Обгрунтування вибору матеріалів для аналізу та деякі методичні зауваження

В.М.Степанчук

Для порівняльного аналізу залучені матеріали стоянок Пролом І, Пролом II та Сари-Кая І. Перші дві, відокремлені лише кількома сотнями метрів, a priori знаходилися в ідентичних умовах щодо сировини. Матеріали обох стоянок включають вироби з двох, виразно відмінних видів сировини : кремнистого вапняку (шерту) та кременю туронських відкладів. Сари-Кая віддалена від названих стоянок на відстань до 15 км і базується виключно на використанні туронського кременю. В індустрійному плані матеріали Пролому І визначаються як пара-мікок (кіік-кобинська традиція), Пролом II та Сари-Кая I відносяться до мікоку (аккайська традиція). Таким чином, завдяки цим матеріалам є реальна можливість багатосторонньої перевірки висунутих гіпотез.

Технологія обробки каменю буде розглянута у двох аспектах. По-перше, необхідно якомога точніше реконструювати кінцеву мету технології. По-друге, охарактеризувати засоби, застосуванням яких ця мета досягалась. Технологічну мету можна реконструювати, з’ясувавши параметри так званої “ідеальної заготовки”. Для цього застосовано методику встановлення тенденцій відбору екземплярів для вторинної обробки із загальної маси сколів. Порівняння характеристик сколів-знарядь та невикористаних сколів можна проводити за багатьма параметрами : сировиною, розмірами, пропорціями і т.д. Дані аналізу нуклеусів також можуть бути використані для реконструкції параметрів “ідеальної заготовки”.

Для відтворення технології отримання “ідеальної заготовки” доцільним видається застосування концепції “chaine operatoire” [Boeda, Geneste, Meignen 1990]. Базуючись на цих розробках, я розрізняв кілька етапів в технологічному ланцюжку утилізації нуклеусу :

– випробування сировини;

– первинна підготовка робочої поверхні та робочої площадки;

– сколювання заготовок;

– переоформлення робочої поверхні та площадки.

Виготовлення двобічного знаряддя проходить такі етапи :

– випробування сировини;

– первинна оббивка поверхонь заготовки;

– остаточна оббивка поверхонь заготовки.

У випадку виготовлення знаряддя, обидва процеси завершуються так званою вторинною обробкою лез придатних заготовок.

Виходячи з цього уявлення, непошкоджені сколи аналізованих колекцій були розбиті на чотири групи.

Група А – “сколи початкового оформлення” об’єднує сколи-відходи початкового оформлення нуклеусів та двобічно оброблених знарядь, тобто сколи, що зберігають значні ділянки кірки.

Група Б – “сколи – потенційні заготовки” складається зі сколів практично позбавлених кірки та пов’язаних з етапом утилізації підготовленої робочої поверхні нуклеусу. Очевидно, що сюди частково потрапляють сколи поточної підправки нуклеусу та остаточної оббивки двобічної заготовки.

Група В – “сколи переоформлення” – складена різнотипними сколами управління латеральним рельєфом робочої поверхні нуклеусів.

Група Г – “сколи ретушування” – містить сколи-відходи ретушування та переоформлення робочих лез [в більшості поза межами виділених груп залишаються лусочки, які поки що неможливо надійно пов’язати з будь-яким етапом обробки каменю].