Мужність

Л.Даєн, спец.кор.«Радянської України». Чорнобиль

Репортаж

На пристані Страхолісся впадає в око розклад руху пасажирських теплоходів. Угорі на мальовничому рекламному аркуші по яскравій синяві хвиль мчить білосніжний «Метеор». З берега і справді відкривається сонячно-синій водний простір. Проте стрімких пасажирських суден непомітно: неподалік починається тридцятикілометрова зона.

Поруч із дебаркадером пристані Страхолісся примостився ще один. На ньому напис: «Порт Чорнобиль». У чому причина такого сусідства? Її пояснює начальник річкового порту Чорнобиль М.Д.Рожков:

– Після аварії на четвертому блоці в Прип’яті через порт Чорнобиль ще до 4 травня йшли звичайні вантажі. А потім ми евакуювалися сюди, за межі небезпечної зони, в Страхолісся. Наші люди живуть у хатах місцевих жителів. Колгоспники прийняли річковиків з великою сердечністю та щирістю. Проте Чорнобильський порт продовжує діяти. Звідси катером люди дістаються на зміну. А після вахти повертаються відпочити.

Їх, ясна річ, ніхто не примушує їхати в зону. Але добровольці вирушають за покликом громадянського обов’язку. Тон задають комуністи. Вони так само в перших лавах, як тоді, коли ще напередодні Першотравня, паралельно з роботою в порту, почали виконувати особливе завдання. Ми наповнювали піском мішки. З вертольотів їх скидали у вогненний кратер реактора.

Микола Демидович родом із сусідньої Білорусії, та вже багато років працює на водному транспорті України. Найтепліші почуття в нього до Чорнобиля. І це можна зрозуміти. Адже двадцять років тому йому довелося брати безпосередню участь в утворенні тутешнього порту. Порту, якому судилося сьогодні нести героїчну вахту на передовій. Коли ми припливли в Чорнобиль, там стояли під розвантаженням теплоходи «Запоріжжя» і «Васильків». Чимало їхніх плавучих побратимів довелося бачити на всьому водному шляху від Києва. Курсом на Прип’ять ішли вантажні судна «Донецьк», «Луцьк», тезка портового міста – «Чорнобиль»…

З одним з них, на борту якого виділялася назва «22 з’їзд КПРС», нашій ракеті «Хвиля» довелося разом шлюзуватися біля греблі Київської ГЕС. По радіо зв’язалися з його капітаном В.О.Ярмаком.

– Це вже наш третій рейс у травні на Чорнобиль, – сказав Володимир Олексійович. – На борту 1850 тонн сухого бетону. Він призначений для ліквідації аварії. Настрій робочий. Усі чітко виконують обов’язки – і перший помічник капітана Микола Білоус, і механік Іван Прудкий, і моторист Володимир Уманець, і кухар Тетяна Головко… Прагнемо якомога швидше доставити вантаж у Чорнобиль. А там нашу естафету підхоплять портовики.

Так, портовики, без перебільшення, працюють по-ударному. Піднімаюсь у кабіну одного з портальних кранів. З неї відкривається панорама робіт. Одна за одною, немов по конвейєру, під’їжджають машини, їх швидко завантажують, і вони знову прямують до четвертого реактора.

За важелями управління портального крану міцний чоловік років п’ятдесяти. О.П.Кравченко – досвідчений механізатор. Рухи його точні, вивірені. Ось чотири сталеві щелепи грейфера вгризаються в сухий бетон – суміш цементу, щебеню, піску. Стріла описує в повітрі півколо, і кілька тонн суміші з гуркотом летить у кузов самоскида. Цикл триває менше хвилини. Два захвати – і кузов повний.

– Сім’я моя евакуйована, – каже Олексій Петрович. – А я працюю, щоб мої рідні, всі земляки швидше повернулися додому.

Цим прагненням живе кожен. Кадровий річковик Яків Семенович Павленко неквапливий, врівноважений чоловік з м’яким добрим обличчям, який трудиться на старенькому буксирному катерку, розповів мені, що цього ранку біля своєї хати в сусідньому селі посадив 500 кущів помідорів. Лагідні очі Павленка спалахують внутрішнім вогнем:

– Певен: все буде добре. Життя візьме своє.

– А бджоли, бджоли як літають, – вступив у розмову товариш Павленка В.Л.Навальний, рульовий, за плечима якого – сорок років роботи на ріці. – Батько мій був пасічником. Око на бджіл в мене призвичаєне.

Про героїчні будні пожежних, які самовіддано несуть вахту в екстремальних умовах Прип’яті, розповів полковник внутрішньої служби А.П.Черненко. Він називає офіцерів і рядових, котрі найбільше відзначилися. Це І.П.Худолій, Ю.В.Гець, І.І.Іщук, В.С.Ходжаєв, В.І.Ловаков, А.М.Гелих, Б.П.Пилипчук… Люди звершують подвиг. Люди лишаються людьми. Працюють, будують плани на завтра. Міцний духовний стрижень трудівників. І з гнівом, з обуренням говорять вони про те, що на Заході зчинили провокаційний галас з приводу подій у Чорнобилі, розгортають шалену гонку ядерних озброєнь. Це і їх думи, глибокі почуття висловив товариш М.С.Горбачов, виступаючи цими днями по телебаченню про становище на Чорнобильській АЕС, засуджуючи ганебну позицію тих, хто вдався до брехні і спекуляцій на нашій біді.

Радянська Україна, 1986 р., 16.05, № 111 (19616).