Радул-бей і болгарський король Шишман
Переклад Михайла Старицького
Милий боже, всім єси ти хвален!
Завелися дві гадюки люті,
Дві гадюки… ні, два рідних брата:
Завелися Радул-бей [14] – господар
Із Мирчетом, своїм рідним братом;
Хоч би ж за що? За абищо просто!
За гулящі, за дві сербські землі –
Каравлаську і Карабогданську [15]:
Мирчет хоче панувать над ними,
А Радул-бей навпроти боронить.
От схопив Мирчета-воєводу
Радул-бей і кинув у темницю
На дно саме, а ключі од неї
Геть закинув в Дунай, річку тиху;
Як ключі закинув в Дунай-річку,
Так живцем замурував він брата!
Отже щастя бог послав Мирчету,
Що в Радула була жінка добра:
Жаль їй стало дівера-сердеги,
Уночі нирців, рибалок кличе,
Щоб знайшли ото ключі в Дунаї;
Як достали ті ключі з Дунаю,
Вона зараз до темниці нишком –
Дорогого дівера одвідать.
Принесла йому тонке убрання
Та щодня його харчує й поїть
Білим хлібом та вином червоним.
Так ото три роки й проминуло.
Як настало вже четверте літо,
Пише лист король болгарський Шишман
Із Тарнова й засила Радулу:
«Ой чи чуєш, пане Радул-бею!
Оце бог дав мені хлопця, сина,
То прошу тебе святим Іваном,
Бога ради, будь йому ти кумом;
Приїзди до мене в місто Тарнів,
Там охрестиш ти мойого сина
Й покумаємось з тобою кревно!» [16]
Дійшов лист до рук Радула-бея;
Прочитав він, що в листі стояло,
Зрозумів все. та й заплакав ревно,
Бо на думку Радул-бею спало,
Що король зманити його хоче
Та зрадецьки й погубити в себе.
От він кличе Янголину вірну
Й викладає своє лихо жінці:
«Ой чи чуєш, моя жінко вірна?
Ось дійшов до мене дрібен листик, –
Пише сам король болгарський Шишман,
Мене просить, щоб хрестив я сина;
Я ж вважаю, що це певна кривда,
Що король мене зманити хоче
Та зрадецьки й погубити в себе,
Щоб забрати мої села й землі
І тебе ще за коханку взяти;
Ой порадь мене ти, жінко вірна!»
Йому жінка одрікає мудро:
«Господарю, пане Радул-бею!
Де ж жінки та чоловіків радять?
Що ж тобі пораяти я можу,
Коли в тебе у темниці рада –
Що мій дівер, а твій брат-порадник,
Господар Мирчет пан-воєвода?
Він тебе один порадить мудро!»
Радул-бей зірвав тут річ їй словом:
«Змовкни, жінко, занімій навіки!
Нащо ти Мирчета пригадала –
Вже йому потліли досі й кості».
Як те вчула Радулова жінка,
Пішла зараз до дверей в темниці,
Вивожа Мирчета-воєводу,
І провадить до біл-двору просто;
Йому кличе голія хлопчину,
Щоб голив Мирчета-воєводу;
Одягла Мирчета потім гарно
Й повела аж на чардак [17] до бея.
Коли вгледів Радул-бей Мирчета,
Схопивсь зразу перед ним на ноги, –
Обіймає, у лице цілує,
О здоров’я лицарське питає:
«Чи живий ще ти єси, мій брате?»
Одріка Мирчет пан-воєвода:
«Ще живий, але поржавів, брате:
Мене ржа поїла у темниці,
Ледве в тілі я тримаю душу!»
От почав бей перед ним тужити,
Що йому король болгарський пише:
«Але слухай, мій Мирчете, брате!
Ти порадь, навчи мене, що діять,
Чи іти пак до Тарнова-міста,
Взявши разом сотні три угорців?»
А на те Мирчет пан-воєвода:
«Ох, мій брате, пане Радул-бею!
Що тобі з трьох сотень тих угорців?
Удовиць набуде тільки триста;
А чи суть старі ще наші слуги?
Чи ще є де Радосав, той сербин?
Чи ще єсть Юрко наш Запіяка?
Чи ще служить в нас Манойло-гречин?»
Радул-бей і каже тоді брату:
«Слуги ті ще, слава богу, живі:
Дома є при нас Манойло-гречин,
І Юрко є Запіяка тута;
Нема тільки Радосава-серба:
Кажуть, ніби у Видині-місті».
От Мирчет пан-воєвода й радить:
«Пиши лист до серба Радосава,
Хай тебе жде край Босути-річки;
Ти ж бери двох вірних слуг тутешніх,
Рушай з ними до Тарнова-міста,
Та й не бійся короля Шишмана:
Як почне вино червоне пити –
Пить за тебе Запіяка буде,
Як почне по-грецьки ізмовлятись –
Тобі скаже все Манойло-гречин,
Коли ж буде викликать до герцю –
То за тебе Радо-сербин стане».
Як дослухав Радул-бей ту раду,
Зараз шле лист Радосаву-сербу,
Щоб його ждав край Босути-річки;
Сам же їде й бере слуг двох вірних.
Коли стали біля хвиль холодних,
Тут зустріли й Радосава-серба;
Радул серба у лице цілує,
Серб Радула – у заполи й руку,.
Та й побрались до Тарнова-міста.
Привітав їх король Шишман красно:
Звелів коні вести вниз до стані,
Повів бея на чардак угору,
Посадив за повний стіл Радула.
Вино добре пили тиждень цілий:
З королем тим – лицарів дванадцять,
А із беєм тільки слуг тих троє.
Кида оком пан Радул-бей часто,
Кида оком в білий двір раз по раз,
Чи не йдуть з хрещеником до його?
Але що ж король той Шишман чинить?
Наливає вина повну чашу, –
А в тій чаші буде ок дванадцять, –
На здоров’я Радул-бею пану;
Бей оддав Юркові Запіяці,
А той випив, не лишивши й краплі.
Коли те король болгарський вбачив,
То по-грецьки став змовлятись набік,
Щоб згубити Радул-бея пана
І його трьох вірних слуг укупі;
Але гречин розумів по-грецьки,
То й гукнув до Радосава-серба:
«Чи ж не бачиш, що погинуть маєм?!»
Як почув же теє сербин Радо,
Потягнув він стальового меча,
Зарубав ним короля Шишмана
І з ним разом лицарів дванадцять [18]
Тарнав-місто зруйнували хижо,
Із скарбниць позабирали скарби,
Захопили соколів і коней
Та й вернулись до Букреша-міста [19].
Тяжко брату самому без брата!
Примітки
14. Бей – турецьке слово; значить – пан, господар.
15. Так по-турецьки звуться Валахія і Молдавія.
16. Шишман, король болгарський, був таки дійсне зрадником: він жив в кінці XIV віку і пристав на бік до султана Мурата; з ним же разом він бився і на Косовім полі проти сербського царя-Лазаря. Для того-то і дума народна малює його невірним, лукавим.
17. Чардаком у сербів зветься гульбище на покрівлі, так як у них всі вони плоскі; це в них найлюбиміше місце: там п’ють і вино, І гостей приймають. Крім того, на чардаках ще будуються у них І наддашники, де пробувають дівчата. У нас чардаком зветься верхня частина корабля (палуба).
18. Оповідають, що король Шишман цілий свій вік грабував чуже добро, а врешті таки був справді убитий одним зобиженим.
19. Букреш – Бухарест.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 427 – 431.