Україна чи Малоросія?
Микола Хвильовий
Рабство – річ ганебна, але рабська психологія в свободі – гідна зневаги.
Ф. Шіллер
Нация – это исторически сложившаяся устойчивая общность людей, возникшая на базе общности языка, территории, экономической жизни и психического склада, проявляющегося в общности культуры.
И. Сталин
На башті б’є годинник. На сході вже стоїть світла полоска світанку, і от загуде сонце. Таємна птиця відродження розплющила очі і розправляє свої могутні крила. Але ми ще стоїмо на чатах і прислухаємось. На колінах нам лежать квітневі числа «Комуніста» з 18 до 29, і тоді «мимохіть виринають в пам’яті ці гіркі й їдкі слова» великого поета, що їх ми поставили в своєму першому motto. І зрозуміло: ми читаємо публіцистичні етюди славетних і бездоганних марксистів – Володимира Юринця із Держвидаву і Андрія Хвилі із Агітпропу. Нам страшенно не хочеться полемізувати з ними, бо знаємо, яка це невдячна праця: хіба докажеш, що не кожний Герострат – Герострат і не кожному крикунові судилося прославитись в Ефесі? Але ми також знаємо, що за спиною наших марксистів (хоч вони цього, можливо, і не хочуть) стоять певні кола радянського суспільства, і тому знову тягнемось до атрамента. Словом, нумо розвивати свої попередні думки.
Проте, з другого боку, було б несправедливим відмовити як Юринцеві, так і навіть Хвилі в деяких і плюсах. Погоджуючись з нами, що могутній вчора та скомпрометований нами сьогодні славнозвісний масовізм є шкідливе явище, вони тим самим відкривають нову сторінку в літературній дискусії. В своїй останній статті, підводячи підсумки нашої першої перемоги і намічаючи теми для дальшого обговорення, ми самі до цього й закликали. Плужанський анальфабетизм давно вже сидить нам в печінках, і тому всяку спробу відмежуватися від нього ми щиро і від душі вітаємо.
Шкода тільки, що наші друзі кар’єром влетіли «в другий екстрем». В той час, коли тов. Пилипенко і Ко просвітянствували, мов справжні християни, Юринець і Хвиля почали свій тріумфальний похід під грім екстравагантної фанфаронади гаданого переможця і в супроводі хоч і порожньої, але зате галасливої фразеології кожний з них, уявивши себе по меншій мірі Наполеоном, раптом прийняв позу (звичайно, зовсім не по заслузі) претензійної, начебто об’єктивної третьої особи, і зі свого агітпропо-держвидавівського «висока» потріпує по плечу Вільну Академію, мовляв: «Ну что, брат Пушкин?» – «Да, так, брат, – отвечает бывало: – Так как-то все…» – Большой оригинал».
З того ж самого «висока» наші наполеони показують і свою сміливість: мовляв, зачепи тільки – одразу пожаліюсь папі-агітпропу. Ми, партійці, свого папу теж поважаємо, але дозвольте зазначити, що й вищенаведені плюси захмарено невеличкими, але красномовними мінусами.
А втім, дамо слово нашим другим друзям. Хай вони допоможуть нам поговорити з нашою мамою, що ім’я її – компартія. 1 будемо ми говорити так, начебто культурний рівень нашої аудиторії не нижчий за шановну ерудицію т. Юринця.
Примітки
Памфлет «Україна чи Малоросія?» написано 1926 р. у ході літературної дискусії 1925 – 1928 рр. Заборонений цензурою твір був надрукований і відомий лише в уривках, зацитованих запопадливими й нетолеранткими критиками, зокрема А. Хвилею. До різних збірок памфлетів М. Хвильового, опублікованих за кордоном, входили лише уривки з «України чи Малоросії?» (Як, скажімо, до одного з останніх видань памфлетів Хвильового в англійських перекладах, підготовлених 1986 р. М. Шкандрієм: The cultural renaissanсе in Ukraine. Polemical Pamphlets 1925 – 1926. Mykola Khvylovy (Едмонтон).
Через шість з половиною десятиліть у Партійному архіві Інституту історії партії при ЦК Компартії України вдалося віднайти машинописну копію «України чи Малоросії?» (Партійний архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 2257. – Арк. 1 – 102). Памфлет майже водночас опублікували журнали «Вітчизна» (1990. – № 1, 2) та «Слово і час» (1990. – № 1). Знайдена копія рясніє друкарськими помилками, пропусками. За нею, зрозуміло, неможливо відтворити авторський текст без деяких неточностей. При підготовці тексту до друку виправлено фактичні помилки, правопис в основному дотримано за сучасними нормами. Подається за машинописною копією.
Шіллер Йоганн Фрідріх (1759 – 1805) – німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Просвітництва.
Юринець Володимир Олександрович (1891 – 1937) – український радянський філософ, академік АН УРСР (з 1929 р.), завідуючий кафедрою Українського інституту марксизму-ленінізму. Виступав і як літературний критик. Був репресований. Йдеться про його статтю «З нагоди нашої літе-; ратурної дискусії» (Коммунист. – 1926. – 18 квіт.).
Держвидав – Державне видавництво України.
Хвиля Андрій – (справжнє прізвище Олінтер Андрій Ананійович; 1898 – 1939) – учасник боротьби за Радянську владу на Україні, був членом УПСР, боротьбистом. З 1919 р. член КП(б)У, завідуючий відділом преси ЦК КП(б)У. Був репресований. Мова йде про його статтю «Про наші літературні справи. (До літдискусії)», вміщену в газеті «Коммунист» (1926. – 24, 25/28 квіт.).
Агітпроп – агітаційно-пропагандистський відділ ЦК КП(б)У.
Герострат – грек з міста Ефес (Мала Азія). Спалив у 356 р. до н. е. храм Артеміди (одне з семи чудес світу), щоб обезсмертити своє ім’я. Переносно – честолюбець, що добивається слави за будь-яку ціну.
Наполеон І (Наполеон Бонапарт; 1769 – 1821) – французький полководець і державний діяч, імператор Франції в 1804 – 1814 рр.
«Ну что, брат Пушкин?» – цитата з комедії М. Гоголя «Ревізор». Близьким знайомством з Пушкіним вихваляється в апофеозі своєї брехні нікчемний петербурзький чиновник Хлестаков.
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори. – К.: Наукова думка, 1995 р., с. 715 –