Німеччина

Після підписання мирового договору в Версалі німецька політика пішла по лінії виповнення взятих на себе зобов’язань, щоб таким чином дати Антанті докази «доброї волі», чого Антанта постійно від Німеччини домагається. На перший план прийшла зміна Конституції Німеччини згідно з Версальським договором (підчеркнення єдности території Німеччини, зміна організації армії і т[аке] и[нше]). В той час довелось Урядові боротись з внутрішніми політичними труднощами, перш усього з ріжними замахами на публічний порядок так з боку лівих ([Karl] Liebknecht), як і правих партій ([Wolfgang] Kapp). Особливу вагу кладено на перебудову соціяльного законодавства. Під впливом кличів російської революції кладуться перші підвалини, під соціялізацію національних дібр (копальні вугілля, селітри, заліза). Парляментом вирішується закон про заведення робітничих Рад при заводах і копальнях, але тільки з компетенцією збереження професіональних інтересів. Найважніщим здобутком є заведення Державної Ради Господарчої, до котрої входять, як члени, представники ріжних галузей промислу, представники робітників і власників. Усі закони, що торкаються економічного життя Німеччини, в цій Раді розробляються і як готові проекти передаються на затвердження чи відкинення Парляментові.

З внутрішньої політики підчеркнути слідує затію доктора [Hans’а] Dorten’а (підтримуваного Францією) відірвати від Німеччини Надрейнські області і зорганізувати в окрему незалежну республіку та сепаратистичні виступи Баварії. В обох цих дуже важних питаннях завдяки однодушному патріотичному становищу німецького громадянства віднесла побіду ідея одноцільности та єдности Німецької Держави.

В закордонній політиці Німеччина вповні абсорбована виповненням мирових постанов. Нав’язується дипльоматичні зносини з бувшими ворогами. На спільних конференціях з прем’єрами антантських держав в Спа 5.VII.1920 і в Брюсселі 23.ІХ.1920 встановляються практичні способи до розоруження Німеччини і виплата відшкодовань (вугіль). Армію Німеччини зредуковано до 100 000 добровольців. Воєнний матеріял передано Антанті або знищено (42 000 гармат, 4 мільйони крісів і ин[ше]).

З важких постанов Версальського договору зроджуються труднощі одна за другою. Як один з епізодів, слід згадати заняття Францією Франкфурту над Майном літом минулого року. Кульмінаційною точкою в розвою подій треба вважати конференцію в Парижі 24 січня 1921 року, де встановлено висоту відшкодовання на 226 мільярдів марок в золоті і платних в 42 роках. На щойно відбутій конференції в Лондоні – Німеччина предложила свої контрпропозиції – 50 мільярдів, платних в 30 роках, які Антанта відкинула. Це потягнуло за собою обсадження військами Антанти найбільш цінних під економічним зглядом територій Німеччини: Дюссельдорф, Рурорт і Дуйсбург, яким ходом підуть дальші події, годі зараз передбачити. Після втрати ріжних областей (Шлеськ, Мальмеді, Гданськ, Торунський коридор, Познанщина) саме тепер розграється послідній акт з територіяльних постанов Версальського договору, а саме на 20.ІІІ має початись плебісцит у Шлеську.

Крім цих т[ак] сказати, штативних проявів, слідно в закордонній політиці позитивні заходи відновити впливи Німеччини на політичні події світу. На перший план висуваються взаємини з Росією. В Німеччині з’являється перший в Европі большовицький Посол [Віктор] Копп. Через Німеччину ведеться зближення між Росією і соц[іялістичними] партіями Европи. Уряд Німеччини перший підписує з Росією договір про виміну полонених та дає дозвіл виїхати в Росію першій партії німецьких кваліфікованих робітників числом в 100 000 осіб. Поки ще Англія вела переговори з [Леонідом] Красіним, Німеччина підписує договір з проф[есором] [Юрієм] Ломоносовим, обов’язуючись постачати Росії ріжні матеріяли залізнодорожні і инші. Але рівночасно не зриваються зв’язки з бувшими реакційними політиками Росії. До Берліну переноситься центр російської еміграції. Повстають ріжні плани (генерал [Max] Hoffmann, [Erich] Ludendorff – затія [Василя] Біскупського і т[аке] ин[ше]), інтервенції в Росії, які, однак, не находять підтримку з боку Антанти.

У відношенню до окраїнних держав б[увшої] Росії помітно тенденцію ривалізації з впливами Англії і використання свого географічного положення для розвою торговельних взаємин. На протязі другої половини 1920 року підписано торговельні договори з Латвією, Литвою та Фінляндією. З приводу невирішеного шлезького питання – відносини до Польщі – остались дуже холодні. Польща закидує Німеччині, що вона навмисне понизила курс польської валюти, чим спричинила катастрофальне положення в країні. У відношенні до України Німеччина заховує повну резерву, утримуючи дипльоматичні зв’язки з Урядом УНР, не перестає підтримувати б[увшого] свого ставленика [Павла] Скоропадського, даючи йому кредити на його злочинну агітацію.

Хоч Уряд Німеччини взяв в Версалі на себе зобов’язання не прийняти в склад своєї держави німецьких областей бувшої Австрії, все-таки серед німецького громадянства ведеться сильна агітація за прилучення Австрії – це представляється як найвищий національний постулят німецького народу, який в остаточному сполученню усіх замешкалих німцями територій бачить здійснення свойого національного ідеалу.

Німецька закордонна політика, розбиваючись на Заході Европи о явні докази недовір’я з боку Антанти, – шукає для своєї експансії дорогу на Сході. З тривогою нотує французька преса зріст німецьких симпатій в Румунії; в Греції, не без впливу Берліну, вертає на престол вигнаний Антантою в часі війни Король Constantine, швагер б[увшого] імператора Wilhelm’а. Справді відома своєю залежністю від Німеччини молода турецька партія на чолі з [Ismail’ом] Enver Paş’ою, усунена випадками від активної політики в Туреччині, то вплив Німеччини на національний Уряд в Ангорі є більш як певний. Ціла маса німецьких офіцерів і досі служить в турецькій армії, яка так щасливо обороняється проти Антанти.

На підставі договору в Версалі Німеччина стратила, усі свої колонії, але ріжниця поглядів між Антантою і Америкою на спосіб розділу мандатів над поодинокими колоніями та спір о Кабелі і т[аке] ин[ше] дає змогу Німеччині скріпляти свої впливи в поодиноких державах поміж своїми бувшими ворогами. Великі надії кладе Німеччина на нового Президента Американських Північних Держав [Warren’а] Harding’а, якого політика іде врозріз з непримиримим становищем [Woodrow] Wilson’а щодо Німеччини.

В відношенні до малих держав Европи треба згадати про спеціяльно добросусідські взаємовідносини з Голландією (торговельний і фінансовий договір) та зі Швецією. Мимо позірної зміни політичної орієнтації в Угорщині, між Німеччиною і Угорщиною існує інтимний зв’язок, диктований негативним відношенням Угорщини до Чехії, з котрою Німеччина піддержує цілком коректні стосунки: якраз ведуться між Берліном і Прагою торговельні переговори.

Поміж антантськими державами найкращі відносини склалися з Італією, надія на піддержку Англії завела, як це доказала промова [David’а] Lloyd George’а на Лондонській конференції.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 128-130.