Продовження подвигу

Підполковник В.Савенко, кор.газети «Ленинское знамя»; О.Дейнеко, кор.газети «Київська правда»

Чорнобиль. Це слово болем відгукнулось у серці кожної радянської людини, сколихнуло почуття, про які ми в плині буденності, в швидкостях нашого часу не завжди замислюємось. Та ось трапилась біда – гірка, непередбачена, підступна. І кожен з нас в усіх усюдах неосяжної Вітчизни першим пориванням серця й розуму сказав: ми з тобою, Чорнобиль. Твоя біда, твій біль, Чорнобиль, поділені сьогодні кожною радянською людиною.

Пригадуються перші дні травня, дорога з Києва до Чорнобиля, до Прип’яті. Суцільним потоком ішли машини з будівельними матеріалами, конструкціями, приладами, одягом, бетоном, продуктами… Звідки тільки не йшли ці машини – з Одеси, Полтави, Донецька, Москви, Смоленська… Бориспіль один за одним поза розкладом приймав спеціальні рейси літаків з Ленінграда, Новосибірська, Свердловська, Волгограда… Йшли вантажі, необхідні в ті дні на станції для ліквідації наслідків аварії; їхали й летіли люди, які могли подати допомогу чорнобильцям, які хотіли, рвались буквально, щоб швидше подати цю допомогу. Серед них були інженери, шахтарі, водії автомашин, метробудівці, атомники, дозиметристи, лікарі. Було чимало людей з більш прозаїчними, але не менш необхідними там, на станції, в районах, прилеглих до неї, професіями – кухарі, сантехніки, просто згодні на будь-яку роботу, потрібну для станції.

Численні листи й телеграми, які надходять уже більше місяця на адреси десятків організацій, наукових установ, міністерств, так і починаються: «Згодні на будь-яку роботу. Готові віддати сили, знання, щоб допомогти Чорнобилю. Вимагаємо послати на Україну – на передній край боротьби з аварією».

Своє місце з перших днів аварії і до сьогодні зайняли в Чорнобилі вчені – атомники, металурги, хіміки, гірники, медики. В похідних, можна сказати, умовах, у поспіхом пристосованих для роботи кімнатах з необхідними приладами, вони майже без відпочинку працювали. Це був не тільки аналіз причин аварії, це була напружена до незвичайної гостроти робота розуму, видавались сміливі і, як виявилось, дуже правильні ідеї, рішення, пропозиції, які тут же реалізовувались, даючи позитивні результати.

Горить світло мало не до ранніх літніх сходів сонця у вікнах Чорнобильського райкому Компартії України, де розташувався штаб урядової комісії. Вчені, спеціалісти з Москви, Ленінграда, Свердловська, Челябінська, Новосибірська працюють над вирішенням багатьох великих і малих проблем, що зливаються в єдине поняття – ліквідація аварії на АЕС.

…Третій поверх об’єднання «Союзатоменерго». Тут – штаб по наданню допомоги Чорнобилю. На столах – гори листів, у кімнатах повно людей. І листи, і усні прохання про одне – направити в Чорнобиль. В штабі формуються загони необхідних спеціалістів, вирішуються строки відправки їх в Київ, а звідти на АЕС. Як правило, все це займає кілька годин.

З одним із цих загонів ми познайомились вже безпосередньо у Прип’яті. Тринадцять добровольців-дозиметристів. Серед них три комуністи, п’ять комсомольців. Приїхали сюди для дозиметричних спостережень. Що й казати – робота не з легких. Але необхідність її важко переоцінити. Рівень радіації в районі четвертого блока, в районі станції конче необхідно знати кожну годину, кожну хвилину роботи тут, у Прип’яті.

Очолив бригаду комуніст, колишній командир корабля з Североморська Володимир Павлович Спасенников. Йому, капітану, людині, яка не один рік була поруч з небезпечними екстремальними ситуаціями, не звикати до труднощів, до вирішення складних питань, виходу із складностей.

– Хлопці підібрались у нашій бригаді як один, – каже Володимир Павлович, – готові на будь-яку найскладнішу роботу. Ви б бачили, які були всі задоволені, коли сідали в літак Москва – Київ.

– Бо кожен усвідомлює: наше місце там, у Чорнобилі, де важко, де потрібна наша допомога, наші знання, – доповнює секретар тимічасової партійної групи Володимир Михайлович Колесов.

Він – з Оренбурга. Комуніст Валентин Павлович Шабалін – досвідчений дозиметрист з Москви, комсомолець Ілля Кульков – з Красноярська, Август Августович Верземнієк – із Пскова, комсомолець Павло Родін – із Североморська. Павло напередодні відльоту їх бригади в Київ відвіз молоду дружину у родильний будинок. Що там – хлопчик чи дівчинка, – хвилюється, постійно передзвонюючи на пошту, йому пропонували їхати пізніше, але категорично відмовився.

– Дружина мене розуміє. Дома їй допоможуть рідні і друзі. А я більше потрібен тут, у Чорнобилі.

Високий духовний порив патріотичних почуттів справжнього братерства, коли біда невеликого міста на Україні стала болем і турботою всієї країни, – це ознака нашої, радянської, справжньої людської краси, ознака всеосяжного чуття єдиної родини.

Могутня сила єднання стала тим рушієм, що підняв з різних місць сотні і сотні людей, привів їх на береги Прип’яті. Жителька Павлодара, працівниця мельзаводу Ганна Федорівна Максимова приїхала у Чорнобиль, працює прибиральницею. Професія сьогодні в місті вкрай необхідна, почесна. Свою зарплату плюс 500 карбованців, що привезла з дому, Ганна Федорівна перераховує на рахунок № 904.

«Чорнобиль. Українська РСР». Цей запис можна прочитати зараз у багатьох дорожніх листах водіїв у відрядженнях. В одному з робочих журналів штабу урядової комісії є запис, що свідчить про прибуття з Естонії, з Кохтла-Ярве, водія Арманда Альтсаара, який доставив у Чорнобиль сланцеве масло для укріплення відвалів вздовж берегів Прип’яті. Потім зустрілися із самим Армандом.

– Багато естонських водіїв, людей інших спеціальностей прагнули поїхати сюди для допомоги при ліквідації наслідків аварії. Хіба ж могли ми залишити у біді наших українських братів? Нехай чорнобильці знають: з ними вся країна. Я кажу про себе, але так може сказати кожен: ми готові на будь-яку роботу тут, на будь-який строк, аби швидше зробити все необхідне, допомогти у пуску першого і другого блоків, у тому, щоб швидше в свої домівки повертались люди.

Саме це почуття, сердечний біль за людей, що хочуть повернутись у тимчасово залишені домівки, володіли шахтарем з Горлівки Миколою Володимировичем Динею, коли одним із перших у своєму місті відніс у міськком партії заяву з проханням направити на Чорнобильську АЕС, коли перерахував на рахунок № 904 значну суму грошей.

Прагнення допомогти, розділити навпіл біду, чуття єдиної великої сім’ї надзвичайно виявились у нас, в Київській області. Як рідних, як близьких зустріли евакуйованих з Прип’яті і Чорнобиля в багатьох районах області. Ішли люди в міськкоми і райкоми партії, у райвиконкоми із проханням поселити у них сім’ї, прийняти іншу допомогу, послати на АЕС для виконашня будь-яких робіт.

Чимало трудових колективів, цілих районів взяли підвищені соціалістичні зобов’язання, щоб перекрити втрати, завдані народному господарству в результаті аварії на атомній електростанції.

Підсумовуючи патріотичні починання трудящих, мобілізуючу роль комуністів і партійних організацій, перший секретар Білоцерківського міськкому Компартії України Ю.О.Красношапка сказав:

– Білоцерківці сприйняли біль і тривогу Чорнобиля як власний біль, прагнуть перекрити частину втрат, завданих аварією на АЕС. 26 промислових підприємств міста, переглянувши свої соціалістичні зобов’язання на 1986 рік, намітили виробити надпланової продукції на 20 мільйонів карбованців. Будівельники зобов’язалися освоїти понад план будівельно-монтажних робіт на 1.4 мільйона карбованців і достроково здати в експлуатацію 11 тисяч квадратних метрів житла. 50 колективів відпрацюють на робочих місцях один вихідний день і зароблені гроші направлять у фонд ліквідації аварії. Нині на рахунок № 904 від білоцерківців уже надійшло 98400 карбованців. Аварія у Чорнобилі мобілізувала не тільки наші трудові зусилля, а й показала політичну зрілість радянських людей, їх стійкий дух, патріотизм і взаємовиручку, чуття єдиної родини, де живуть за принципом: один – за всіх і всі – за одного.

І так всюди.

Не можна сьогодні не сказати добрих слів про медиків, про людей у білих халатах, які також з усіх кінців країни після перших же повідомлень про аварію на АЕС надсилали листи й телеграми, просто їхали з проханням направити їх на допомогу тим, хто постраждав, кого евакуювали, оглянули тисячі й тисячі людей, надали допомогу тим, хто її потребував, просто заспокоїли. Особливо багато уваги приділяли і приділяють лікарі дітям.

Ще один доказ того, що на допомогу Чорнобилю прийшла вся країна. Серед інших і військові колективи, які також активно включились у ліквідацію наслідків аварії на АЕС. Про це – наша дальша розповідь.

Розведенням на роботу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС щодня починається трудовий ранок у військових колективах. Командири визначають особовому складу найближчі і наступні завдання, уточнюють завдання по групах. Проводиться докладний інструктаж спеціалістів щодо заходів безпеки. Потім воїни відправляються до місця роботи у заздалегідь визначені райони. Дружно і без розкачування приступають до справи. Кожен відзначається зібраністю, самовідданістю, демонструє зразки ударної праці.

– Інакше й бути не може, – розповідає заступник начальника Політичного управління Червовопрапорного Київського військового округу генерал-майор М.П.Тараканов. – За екстремальних умов людина повинна робити все на межі сил. Наші воїни так і роблять.

Учасники ліквідації наслідків аварії роблять все для того, щоб якісно, в гранично стислі строки виконати урядове завдання. Крок за кроком вони просуваються вперед до заповітної мети. Про їх мужній поєдинок з атомом безперервним потоком у вищестоящий штаб надходять зведення:

Командир підрозділу хімічного захисту старший лейтенант Д.Стоян: «Особовий склад визначив сьогодні рівень радіації в зоні. Перед труднощами, що виникли, не спасував ніхто. Всі хіміки-дозиметристи добросовісно виконали свій обов’язок. Особливо відзначаю спокійні і сміливі дії групи на чолі з комуністом молодшим сержантом Д.Уляницьким».

Командир інженерного підрозділу капітан М.Євтушенко: «Взяли грунт у вказаному квадраті, у контейнерах відправили його в «могильник». Радіокеровані бульдозери працюють безвідмовно».

Заступник командира батальйону по політичній частині капітан А.Манзюк: «Батальйон проводив знезараження місцевості. Перші квадратні метри зараженої землі спеціальним розчином вкрили старший лейтенант Л.Клименко, рядові В.Василевський і В.Іванюк».

Старший лейтенант медичної служби В.Воронов: «Лікарі відпрацювали минулу добу чітко. Доза опромінення – в нормі».

Вступивши в поєдинок із небезпекою, високі морально-бойові якості виявляє кожен воїн. Про це не раз розповідалось у пресі, в теле- і радіопередачах. Наприклад, про стійкість духу і професіональну майстерність авіаторів. Десятки маршрутів проклали в небі над Чорнобилем і Прип’яттю кавалер ордена Червоної Зірки офіцер С.Сатвалдиєв, воєнні льотчики 1-го класу капітан С.Володін, старший лейтенант А.Крикун та інші. Всі вони володіють бездоганною технікою пілотування, уміють за лічені секунди точно оцінити обстановку, робити правильні розрахунки. Авіатори доставили до місця призначення десятки тонн вантажів, зробили складні заміри рівнів радіації у зоні пошкодженого реактора. Немало теплих слів хочеться сказати і про саперів капітана П.Зборовського, який очолив роботи по закриттю отвору над основою реактора для відкачування води, про капітана П.Нікітіна і лейтенанта О.Бильського, які з групою воїнів установили спеціальне обладнання для подачі охолоджуючої суміші.

Так, на таких людей Батьківщина може розраховувати. Сил своїх вони не шкодують. Жодної хвилини зупинки, жодної секунди перерви. У Чорнобилі воїни віддають перевагу не гучним словам, а результатам праці. І вони помітні.

Роботи всюди ведуться широким фронтом і у високому темпі. Так, ретельно обстежується територія, джерела водопостачання. Оголошена війна звичайному дорожному пилу – найактивнішому носію радіації. Періодично поливаються вулиці, тротуари, дороги, узбіччя. З метою локалізації радіації асфальтуються проїжджі місця, провадиться плівкове покриття прилеглих до них територій.

У населених пунктах активно проводяться дезактиваційні роботи.

Ми проїхали селами південного сектора зони відселення. Дезактивація дала тут хороші результати. Про це можна судити зі стовпчиків цифр, зроблених крейдою на хвіртках, воротах. Залишені дозиметристами після спецобробки подвір’їв, вони чимось нагадують знайомі всім написи фронтової пори: «Перевірено. Мін немає». Недалеко час, коли сюди зможуть повернутися жителі. Хочеться, щоб вони знали, хто, не шкодуючи сил, наближав час їх повернення до рідної домівки. Це були старші лейтенанти Д.Стоян і О.Воронін зі своїми підопічними [1].

Про красу душі радянської людини сказано немало. Чорнобиль, трагедія, що сталася тут, висвітили в ній початок нових барв. Ніхто із нинішніх воїнів і навіть ніхто із їх батьків на війні не був, не бачив противника в очі, не дивився смерті в обличчя. Вони – вже друге покоління, яке не знає війни. І ось звалилась біда з втратами. Правда, ворог зовсім інший, невидимий, як у непоміченій засаді. Але від цього він здається навіть більш страшним і жорстоким, більш підступним і винахідливим. Але ж ніхто не злякався із цих хлопців, які не бачили війни. Вони «воюють» і вдень, і вночі. Ось що висвітила трагедія на АЕС.

Ми бачили людей і за зовсім інших обставин. Група воїнів на чолі з лейтенантом О.Феофановим повернулась у наметове містечко після роботи на четвертому блоці. Люди, звичайно, втомились. Але ось привезли пошту. І раптом всі змінились, кинулись до машини. Читають листи, газети, діляться враженнями про події міжнародного і внутрішнього життя. Розмова йде про Лівію, Нікарагуа, інші гарячі точки планети.

– Скільки ж будуть Рейган і компанія каламутити воду, гратися зі зброєю? – запитує рядовий Сергій Коротенко. – Невже їм мало попередніх воєн?

– Така вже сутність імперіалістів, – відповідає товаришеві єфрейтор С.Вікторов. – З такими треба бути насторожі.

Обличчя солдатів стають серйозніші, деякий час вони мовчать. Але ось розмова заходить про чемпіонат світу з футболу, про перемоги нашої збірної. Солдати жартують, сміються. Настрій у них змінюється на кращий. Всього лише один епізод, штрих. Але й він по-своєму розкриває характер радянської людини.

В особливій зоні ми провели весь день. Не треба бути психологом, щоб помітити: обстановка тут спокійна, ділова. Люди охоплені ентузіазмом, прагненням якомога краще виконати завдання, наблизити день повної ліквідації наслідків аварії. Ніякої паніки, як галасують на Заході, немає і не було.

Звичайно, обстановка ще складна, немало складних завдань. Вирішуючи їх, спеціалісти різного профілю, робітники і воїни продовжують вести наступ на атом. На зміну періоду емоцій прийшов час технічно складної, тривалої, цілеспрямованої і комплексної роботи. На станції нині багато людей, значно більше, ніж було в змінах, коли працювали всі чотири блоки. І націлені вони тільки на успіх, на близьку перемогу.

Так і буде. Настане час, і події в Чорнобилі стануть надбанням історії.

А сьогодні тут продовжується подвиг, початок якому поклали пожежні, котрі першими кинулися у вогонь. Продовжується подвиг в ім’я того, щоб швидше стали до ладу діючих блоки станції, повернулись додому люди.

Спеціальний спільний випуск: Київська правда, 1986 р., 15.06, № 142 (18624) + Ленинское знамя, 1986 г., 15.06, № 138 (12632).

[1] Ця головотяпська “ліквідація” мала тільки той наслідок, що солдати отримали зайві дози опромінення; жодного села з дезактивованих ними не було заселено, і весь цей клопіт був марним.