Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Одруження Дмитра Якшича

Переклад Михайла Старицького

У заможного заможний служить,

А сірома у сіроми завжди:

Дмитро Якшич [23] в воєводи Янка.

Не слугує за вислугу в ньго,

Не слугує у нього за плату,

А за те, щоб сестру Янка бачить,

Щоб побачить, накохатись з нею.

Слугував він дев’ять років часу,

Наступав ото уже й десятий,

А не зміг він ту сестру й побачить,

А не то, що накохатись з нею!

Розболівся Дмитро Якшич хлопець,

Розболівся без хвороби болем.

От, приходить дівчина рабиня,

Та до нього й промовляє словом:

«Що тобі це, парубійче Дмитре?

Яка нагла надійшла недоля,

Що ти зразу занепав, юначе?»

Одрікає молодан Дмитро їй:

«Коли вже мене питаєш, дівко,

То тобі я розкажу всю правду:

От минуло дев’ять років часу,

Як служу я господарю Янку;

Не служу я за вислугу в нього,

Не служу я у его за плату,

А за те, щоб сестру Янка бачить,

Щоб побачить, накохатись з нею.

Ой благаю ж я тебе, дівчино,

Зведи мене з панною твоєю,

То тебе я обдарую добре:

Дам тобі я аж чотирі сукні –

Дві з єдвабу, з аксамиту другі».

Як було вже по вечері пізно,

Вона Дмитру принесла вечерю,

Захопила од наддашка ключі,

Й повела його до панни потай;

Одімкнула дверей з дев’ять, поки

Привела до панни парубійка.

Як погляне ж дівчина на Дмитра,

Так до нього й обізвалась, рада:

«Ой, радосте, моя щасна доле!

Моє серце, молодане Дмитре!

Пригортай, милуй мене доcхочу,

Візьми потім до свойого двору!»

Цілував він ту дівчину-кралю,

Пестував і милував до світу.

А як стало червоніти небо.

То схопилась дівчина-красуня,

Ісхопилась на легенькі ноги,

Пішла тихо у комору білу,

Узяла у свого брата грошей;

Збігла потім вниз у двір, до стайні,

Взяла звідтіль двоє добрих коней,

Собі – дного, а другого – Дмитру:

На готових посідали коней,

Та й побігли по горі зеленій.

Як yранці освiнув день білий,

Пішов Янко до світлиці спершу,

Щоб побачить молодого Дмитра, –

Але Дмитра не знайшов в світлиці;

Іде потім до сестри в наддашок, –

Аж в наддашку вже сестри немає;

Іде звідти ще униз до стайні, –

Аж нема найкращих коней в стані.

Тут розчумавсь уже Янко добре,

Сів на свого кониченька зараз,

Потурив за ними у погоню;

Наздогнав їх на попасі третім,

Та й почав Дмитрові дорікати:

«Сором брато, молодане Дмитре!

Коли взяв уже сестру з собою,

То для чого забирав ще гроші,

Моє дбане, і двох добрих коней?»

А на те Дмитро хлопья й одмовив:

«Ох, шуряче, воєводо Янку!

Не з’єднав би ти сеструні з кращим,

Не оддав би без посагу й заміж;

Я ж тобі служив аж дев’ять років,

Служив вірно, воєводо Янку,

То, здається, заробив коня хоч?»

Йому Янко на останці й каже:

«Їдь-же з Богом, молодане Дмитре!

Доглядай мою сестру кохану:

Хай щастить тобі в дорозі доля,

Хай тобі під ноги вороженьки,

Щоб топтав їх, як кінь тирсу топче!»


Примітки

23. Якшичі – славутній і відомий в Сербії рід. Із того-ж роду була й остання сербська деспотка, Олена, що зосталась вдовою по Юру, сину Вука, по прозванню – Огнистого.

Подається за виданням: Сербські народні діми і пісні / переложив М. Старицький. – Київ: 1876 р., с. 64 – 67.