З останніх днів життя М. Л. Кропивницького

Василь Никитин

Марка Лукича Кропивницького я знав ще з 1887 року, як він був у Москві зі своєю трупою в театрі «Парадіз» на Великій Никитській вулиці, а я тоді ще був студентом московського університету і дуже любив вистави першої славетної української трупи, а потім, здається влітку 1888 року, я був на Херсонщині і в слободі Новоукраїнці познайомився з Марком Лукичем на одній виставі, котру він там давав в місцевому театрі. Потім мені пощастило зовсім переїхати на Херсонщину в м. Єлисавет на службу, і тут уже я часто бачився з Марком Лукичем, а у 1910 році, перед своєю смертю він приїздив сюди на Шевченківське свято і великий концерт, де він і брав участь, як декламатор. З приводу цього я листувався з ним, тай узагалі завсюди цікавився його життям, і у мене й досі є чотири його листи, писані в останні дні його життя, які я хочу оголосити, маючи на увазі їх громадську вартість і загальний інтерес.

1

З новим роком!

Високоповажний добродію Василь Олександровичу!

Пробачте мені, на Божу ласку, що я зволікся відповісти на Ваше вітання, я не був в хуторі – вештався подекуди.

А як там проживають та як пробувають наші земляки, наприклад Афанасій Іванович [Лікар в Єлисаветі А. І. Міхалевич] і інші? Чи держаться ще купки? Ой треба уміцнятися у спілці, бо, либонь, встає хмара і буде великий грім!…

Якщо кортить Вам знать, що я поробляю в хуторі, то я Вам скажу. На Різдво та на продовжені свят до Водохреща улаштував я в хуторі задля слобідської дітвори та хуторської аж три вистави. До мене приїхали діти – син та мала дочка (старша в Петербурзі кінча Импер. др. школу) і я з них та крестьянських дітей організував трупу і виставив «Козу-дерезу» і двічі «Івасика-телесика.» Зауважте, що кр. діти цілком неграмотні, але що то за здібний та свіжопам’ятний народ: тричі прочитаєш роль, тричі проспіваєш пісеньку і готово, та як тішаться, що то балачка та пісня свої рідні!… А публіка була теж діти і скількись матірок…

На першій виставі було 127 душ, на другій перевалило за 200 а на третій менше сотні, бо була заверюха. Починали спектакль у 3 години, а кінчали в 5-й. Грали під аккомпанемент фісгармонії; акомпаніровала сусідська гувернантка – московка, котра дуже тішилась виконанням: хоть ничево не понимаю, а харашо!…

Оце тільки місяць назад відкрили у нас у Сподобівці (2 верстви від мого хутора) школу і вся моя труппа піде в школу.

Бачте, скільки я Вам набалакав! (не даром існує повір’я, що тільки зачепи старого, то й не відчеписся від нього скільки набалака!…)

Просю вітать всіх моїх добрих землячків.

З щирою пошанобою зістаюсь Марко Кропивницький.

X. Затишок 7 січня 1910 року.

2

X. Затишок 30 січня 1910 р.

Вельмишановний Василь Олександровичу!

Я в тяжкім смутку й задумі, бо оце 24 січня поховав старшу дочку, Марусю, що була замужем за Лініцьким; зоставила шестірко діток від 14 років і до 3-х. Померла від гострого запалу легких – в девять день згоріла. Це бувша колись пацієнтка Ахванасія Івановича. Але що подіємо, треба бадьоритись; тепер така доба настала що й пожуритись добре ніколи: журба з журбою чергується, мов в калейдоскопі; куди не споглянь лихо на лихові іде, лихом поганяє!… Доки жив Бог, хай живе й душа!… І того ради, я оце зараз і скористаюсь дозволом Вашим листуватись з Вами не офіціально лише та ще й супліку вимовлю.

Певно Ви читали, що тепер розповсюджуються в Россеі (sic) народні труппі, при задопомозі сільської інтелігенції: докторів, хвершалів, вчителів, вчительок і т. і. і що в виконанні беруть участь мужички – це дуже знаменательно. Ото ж і я хотів би робить це в сусідніх селах, тільки, звичайно на наській мові. Майте на увазі, що хоч я колись год з вісім і був чиновником, але за 39 років все те: до кого в цім случаї обернутись, щоб здобути дозвіл, як його здобути і в якій формі висловить той клопіт – з голові вивітрилось і я в цім ділі цілковий профан. Ті спектаклі, що я ставлю у себе – безплатні, а ці, про котрі зараз дбаю, мусять оплачуватись, звичайно, малою ціною; на дурницю діло не піде: у того чобіт нема, у того свитини – та й взагалі дурничку тепер вже хава з’їла. Якщо зможу викональця дядька оплатити 5 – 6 карбованцями на місяць, то більш і не треба; треба щось і на переїзд і на харч. Спектаклі хотів би ставить пізньої осені та зимою. А ну як Ви на це діло подивитесь? Виготовив би на перший сезон три-чотирі твори: «Зайдиголова», «Дві сім’ї», «Глитая». З моїми писаннями щось мені не хвортунить: «Розгардіяш» та «Скрутну добу» заборонено, «Старі сучки і молоді паростки» почіркано….

Приїду у піст до старого коша; напишіть, коли маєте впорядкувать те свято?

Засилаю щирий привіт Вашій дружині. Що московка – байдуже, аби щира душа.

Щиро поважаючий Вас Марко Кропивницький.

3

Вельмишановний Василь Олександровичу!

Я тепер, як кажуть, «кавалер на розхват» – всюду кличуть: з 17-го по 25 февраля в Саратові; 13 – 14 марця у Києві, у «Просвіті»; до Вас приїду 20 – 21 березілля; а тут ще й Петербург в Український клуб кличуть, оце свіжо одібрав телеграму від Славинського!… І харківці хочуть, як я чув, закликати, але зволікаються, певно думають: він же свій ще й неподалеку живе, гукнемо і прибіжить: так було позаторік, аж сім раз бігав!… Спасибі Вам за пораду, я нею скористаюсь. Бувайте здорові.

Щиро шануючий Вас М. Кропивницький.

X. Затишок 5 лютого 1910 р.

4

Високоповажний Василь Олександровичу!

Оце тільки вранці вернувся я із Саратова, де замісць шістьох зіграв сім спектаклів: останній спектакль, що був 25-го, ми чествували пам’ять Т. Григоровича, 49 роковини: Назаром Стодолей і дивертисментом. Народу було так багато, що аж душно зробилось у театрі. Чи буде що в Києві чи ні – не знаю, бо після того як запитала мене С. Ф. Русова і я згодився, не маю звідти ніякої звістки; сьогодня оце маю запитати їх. Звичайно, що я приїду до Вас з Києва, але яким поїздом приїду – цього не обміркую. Пожалуста не зустрічайте мене, ненавидю я навіть і натякання на помпу, приїду і кінець. Втомився я за двоє суток по чавунці з пересадками. Читатиму те що дозволять: чи «думи», чи «Чернеця», чи «Холодний Яр», все це читано багато разів скрізь – від Петербурга до Харкова.

З щирою пошанобою М. Кропивницький.

X. Затишок. 18 февраля 1910 р.

Після цього листа М. Кропивницький був у Єлисаветі 16 березня і виступав на великім концерті, присвяченім пам’яті Т. Г. Шевченка, а потім поїхав в Одесу і по дорозі заїхав у Голту, а коли вертався відтіля, то в дорозі й помер, а нам – єлисаветським українцям прийшлося вже знов побачити тільки його мертве тіло на станції, де тоді й улаштовано урочисту зустріч із панахидою, а котрого саме дня це було, я вже не пам’ятаю.

Примітки

Подається за виданням: За сто літ, 1926 р., т. 3, с. 293 – 294.