Резолюція загальних зборів Пролітфронту

Микола Хвильовий

в справі консолідації сил пролетарської літератури від 19 січня 1931 року

1. Велетенські досягнення на фронті соціялістичного будівництва, буйне зростання соціялістичної промисловости, героїчне здійснення п’ятирічки за чотири роки, зростання колгоспного руху, успішний розгорнутий наступ на всі капіталістичні елементи села і міста, ліквідація куркульні, як кляси, на основі суцільної колективізації, правильне запровадження ленінської національної політики, тверда ідейна боротьба загартованого в боях авангарду пролетаріяту – більшовицької партії за чистість і непохитність випробуваних у боротьбі марксо-ленінських принципів – не змогло не привести до шаленого опору з боку клясових ворогів.

І справді, зараз, як ніколи, активізуються внутрішні контрреволюційні сили. І справді, зараз, як ніколи, виявляє агресію світовий імперіялізм. Всі сили міжнароднього войовничого імперіялізму й фашизму мобілізуються проти країни рад. Загроза війни та інтервенції нависла примарою над Радянським Союзом. Боротьба проти війни, боротьба проти інтервенції, боротьба за переборення труднощів зростання соціялістичного будівництва реконструктивної доби має ще більше загартувати, сконсолідувати всі сили пролетарської диктатури навколо генеральної лінії партії.

У цій рішучій боротьбі пролетарська література, пролетарський письменник мають довести свою цілковиту відданість своїй клясі, своїй партії. Наша пролетарська література мусить стати в рівень великих завдань реконструктивної доби. Пролетарська література на сьогодні в основному виступає гегемоном і провідником цілої радянської літератури. Вона має величезні досягнення. Ці досягнення є невід’ємною складовою частиною цілої пролетарської культури, що за правильним проводом комуністичної партії успішно розгортається, втягуючи в своє річище мільйони нових творців.

Українська пролетарська культура, національна формою, соціялістична змістом, на всіх своїх ділянках має зараз величезні надбання. Ці надбання народів СРСР є одночасно і наочний приклад для всіх поневолених народів, приклад того, як за умов диктатури пролетаріяту у великому поступі до повного соціялізму відкриваються неосяжні перспективи в царині національно-культурного будівництва.

2. ПРОЛІТФРОНТ за своє існування досяг значних наслідків: брав активну участь у соціялістичному будівництві, гуртував організацію на основі генеральної лінії партії, переключив основну частину своїх членів на актуальну тематику соціалістичної реконструкції, консолідував поодиноких письменників у пролетарський письменницький загін, що зріс удвоє, головне за рахунок пролетарів-письменників, безпосередньо з виробництва. ПРОЛІТФРОНТ налагодив широкі зв’язки з робітничими масами, організував участь членів організації у практичній роботі на заводах та в першій більшовицькій сівбі – колективізації. Розгорнута систематична робота ПРОЛІТФРОНТу в утворених організацією робітничих літературних студіях на заводах Харкова дала українській пролетарській літературі групу робітників-письменників, що в основному являють значну ідеологічно й мистецьки озброєну силу.

ПРОЛІТФРОНТ разом з ВУСППом викривав дрібнобуржуазну суть у літпрактиці окремих членів організації футуристів «Нова Генерація», що під машкарою «лівої» фрази приховували праву суть.

3. Однак, поруч з цією позитивною роботою, ПРОЛІТФРОНТ припустився й значних літературно-політичних помилок, що їх було б шкідливо для пролетарської організації і пролетарської літератури замовчувати.

ПРОЛІТФРОНТ не зміг піднестись на височінь принципової критики дрібнобуржуазних націоналістичних творів деяких членів своєї організації, як от, скажімо, «Народній Малахій» М. Куліша. ПРОЛІТФРОНТ не викрив і не скритикував політичної суті «малахінства», не боровся проти окремих дрібнобуржуазних творів І. Сенченка (наприклад, «Записки Холуя»), нарешті, проти Сенченкового «маринізму». ПРОЛІТФРОНТ засуджує також помилку журналу «Пролітфронт», що його редакція не виправила, того місця в статті т. Сенченка, де автор через безвідповідальне нехлюйське поводження з цитатами рекомендує від Леніна читачам усе, що написав Плеханов, як найкраще у всій міжнародній літературі марксизму,пропустивши слово «з філософії». Крім того, ПРОЛІТФРОНТ засуджує в цій статті неправильний термін т. Сенченка про «марксо-дарвінізм».

ПРОЛІТФРОНТ не скритикував помилки т. Ю. Яновського в його романі «Майстер корабля», в якому не тільки виявлено захоплення формалізмом, але й нема чіткого клясового настановлення та правильного трактування національного питання.

Так само ПРОЛІТФРОНТ не виступив проти ідеологічних хиб книжки тов. О. Копиленка «Твердий матеріял» та «Визволення».

Так само організація не засудила ідеологічно хибних тверджень т. Масенка в його листі до т. Сенченка («Літературний ярмарок»), не засудила також і його вірша «Лобне місто», де автор про розгромлену троцькістську опозицію писав таке: «серце не громадянина, а поета, жаліє їх, неправих і упертих».

ПРОЛІТФРОНТ не засудив помилкових позицій т. Фельдмана в літературно-політичних питаннях єврейської пролетарської літератури та помилок у кваліфікації правої групи українських літераторів у передмові до антології «Українська проза в єврейських перекладах».

Вказуючи на ці помилки, ПРОЛІТФРОНТ одночасно зазначає, що цих помилок т. т. припустилися ще до утворення організації ПРОЛІТФРОНТ.

ПРОЛІТФРОНТ вважає також за велику помилку те, що організація не відмежувалася рішуче від «Літературного ярмарку», що в останній книзі його рекомендувалося читачам передплачувати й читати новий журнал – «Пролітфронт».

Прикру політичну помилку зробив ПРОЛІТФРОНТ у своїй відповіді на запитання ВОАППу та Міжнароднього Бюра Революційної літератури. З цієї відповіді можна було зробити висновок, що ПРОЛІТФРОНТ закидає штабові всесоюзного пролетарського літературного руху ВОАППові великодержавницький шовінізм, що ПРОЛІТФРОНТ категорично заперечує й засуджує. У цій же відповіді закидалися безпідставні обвинувачення й ВУСППові у вульгаризації завдань пролетарської літератури, у зриві консолідації сил пролетарської літератури тощо.

Помилкою було й те, що ПРОЛІТФРОНТ у питанні визнання від партії за основну пролетарську літературну організацію ВУСПП обмежився лише видрукуванням прикінцевої промови у справах літератури генерального секретаря ЦК КП(б)У тов. Косіора на XI з’ізді КП(б)У, не зробивши з неї належних висновків. Погоджуючися з цими твердженнями тов. Косіора і приймаючи їх, як неухильну директиву, організація не заявила цього від себе.

4. Не зважаючи на припущені від цілої організації помилки та на помилки окремих письменників, ПРОЛІТФРОНТ виступає сьогодні значним загоном пролетарського літературного фронту і, поруч з основною організацією пролетарських письменників ВУСППом, на ділі бореться за гегемонію пролетарської літератури. Маючи в своїх лавах значну творчу групу комуністів письменників, письменників комсомольців, групу позапартійних пролетарських письменників, які своєю творчістю довели цілковиту відданість справі соціялістичного будівництва, та велике ядро робітників письменників ПРОЛІТФРОНТ проте вважає, що доба розгорнутого соціялістичного наступу та опір клясового ворога цьому наступові потребують якнайповнішої консолідації всіх пролетарських літературних сил.

5. На Україні основною організацією пролетарської літератури є Всеукраїнська спілка пролетарських письменників – ВУСПП. Ця організація за проводом комуністичної партії цілий час своєї діяльности боролася за генеральну лінію пролетарської літератури, даючи найрішучішу відсіч всіляким дрібнобуржуазним та буржуазним виявам в українській літературі, зокрема боролася проти націоналістичної суті ВАПЛІТЕ, проти рецидивів «ваплітянства» в деяких числах «Літературного ярмарку» та проти помилок ПРОЛІТФРОНТу.

ВУСПП сконсолідував у своїх лавах пролетарських письменників України, об’єднавши в своїх секціях, на засадах ленінської національної політики, також і єврейських та російських пролетарських письменників, що працюють на Україні.

ВУСПП зав’язав тісні зв’язки з братерськими пролетарськими літературами цілого Союзу радянських республік, об’єднавшись з ними у ВОАППі – всесоюзному штабові пролетарської літератури. ВУСПП далі здійснив директиви партії про зв’язки української пролетарської літератури з міжнароднім революційним літературним рухом, беручи активну участь в роботі Міжнароднього Бюра революційної літератури (МБРЛ), нині, після 2-ї світової конференції (Харківської) – Міжнароднього об’єднання пролетарської і революційної літератури (МОПРЛ).

ВУСПП від початку своєї діяльности був організацією масового пролетарського літературного руху. Відтак ВУСПП глибоко увіходив своїми коріннями в пролетарські маси індустріяльних районів України (Донбас – Забой, Криворіжжя, Дніпропетровське, Миколаїв, Київ, Одеса і т. Д.).

Творче зростання ВУСППу пов’язувалося з завданням соціялістичного будівництва робітничої кляси та її партії, йдучи в пляні висвітлення найактуальніших проблем соціялістичного наступу. Це позначилося так на прозовій, як і на драматургічній творчості членів ВУСППу.

Борючись за гегемонію пролетарської літератури на засадах діялектичного матеріялізму, ВУСПП консолідував у своїх лавах основні теоретичні сили марксистських літературознавців та критиків.

6. Зважаючи на все це, а також на те, що на основі літературно-політичної і творчої плятформи ВУСППу та цілого Всесоюзного об’єднання асоціяцій пролетарських письменників ВОАППу забезпечується цілковита можливість розвитку різних творчих напрямків, що виконуватимуть функцію пролетарської літератури, організація ПРОЛІТФРОНТ констатує, що на сьогодні ніяких принципових розходжень у ПРОЛІТФРОНТу. з ВУСППом немає.

Тому ПРОЛІТФРОНТ вважає за своєчасне і конче потрібне консолідувати свої сили у Всеукраїнській Спілці пролетарських письменників – ВУСПП.

Відзначаючи цей великої політичної ваги факт консолідації, як новий і вищий етап розвитку української прлетарської літератури доби розгорнутого соціялістичного наступу, ПРОЛІТФРОНТ закликає всіх пролетарських письменників стати в бойові лави єдиної організації пролетарської літератури на Україні, – Всеукраїнської Спілки пролетарських письменників – ВУСПП, що за проводом комуністичної партії мусить остаточно зліквідувати клясово-ворожий літературний фронт і дати мистецькі твори, гідні великої епохи диктатури пролетаріяту.

Загальні збори з прийняттям цієї резолюції вважають організацію ПРОЛІТФРОНТ за розформовану.

Резолюцію-деклярацію передати до секретаріяту ВУСППу та видрукувати її в пресі.

Президії загальних зборів доручається передати секретаріятові ВУСППу список за підписом всіх т. т. пролітфронтівців про їхнє бажання вступити до ВУСППу.

Примітка. Товаришів, що не були присутні з різних причин в Харкові та на загальних зборах, збори закликають підтвердити цю постанову та висловити бажання вступити до ВУСППу своїм підписом під постановою та на листі, адресованому до секретаріяту ВУСППу.

1. Ол. Досвітній. 2. Гордій Коцюба. 3. Терень Масенко. 4. Дмитро Гордієнко. 5. Петро Панч. 6. І. Сенченко. 7. Копиленко. 8. Шутов. 9. Д. Ніценко. 10. І. Дніпровський. 11. В. Мисик. 12. І. Калянник. 13. Нехода. 14. Бичко. 15. M. Куліш. 16. A. Лейтес. 17. Арк. Любченко. 18. Ю. Яновськии. 19. В. Юрезанськии. 20. П. Тичина. 21. Леонід Чернов. 22. Їв. Ковтун. 23. Ем. Козакевич. 24. Діямант. 25. Д. Фельдман. 26. Ген, Т. 27. Добин, Г. 28. Міллер, Б. 29. Остап Вишня. 30. Квітко, Л. 31. М. Хвильовий. 32. Марко Рєзніков. 33. Т. Ландирев. 34. Багмут.

ДО СЕКРЕТАРІЯТУ ВУСППу

Президія загальних зборів ПРОЛІТФРОНТу, що відбулися 19. 1. 1931 року, цим передає список колишніх членів організації ПРОЛІТФРОНТ, що висловили своє бажання вступити до ВУСППу:

1. Ол. Досвітній. 2. М. Куліш. 3. Гордій Коцюба. 4. Терень Масенко. 5. Дмитро Гордієнко. 6. Петро Панч. 7. І. Сенченко. 8. Копиленко. 9. Шутов. 10. Д. Ніценко. 11. І. Дніпровський. 12. В. Мисик. 13. І. Калянник. 14. Нехода. 15. Бичко. 16. А. Лейтес. 17. Арк. Любченко. 18. Ю. Яновський. 19. В. Юзеранський. 20. П. Тичина. 21. Леонід Чернов. 22. І. Ковтун. 23. Ем. Козакевич. 24. Діямант. 25. Д. Фельдман. 26. Ген, Т. 27. Добин, Г. 28. Міллер. 29. Остап Вишня. 30. Квітко, Л. 31. М. Хвильовий. 32. Марко Рєзніков. 33. Ландирев. 34. Багмут.

Примітки

Опублікована в місячнику «Пролітфронт», Харків, 1930, чч. 7-8, стор. 321-326. Звідси взято до нашого видання.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 601 – 607.