Метробудівці вірні обов’язку

Павло Мотлях, спеціальний кореспондент «Вечірнього Києва»

У мальовничому межиріччі приток Прип’яті – річок Уж та Вересня, розташувалися білі хати села Рудня-Вересня. Тут у котеджах бази відпочинку Київської кіностудії імені О.П.Довженка сьогодні живуть метробудівці.

Село розташоване за межами 30-кілометрової зони, з якої евакуйовано населення у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. А поруч із селом, по інший бік кордону, гудуть на полях трактори, сільськогосподарські роботи тривають.

По кілька разів на добу до бази відпочинку подається транспорт – чергова зміна метробудівців прибуває з АЕС на відпочинок, а на станцію їде наступна вахта.

Зупинка біля посту дозиметристів, ретельна перевірка рівня радіації по дорозі на роботу і назад – і от вже біліють вдалині корпуси АЕС.

– А ми й не потребуємо дозиметристів, – сміється Володимир Лук’ян, секретар комсомольської організації ТЗ-14. – У нас є свої дозиметри. На всякий випадок.

Рівень радіації в зоні, прилеглій до станції, дещо вищий від природного фону, але в допустимих межах, які не є загрозою для здоров’я.

Перший десант прохідників підземних трас висадився тут одразу ж після аварії – для допомоги у ліквідації її наслідків.

Це була комплексна комсомольсько-молодіжна бригада, якою керує молодий комуніст Віктор Билько з дільниці.

– Коли пролунав сигнал тривоги, – розповідає начальник дільниці Сергій Миколайович Лихман, – добровольців виявилось стільки, що ми не знали, кого відібрати. Адже для аварійних робіт від нас вимагалось не так вже й багато людей…

В міру розширення фронту робіт прибували в село Рудня-Вересня нові групи метробудівців.

Змінюючи один одного, вдень і вночі трудилися екіпажі екскаваторів, бульдозерів, палебійних установок. Управління механізації «Київметробуду» забезпечило подвійний комплект землерийних та будівельних машин – щоб не витрачати часу на ремонт. Закапризував один механізм, одразу ж його заміняє дублер.

Чи не основний тягар робіт випав на долю автотранспортної контори, і вона відмінно впоралась з ним: сотні тонн вантажів щодня доставляються в район аварії, чітко, за графіком.

Роботи по ліквідації наслідків аварії ведуться у напруженому ритмі – до нього метробудівцям не звикати: він у них завжди такий. Робота як робота – вона у нас завжди нелегка, – так кажуть метробудівці. А насправді трудяться просто героїчно, самовіддано. Про норми (а вони є й там) й мова не ведеться. Люди прагнуть якнайшвидше ліквідувати наслідки непередбаченого лиха, повернути життя, в селищі у нормальне русло.

– За весь час робіт на АЕС не було жодного випадку відмовлень чи ухилень від дорученої роботи, ніхто й додому не попросився, – розповідає партгрупорг дільниці, бригадир слюсарів Микола Гнатович Гордієнко.

В усіх підрозділах створено тимчасові партгрупи, випускається стіннівка «Київський метробудівець». Людей забезпечено усім необхідним – харчуванням, постіллю, спецодягом, інструментами.

Роботи по ліквідації наслідків аварії просуваються вперед швидкими темпами.

Вечірній Київ, 1986 р., 14.05, № 111 (12726).