Історіографія

Т.Ю.Люта

Картографічні джерела з історії Києва привертали увагу істориків-краєзнавців ще з початку ХІХ ст. Перша публікація першого вітчизняного плана Києва 1638 р. Афанасія Кальнофойського [ΤΕΡΑΤΟΥΡΓΗΜΑ lubo Cuda, ktore byly tak w samym swietocudotwornym monastyru Pieczarskim Kijowskim….- K., 1638.] була зроблена 1826 р. Євгенієм Болховітіновим у книзі “Описание Киево-Печерской лавры” [Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением древних грамот и выписок….- К., 1826]. План Кальнофойського в цьому виданні був скопійований з помилками, які виникли, очевидно, в результаті неуважності копіювальника, а також через погану якість відбитка оригінала, з якого робилася копія. Похибки, допущені при нумерації і позначенні об'єктів у Старокиївській частині плану, призвели до помилкових висновків у галузі історії архітектурних пам'яток цієї частини міста, їх локалізації, датуванні тощо. Необхідність у перевиданні цього джерела виявилася вже у середині XIX ст., і другу спробу його публікації зробив 1847 р. І.Фундуклей у “Описанні Києва…” [Фундуклей И.И. Описание Киева в отношении к древностям.- К., 1847] Тут були виправлені допущені раніше помилки в зображенні об'єктів, але велика за обсягом експлікація плану була дана у скороченому вигляді. Завдяки цьому виданню це джерело стало загальновідомим у наукових колах. Його використовував у своєму капітальному “Описі Києва” Микола Закревський [Закревский Н. Описание Киева.- М., 1868]. У 1896 році план був випущений окремим виданням Б.І.Ханенка “Древнейший план города Киева 1638 р.” [Древний план Киева.- К., 1896.- 5 карт] Тут були представлені варіанти його “зворотнього” (дзеркального) вигляду, які були запропоновані професором Київської духовної академії М.І.Петровим [Прикладений також до книги М.І.Петрова “Историко-топографические очерки древнего Киева”.- К., 1897.- 274 с.].

Значною й важливою подією в історичних студіях Києва було відкриття плану Києва 1695 р. І.Ушакова. Копія з рукописного оригіналу була виконана художником Д.М.Струковим і опублікована окремим виданням [План Киева, составленный в 1695 году.- К., 1893]. Великі розміри оригіналу, його безмасштабність і згаслі тексти написів не дозволяли зробити достовірну точну копію. Автор припустився помилок при копіюванні його об'єктів, зокрема нанесений в оригіналі напис “фортеця Скородум”, не потрапив до копії; на північ і північний захід від Миколаївського Слупського монастиря в копії були зазначені “слободы вольные” замість “слободы волоские” як в оригіналі. Без написів залишилися церкви П'ятницька, Феодосіївська, Вознесенська та багато інших дрібніших об'єктів. Ці помилки опублікованої копії вводили в оману багатьох відомих істориків міста, про що згадано у роботі Г.В.Алфьорової і В.О.Харламова, фактично присвяченій історії цієї картографічної пам'ятки [Алфёрова Г.В., Харламов В.А. Киев во второй половине XVII ст.- К., 1982.- 160 с.]. Проте автори факсимільної публікації цього джерела та плану реконструкції самі припустилися багатьох помилок і неточностей у прочитанні так званої “ленточной надписи” до карти, власне, розширеної текстової експлікації. Їм також була невідома археографічна публікація цього тексту архівістом-палеографом Г.В.Болотовою [Болотова Г. План Києва 1695 р., як джерело до вивчення історії міста кінця XVII ст. // Архіви України.- 1980.- № 4.- С. 51-59], в якій були відзначені всі текстові палеографічні різночитання, уточнені параметри розташування об'єктів тощо.

План Києва 1745 р. є зразком одного з перших картографічних джерел, виконаного на основі інструментальної топозйомки, зробленої Київською інженерною командою за допомогою вимірювальних приладів. Його публікація 1847 р. [Фундуклей И.И. Вказ праця, с. 315] для подальших студій у київському пам'яткознавстві використовувалась як мірило точності для інших пам'яток картографії. Публікацією оригінального плану міста 1846 р. (а не копії !), укладеного Військово-топографічним депо (мірило 1 : 200), доповнене видання статистичного опису Київської губернії вже згаданого І.Фундуклея [Фундуклей И.И. Статистическое описание Киевской губернии.- Спб., 1852]. Це видання є досі зразковим за достовірністю відтворення оригіналу.

Зацікавлення наукових кіл щодо планів Києва було викликане на XI-му археологічному з’їзді у Києві (1899 р.), де була репрезентована виставка карт і планів, повідомлення про які було вміщено на сторінках журналу “Киевская старина” [Киевская старина.- 1899.- Т. XVI.- С. 32-44]. Зокрема тут була виставлена на огляд копія оригіналу плану Києва 1806 р., виконана губернським землеміром І.Д.Таіровим. В оглядовій статті журналу досить детально був поданий опис розміщення окремих пам'яток на карті, укріплення Старокиївської та Печерської частини, відмічена різниця між об'єктами плану та існуючої на той час забудови Києва в районі між Софіївським собором та Михайлівським монастирем, відмічене старе річище Почайни та порівнювалася існуюча берегова лінія Дніпра із зображенням на карті.

У 1868 р. вийшло друге видання праці відомого знавця київської старовини Миколи Закревського “Описание Киева”, в якій автор з виключною увагою поставився не тільки до згаданого плану 1638 р., а й до всіх відомих йому картографічних пам'яток міста, використовуючи їх дані для довідок з історії окремих будов та всебічно аналізуючи і співставляючи ці дані з інформацією писемних пам'яток. Крім того, Закревський знав про такі джерела історії Києва як “сметные” і “счетные” списки 2-ї половини XVII ст. У додатку до своєї праці, поруч з копіями відомих йому планів Києва, він опублікував "розписний" список міста 1682 р., який значно доповнював інформацію плану Києва 1695 р., проте сам план не був відомий авторові. Опублікований пізніше, він підтвердив правильність висновків історика. Особливо детально Закревський дослідив план Києва 1745 р., вивчаючи річище Дніпра. За допомогою цього джерела він вивчив берегову лінію ріки в районі Подолу і порівняв його дані з інформацією плану Києва 1846 р., виданого Військово-топографічним депо в Петербурзі, джерела досить точного вимірювання, як на той час.

Майже через 30 років після виходу “Описания Киева” Закревського, у 1897 р. вийшла книга професора Київської духовної академії, відомого історика М.І.Петрова “Историко-топографические очерки древнего Киева”, в якій автор використав плани міста Кальнофойського (за публікацією Ханенка), Ушакова (у копії Струкова). Своєрідним пунктом, що започаткував багаторічну гостру дискусію між автором та відомим фахівцем у галузі церковної історії С.Т.Голубєвим, стало твердження Петрова про те, що план 1638 р. Кальнофойського був спотворений штихарями під час публікації 1638 р. Він відстоював ідею вивчення плану у дзеркальному відображенні. Таким чином, на довгий час у літературі залишалося вірогідним фактом зображення замку князя Симеона Олельковича на плані 1638 року. Автор помилково вважав [Петров Н.И. Опыт реставрации плана Киева в “Тератургиме” А.Кальнофойського 1638 г. // Известия отделения русского языка и словесности Академии наук.- 1918.- Т. 23.- № 1.- С. 65-88] зображення князівського замку достовірним на тій підставі, що значок, який позначав споруду, мало нагадував власне культову споруду. Проте очевидно слушні заперечення Голубєва доводили, що значок – це не що інше, як руїни церкви Спаса на Берестовому.

Крім теоретичних праць, присвячених історії Києва, М.І.Петров опублікував ряд статей з історичної топографії окремих районів міста. У своїй розвідці “К исторической топографии Печерска и Киева” [Киевская старина.- 1896.- № 4.- С. 17-22] на підставі рукописних планів Києва 1713-1715 і 1719 рр., які він опублікував у окремій розвідці “Карты Киева 1713-1715, 1719 годов” [Киев.- 1896], Петров детально вивчив нанесені об'єкти, описав будови в районі Печерська і визначив межі володінь Києво-Печерської лаври і Миколаївського Слупського монастиря, оскільки, як визначив сам автор, цитовані плани були юридичними документами у судових справах з розмежувань земельних маєтків між цими монастирями.

Проте гіпотези Петрова, висловлені у його статтях (так само як і в його книжці ”Историко-топографические очерки Киева”) відносно розташування давніх пам'яток міста викликали критичні відгуки його сучасників : С.Т.Голубєва, В.І.Щербини, В.Г.Ляскоронського, М.П.Дашкевича.

Спеціальна робота професора Київської духовної академії С.Т.Голубєва “О древнейшем плане Киева 1638 г.” [Чтения в историческом обществе Нестора-летописца (далі – ЧИОНЛ).- 1898.- Т. 12.- С. 22-98] була присвячена цій темі й видана окремою книгою. В ній автор заперечував ряд тверджень М.І.Петрова. Голубєв відкидав думку про “перевернуте” зображення плану. Він також пояснив помилку в номерах та експлікації плану, визначивши, що вона зумовлена тіснотою зображення на ньому. Під № 43 Голубєв зазначив не замок князя Симеона Олельковича, а церкву Спаса на Берестові. Цю точку зору підтримав Ляскоронський [Ляскоронський В. К вопросу о древнейшем плане г. Киева 1638 г. изданном Афанасием Кальнофойским.- “Сборник статей в честь графини П.С.Уваровой”.- М., 1916.- С. 202-214]. Йому вдалося дослідити графічну техніку цього плану і визначити, що цей план не був “зіпсований” штихарями, а складався за трьома рисунками окремих районів міста, зображених з боку Дніпра, очевидно, у різних масштабах, що негативно вплинуло на його загальну конструкцію, як першого документального картографічного джерела з історії Києва.

Свідченням підвищення інтересу до картографічних джерел з історії Києва стало повідомлення П.Г.Лебединцева “О планах Киева, хранящихся в Петербургских архивах” [ЧИОНЛ.- 1878-1879.- Т. 1.- С. 268-269]. В ньому автор привів список планів Києва ХVIII ст., де кожному планові відповідала окрема описова стаття із вказівкою основних особливостей, а також аналізом кожного джерела окремо. Лебединцев перераховував загальні плани Києва 1706, 1728, 1731, 1740, 1745 років і порівняв їх на основі мірил. Для атрибутації деяких з них слугували позначки архітектурних об'єктів міста, які вже були внесені до змісту.

Одним із важливих моментів статті Лебединцева було повідомлення про плани, передані із Військово-інженерного управління до Імператорської публічної бібліотеки. Серед інших тут були згадані плани печер Києво-Печерської лаври 1744 і 1752 рр.; план самої лаври 1793 р.; до Імператорської Академії художеств був також переданий план Десятинної церкви митрополита Євгенія Болховітінова. Із списка автор виключив кілька планів, не вказуючи місця їх зберегання : це плани Андріївської церкви невстановленого автора, план Кловського палацу і казенних споруд А.Меленського.

Подальше вивчення старих планів Києва і використання їх в історичних розвідках отримало своє продовження в працях українських істориків після 1917 р. В цей час до наукового обігу вводяться нові, достатньо досліджені картографічні джерела. На їх основі була складена історія як загального планування міста, так і окремих елементів його забудови, споруд. Були опубліковані також і огляди картографічних матеріалів державних архівів. Так, зокрема, в журналі “Україна” 1926 р. [Зеленицький А. Старі плани Києва і Києвщини.- Україна.- 1926.- № 2-3.- С. 225-235] було опубліковано огляд карт Київського межового архіву, який складався з матеріалів ХVIII ст. Автор серед цікавих картоджерел міста назвав плани Шулявського митрополичого заміського будинку разом із землею та угіддями в Кудрявській слободі часів Катерини ІІ, план Видубицького монастиря 1789 р., Межигірського монастиря 1797-1799 рр., Пущі-Водиці 1796 р., генеральний план Києва 1778-1796 рр. за підписом П.О.Румянцева, плани міста 1803 р. з експлікацією всіх київських власників будинків, план 1837 р. з околицями Паньківщиною, Кудрявцем, Лук'янівкою, Куренівкою і Плоським. Характерною ознакою останнього була вказівка на залишки валів, збережених на той час по вулицях Малій і Великій Підвальній, Великій Кудрявській та біля Золотих воріт.

Вивченням міської забудови на основі окремих споруд за картами й планами Києва займався Д.Щербаківський – відомий знавець історії міста. У статтях “Перший театральний будинок у Києві” та “Реліквії старого київського самоврядовування” [Київ та його околиці в історії і пам'ятках.- К., 1926.- С. 309-334, 217-264] автор виключно повно використав інформацію старих карт міста для реконструкції тодішнього його обличчя. Тут він використав плани 1695, 1803, 1806, 1816, 1837, 1843 і 1847 рр. Викопіювання з цих джерел, наведені в тексті, наочно ілюструють історію будівництва і реставрації пам'яток.

У цьому ж виданні вміщено нарис відомого київського дослідника 20-30-х років ХХ ст. Ф.Ернста “Київська архітектура XVII ст.” [Там само, с. 125-165] Тема цієї статті вимагала від автора публікації використання нових, невідомих широкому загалу планів міста. З метою наочного дослідження автор опублікував план-рисунок Старого міста 1688 р. Плани 1713-1715, 1719 рр. через свою ілюстративність дали йому можливість дослідження архітектурного вигляду пам'яток міста, а також окремих художніх прийомів будівництва.

Академічне видання 1963 р. історії Києва також містить кілька планів міста, опублікованих вперше саме тут : панорама міста 1738 р., плани 1837 і 1913 рр. [История Киева.- К., 1963.- Т. 1.- 663 с.]

Традицію використання картографічних джерел в пам'яткознавстві продовжив М.К.Каргер у своїй роботі “Древний Киев” [М.-Л., 1958-1961.- Тт. 1-2]. У розділі, присвяченому аналізу історичних джерел, він дав оцінку картам і планам, наведеним для вивчення історії київських пам'яток, зокрема фортифікаційних укріплень. В цьому розділі автор згадав про плани міста 1706, 1715, 1745, 1753 рр., зазначаючи їх особливості та інформацію щодо історичних об'єктів.

Святкування так званого 1500-ліття Києва в науково-пошуковому відношенні дало значний поштовх в галузі київського краєзнавства, результатом якого стала значна кількість газетних публікацій з історії міста, окремих, в тому числі й картографічних, пам'яток, осіб, подій і явищ, які відбувалися протягом його довгої історії.

Кілька академічних видань на тему ювілею також внесли значний джерелознавчий внесок до київської картографічної ситуації. Два альбоми [Київ : історичний огляд (карти, ілюстрації, документи).- К., 1982; Крізь віки : Київ в образотворчому мистецтві ХІІ-ХХ ст. (живопис, графіка).- К., 1982] є найповнішими збірниками публікацій відомих планів міста. Проте поспіх та кон'юнктура не дозволили авторам упорядкувати ці збірники на належному науковому рівні. У них відсутні коментарі, а ряд відомих видів міста подано у дзеркальному відображенні. Таким чином, вони залишилися бібліографічною згадкою про недавній занепад києвознавства.

Оcібно від загальної колишньої радянської історіографії Києва стоять праці відомої дослідниці міста – Л.А.Пономаренко. Серед її численних робіт особливо цікавими є “Плани міста Києва кінця XVIII – початку ХІХ ст.” [Український історико-географічний збірник.- К., 1971.- С. 237-250], “Топографічні описи Києва кінця XVIII ст.” [Історичні дослідження : вітчизняна історія.- К., 1982.- Т. 8.- С. 34-42], “Картографо-геодезичні матеріали архивів міста Києва (ХVI-XIX ст.)” [Архіви України.- 1972.- № 4.- С. 63-67] Праця дослідниці “Топографічні описи Києва…” була використана для написання передмови до академічного видання “Описи Київського намісництва кінця XVIII ст.” [Описи Київського намісництва кінця XVIIІ ст.- К., 1989.- С. 5-12 (автор передмови – Т.Ю.Гирич)]