1. Засада ієрархічності
Дмитро Донцов
Что глупіє як равное равенство, котороє глупци ввесть в мир всує покушаються?
Сковорода
Коли я кажу, що правляча верхівка має визначатися своїм окремим положенням в суспільності, окремою психікою й окремими духовими прикметами, то тим самим кажу, що мусить вона в суспільності творити окрему від загалу касту.
Порядкують, надають форму суспільству, не «люди муравлиної праці», які прислухаються до «голосу мас», самі – плоть від плоті тої маси. Сила суспільносте залежить від його форми, а форму дає задум і воля творця. Творець завше стоїть екстра, поза масою, яку формує. Він охоплює її одним планом і за тим планом розташовує свій матеріал і окремі частини, надаючи кожній з них її окреме місце, завдання й розмір, вводячи їх в органічне підпорядкування загальним цілям організму, які не завше покриваються з партикулярними забаганками окремих органів чи частин. Творець охоплює масу загальною організуючою думкою (Отчизна, бог, віра, земля, слава й ін.), надихує її боєвотворчим духом, своїм духом шляхетної раси.
Стреміти має та каста лише до загального добра, шукати за тим, що є добре для загалу, не за тим, що йому приємне. Бо маса – «є на загал задовірчива і більш уважає на вигляд і зовнішність, аніж на суть річи». Завдання її в суспільності – одне, правлячої касти – інше. Кожна на своїм місці. Думати, що з самих виборів маси може вийти добрий правитель так само мудро, як думати, що з вибору може вийти добрий поет, боксер або лікар. Якраз так думала демократія.
«Всі заняття і становища в суспільності добрі, – пише Сковорода, – коли за них беруться по сродності». Занепад нашої країни спричинила деморалізація інтелігентської верстви або її нездатність, бо взялася вона за несродне собі діло, відкидаючи традицію основного на ієрархічнім принципі укладу. Без зрозуміння цього укладу ніколи не зрозуміємо ролі і значення провідної касти.
І політична мудрість, і біологія доводять, що життя це боротьба за простір організмів і пород, що кожній істоті живій властивий нахил до розросту як в царстві рослинному, так і в тваринному й людському. Щоб перемогти в цій боротьбі, організм повинен мати власну відповідну до свого завдання форму, яку надає йому не матерія, а її домптер, творець. Цю форму може мати матерія лише завдяки перепровадженому цим творцем взаємному укладу частин організму. Кожний член організму є поділений на ряд окремих органів, частин, а колена з них, як гайка в машині, як напр., маятник в годиннику, мусить займати відповідні для свого призначення, для своєї роботи в інтересах цілості, для своїх функцій – певне означене місце, розмір і форму. Коли проти цього закону ворохобляться поодинокі частини організму, претендуючи на невідповідну їх завданню форму, розмір або місце, організм гине, перестає функціонувати. Той, хто координує працю окремих частин, наказуючи загальному механізмові жити, функціонувати і вбиватися в силу, той носить ім'я майстра, в суспільнім житті – формотворця, провідної касти.
«Майстри» в громадськім житті – це члени провідної верхівки. Майстер це той, хто «по природі майстер», той хто до свого діла «створений». «Природа (в сенсі природного нахилу) – є перша всьому причина», вона є «та саморухлива пружина», яка пускає в біг механізм. Без «природи» – нема роботи. «Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а кінь носить поноску – то не можна не сміятися. А коли вовк зробився чабаном (або скажім – вівця!), ведмідь ченцем, а кінь радником, то це не жарт, а біда» – каже Сковорода. Каменярі теж спричиняються до збудови храму, але не вони творці його; так само як ні цегла, ні вапно, ні пісок, ні залізо. Церкву будує той, хто виносив в голові її план, симетрію, пропорції й розмір, «який всьому связь і голова матеріалу». Без нього – а в суспільності без провідної касти – матерія лишиться мертвою купою, як і витягнуті навмання букви, як купа фарб без рисунку, як цегла й вапно без плану. Як юрба, як людська отара без формуючого генія провідної касти.
Найкраще у нього тоді йде годинник, коли кожна частина механізму на своїм місці, має свій розмір і свою форму, коли «сродну собі функцію отправляє». «Колесо годинникової машини спитало у другого: сказки мені, для чого ти хитаєшся не в нашім напрямку, а в протилежному? Мене так зробив мій майстер – відповіло друге – і цим вам не тільки не заважаю, але ще й допомагаю»: в тім, щоб правильно ділав механізм. Виживе той організм, який має найбільшу силу удару й відпору навні. Більшу силу й відпорність виявить той, який с досконаліший. Досконалішим є той, що уявляє собою суму досконалих органів окремих членів уложених у найбільш досконалу цілість, так щоб кожний займав відповідне своїй функції місце, розмір і форму; хто має найкращого «майстра».
Суспільність, каже Сковорода, те саме що машина. В ній буває заколот тоді, коли її частини відступають від того, для чого вони «своїм хитрцом зроблені». Коли козацьке панство відступило від того, для чого роджене панство, правляча верства, коли йому знудилося панування, а сподобалася натомість праця економів і орачів, наступив заколот. Такий самий як і тоді, коли народолюбна інтелігенція з умовим поземом «наївного мужика», що «не потрапив піднестися думкою понад свій повіт чи громаду», взялася за несродне собі діло, яке вимагало не «мужицького» розуму і не парафіяльного зору, лише розуму і кругозору Ярославів або Хмельницьких. Тими колісцятами, окремими органами в суспільності і є його касти. Каста вища тримає своєю ідеєю й духом цілу суспільність, дає їй вибитися в силу, хоронить від нападів ззовні, не дає егоїстичним в ід осередковим партикулярним тенденціям частин розбігтися і знищити форму, обернувши організм знов в аморфну масу. Ця ж каста доконує цього, виходячи з погляду не «блага» окремих частин чи «гуманного відношення» до атомів, лише з точки погляду охорони цілості.
Коли суспільство починає ділитися на маси й на еліти, на касти, це не поділ по соціальних, лише по людських категоріях. Не покривається цей поділ з ранговим поділом на кляси вищі й нижчі. В суспільності є заняття, діяльності, уряди, які за їх природою є спеціальні й тому мусять бути сттравовані спеціальними, до того обдарованими людьми. Це особливо відноситься до занять провідної касти. Давніше їх функції сповняли спеціально до того покликані меншості, спеціально до того селекціоновані. Маса не жадала для себе в них ніякої участи, або знала, що коли хотіла через людей, що вийшли з її середовища, ті становища заняти, то мусіла набути слеціяльних здібностей, перестати бути масою. Бо людське суспільство, хочемо ми того чи ні, по природі аристократичне.
Катон Старший казав:
«Пусті базікання, коли б хто хотів твердити, що кормник нічого не робить на кораблі, бо мовляв, коли інші вдрапуються по щоглах, другі шмигляють по сходах і драбинах, треті черпають воду, то лише кормник тримає за кермо і спокійно сидить на кермі. Певно, він не працює як ті останні, але за те без порівняння його праця важніша і ліпша. Великі речі довершуються не силою чи тілесною витривалістю й бистрістю, лише міркуванням, важенням, судженням».
Подібну до Катонової думки має й Мазепа, навіть з тим самим прикладом: «На корабель поглядимо, і як много полічимо люду, однак сам керує стерник і сам управляет». Та сама думка висловлена в заповіті Богдана Хмельницького: «Юрась буде между вами козаками гетьманувати, буде вам козакам порядки давати». Та сама думка і в думах: «Там і військо стоїть, ладу не знає, пан Н. прийшов, лад їм знайшов».
Слово каста походить від латинського «кастус», чистий, незмішаний. Каста – кожна з груп ієрархічно поділеної суспільності. Вища каста відрізняється від інших своїми привілеями й тягарями, властивими їй кастовими обичаями (кастові «забобони», кастовий дух). Касти були і в Римі – патриції і плебеї, в старім Єгипті – священича, вояцька, крамарська й реміснича, в Гелладі – спартіяти й гелоти, евпатриди, касти були в цім розумінні в давній Європі – французькі шевальє, еспанські гідальго, англійські лорди, основані на спеціальнім доборі, селекціоновані з маси, окремого виховання, окремого духа.
Заколот, який повстає з поміщання каст, не видумав Сковорода. Уникати цього помішання було основою державної мудрості Геллади. Платон каже: «кожний може добре робити тільки одне діло, не кілька нараз, інакше він свою справу зіпсує». Вояки кидають всі інші мистецтва й віддаються лині тому, яке боронить свободу нації. «Швець є лише швець, а не водночас і моряк; хлібороб – хлібороб, а не водночас і вояк; вояк – вояк, а не ще крім того і крамар». Коли окремі колісцята позаймають місця інших, не свої, або закрутяться в неприписанім напрямку, наступає катастрофа організму, катастрофа викликана зруйнуванням ієрархічного укладу суспільності.
Певно, люди є рівні, але – пише Платон - «ви всі рівні, але Бог, що вас створив, вложив золото, творячи тих, які надаються правити іншими, домішав срібло, формуючи вояків, і руду, коли творив ремісників і хлопів». В першій касті – золото мудрості, шляхетності і завзяття, і тому, коли до тої касти приходять масово представники іншої, створені з нешляхетного металу, все йде шкереберть у тій суспільності.
«Коли природа призначила когось бути наймитом, а він, пишаючись своїм багатством, стремітиме піднестися до ранги вояка, а вояк – до ранги правителя й охоронця держави, не будучи того гідним, – то це веде до хаосу й до руїни держави».
Дослідники кастовості (Буглє) кажуть:
«Велика помилка думати, що це якась особливість, властива тільки Індії, ота кастовість, і що вона зв'язана тісними вузлами з індійською релігією. Хоч кастовий режим головно розвинений в індійській цивілізації, але він стрічається більш-менш у кожній цивілізації. Кастовий режим у чистій формі є там, де існує: 1) зв'язок між кастою й заняттям, яке є дідичне, 2) де є ієрархія суспільна з різними правами різних каст, 3) де є дух кастовості, де між кастами існує відштовхування, де вони між собою не зливаються, де каста не зносить у своїх рядах зайдів з чужої касти, де уникається подружніх зв'язків між членами поодиноких каст (де не зноситься ні метисів, ні парвені), де члени одної касти лишаються дідично при тім самім занятті».
Хоч і не в такій чистій формі, але кастовий режим, осоружний егалітаристам, знала давня Україна. Теорію кастового устрою суспільності знаходимо у Сковороди, який, хоч черпав багато з римських та еллінських мудреців, безперечно спирався в своїх поглядах на цю тему на нашій історичній практиці, в якій факт часто випереджував формулу. Сковорода писав: «Хто колісцятом, а хто ключиком в годиннику має бути, залежить від природи» (від натури, вдачі). Для кожного шлунка й зубів – окрема пожива, для різних здібностей і вдачі інше заняття. «Подібне тече до подібного, один до одного, другий до другого, хоч і до підлішого звання або ремесла, але не до безчесного, а для його забавного і корисного». Черепасі сродно плазувати, орлові літати, не навпаки, кожний на своїм місці і виконує те, до чого створений.
Плутаючи безнастанно мудрість державного мужа з технічними званнями адміністратора або інтелігента, наші егалітаристи зводять все питання провідної касти до суми відповідного знання, до вишколення. Сковорода ж каже: «Наука доводить до досконалості сродність. Коли ж не дано сродності, що тоді може зробити наука? Птах може навчитися літати, але не черепаха», і питається далі: «Хто кличе в ліси і в гаї соловіїв, на полях жайворонків, а жаб в болото? Хто устремляє дрожаче полум'я виспрь?» Природний нахил, сродность, великий майстер, вдача, природженість. Так само і в суспільності, де ніяка жаба не потрапить співати як соловей, ніяка черепаха літати як орел, ні людина з кругозором «наївного мужика» – бути державним будівничим. Одиничні переходи здібніших з касти нижчої до вищої річ допустима, знана й часом дуже потрібна, але знов таки коли це наступає по сродності. Звичайно ж перескоки у невластиву собі породу мстяться фатально на лише на винних, але й на невинних, на цілім тілі нації.
«Сто сродностей, сто звань», і занять, різних суспільних щаблів. Не вільно плутати тих звань. Кожний в суспільності окремо і кожна група відповідно до своєї натури, сродності – мусить зайняти свій властивий ієрархічний щабель. Коли хлопець, – пише Сковорода, – бавиться воловим ярмом, то зраджує нахил до хліборобства, зраджує в собі «тінь хліборобської душі». Хлопець, що припоясуює шаблю, – зраджує «апетит к воїнству»; хлопець, що «любить заглядати в священні книги» – тягнеться до священичого стану. З тими сродностями одиниць чи груп і мусять іти й їх місця, заняття й функції в суспільності, позиції, які вони посідають на щаблях суспільної драбини. «Лучше буть натуральним котом, ніж з ослячою природою львом».
Там де льви оберталися вдачею в котів або приймали їх до свого товариства, – там вони хутко летіли вниз з ієрархічної драбини (як у випадку козацької старшини), уступаючи свої місця більш екслюзивному товариству. Там, де натуральні коти удавали з себе львів (як у випадку нашої егалітарної інтелігенції), там, де жаби думали собі виквакати те, що здобували не в багні, а в повітрі орли, там наступала катастрофа. Хто з «рабською натурою» пхався на становище мужів з «панівною натурою», той мусів кінчити ганьбою й упадком, які б сприятливі обставини йому не помагали. Всякій винен пізнати себе, пізнати свою породу, – каже Сковорода, – «чого вона шукає? куди веде і як веде, а потім і слідувати за нею… чи ти є кінь? – вози їздця!» чи ти віл? – носи ярем! чи ти хорт? – лови зайця! Все добре на своїм місці».
Шельменко в ролі провідника народу, Чічіков у ролі Катона, Халявський у ролі народного трибуна, Хлестаков у ролі архипастиря, Андрій Бульба в ролі Гарібальді – це або нісенітниця або жах. Ні народній вибір, ні школи, ні мандат, ні призначення з високої руки нічого тут не поможуть. Хто взявся за «несродне діло», згубить його, хоч для себе може і зробить добрий гешефт.
Злодій не навчиться бути шляхетним, раб не вивчиться бути вільним, дурень з природи – бути мудрим, плазун – героєм. Санчо Панца може йти за мандрівним лицарем, але сам ним ніколи не буде. Перемішання каст, перемішання місць веде до хаосу. Вивчитися прикмет панівної касти, засвоїти її духа – касті смердів не вдасться ніколи.
«Рожденного на добро, не трудно навчити на добро… сокола хутко навчиш літати – каже Сковорода – але не черепаху. Орла умлівіч навчиш позирати на сонце, але не сову. Оленя легко привабиш пити без труду з чистих нагірних потоків, але не вепра».
Природи змінити не можна, можна лиш їй допомогти: «тільки їй не заважай… відвертай перешкоди… яблуні не вчи родити яблука…, лиш відгороди її від свині».
Як поділ на різні породи в природі, так природний поділ в суспільстві на касти. Тому, коли люди з касти жаб, черехах чи свиней протиприроднЬ пнуться на становища або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільність розкладається. Тоді історична Немезида, тим чи іншим способом, інтрузів усуває, а їх місце займають ті, яким «сродне» панувати: нова каста своїх панів або коли такої нема – чужих.