Радул-бей і болгарський король Шишман

Переклад Михайла Старицького

Милий боже, всім єси ти хвален!

Завелися дві гадюки люті,

Дві гадюки… ні, два рідних брата:

Завелися Радул-бей [14] – господар

Із Мирчетом, своїм рідним братом;

Хоч би ж за що? За абищо просто!

За гулящі, за дві сербські землі –

Каравлаську і Карабогданську [15]:

Мирчет хоче панувать над ними,

А Радул-бей навпроти боронить.

От схопив Мирчета-воєводу

Радул-бей і кинув у темницю

На дно саме, а ключі од неї

Геть закинув в Дунай, річку тиху;

Як ключі закинув в Дунай-річку,

Так живцем замурував він брата!

Отже щастя бог послав Мирчету,

Що в Радула була жінка добра:

Жаль їй стало дівера-сердеги,

Уночі нирців, рибалок кличе,

Щоб знайшли ото ключі в Дунаї;

Як достали ті ключі з Дунаю,

Вона зараз до темниці нишком –

Дорогого дівера одвідать.

Принесла йому тонке убрання

Та щодня його харчує й поїть

Білим хлібом та вином червоним.

Так ото три роки й проминуло.

Як настало вже четверте літо,

Пише лист король болгарський Шишман

Із Тарнова й засила Радулу:

«Ой чи чуєш, пане Радул-бею!

Оце бог дав мені хлопця, сина,

То прошу тебе святим Іваном,

Бога ради, будь йому ти кумом;

Приїзди до мене в місто Тарнів,

Там охрестиш ти мойого сина

Й покумаємось з тобою кревно!» [16]

Дійшов лист до рук Радула-бея;

Прочитав він, що в листі стояло,

Зрозумів все. та й заплакав ревно,

Бо на думку Радул-бею спало,

Що король зманити його хоче

Та зрадецьки й погубити в себе.

От він кличе Янголину вірну

Й викладає своє лихо жінці:

«Ой чи чуєш, моя жінко вірна?

Ось дійшов до мене дрібен листик, –

Пише сам король болгарський Шишман,

Мене просить, щоб хрестив я сина;

Я ж вважаю, що це певна кривда,

Що король мене зманити хоче

Та зрадецьки й погубити в себе,

Щоб забрати мої села й землі

І тебе ще за коханку взяти;

Ой порадь мене ти, жінко вірна!»

Йому жінка одрікає мудро:

«Господарю, пане Радул-бею!

Де ж жінки та чоловіків радять?

Що ж тобі пораяти я можу,

Коли в тебе у темниці рада –

Що мій дівер, а твій брат-порадник,

Господар Мирчет пан-воєвода?

Він тебе один порадить мудро!»

Радул-бей зірвав тут річ їй словом:

«Змовкни, жінко, занімій навіки!

Нащо ти Мирчета пригадала –

Вже йому потліли досі й кості».

Як те вчула Радулова жінка,

Пішла зараз до дверей в темниці,

Вивожа Мирчета-воєводу,

І провадить до біл-двору просто;

Йому кличе голія хлопчину,

Щоб голив Мирчета-воєводу;

Одягла Мирчета потім гарно

Й повела аж на чардак [17] до бея.

Коли вгледів Радул-бей Мирчета,

Схопивсь зразу перед ним на ноги, –

Обіймає, у лице цілує,

О здоров’я лицарське питає:

«Чи живий ще ти єси, мій брате?»

Одріка Мирчет пан-воєвода:

«Ще живий, але поржавів, брате:

Мене ржа поїла у темниці,

Ледве в тілі я тримаю душу!»

От почав бей перед ним тужити,

Що йому король болгарський пише:

«Але слухай, мій Мирчете, брате!

Ти порадь, навчи мене, що діять,

Чи іти пак до Тарнова-міста,

Взявши разом сотні три угорців?»

А на те Мирчет пан-воєвода:

«Ох, мій брате, пане Радул-бею!

Що тобі з трьох сотень тих угорців?

Удовиць набуде тільки триста;

А чи суть старі ще наші слуги?

Чи ще є де Радосав, той сербин?

Чи ще єсть Юрко наш Запіяка?

Чи ще служить в нас Манойло-гречин?»

Радул-бей і каже тоді брату:

«Слуги ті ще, слава богу, живі:

Дома є при нас Манойло-гречин,

І Юрко є Запіяка тута;

Нема тільки Радосава-серба:

Кажуть, ніби у Видині-місті».

От Мирчет пан-воєвода й радить:

«Пиши лист до серба Радосава,

Хай тебе жде край Босути-річки;

Ти ж бери двох вірних слуг тутешніх,

Рушай з ними до Тарнова-міста,

Та й не бійся короля Шишмана:

Як почне вино червоне пити –

Пить за тебе Запіяка буде,

Як почне по-грецьки ізмовлятись –

Тобі скаже все Манойло-гречин,

Коли ж буде викликать до герцю –

То за тебе Радо-сербин стане».

Як дослухав Радул-бей ту раду,

Зараз шле лист Радосаву-сербу,

Щоб його ждав край Босути-річки;

Сам же їде й бере слуг двох вірних.

Коли стали біля хвиль холодних,

Тут зустріли й Радосава-серба;

Радул серба у лице цілує,

Серб Радула – у заполи й руку,.

Та й побрались до Тарнова-міста.

Привітав їх король Шишман красно:

Звелів коні вести вниз до стані,

Повів бея на чардак угору,

Посадив за повний стіл Радула.

Вино добре пили тиждень цілий:

З королем тим – лицарів дванадцять,

А із беєм тільки слуг тих троє.

Кида оком пан Радул-бей часто,

Кида оком в білий двір раз по раз,

Чи не йдуть з хрещеником до його?

Але що ж король той Шишман чинить?

Наливає вина повну чашу, –

А в тій чаші буде ок дванадцять, –

На здоров’я Радул-бею пану;

Бей оддав Юркові Запіяці,

А той випив, не лишивши й краплі.

Коли те король болгарський вбачив,

То по-грецьки став змовлятись набік,

Щоб згубити Радул-бея пана

І його трьох вірних слуг укупі;

Але гречин розумів по-грецьки,

То й гукнув до Радосава-серба:

«Чи ж не бачиш, що погинуть маєм?!»

Як почув же теє сербин Радо,

Потягнув він стальового меча,

Зарубав ним короля Шишмана

І з ним разом лицарів дванадцять [18]

Тарнав-місто зруйнували хижо,

Із скарбниць позабирали скарби,

Захопили соколів і коней

Та й вернулись до Букреша-міста [19].

Тяжко брату самому без брата!

Примітки

14. Бей – турецьке слово; значить – пан, господар.

15. Так по-турецьки звуться Валахія і Молдавія.

16. Шишман, король болгарський, був таки дійсне зрадником: він жив в кінці XIV віку і пристав на бік до султана Мурата; з ним же разом він бився і на Косовім полі проти сербського царя-Лазаря. Для того-то і дума народна малює його невірним, лукавим.

17. Чардаком у сербів зветься гульбище на покрівлі, так як у них всі вони плоскі; це в них найлюбиміше місце: там п’ють і вино, І гостей приймають. Крім того, на чардаках ще будуються у них І наддашники, де пробувають дівчата. У нас чардаком зветься верхня частина корабля (палуба).

18. Оповідають, що король Шишман цілий свій вік грабував чуже добро, а врешті таки був справді убитий одним зобиженим.

19. Букреш – Бухарест.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 427 – 431.