Одруження князя Лазаря
Переклад Михайла Старицького
П’є вино собі Степан-цар Дужий [24]
У Призрену [25], в своїм місті білім;
Вином служить слуга вірний Лазо [26],
Все царю переповняє чашу
Та на його поглядає скоса.
Цар пита слугу-незраду Лаза:
«Ой на бога, слуго вірний Лазе!
Як питаю, кажи щиру правду:
Що ти все переповняєш чашу
Та на мене поглядаєш скоса?
Чи твій коник засмутивсь, захирів?
Чи одежа поносилась в тебе?
Чи вже мало у кишені грошей?
Чи чого бракує в моїм дворі?»
Йому й каже слуга вірний Лазо:
«Тобі вільно говорити, царю!
Як питаєш, скажу щиру правду:
Не захирів ще мій вірний коник,
Не зносилась ще одежа в мене,
І не мало у кишені грошей;
Всього досить в твоїм білім дворі.
Вільні речі тобі, царю дужий!
Як питаєш, скажу щиру правду:
Які слуги по мені настали,
Уже всі на власнім хлібі сіли, –
Їx усіх переженив ти, царю;
Тільки я сам ще кутка не маю,
Бо мене ти оженить не хочеш
За моєї молодості й вроди!»
А на те йому Степан-цар Дужий:
«Згляньсь на бога, слуго вірний Лазе!
Я ж не можу за тебе узяти
Ні свинарки, ні вівчарки зроду;
Тобі треба господиню кралю,
Та й мені щоб приятель [27] був добрий,
Щоб не сором було поруч сісти
І вино червоне пить з ним разом.
Але слухай, слуго вірний Лазе!
Я для тебе вже найшов дівчину,
А для себе гожого побрата:
У старого бач Богдана-Юга [28]
Єсть мизинка, Милиця-красуня,
Сестра люба дев’ятьох Югенків.
Але як тут натякнуть Богдану?
Про це й слово йому кинуть трудно,
Бо Богдан той не простого роду,
Не оддасть він за слугу дитини…
Але слухай, слуго вірний Лазе!
В нас сьогодні п’ятниця-пістниця,
А по їй субота буде завтра,
А по завтрі і неділя божа.
Ми поїдем в чорний бір на влови,
І запросим Юг-Богдана, діда;
З ним поїде і Югенків дев’ять.
Ти не їдь на полонину [29], Лазе,
А зостанься в моїм білім дворі
Та готуй вечерю господарську.
Як з уловів ми вертатись будем,
Заверну старого я Богдана, –
Ти запросиш дев’ятьох Югенків.
Коли сядем за злотисті столи,
Ти постав присмаків, і горілки,
Та й вина червоного внеси нам.
Як промочим вином добрим душу,
Почне Юг про всячину бесіду,
Про юнаків, що бували здавна,
І добуде старославну книгу [30],
Провістить по їй часи остатні.
Як те вчуєш, слуго вірний Лазе,
То біжи ти до комори вгору,
Візьми звідтіль золоту ту чашу,
Що недавно я купив в базарі,
В славнім місті, Варадині білім,
Од дівчини, од золотарівни,
Й заплатив півтори торби грошей [31];
Налий чашу ти вином червоним
І вклонися Юг-Богдану нею.
Отоді замислиться Юг сивий,
Чим тебе оддарувати, Лазе?
Я в той час йому й закину слово
Про мизинку, Милицю-красуню».
От минає п’ятниця-пістниця,
А по їй минає і субота;
Розсвітає вже свята неділя.
Вибравсь цар на влови у планину,
Запросив старого Юг-Богдана,
Разом з ним – синів Югенків дев’ять,
І побрались ото всі на влови.
Полювали по горі зеленій,
Не піймали, не забили й гича,
Та з нічим додому й повернули.
Їм назустріч вийшов вірний Лазо,
Заверта цар на вечерю Юга,
Лазо просить дев’ятьох Югенків.
Посідали всі за стіл злотистий:
На чолі сів сам Степан-цар Дужий,
Коло його Юг-Богдан старенький,
За Богданом вже Югенків дев’ять;
Всім слугує слуга вірний Лазо, –
Наставля присмаків, і горілки,
І вина червоного приносить.
Як вином тим промочили душу,
Почали про всячину бесіду,
Де й які коли були юнаки;
Юг виймає старославну книгу
Й провіща про дні остатні з неї:
«Ой видайте, мої браття гожі,
Ой чувайте, що ця книга каже!
Як настануть вже часи остатні,
То не стане ні овець, ні збожжа,
Ані квітів, ані бджіл у полі;
Волоктиме по судах кум кума
І оружно брат на брата стане!»
Як зачув те слуга вірний Лазо,
Побіг миттю до комори вгору,
Приніс звідтіль золотую чашу,
Вином добрим налив чашу повну
Й поклонився Юг-Богдану нею;
Взяв до рук Юг золоту ту чашу,
Чашу взяв, а пить не хоче з неї, –
Дума Юг, чого б воно й до чого,
Чим йому б оддарувати Лаза?»
Обізвались втім сини до батька
«Ох і батьку, наш старий Богдане!
Чом не п’єш ти з золотої чаші,
Яку Лазо тобі дав у шану?»
А на те їм Юг-Богдан і каже:
«Мої діти, всі Югенків дев’ять!
Спорожню я золотий ківш з хіттю,
Тільки думка, мої діти любі,
Чим мені оддарувати Лаза?»
Одмовляють Юг-Богдану діти:
«Маєш, батьку, чим оддячить добре,
У нас досить соколів і коней,
У нас досить і шликів, і китиць!»
Обізвався тут Степан-цар Дужий:
«Має Лазо соколів і коней,
Має Лазо і шлики, і пера;
З того Лазо не бажа нічого,
А бажа він Милицю-дівчйну,
Твою доню, ще й мизинку гарну,
Сестру рідну дев’ятьох Югенків».
Як почули те Югенків дев’ять,
Ісхопились на легенькі ноги,
Витягають мечі гострі зразу,
Щоб царя в столиці погубити.
Юг-Богдан старий їх ну благати:
«Стійте, діти, майте в бога віру!
Як царя ви заб’єте сьогодні,
То над вами вічна кара стане;
Ось візьму я старославну книгу
Та погляну в неї, діти любі,
Чи судилась Лазові Милиця?»
Чита книгу Юг-Богдан старенький,
Чита книгу, дрібні сльози ронить:
«Стійте, діти, майте в бога віру!
Ой судилась Лазові Милиця,
І судилось йому царство в спадок:
Разом будуть царювать обоє
У Крушевцю, коло вод Морави!»
Як почув Степан-цар Дужий теє,
Зараз руку до кишені сунув,
Витяг з неї тисячу дукатів,
Витяг з неї й яблуко із злота,
А в йому ж три самоцвіти цінні, –
На заруки [32] дівчині Милиці.
Примітки
24. Степан Душан, з роду Неманичів, прозваний Дужим; почав царювати в 1336 p., а вмер в 1356, ще замолоду, його царювання було найславутніше.
25. Призрен – город в полудньовій Сербії, столиця кількох королів сербських, а між ними й Степана Душана; тепер у йому пробува католицький біскуп.
26. Лазар Греб л янович, що потім став царем сербським і поліг з своїм царством на Косовській січі. Кажуть, ніби він був прижитним сином Степана Душана.
27. Кревні молодої і кревні молодого звуться у сербів приятелями, друзяками одні другим; батько і мати звуться першими приятелями. У нас же кревні молодої і молодого звуться між собою сватами.
28. Юг-Богдан був державцем Акерманії і Македонії; дехто з учених оповідає, що він був навіть родичем Степану Душанові.
29. Полонина або планина – гора, укрита лісом.
30. Книга старославна чи староставна (себто: стародавня) часто Йменується у сербських народних думах: це якась чудовна, свята книжка, у котрій заведено все, що було і що буде, од початку й до кінця світу; вона завжди знаходиться у руках старих, побожних людей – чи пустельників, чи й лицарів часом.
31. Себто: півтора «товара блага».
32. У сербів при змовинах дають зараз батькові чи старшому родичеві молодої гроші і другі дарунки; той, хто їх узяв, не має вже права зректись свого слова, а той, хто дав, бува, не приїде по дівчину, теря свої гроші. Це нагадує завдаток чи заставу при якому-небудь продажному обов’язку. Яблуко – просте, срібне чи й золоте – конечний весільний дарунок у сербів молодій од молодого.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 444 – 448.