Картографічне фондоутворення

Т.Ю.Люта

Збережені в державних архівах України документальні картографічні матеріали з історії міста є колосальною базою до вивчення історії міста в цьому аспекті. Складені в процесі практичної діяльності фондоутворювачів – установ адміністративних, учбових, технічних, військових, духовних, будівництва та окремих осіб – картографічні пам'ятки відображають їх діяльність у багатьох галузях. Мета створення та зміст карт надзвичайно різноманітні : від загальноілюстративних до спеціальних будівельних та військових. Характер зображень та розміри зображеної на плані території були обумовлені належністю картографічного джерела до певного фонду.

Для картографічної історії міста найбільш багатими на джерела є фонди установ, які безпосередньо займалися геотопозйомками території і складанням планів міста, окремих його районів, кварталів, садиб, ділянок землі. До функцій таких установ ХІХ ст., як канцелярія Київського губернського та Київського міського землемірів, заснованої у 1775 р., входило складання карт і планів місцевостей, в межах Київської губернії, а також земельних ділянок у самому місті. Збережені архівні фонди цих установ складаються на 90% з карт і планів.

Щодо топозйомки необхідних місцевостей, то вона проводилася землемірами-таксаторами протягом періоду польових робіт з 15 квітня по 15 грудня. Створені за допомогою технічних засобів на основі точних топографічних даних карти в канцелярії підлягали перевірці і затвердженню у губернського та міського землемірів, крім того затверджувалися у Межовій канцелярії. На закінчення робіт оригінали планів місцевостей та забудови передавалися землевласникам, а копії залишалися на збереження в архівах канцелярій.

Київська губернська креслярня також мала свій архів карт і планів. Штат креслярні, який складався з креслярів, топографів, геодезистів займався за розпорядженням генерал-губернатора або Київського губернського правління складанням планів місцевостей. Близько 400 справ фонду є матеріалами по Києву – це кресленики садибних ділянок, плани цивільної забудови, окремих будівель.

На відміну від фондів установ цивільного відомства, які підпорядковувалися цивільним властям, Київська інженерна команда знаходилася у відомстві коменданта Київської фортеці. До обов'язків штатних військових інженерів-топографів входило складання планів земельних ділянок, які були у розпорядженні військових властей : плани фортечних укріплень, окремих фортифікаційних споруд, їх деталей, складання проектів будівництва, помешкань війскового призначення – арсеналів, військових складів, казарм тощо. Разом з військовими інженерами нижчий склад команди – кондуктори і фейєрверкери – безпосередньо складали кресленики військових будов на території міста.

Особливий інтерес для дослідників історичної картографії Києва становлять фонди колекційних карт. Згідно з хибною практикою радянської архівістики, в основі якої лежав так званий принцип централізації, колекції карт є виключно штучно збірними фондами. На основі їх спільної ознаки – нестандартної форми зберігання цих пам'яток – вони були відокремлені від своїх фондових масивів та зібрані без супроводжуючої документації, а подекуди, без власних експлікацій об'єктів, які через певні обставини складалися на окремому аркуші паперу або зошиті, а не на самій карті. Таким чином, колекції карт містять багатий і різноманітний матеріал з історії міста, проте в більшості випадків не вивчений. Остання обставина пов'язана із складністю атрибутування цих документів, визначення їх походження і датування через ту саму причину перефондування, переукладання, а також передачі до інших фондів та архівів [колекція карт Державного архіву Київської області (далі – ДАКО) була передана із Центрального Державного історичного архіву України в м. Києві (далі – ЦА) у 1957 р. і містить значний відсоток від фондових комплексів, які залишилися у ЦА. При цьому процесі перескладання матеріалів не складалися перевідні таблиці, які звичайно є обов'язковою складовою процесу перефондування].

Питома вага саме київських матеріалів у складі колекції карт (ф. 1542) Державного архіву Київської області досить велика. Із 3100 документів 620 є планами і кресленнями об'єктів Києва.

Створені у процесі діяльності установ центральної та місцевої адміністрації архівні фонди, які зберігаються у ЦДІА України, а також віднайдені картографічні матеріали фондів інших архівів, створення яких було викликане необхідністю контролю з боку міських властей за будівництвом громадських споруд, складають величезний картографічний спадок, що відображає діяльність цих установ. Генеральні плани міста з плануванням міської території, а також проекти нових районів і кварталів так само надавалися для затвердження генерал-губернатору та іншим адміністративним особам чи установам і залишалися копіями в їхніх архівах [Історія зберігання та перефондування плану див. : Алфёрова Г.В. Харламов В.А. Киев во второй половине XVII века.- К., 1982.- С. 28, прим. 3].

Найбільш відомий план Києва 1695 р. [ЦА, ф. 58, Київська приказна ізба.- Оп.1.- С. 13а.] зберігається у фонді Київської приказної ізби, першому органі російської адміністрації в Києві після 1654 р. Створений для показу царю Петру І план відображав положення міста у кінці XVII ст. і був картографічною основою для будівництва оборонних споруд міста, яке стало одним із найважливіших форпостів Російської імперії у його довгій боротьбі за виходи до південних морів.

Протягом всього XVIII ст. генеральні плани міста і проекти його планування та укріплення (часи російсько-турецьких воєн та розділів Речі Посполитої) були зосереджені у фонді Київського намісництва разом з текстовими описами населених пунктів, в тому числі з історично-статистичними описами Києва другої половини XVIII ст. [Там само, ф. 193, Київське намісництво.- Оп.1.- С. 90.]

Проекти окремих будов міста того часу зберігаються у фондах Генеральної військової канцелярії, магістрату, а також в фондах релігійних установ. Численні креслення, карти, архітектурні проекти церков, каплиць, дзвіниць та інших споруд зберігаються у фондах Київської духовної консисторії, Київського духовного правління, а також у фондах монастирів і церков міста.

Документальні карти і плани Києва ХІХ ст., які відклалися в архів канцелярії Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора та Київського цивільного губернатора, є найбільш цікавими у відношенні історії землеволодіння в Києві. Вони є складовими частинами справ канцелярії, її господарської та будівельної частин.

Під час вивчення історії питання забудови міста житловими будівлями, а також їх архітектурних особливостей незамінними є креслення проектів будинків, які зберігаються у приватних і фамільних фондах. Часто-густо це проекти відомих архітекторів міста А.Меленського, В.Ніколаєва, П.Шлейфера та багатьох інших.

Для дослідження історії реконструкції київських пам'яток часів Київської Русі – необхідними є графічні матеріали, які знаходяться у фондах історичних товариств, в першу чергу, охорони пам'яток старовини і мистецтва, товариства Нестора-літописця, а також у приватних фондах істориків, археологів, мистецтвознавців. Очевидна необхідність використання картографічних документів в історичному вивченні міста ставить перед дослідниками важке завдання виявлення і обліку документів, котре вимагає особливого контролю, реєстрації і внесення даних картографічних джерел до загальної бази даних історії пам'яток Києва – тим більше наразі це завдання стало гостро потрібним. В результаті тих змін, що відбулися в архівній справі протягом 70 років і поганої архівної системи обліку матеріалів – в історичній літературі ”відкриваються” по два або й по три рази джерела, відомі з різних часів. Так, Алфьорова і Харламов у вказаній книзі “Киев во второй половине XVII века” зазначили про друге “відкриття” цього плану 1695 р. у 1953 р. А.В.Буніним [Згад. праця.- С. 20], але при цьому допустили друге “відкриття” плану Михайлівської частини міста 1688 р., опублікованого і використаного в 1926 р. Ф.Ернстом [Київ та його околиці в історії і пам'ятках.- К., 1926.- С. 123].