Висновки

Д.Ю.Нужний

Таким чином, вже попередні пошуки нових пізньопалеолітичних пам'яток Овруччини дали конкретні результати у вигляді двох виразних комплексів, цілком придатних для їх культурно-хронологічної інтерпретації. Разом із вже відомими тут пам'ятками вони дозволяють значно розширити наші уявлення про час і щільність заселення кряжу, загальні напрямки культурних зв'язків і навіть моделі господарської адаптації пізньопалеолітичного населення цього регіону Північної України. Вони також засвідчили значну перспективність Овруцького лесового плато у цілому для подальших пошуків тут палеоліту.

Вищезгадані комплекси Овруча 1, Коренівки і Шоломок 1, на нашу думку є різнокультурними, і перші дві пам'ятки є давнішими за останню. Знаряддя Овруча 1 і Коренівки мають певні оріньякоїдні риси і тут поки що повністю відсутні граветоїдні вкладеневі елементи у вигляді різноманітних мікролітів із затупленим краєм. Останні у прильодовиковій зоні східної Європи (куди географічно входить й Овруцький кряж) вперше з'являються виразними серіями у комплексах так званого "східного гравету" або Вілендорфсько-Павлівсько-Костьонківської культурної спільноти. Східнограветське населення близько 24-22 тисяч років тому напевно прийшло сюди із центральної Європи, точніше – межиріччя Рейну та верхів'їв Дунаю, а також Моравії [Kozlowski, 1986, p. 201-252; Otte, 1982, р. 241-260; Grigor'ev, 1993, p. 51-64].

Для північної України та Білорусі, враховуючи наявність найдавнішого тут пізньопалеолітичного комплексу Радомишль 1 і його загальновизнаних оріньякоїдних рис [Палеолит СССР, 1984, с. 176], останні є не тільки певним культурним, але й хронологічним показником. Хоча певні оріньякоїдні елементи в обробці знарядь праці й особливо мікролітів зберігаються в деяких східноєвропейських комплексах і протягом заключних етапів плейстоцену (Рашків 7, Муралівка, Золотівка тощо), це властиво насамперед більш південним культурам степової зони України та південно-західної Росії. У північнішій же, прильодовиковій зоні східної Європи після появи тут комплексів східного гравету аж до кінця плейстоцену неподільно домінують пам'ятки так званої епіграветської культурної традиції, де оріньякоїдні типи знарядь практично відсутні, але продовжували інтенсивно застосовуватись різноманітні мікроліти із затупленим краєм. Саме таку послідовність у зміні основних культурних традицій (оріньякська  східнограветська  епіграветська) демонструють й наявні пам'ятки Овруцького кряжу.

Згідно вищенаведених міркувань комплекси Овруча 1 і Коренівки напевно датуються часом, який передував появі у північній Україні та Білорусі східнограветського населення, тобто відносяться до початку середини пізнього палеоліту і мають вік принаймні до 20 тисяч років. На те, що утворення культурного шару Овруча 1 передувало максимальному розвиткові валдайського зледеніння (або осташківського похолодання, що мало місце близько 18 тисяч років тому) певною мірою вказують і численні пошкодження крем'яних виробів кріогенними розколинами. Разом із тим, крім певного оріньякоїдного "забарвлення" в оформленні скребачок, практично ніщо не об'єднує вищезгаданий комплекс Овруча 1 із розташованими всього за 80 км на південь Радомишлем 1 на Житомирщині і ще південнішою Гордашівкою, новою також оріньякоїдною пам'яткою на Черкащині [Гладких, Рыжов, Суховой, 1994, с. 217-226]. Овруч 1 на нашу думку є безумовно значно розвиненішим й молодшим за віком, хоча і зберігає певні вияви цієї ж самої культурної традиції. Показово також, що розмаїття у виявах однієї технології виготовлення і відповідно у морфологічних особливостях знарядь є однією з суттєвих ознак саме пам'яток оріньякоїдної традиції, що поширились у східній Європі на початкових етапах пізнього палеоліту [Нужний, 1994, с. 209-210].

На противагу Овручу 1, культурна інтерпретація і вік Шоломок 1 є більш визначеними. Останній комплекс безумовно пов'язаний із пам'ятками епіграветської культурної традиції, що поширились у прильодовиковій зоні східної Європи на заключних етапах плейстоцену, тобто після останнього, осташківського максимуму вюрмського (валдайського) зледеніння або в абсолютних датах після 18 тисяч років тому. До цієї ж самої культурної традиції належать (і датуються також пізньольодовиковим часом) й вищезгадані раніш відомі тут пам'ятки – Довгиничі і Збраньки. Певна "архаїчність" у системі сколювання платівок, що використовувалась при датуванні цих комплексів початковими етапами пізнього палеоліту [Гладких, Люрін, 1974, с. 46; Телегин, 1980, с. 251], на нашу думку пов'язана лише із певною досить консервативною і суто локальною технологічною традицією первинної обробки кременю, що не відбиває їх реальної хронологічної позиції. Ще у більш архаїчному вигляді вона використовувалась майстрами Овруцької стації, а головне – чудово представлена у комплексі Шоломок 1, що характеризується, крім того, досить діагностичними (як з точки зору хронології, так і культурної інтерпретації) типами знарядь праці, притаманними саме пам'яткам фінального плейстоцену прильодовикової зони.

При цьому комплекс Довгиничів має певні ознаки господарської спеціалізації, властиві так званим "kill-site" або одно- чи багаторазовим мисливським таборам на місці забою і первинного розчленування здобичі. Подібні комплекси плейстоценового віку є досить рідкісними і на території перигляціальної зони Європи і Сибіру обмежуються поки що лише кількома місцезнаходженнями (Флікстон 2 в Англії, Амвросіївка і Семенівка 1 в Україні, Шикаївка 2 і Томськ у Західному Сибіру). Однією з їх суттєвих ознак є склад крем'яних комплексів, де домінують необроблені платівки і мікроліти (або інші наконечники метальної зброї), тобто знаряддя убивства, оббілування і первинного розчленування впольованих тварин [Нужний, 1992, с. 120-121].

Господарська ж специфіка комплексу Збраньок має виразні риси, властиві майстерням із первинного розколювання кременю, що є досить поширеним явищем у регіонах виходів на поверхню первинних покладів якісної сировини. Проте, наявність останніх безпосередньо на Овруцькому кряжі взагалі або поруч Збраньок поки що не є однозначно підтвердженою. Про згадану спеціалізацію свідчить дуже високий відсоток нуклеусів і непропорційно низька кількість готових знарядь (лише 0.02% комплексу) і навіть необроблених призматичних платівок. Що ж до Шоломок 1, то цей комплекс у свою чергу також має досить виразну господарську специфіку базового мисливського табору, де протягом одного сезону мешкала невелика група людей. Про це свідчать незвичайно високий відсоток мікролітів (вкладеневих елементів метальної зброї) у тому числі й пошкоджених від використання.

У плані ж культурно-хронологічної інтерпретації, ці три пам'ятки є синхронними і належать до кола споріднених епіграветських комплексів, що поширились у прильодовиковій зоні східної Європи (півночі України, Білорусі та суміжних регіонів європейської частини Росії) вже на заключних етапах плейстоцену. Морфологічні особливості і склад мікролітів комплексу Шоломок 1, де неподільно домінують ланцетоподібні вістря іноді досить значних розмірів, мають найближчі аналогії серед подібних виробів так званої юдіновсько-тімонівської культури, основні пам'ятки якої (Юдіново, Тімоновка 1 і 2, Заозір'я 1 тощо) зосереджені у верхів'ях Деснянського і Окського басейнів [Грехова, 1971, с. 3-22; Абрамова, Григорьева, Кристенсен, 1997, с. 56-58; Фролов, 1987, с. 82]. Судячи з наведених описів, аналогічний за складом комплекс мікролітів у вигляді ланцетоподібних вістер різних розмірів був властивий і для більш західних пам'яток північної України, наприклад – Городка 1 і 2, розташованих у басейні Горині поблизу м. Рівного [Борисковский, 1953, с. 145-147]. На жаль ці дуже цікаві комплекси, досить фрагментарно опубліковані протягом 20-30-х років, були втрачені під час війни.

Серед комплексів, де присутні подібні ж мікролітичні форми, слід на нашу думку згадати і матеріали Журавської стації на р. Удаї, тобто на лівобережжі середньодніпровського басейну [Рудинський, 1930, с. 97-122]. Питання датування і культурної належності цієї пам'ятки вже давно є об'єктом дискусій серед вітчизняних палеолітознавців [Борисковский, 1953, с. 390-391]. Хоча ці питання є дуже складними для розв'язання через яскраво визначену господарську специфіку Журавки як короткочасового мисливського табору і повну відсутність окремих провідних категорій знарядь, наприклад скребачок. Мікролітичні ж вироби Журавки, представлені також ланцетоподібними вістрями різноманітних розмірів, стилістично трохи відрізняються від аналогічних виробів Шоломок 1, насамперед більш недбалим їх оформленням, гіршою якістю використаних платівок і головне – повною відсутністю прийому ретушування базової частини. Проте з точки зору культурно-хронологічної інтерпретації мікролітичний комплекс Журавки знаходить певні аналогії лише серед згаданих епіграветських пам'яток фінального плейстоцену прильодовикової зони півночі України, Білорусі і прилеглих регіонів Росії, до яких тяжіють і Шоломки 1.

Загальний типологічний склад інших провідних категорій знарядь Шоломок 1 і більшості означених культурноспоріднених комплексів є також дуже подібним. Тут серед різців неподільно домінують бокові типи на платівках, а між скребачками найчисленнішими є кінцеві на платівках досить скорочених пропорцій, хоча наявні й невеликі їх подвійні різновиди. Згідно численних радіокарбонових дат, отриманих для комплексів Юдінова та Тімоновки 1 і 2, ці пам'ятки загалом датуються пізньольодовиковим часом і мають вік в основному у межах 15-13 тисячоліть до наших днів [Svezhentsev, 1993, p. 26-27].

Однак комплекс мікролітів Шоломок 1 складається ще з одного компоненту, на нашу думку пов'язаного із епіграветськими пам'ятками більш віддалених на південний захід регіонів України, а саме басейну середнього Дністра. Це стосується насамперед масивних і вузьких граветоїдних вістер із ретушованою базовою частиною, що наявні у Шоломках 1 і є досить типовими для комплексів так званої дністровської культури, яка існувала протягом фінального плейстоцену (починаючи приблизно з 16 тисячоліття) у середньодністровському басейні [Grigorieva, Anikovitch, 1991, p. 79]. Щоправда, інша важлива складова частина мікролітичного комплексу цієї культури – вузькі прямокутники – поки що повністю відсутні у матеріалах Шоломок 1, але є на деяких інших дрібних місцезнаходженнях Овруцького кряжу, наприклад у Коптівщині (рис. 9, 4).

Таким чином, комплекс Шоломок 1 загалом має значні паралелі і навіть є культурно спорідненим із кількома епіграветськими пам'ятками прильодовикової зони східної Європи (Юдіново, Тімоновка 1 і 2, Заозір'я 1, Городок 1 і 2), що існували тут на заключних етапах плейстоцену. У цьому зв'язку привертає до себе увагу й значна відмінність цих комплексів від загалом також епіграветських за походженням, але південно-східніших пам'яток середньодніпровського басейну (Межирічів, Гінців, Добранічівки, Семенівки 2 тощо). Особливо це стосується типологічного набору мікролітів останніх комплексів, що складаються з мініатюрних ланцетоподібних і мікрограветських вістер, вузьких прямокутників і мікроплатівок із затупленим краєм, оброблених досить дрібною стрімкою і напівстрімкою ретушшю. Інші ж категорії знарядь, насамперед різці та скребачки, для обох згаданих груп епіграветських пам'яток є досить подібними. Цікаво також, що вони є дуже схожими між собою і за структурою поселень та конструкцією стаціонарних округлих жител із мамонтових кісток.

На сучасному етапі питання полягає у тому, чи є означені відміни у їх мікролітичному комплексі суто хронологічною ознакою, чи йдеться про дві синхронні й окремі епіграветські спільноти. Згідно наявних даних радіокарбонових визначень вищезгадані пам'ятки середньодніпровського басейну поки що також загалом датуються заключними етапами плейстоцену, тобто у межах 15-13 тисячоліть до наших днів [Svezhentsev, 1993, p. 26]. Проте удосконалення методик і підвищення точності датування цілком може призвести і до хронологічного розмежування цих двох груп пам'яток. На це певною мірою вказує наявність на території зайнятих північними епіграветськими пам'ятками (верхів'я басейну Десни) таких комплексів як Мізин і Бугорок – споріднених із середньодніпровською групою. З іншого боку на території поширення останніх існує така пам'ятка, як Журавка, на нашу думку, культурно пов'язана із північнішим епіграветом.

Таким чином проведені пошукові роботи на Овруцькому кряжі засвідчили різнокультурність і різночасовість пізньопалеолітичних комплексів цього регіону Полісся, пов'язаних із оріньякською і граветською культурними традиціями. Найкраще тут представлені поселення так званого північного варіанту східноєвропейського епігравету, що поширились на території північної України, Білорусі і суміжних регіонів Росії на заключних етапах плейстоцену. Серед них виділяються пам'ятки із різною господарською спеціалізацією, а саме : майстерні із первинної обробки кременю (Збраньки), місця забою і первинного розчленування мисливської здобичі (Довгиничі) та мисливський сезонний базовий табір (Шоломки 1). Показово, що згадані пам'ятки, хоча й належать у цілому до однієї культурної традиції, але суттєво відрізняються за складом мікролітичних комплексів від інших синхронних їм епіграветських комплексів північної України, розповсюджених південніше Полісся на лесових рівнинах середньодніпровського басейну.

Робота виконана в рамках проекту комплексного вивчення та збереження історико-археологічної та палеоприродної спадщини Овруцького кряжу.