Передмова

Михайло Харишин

У молодості дещо я вчителював,

У Києві, з університетським вже дипломом,

З цікавими людьми приятелював,

Багато в них дізнався свіжого, нового.

У школі був дивак – Жозеф Ліньов,

Він філософської науки викладав основи,

Мені в той час незвичні речі повідав,

Які переповісти хочу нині знову.

І так, розміщуйтеся у зручні місця,

Історія ця буде трохи нудна й дивна,

Проте, я думаю, вартує все ж вона

Послухати її та винести уроки певні.

Розповідатиму я, очевидно, не віршем,

На листування-роздуми щось схоже більше,

Тому, якщо Вам не цікавим буде те усе,

То відкладіть його, щокраще на пізніше.

Розмова ця, що поведемо з Вами,

Зродилася на зламі віх, століття,

Коли судилось нам усім входити разом

В нове, й кидать старе, тисячоліття.

Вона для тих, кому цікаво би дізнатись,

Звідкіль же взявся український рід,

Де корінь наш, і звідки наша назва,

З яких віків ведеться родовід.

Питання непросте, хтось скаже,

Немало витекло води з тих пір,

Та все ж подумаєм, а час покаже:

Праві були ми, вір ти, чи не вір.

Так, скаже знову хтось, тепер складніше,

Буде нам розібратись, що ж робить.

І де черпати силу нашу, знайти нішу,

І як не збитися з дороги, вочевидь.

Давайте спробуєм послухати Ліньова,

Відгадку може знайдемо в його словах.

А може дійсно філософія потрібна нова,

Про що він твердить нам в своїх листах?