5.02.1905 р. До Івана Пулюя
| 1905 р. 5 лютого |
Високоповажний добродію!
Оце недавно писала до мене д. Кулішева, що Ви, добродію, не писали до неї докладно за усі пропусти й недоладність в деяких місцях Кулішевого перекладу «Біблії», бо вже про це усе Ви писали до мене, та щоб я переслав той Ваш великий лист з примітками до неї. Коли Ви дозволили, то я й послав її в Оржицю Ваш лист оце недавнечко. Тепер вона вже заспокоїться, бо, як Ви пишете в листі, в перекладі і справді є багато недогляду. Мабуть, небіжчик перекладав і не справляв переложеного, зоставляючи справку надалі.
Багато ж Вам клопоту наробив цей переклад та одняв у Вас багато часу! Ми тут усі вже й не знаємо, як дякувати Вам за цей клопіт та труда, що Ви понесли за справлянням при коректурі самого тексту. Шість місяців загаяли часу! Я вже й сам не знаю, як і дякувати Вам. Я прочитав вже сливе усей переклад і не знайшов нігде недокладності і недоладності. Тепер і д. Кулішева пересвідчиться і побаче, що й справді не можна було буквально держатись первопису Кулішевого перекладу, де часом траплялись пропусти цілих стихів. Мабуть, небіжчик сідав за переклад, заклопотаний господарськими справами і, не поставивши значка напередодні, спохвату перекладав далі та й поминав стих.
Слова розопсотилась столиця Пророка Ісаії, гл. 1, ст. 21, замініть – розледащіла, розпустилась, а слово штукарські замініть словом штучні, бо в нас в народі є слово – штучно (искусно), а од цього слова имя прилагательное буде штучний (искусный), або поставте слово зручні (ловкие) майстрі. Слово стрібуйте, витрібував буде – випробуйте, випробував; пивний од пиво – ставте питний посуд; ступенів, шагов – східців. Слова чамбул, колиби, тривали, недоста, нім, бутній, борте, здібний, тривалого, не надоложив, шкоди, тривали, не зволікай, проступки (провини), здую (зідму), хісно, хосен і т. д. – це усе доконечно треба змінити в наступаючому виданні, бо цих слів в нас не зрозуміють.
«Біблія» йде таки просто поза спинами святих владик. Ви, добродію, пишете, що Ваш молитовник, переложений на народну мову, спалив колись крилошанин протоієрей Малиновський. Було і в нас те саме, як ще в шестидесятих роках послали в святий синод український переклад життя святої Варвари. Синод звелів спалити цей переклад, неначе якусь напотріб. І свята Варвара перетерпіла раз муки од свого навісного татуня Діоскора, а це вже в новіші часи… святого російського синоду. Оце недавно Петербурзька академія наук одіслала в святий синод переклад «Нового завіту». Не знаємо, що то скаже святий синод?
Ваше поздоровне письмо з поздоровлінням мене з 35-літнім мого юбілею я дістав в свій час. Дякую Вам од усього серця. Воно не спізнилось, бо ще й досі шлють запізнені поздоровні адреси. Оце на минувшім тижні дістав я з Галичини з Городенки адрес: це вже 70-й. Юбілей був людний, шумливий і втомив таки добре мої слабкі нерви. Але я дуже тому радий, що обізвалась сила народу! Навіть було три адреси од селян з сіл, а один – од дівчат з села Гостомля Радомисльського повіту, один од паннів-українок з околиці Києва.
Бувайте здорові!
Зістаюсь щиро шануючий Вас
Іван Нечуй-Левицький.
Киев, Пушкинская, Новоєлизаветинська, № 19, Ивану Семеновичу Левицкому.
P. S. В книгах, переложених мною, зіставте так, як Ви написали слово міста утверджені, а в мене було – міста, городи зміцнені, бо по-нашому, по-стародавньому – кріпость, фортеця буде твердиня.
І[ван] Л[евицький].
Примітки
Вперше надруковано в «Літературному архіві», 1931, № 1-2, стор. 152. Подається за автографом (ІЛ, відділ рукописів, ф. 60, № 205).
…писала до мене д. Кулішева. – Йдеться про лист Ганни Барвінок від 25 січня 1905 р. (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 27922).
…Ваш молитовник… – І. Нечуй-Левицький має на увазі таке місце з уже цитованого листа І. Пулюя:
«Коли 1869-го року, якщо добре пригадую собі, я переложив Молитовник нашою мовою і попросив митрополита Сембратовича о його апробату, то він обіцяв мені її дати, «як не буде нічого проти католицької віри». Коли ж той самий митрополит, що буцім прихилявся до народовців і шукав їх ласки, вернув з Відня до Львова, то послухав попів москвофілів і їх ватажка Малиновського і дозволив консисторії знищити мою рукопись «по праву каноніческому» (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 30858).
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 438 – 439.