До читача «Пролітфронту»
Микола Хвильовий
Що з більшими поспіхами й темпами розгортається соціялістичне будівництво, то гостріше постає опір клясово-ворожих пролетаріятові сил, виявляючись також і на ідеологічному фронті, виявляючись до того ж часто в замаскованих малопомітних і тим паче небезпечних для пролетаріяту формах і способах. Отже, боротьба з мистецтвом буржуазним, з ворожою нам ідеологією, в явних і прихованих формах, боротьба з фашистівською ідеологією, як, наприклад, з донцовщиною, з ідеологією, давно викинутою на смітник історії, з націоналістичними проявами всякого гатунку (хвильовізм тощо) є перше бойове завдання ПРОЛІТФРОНТу.
Поклавши в основу своєї роботи пролетарську ідеологію і програмові постуляти комуністичної партії, ПРОЛІТФРОНТ, проте, не забуває, що цю ідеологію і ці постуляти беруть за гасло тепер всі існуючі на Радянській Україні літорганізації.
Нині, коли героїчний пролетаріят скупчив всі свої сили і можливості навколо ще незнаного в історії соціялістичного будівництва, нині, коли озвірілий куркуль намагається тероризувати наймитські та бідняцько-середняцькі маси своїм традиційним обрізаном й веде запеклу боротьбу проти колективізації, нині в часи ліквідації глитайні, як кляси, – нині свою боротьбу за світовий Жовтень, за дальший розвій соціялістичної країни та нової української пролетарської культури ми можемо розуміти тільки як самомобілізацію переважної більшости своїх творчих сил на службу сьогоднішньому пролетарському дневі.
Шлях до комуністичного завтра лежить через соціялістичне сьогодні, через повне і своєчасне виконання найактуальніших завдань, поставлених перед нашою країною комуністичною партією більшовиків. Тож ми вважаємо за свій обов’язок як мога міцніше зв’язатися з робітничо-селянською масою, з її будівництвом держави – комуни.
Ми не мислимо пролетарського письменника без зв’язку з працюючими масами, відірваного від виробництва, від індустріяльного пролетаріяту, від колгоспників. Додержання такого зв’язку збагачує письменника темами, насичує його твори змістом нашої реконструктивної доби і робить його справжнім виразником дум, бажань, надій, поглядів і вимог пролетаріяту. Саме через цей зв’язок письменник дістає можливість виконувати найактуальніші завдання, поставлені нашою компартією.
Та не Гастрольні виступи по робітничих районах ми вважаємо за такий зв’язок, а систематичну працю серед робітництва й колгоспників, – там, де буде розв’язано проблему письменницьких кадрів, відкіля пролетарська література буде рости новими творчими одиницями.
От приблизно те головне, що ми хотіли сказати, розпочинаючи перший номер свого журнала. Звичайно, ми, скажімо, будемо боротися за підвищення художньої якости пролетарського мистецтва, будемо боротися з безоглядною, скажімо, побутовщиною і примітивізмом нашої художньої літератури («культурно-політичний рівень робітників гіганськи виріс» – Л. Каганович). Чималу увагу ми будемо приділяти боротьбі проти реставраторів і творців кустарних та дрібнобуржуазних теорій, зокрема в питаннях стилю нашої доби, але все це в такій мірі, щоб ця боротьба не перетворювалась на кабінетні, нікому не потрібні, відірвані від життя, змагання.
Коротенько про стиль. Про стиль перш за все тому, щоб суспільство не плутало нас із різними «спіралістами», «пролетреалістами», «конструктивістами», «романтиками», «панфутуристами» тощо, які рекомендують свій «ізм», як стиль епохи.
Стиль – це не тільки сума художніх способів, це й певний світогляд, певне світовідчування певної кляси. Лише монізм форми й змісту дає певний стиль. Пролетарський стиль ми мусимо утворити й творимо, та прийде він у всякому разі не на початку першого п’ятиріччя, бож утворення його (стилю) обумовлене не стільки темпами нашого економічного розвитку, скільки остаточною перебудовою головних масивів нашої економіки, психіки й поступу.
Отож всяку спробу реставрувати й канонізувати будь-який із стилів попередньої буржуазної кляси, хоч би той же реалізм чи то романтизм, з додатком «пролетарський» чи «монументальний», ми будемо розглядати, в кращому разі, як спробу штовхнути наше мистецтво не до стилю, а до стилізації, до рабського наслідування прийомів одного із стилів буржуазії, в гіршому – як спробу протиснути в те ж таки нове пролетарське мистецтво (свідомо чи несвідомо) буржуазний світогляд.
Ми допускаємо і навіть вважаємо за потрібне існування багатьох формальних «ізмів», бо це, по-перше, дає можливість письменникам скоріше намацати шлях до стилю нашої епохи, по-друге, дає їм же таки не меншу можливість більше дбати за зміст, як би вони дбали за нього, обмежені тим чи іншим «ізмом», канонізованим в стиль нашої доби. Але розуміємо ми ці «ізми» не як стилі, а як суми художніх прийомів.
Цими принципами (активною участю нашою в соціялістичнім будівництві, боротьбою з буржуазним мистецтвом та всякою іншою ворожою ідеологією, боротьбою за підвищення соціяльної та художньої якости пролетарського мистецтва, за правдиве розуміння й творення стилю нашої доби тощо) визначається й наше ставлення до інших літературних організацій та угруповань. Відзначаємо це ставлення в загальних рисах.
1) ВУСПП ми розцінюємо так, як можуть розцінювати цю літорганізацію її ж таки політичні однодумці. ВУСПП є справді в основі своїй пролетарська організація. Боротьбу з ВУСППом ми вважаємо за шкідливу, але це не значить, що ми, закликаємо вусппівців до співробітництва, не будемо способом товариської критики й самокритики викривати їхні хибні погляди та тенденції (наприклад – неправдиве розуміння стилю, тематики, вульгаризація завдань марксівської критики й літературознавства, ототожнювання себе з компартією тощо).
2) Плуг ми розцінюємо, як організацію революційних селянських письменників. Деякий нальот просвітянства стоїть йому на дорозі досадною спадщиною минулого і тяжить на його корисній роботі. Взагалі щодо селянських письменників ми поділяємо погляди Бескіна й Батрака (див. їхню полеміку з Полонським) і у всякому разі будемо боротися з тими «лівими» справа «футуро-хутористами», що намагаються зробити із Плугу непотрібну організацію.
3) Молодняк ми гаряче вітаємо, як молоде пролетарське об’єднання, але ми дуже шкодуємо, що це об’єднання пройшло на своєму першому з’їзді під знаком не зовсім грамотного і зовсім нетактовного «пролетарського реалізму», цебто під знаком узурпації прав і доброї волі тих комсомольців, що не хочуть стилізуватися під вищеназваний реставрований буржуазний стиль.
4) ЗУ ми гаряче вітаємо. Ми вітаємо в особі цієї організації тих українських письменників із Західньої України, що стали до активної боротьби з усіма покидьками українського фашизму, який пішов на службу до польської дефензиви (Донцов, Маланюк і К°); ми вітаємо письменників, що віддають свою творчість на визвольну боротьбу західньо-українського пролетаріяту та селянської бідноти. Пролетарські й революційні письменники Західньої України будуть завжди мати нашу гарячу підтримку у всіх своїх заходах, скерованих на визволення трудящих Західньої України.
5) Групу «А» ми розцінюємо, як групу мистців міської революційно-радянської інтелігенції. Куди ця група піде – сказати зараз важко. Це покаже її продукція.
6) Авангард. На цю організацію ми дивимось, як на організацію попутницьку, що за останній час загрузла в порнографії та міщанських подекуди контрреволюційних афоризмах.
7) Лівоміщанську «Нову Генерацію» ми теж вважаємо за попутницьке угруповання і саме заіугруповання футуро-хутористичного Гатунку. Від померлого «Авангарду» воно відрізняється хіба тільки тим, що мало не за той же останній час поволі почало котитися до дрібнобуржуазного хвильовізму й заспівало панегірики «Йвану Степановичу Мазепі».
Пам’ятаючи, що реконструктивна доба ще більш загострила клясові противенства поміж пролетаріятом та ворожими йому клясами (куркуль, непман), що, натурально, повинно відбиватися і в царині ідеологічній, ми, як один з передовіших загонів пролетарського літературного фронту, ставимо категоричне перед усіма попутниками питання про їхнє чітке ідеологічно-творче самовизначення, бож в період загострення клясових змагань аж ніяким попутником є той, хто не змагається за передові пролетарські позиції поруч з лавами літератури пролетарської, хто стоїть збоку від того колосального культурного процесу, що знаменує собою перехід від повалення культури буржуазної до створення пролетарської.
Діяпазон літератури попутницької досить широкий. Ідучи від правих націоналістично зафарблених хуторян, вона кінчається в лівоміщанському т. з. футуро-хутористичному закуті. Ставлення наше до неї – активно наближати її до ідеології пролетаріяту, допомагати їй переборювати в собі лишки старого світогляду, борючись якнайрішучіше проти всіляких в ній ворожих нам буржуазних і дрібнобуржуазних проявів.
Оце покищо і все, шановний читачу, що ми хотіли сказати, розпочинаючи перший номер свого журналу.
З товариським привітом –
ПРОЛІТФРОНТ
Примітки
Декляративна передмова до першого числа місячника «Пролітфронт», квітень 1930, стор. 5 – 10. Звідси взято й до нашого видання.
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 595 – 599.