папаша змолоду і в рот не брав, ще й гидував, як другі пили, ось через що я його й обрала собі за чоловіка. Правда, що й грошовитий був. Потім почав потроху коштувать, а це раптом немов сказився…

(Зітхнула).

Враг його не взяв, і красивий був, як змальований, матері його хрін… Еге. Поквапилась на красу. А які мене женихи сватали: багачі, і купці, і чиновники, і всякі образовані люде… Ми тоді держали шиньок…

Варвара

(прислухалась).

Я чула від багатих людей, що батько дуже були трудящі і що все добро вони власною працею придбали; і всі люде завжди мали їх за розумного і розсудливого хазяїна…

Олімпіада

Ти чого ж оце вплутуєшся в мою розмову?

Варвара

Хіба не можна?

Єлисей

Ну да. Ти, Варю, коли мамаша обсуждають про папашу, то краще мовчи.

Варвара

Почни вже й ти затуляти мені рота.

Єлисей

Бо твоя розмова тут… некстаті.

Олімпіада

Порозсуждай, невісточко, а я тебе послухаю. Може, сядеш на кріслі? Шкода, що крісла нема. То сиділа б, а я проти тебе стояла б – от малюнок був би, хоч зараз приліпи на стіну.

Варвара

Завели вже на цілий день.

Олімпіада

Шкода, що з приданим ти не захопила від свого батечка крісла.

Варвара

Починайте, починайте приданим докоряти, давно вже не докоряли: ще як учора та й досі.

Олімпіада

Не докоряю, а щоразу хвалюся, перед усім миром хвалюся. Та як таким приданим не похвалятись?

Варвара

Як це ви перед гостями не похвалилися, невже забули? Зате ж я певна, що в другий раз ви надолужите.

Олімпіада

Аж дві пари волів, аж три корови, аж сотня карбованців копиталу…

(Регоче).

Розщедрився батечко. А обіцяв: сім пар волів, десять корів і три тисячі копиталу, – обдурив мошелник…

Варвара

Хіба я у тім винна?

Олімпіада

Не винна? Ти краще замовкни, не вводь мене в досаду.

Єлисей

Мовчи, Варю…

Варвара

Знов «мовчи»? Танцюй, танцюй по маминій дудці, мазунчику. Казала я тобі, як сватав мене, що ти під мамашиною волею, а ти що мені казав?

Єлисей

Мало чого я тобі не казав…

(Усміхається).

Варвара

Обдурив? Совісті у тебе нема…

(Пішла).

Олімпіада

А чи не пора тобі, сину, присмирить жінку?

Єлисей

Та вона діждеться… Тільки це вона здуру.

Олімпіада

Поквапився на красу? Краса скоро змарніє…

Єлисей

Та неначе вже й марніє.

Олімпіада

Красу як вітром здмухне… Повірив тестеві, мошелникові сібірному.

Єлисей

Іменно, що мошелник та ще й сібірний!

Олімпіада

Краще б було, коли б узяв був за себе, наприклад, Шпачківну.

Єлисей

Шпачківну? Та що це ви, мамашо, вигадуєте? Шпачківну, оту безносу?

Олімпіада

Зате багачка яка! Сім тисячів одного копиталу. А ніс що? Ніс – пусте діло… Носа можна і приробить. Є такі дохторі, що за сотню-другу карбованців якого хоч носа прироблять.

Єлисей

Мені Шпачківну і згадать гидко.

(Плює).

Олімпіада

Сім тисячів одного копиталу. А худоби скільки, а? Повінчався б, прибрав би копитали і худобу до рук, а там і розвод…

Єлисей

Де ж таки розвод?

Олімпіада

Тепер скрізь вже пішла мода на розвод.

Єлисей

Та воно, конешно, єжели мода?.. Тадже ж, мамашо, і ви поквапились на батькову вроду?

Олімпіада

Ох, поквапилася, а тепер і каюсь, та ще й як каюсь.

Єлисей

(усміхається).

А чому ж вам не взят розвода?

Олімпіада

Трохи пізно, сину…

Єлисей

Коли б ви зуміли були як-небудь сперначалу прибрать до рук состояніє.

Олімпіада

То-то, що дурна була раніш: а тепер його не обморочиш…

Єлисей

А здорово диякон розгнівався, як дав йому за молебствіє два злотих.

Олімпіада

А попові скільки дав?

Єлисей

Руб серебра.

Олімпіада

Переплатив. П’ятизлотного сам було б квит.

Єлисей

«Єжели, каже, такі багачі, що по трисі десятин землі купують почти за готові гроші, платите муть за молебствіє по тридцять копійок, – то нам прийдеться з голоду помирать». Мало не жбурнув мені грошей у морду.

Олімпіада

Нехай би жбурнув, два злотих були б в капшуці… Та й багато ж горілки вижлуктил за обідом.

(Передивляється пляшки).

Добре, що підлила з кварту води в горілку та кой-чого підсипала, а то чого доброго відра і не стачило б на так кумпанію. Позливай останки у четвертну бутиль, а оте червоне вино теж вилий у гурт, зійде за настойку.

Єлисей

(зливає).

Що ви таке підмішали в горілку, що неначе аж за язика щипа?

Олімпіада

На те я була шинкаркою, щоб тямить, що і як… Тепер вже як ми зробились поміщика ми, то навіщо тобі те знати?

Ява 2

Ті ж і писар.

Писар

Тот же гость і в тот же приятной дом.

Олімпіада

Чого це ви вернулись?

Писар

Бросився до кормана одного-другого і сообразив, што не інакше, как у вас позабіл свою портабачницю.

Олімпіада

Може, у других сказали б вам: не було, нема і не скажеться, а ми не з таких. Звольте вам ваше.

(Віддає табачницю).

А за сохранність зроблю папирос.

Писар

О, скольки завгодно!

(Крутять папироси).

А на конец того надо сказать і до свиданія. Но, розлучаясь з вами, бить можеть, і на довгий час, позволю вторично ізложить вам, што тепер вже минула моя сердечная прискорбь, окончательно минула, потому што ви переселились у наш край. Без вас ето була пустиня Аравійская. Єй-єй! Ілі слихали про Сахару? Так ето она. Но ви совершили переселеніє до нас, і тепер у нас появился оазис, окончательно оазис, честноє благороднеє слово!.. Читали путешествіє по пустині Сахарской?.. А што ето у вас, Єлисей Кузьмич, у бутилі бовтнеться?

Єлисей

Мамашо! Може, почастувати їх настойкою?

Олімпіада

Та почастуй. Сідайте, або що.

Писар

Я стоя більш вип’ю.

(Регоче).

Олімпіада

Сідайте-бо, сідайте.

Сідають.

Єлисей

(частує).

Викушайте!

Писар

А ви ж?

Єлисей

Та можна.

(Випив і палива знову і частує) .

Писар

(випив).

Ай да настойка! Понімаєте, у первой раз такую п’ю, окончательно у первой раз! Как родився і хрестився, не пив такой! На чом ето она настояна, ізвольте хоть вкратце ізложить рецепт?

Єлисей

Та це мамаша придумали…

Олімпіада

Нехай колись навчу вас…

Писар

Благодарю от душі! Но опроче усього протчаго, дожидаю вас до себя з визитом. У меня жена очень воспитана, ви єю окончательно очаруєтесь… Она у меня із городських… Ах, как она пойоть куплети: «тру-ля-ля!» Только што дітвора осаждаєть єйо… Знаєте: тому пельоночку, тому сорочечку, тому рейтузики… А у меня їх цєлая вармія… «Ах, дєті, дєті!» как какойсь-то сочинитель сказал… Ну, налийте по другой, і я окончательно удалюсь во своясі.

Єлисей частує.

Олімпіада

А як господин старшина чи то пак, Олексій Данилович?

Писар

О, он у восторгі, потому, собственно, он у восторгі, што у восторгі я!.. Хоча он і старшина, то ість, старше меня чином, но по-настоящему усьо в моєй вот в етой башке содержиться, – понімаєте? Окончательно ета башка усім орудуєть.

Входить Варвара.

І вас, мадам, просю до меня з визитом і з дєтками!

Варвара

То вже як чоловік захоче…

Писар

Да, да. Муж ето глава! Но я надєюсь окончательно, што супруг ваш прихватять і вас, – не так лі?

Єлисей

Та воно можна буде.

Варвара

Там прийшли робочі найматись…

Писар

А ви знаєте тутешні ціни?

Єлисей

Розпитував людей.

Писар

Пам’ятайте самоє главноє, што мужик наш, ух, какая продувная бестія! Хоча і пойотся гдєсь-то, што «деревенські мужики, оні просто дураки»; но наш мужик окончательная бестія!..

Єлисей

(усміхається).

Та либонь так, што і ми не ногою шмаркаємось.

(Пішов, за ним Варвара).

Писар

Но какой, мадам, ваш син образованой, я його постиг. Одначе надо отправляться. Разві так, што викушать єщо одну румочку із мамашиних ручок?

Олімпіада

Авжеж, викушайте!

Писар

(випив).

Ай да настойка! Попрошу окончательно рецепт, я тогда заставлю свою жену продєлать немедленную апробацію.

Олімпіада

Опісля, опісля… Закусіть пиріжком…

Писар

(закусюе).

Такоє питво даже не должно закусивать… Да, я окончательно шасливой, што ви переселились до нас, усьо-таки будеть порадошноє общество для умнаго і пріятнаго времяпровожденія. А што касаємо вашого сина, то он очарувал меня. О, ето первокласной умниця. Какоє училище он окончив?

Олімпіада

Вчився в городськім, та не довчився.

Писар

Ну, нєт, не говоріте так, мадам, он очень учон. І воспитан он как… гімназист! Я от душі хотєв би з ним подружиться!..

Олімпіада

З нами не довго подружитися: аби ви за нас тягли руку там, де слід… Знаєте поговірку: рука руку миє?

Писар

(палива).

Викушайте зо мною, мадам. Пожалуста, хоч пригубте.

(Почастувались).

Ай да настойка! Касаємо ж того, што ви гаворите о рукомитії, то я вам об’ясню так, што как мила бувають усякії: душисті, лечебні і од веснушок… Понімаєте? Што какім милом вимиєш руки, такой і дух од них пойдьоть.

Олімпіада

Понімаю і оченно понімаю. Потому як ми не в деревні зросли, і не од глупих родителів провзойшли, і оп’ять же не дурний нас і піп хрестив.

Писар

Ух, какая ви умная, ужасть!..

Олімпіада

Я це не од вас першого чую. Зять моєї сестри, околодочной надзиратель у Бердянському, так бувало говорить: «З вами, Олімпіядо Митровно, можно розсуджать сутки і не нарозсуждаться».

Писар

Да, да. Я готов з вами двоє суток розсуждать… А Олексєй Данилович, он окончательно очарован вами!..

Олімпіада

Капитан пароходний, што хрестив у нас з частною приставшою покійну мою дочечку Василину, – бувало, як викушаїть одну-другую румочку, зараз і почнеть сміхотворить: «Ти, говорить, кума моя, ти душа моя!»

Ява З

Ті ж і Єлисей.

Єлисей

Мамашо! Там прийшли і дівчата найматись на строк, то це вже по вашій довжності.

Олімпіада

Піду гляну на їх пики. О, я зразу впізнаю, чого кожна з них варт.

(Пішла).

Писар

Друг мой, Єлисей Кузьмич! Позвольте вас окончательно називать другом?

Єлисей

Та чого ж, можна, називайте.

Писар

(чоломкається).

Я уже не хотів пить, но за нашу дружбу вип’ю.

(Налива і п’є).

Ура!.. Ах, друг мой, какая ваша мамаша образована, какая она воспитаная!.. Да, я окончательно вник і проник!.. Ми іздєсь з ними кой об чом переговорили, так, обиняками, но зразу поняли один другого.

Єлисей

Об чім же переговорили?

Писар

О сбліженії обоюдних інтересов, при рукомитії і протчеє…

Єлисей

Та ми своє діло завжди і скрізь понімали окуратно, будьте і ви без сумленія…

Писар

Благодарю! Вот што значить імєть дєло з умним господином: слово – два, і кончен разговор. Попотчуйте ж на дорогу, і я удалюсь.

Єлисей

(частує)

Я до вас у недєлю приїду.

Писар

І з мамашой, і з супругой, і з дєтками.

(Оглянувся).

Да, скажіть пожалуйста, што ето у вас папаша какойсь окончательно дерзкой господин?

Єлисей

Нам з папашою нашим біда да й тольки. Спершу, як скоро ми сюди переїхали, так вони з недєлю места були веселі і тверезі, а то зразу почали пить силно…

Писар

І тольки? І ви ж п’єте?

Єлисей

Я п’ю з понятієм, а вони…

Писар

Ну, ето дєло поправимоє!..

Єлисей

Ну так же силно п’ють, прямо без понятія п’ють!..

Ява 4

Ті ж і Гніт.

Гніт

(на дверях).

П’ю за свої, а не за твої! За твої не питиму ніколи. Ти, сучий сину, спершу попороби стільки, скільки я на своїм віку попоробив, а потім вже скаржись людям на батька!

Єлисей

Я, я… не скаржусь, а…

Гніт

А спитай мене: задля чого й задля кого я увесь вік працював?

Писар

Но я полагаю, што ви, Кузьма Тимофеєвич, должни бить окончательно довольні вашим синком.

Гніт

Хоч ти і волосний писар, але це діло моє, хатнє, не про писарів воно і не про гостей!

Писар

Ага! То їсть, виражая другими словами: нам зась до етого дєла?

Гніт

Бачу, ти не дурень. Давай вип’ємо мішанини!

(Хоче налить).

Ява 5

Входить Олімпіада.

Писар

З удовольствієм, окончательно з огромним удовольствієм!

Олімпіада

Що, що це таке? І ти ще почнеш частуватись? Кому-кому, а тобі то пора вже й честь знать.

(Одійма пляшку).

Гніт

(кидається до неї).

Подай горілку!

Олімпіада

Не дам! Хоч ти лусни отут передо мною, не дам.

Гніт

Ах ти ж, гадюка!..

(Борюкається з жінкою).

Ява 6

Ті ж і поштар.

Поштар

(до писаря).

Пожалуйте їхать, бо господин старшина гніваються.

Писар

«Гніваються»? На каво? Єжели у господина старшини серце с перцем, так нехай охолонуть!.. А впротчем, я шучу. Послушайте, мамаша! Дайте нам попотчуватися з вашим супругом, і я окончательно удалюсь із вашего приятного общества.

Олімпіада

Тільки задля такого гостя, як ви, і уважаю. На, старий бісе, на! Бодай вже ти обдувся від горілки, як павук!..

(Дає пляшку).

Гніт

Коли б бог був дитина, то, може, й послухав би дурного литвина.

(Налива).

Будьмо здорові!

(Випив і підніс писареві).

Писар

Вот єтак гораздо благороднеє. Знаєте, как какойсь-то сочинитель сказал: «Худой мир лучше доброй ссори!»

(П’є).

Завіса