Чим причарувала «Нова генерація» тов. Сухино-Хоменка?

Микола Хвильовий

«А щоб підкреслити, що лише ми «цяця»… для цього витягується на світ Божий «хвильовізм» наскрізь нігілістичної статті Шкурупія в «Авангарді» «А». Чому саме яскраво виявленому нігілістові й до того ж «чистого гатунку», чому саме йому пришивається хвильовізм – про це сам Аллах відає.

В. Сухино-Хоменко

«Авангард» «а» (альманах київської групи «пролетарських мистців нової генерації») засуджено. Засуджено відповідальними робітниками партії. Засудив його і тов. А. А. Хвиля у своїй статті, що її видруковано в журналі «Критика» за квітень цього року, засудив його і народній комісар освіти тов. M. О. Скрипник у своїй промові, що її він виголосив на пленумі ВУСППу й що, очевидно, в найближчий час появиться в пресі. Більш того – партійна думка засудила не тільки згаданий альманах, але й всю художню установку новогенераційних поетів, що нею вони на протязі багатьох років намагалися підмінити ідеологічні засади пролетарської літератури.

Покаялися панфутуристи? Взялися виправляти свої помилки? Нічого подібного. На пленумі ВУСППу ватажок «Нової генерації» М. Семенко виголосив таку промову (таку, я сказав би, «ідеологічно витриману» промову), від якої навіть співбльочанам прийшлося відхрищуватись. В Києві випущено «Авангард» «б» з протипролетарськими установками, а тепер ми маємо ще один надзвичайно цікавий документ, що береться ілюструвати до кінця ті «семиверстні кроки», якими аспанфут наближається до пролетарської літератури.

А втім, щоб не пришивали нам бажання повернути колесо історії, себто бажання розпочати нову «літературну дискусію», дозвольте перш за все вияснити сенс опубліковання цієї статті.

Сенс опубліковання цієї статті, як і всіх тих статтей, що я їх надрукував після засудження своїх, відомих всім, помилок, не в тому, щоб комусь давати «реванш», як се одверто, я сказав би, навіть цинічно (пробачте на різкому слові, товаришу!), заявляє тов. Сухино-Хоменко, – сенс опубліковання цієї статті в тому, що я, давши своїй партії слово боротися із всіма проявами хвильовізму, себто проявами українського націоналістичного ухилу в літературі (тов. М. О. Скрипник сказав, що «шумськізм» не є «хвильовізм»; користуюсь з нагоди й виправляю свою помилку: «націоналістичного ухилу в літературі»), – сенс опубліковання цієї статті в тому, що я хочу показати, куди веде «пролетарських мистців нової генерації» контрреволюційна «теорія» панфутуризму (що вона контрреволюційна – читай ще статтю І. Сенченка в ч. 2. «Пролітфронту» – «У парках зблідлих фантазій»). І хочу я це показати для того, по-перше, щоб аспанфути, перемігши своє дрібненьке самолюбство, нарешті рішуче й безговорочно засудили своє близьке й далеке минуле, по-друге, для того, щоб тов. Сухино-Хоменко, скажім, ніколи вже не заявляв, «що Хвильовий пришиває хвильовізм там, де зовсім немає в цьому потреби».

Нарешті, я хочу сказати, що, засудивши свої помилки, віддаючи партії свою готовність ще й ще їх засуджувати, коли се буде потрібно, я маю бажання, щоб і тов. Сухино-Хоменко відмовився від тієї шкідливої думки, яку зформульовано в такому абзаці:

– «Дійсного єднання у федерації», – пише тов. Сухино-Хоменко, – можна дійти лише через завершення попереднього бльокування ВУСППу… «Нової Генерації».

Бльок ВУСППу з «Новою Генерацією» вже висміяний був тов. M. О. Скрипником, бльок ВУСППу з «Новою генерацією» це і передбачав ПРОЛІТФРОНТ, скінчився нахабним, коли так сказати контрреволюційним вибриком Семенка. Як же розуміти ці міркування в органі ВУСППу про відновлення «попереднього бльокування», міркування без жодної редакційної примітки?

Міркування ці є результат невірного розуміння єства творчости новогенераційних поетів, це – будемо сподіватися, в гіршому разі, в кращому – результат відсутности знайомства з тією продукцією, що її постачають до наших радянських бібліотек т. з. «ліві мистці». З приводу дуже невеличкої частини цієї продукції я й хочу поговорити з тов. Сухино-Хоменком, а через нього і з тими товаришами вуспівцями, що примусили простягнуту до них товариську руку пролітфронтівців зависнути в повітрі. Я буду говорити про новий роман Гео Шкурупія «Жанна батальйонерка», раніш, звичайно, давши відповідь Шкурупієві на його статтю, надруковану в «Альманах-Авангарді» «б».

Примітки

Стаття вперше друкована в журналі «Пролітфронт», Харків, 1930, ч. 3, стор. 229-269. Звідси взято її до нашого видання.

Сухино-Хоменко Володимир (1900-1966) – публіцист, літературний критик, закінчив Інститут Марксизму-Ленінізму в Харкові, викладав у різних вищих школах і співробітничав у журналах «Літопис революції», «Червоний шлях», «Критика». У 30-ті роки був репресований, в добу Хрущова – реабілітований.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 461 – 463.