Чорнобиль: штаб діє
Спецкор.ТАРС-РАТАУ. Київська область
Вертоліт пішов на посадку відразу, не прицілюючись. Місце знайоме. Звідси, з-під Чорнобиля, багато разів піднімався він у повітря і брав курс на АЕС. Змінювались екіпажі, а машина працювала справно, слухняно виконуючи волю мужніх людей. Ось на такому «бувалому» вертольоті ми і прибули в Чорнобиль, або, як тут говорять, у «зону». Тільки за спеціальними перепустками можна опинитись тут. Від Чорнобиля до станції по прямій трохи більше 15 кілометрів, Спеціальним кореспондентам ТАРС-РАТАУ, бригаді Центрального телебачення дозволили оглянути місто, побувати на засіданні урядової комісії.
Красивий Чорнобиль: стрункі вулиці, свіжа зелень, клумби. Десятки поливальних машин безперервно миють його, дороги, вулиці, площі. В обстановці, яка склалася тут тепер, після аварії, пил становить одну з головних небезпек.
Ритм, темп і настроєність усьому, що відбувається тут, задають штаб, урядова комісія. Можна без перебільшення сказати: обсяг роботи велетенський. Доводиться вирішувати, причому вирішувати без права на помилку, поряд з надзвичайно складними технічними проблемами, питання, пов’язані з людським фактором. З повним навантаженням діє зв’язок. Постійно на проводі Москва, Київ, райони, які прийняли евакуйованих, штаб, що міститься на самій атомній станції.
– Можу вам повідомити, – сказав журналістам заступник Голови Ради Міністрів СРСР І.С.Силаєв, – на нинішньому засіданні ми прийшли до висновку, що головну, основну небезпеку усунуто. Якоїсь катастрофи на АЕС, яку «передрікали» деякі західні злостивці, не буде. Сьогодні ми вправі твердо говорити про новий етап робіт по ліквідації наслідків аварії. Діяти можна спокійно. Але це, звичайно, не означає, що настав час згортатися. Попереду велика робота. Одне з головних завдань – провести повне знезараження станції і прилеглої до неї місцевості.
У штабі розробляється стратегія і тактика боротьби, спрямованої на ліквідацію наслідків аварії, приймаються важливі рішення, іде напружена колективна робота, в якій беруть участь крупні керівники, визначні спеціалісти і вчені. Серед них віце-президент Академії наук СРСР Є.П.Веліхов. Сьогоднішній день академік назвав переломним.
– Велика кількість палива і реакторного графіту досі була в розжареному стані, – відзначив він. – Це, звичайно, насторожувало. Тепер температура впала, попереду новий етап боротьби. Як уже говорилося, спеціалістам треба буде здійснити нову важку справу. Вони займуться дезактивацією і капсулюванням усіх радіоактивних речовин.
Необхідно виконати цілий ряд вимірювань, досліджень, визначити найбільш забруднені місця. Усе це робиться у винятково важких умовах. Всередині блока радіоактивність залишається високою. Але роботи там припиняти не можна. Вони ведуться. Додатково укріплюється основа під реактором. Будівельники підводять під нього бетон.
У деяких місцях потрібно було заморозити грунт. Коли весь комплекс цих заходів здійсниться, ми підіб’ємо підсумки досліджень, буде прийнято рішення про відновлення роботи Чорнобильської АЕС. У визначений строк, продиктований нормами безпеки, станція буде відбудована і почне давати струм. Звичайно, четвертого блока не буде. Його планується поховати, додержуючи таких самих заходів безпеки, як це робиться з іншими радіоактивними відходами.
– Важко доводиться? – запитували ми Євгена Павловича.
– Скажу так: для тих, хто тут залишився, – робота як робота. Сьогодні в Чорнобилі люди що треба – мужні, умілі, як на підбір.
Розмовляємо з одним з активних учасників чорнобильської епопеї – заступником начальника об’єднання «Союзатоменерго» Євгеном Івановичем Ігнатенком. У штабі ми відразу ж звернули на нього увагу – високий на зріст, широкоплечий, з відкритим обличчям. Тут є такий вислів «скільки схопив?». Так от, у Ігнатенка «схоплено» багато. Але він спеціаліст у цій справі і відмінно знає допустимі норми.
– Нічого страшного, – говорить він. – Та й їхати мені звідси ніяк не можна. Потрібен я тут. Є таке поняття – потрібність. А це найкращі ліки проти всіх хвороб.
На станції Ігнатенко з 26 квітня. Він одним з перших дав комісії технічну картину стану зруйнованого блока, визначав радіаційну обстановку… Це тільки так говориться просто – «дав», «визначав». А за цим – польоти на вертольотах над станцією для відбору проб із пошкодженого реактора, інші, також непрості і небезпечні справи.
Стійко, мужньо поводять себе тут спеціалісти. Головний інженер Мінської АТЕЦ Володимир Костянтинович Бронников, головний інженер одного з об’єднань Міненерго СРСР Едуард Саакович Сааков, колишній заступник головного інженера Чорнобильської АЕС, нині один з керівників Балаковської атомної станції Тарас Григорович Плохій. Разом вирішували вони, як організувати зливання води, що зібралася в результаті аварії під реактором. У захисних гідрокостюмах опускалися люди в радіоактивну зону. Тільки після цього почались інші роботи. І таких тут дуже багато.
Чорнобиль зараз – місто чоловіче. Те, чим тут займаються, – справа чоловіча. Але є в місті єдина жінка – Валентина Михайлівна Калиниченко. Ми зустрілися з нею в приймальні голови урядової комісії. Як і всі, вона в спецодягу. Тільки колір її куртки інший – ніжно-блакитний. Говорять, їй підбирали спеціально.
– Пробачте, голос охрип, – сказала вона працівникам телебачення, які знімали її. – З першого дня не виходжу звідси. Мою сьогоднішню посаду визначити не можу. До аварії працювала у відділі пропаганди і агітації Чорнобильського міськкому партії. Тепер коло обов’язків розширилося. Займаюсь усім: приймаю приїжджих, розміщую, погоджую строки доповідей спеціалістів для урядової комісії. Займаюсь медициною, відаю торгівлею. Тут, у штабі, немає ні прибиральниць, ні офіціанток. Доводиться і цим займатися.
Про Валентину Михайлівну ходять легенди. Незбагненно, як вона встигає виконувати всю цю безліч роботи.
– Почуваю себе добре, – говорить вона. – Тільки скучаю за своїми. Адже я – бабуся, у мене двоє внуків.
У приймальну ввійшов молодий чоловік. По костюму зрозуміло – з «чистої» зони.
– Здрастуйте, Валентине Михайлівно. Це вам з Києва – говорить він і простягає букет червоних київських піонів.
І жінка радіє квітам. Життя є життя.
Так, життя триває. Впевнені, прийде час, коли чоловіки даруватимуть жінкам квіти, вирощені тут, у Чорнобилі. Життя візьме своє. Адже чекає, чекає людей лелека, що стоїть біля свого гнізда на даху одного з спустілих будинків. Будуть у Чорнобилі люди, і квіти, і весілля будуть.
Радянська Україна, 1986 р., 14.05, № 109 (19614) [скорочено, без розповіді про В.Калиниченко]; Вечірній Київ, 1986 р., 14.05, № 111 (12726); Київська правда, 1986 р., 14.05, № 115 (18597) [подається за текстом ВК].