Одруження Дмитра Якшича
Переклад Михайла Старицького
У заможного заможний служить,
А сірома у сіроми завжди:
Дмитро Якшич [23] в воєводи Янка.
Не слугує за вислугу в ньго,
Не слугує у нього за плату,
А за те, щоб сестру Янка бачить,
Щоб побачить, накохатись з нею.
Слугував він дев’ять років часу,
Наступав ото уже й десятий,
А не зміг він ту сестру й побачить,
А не то, що накохатись з нею!
Розболівся Дмитро Якшич хлопець,
Розболівся без хвороби болем.
От, приходить дівчина рабиня,
Та до нього й промовляє словом:
«Що тобі це, парубійче Дмитре?
Яка нагла надійшла недоля,
Що ти зразу занепав, юначе?»
Одрікає молодан Дмитро їй:
«Коли вже мене питаєш, дівко,
То тобі я розкажу всю правду:
От минуло дев’ять років часу,
Як служу я господарю Янку;
Не служу я за вислугу в нього,
Не служу я у его за плату,
А за те, щоб сестру Янка бачить,
Щоб побачить, накохатись з нею.
Ой благаю ж я тебе, дівчино,
Зведи мене з панною твоєю,
То тебе я обдарую добре:
Дам тобі я аж чотирі сукні –
Дві з єдвабу, з аксамиту другі».
Як було вже по вечері пізно,
Вона Дмитру принесла вечерю,
Захопила од наддашка ключі,
Й повела його до панни потай;
Одімкнула дверей з дев’ять, поки
Привела до панни парубійка.
Як погляне ж дівчина на Дмитра,
Так до нього й обізвалась, рада:
«Ой, радосте, моя щасна доле!
Моє серце, молодане Дмитре!
Пригортай, милуй мене доcхочу,
Візьми потім до свойого двору!»
Цілував він ту дівчину-кралю,
Пестував і милував до світу.
А як стало червоніти небо.
То схопилась дівчина-красуня,
Ісхопилась на легенькі ноги,
Пішла тихо у комору білу,
Узяла у свого брата грошей;
Збігла потім вниз у двір, до стайні,
Взяла звідтіль двоє добрих коней,
Собі – дного, а другого – Дмитру:
На готових посідали коней,
Та й побігли по горі зеленій.
Як yранці освiнув день білий,
Пішов Янко до світлиці спершу,
Щоб побачить молодого Дмитра, –
Але Дмитра не знайшов в світлиці;
Іде потім до сестри в наддашок, –
Аж в наддашку вже сестри немає;
Іде звідти ще униз до стайні, –
Аж нема найкращих коней в стані.
Тут розчумавсь уже Янко добре,
Сів на свого кониченька зараз,
Потурив за ними у погоню;
Наздогнав їх на попасі третім,
Та й почав Дмитрові дорікати:
«Сором брато, молодане Дмитре!
Коли взяв уже сестру з собою,
То для чого забирав ще гроші,
Моє дбане, і двох добрих коней?»
А на те Дмитро хлопья й одмовив:
«Ох, шуряче, воєводо Янку!
Не з’єднав би ти сеструні з кращим,
Не оддав би без посагу й заміж;
Я ж тобі служив аж дев’ять років,
Служив вірно, воєводо Янку,
То, здається, заробив коня хоч?»
Йому Янко на останці й каже:
«Їдь-же з Богом, молодане Дмитре!
Доглядай мою сестру кохану:
Хай щастить тобі в дорозі доля,
Хай тобі під ноги вороженьки,
Щоб топтав їх, як кінь тирсу топче!»
Примітки
23. Якшичі – славутній і відомий в Сербії рід. Із того-ж роду була й остання сербська деспотка, Олена, що зосталась вдовою по Юру, сину Вука, по прозванню – Огнистого.
Подається за виданням: Сербські народні діми і пісні / переложив М. Старицький. – Київ: 1876 р., с. 64 – 67.