Українсько-румунські взаємовідносини

Характер закордонної політики УНР. Український нарід бажав і бажає жити з усіма народами в мирі та спокою і всі свої духові і матеріяльні засоби посвятити закріпленню своєї державности, культурному розвиткові та економічному відродженню та добробутові країни. Уряд УНР веде, отже, свою закордонну політику таку, яка відповідає державним і національним інтересам далеко від всякої імперіялістичної закраски. Уряд УНР рівночасно з заходами нашої закордонної політики в напрямі порозуміння з Польщею старався встановити добросусідські і доброзичливі відносини з Королівством Румунії, яке завдяки розумній і далекозорій політиці свойого Уряду осягнуло здійснення ідеї великої Румунії – приєднавши до старого Королівства всі етнографічно-румунські землі.

Політика Румунії. Завдяки цьому, що Румунія займає таке географічне положення, в якому стикались суперечні інтереси: експансивні змагання Росії, з одної сторони, Туреччини і Австрії – з другої, Румунія змогла осягнути державну суверенність, оборонитись від протекторату Російської імперії, а по европейській війні приєднати Семигород, Буковину і Бессарабію, і инші з румунським населенням области, і стати головним чинником сили на Сході Европи, значіння якого щоразу більше зростає в міжнародній політиці. Здійснивши ідеал національного об’єднання в одній великій державі, румунський Уряд провадить мирну політику, закріпити внутрішне становище і загоїти рани, нанесені останньою війною.

Бессарабське питання. Одним з найважнійших питань, які ще остаточно не вирішені румунським Урядом, є т[ак] зв[ана] проблема Бессарабії. Ця дуже багата і плодородна країна (70% румунського населення) була частиною молдавського господарства і зайнята була Росією в 1812 році. З причини програної кримської війни Росія була примушена повернути частину цеї частини Румунії, але знову її відзискала на берлінському Конгресі. Бессарабія стала, отже, символом російської небезпеки, якої експансивна політика в напрямі Балканського півострова несла грізну небезпеку такої ж самої долі і иншим румунським областям. Російська революція і упадок могучої Російської імперії усунули цю страшну примару російської небезпеки і дали можливість легким і мирним способом приєднати Бессарабію до Румунії. Національний і самостійницький рух, який огорнув всі народи б[увшої] царської імперії, виявився в Бессарабії в утворенню Народного Зібрання («Sfatul Ţării»), яке обняло управління країною. В 1918 році Sfatul Ţării ухвалив з’єднання Бессарабії з Румунією. Ухвала про прилучення Бессарабії до Румунії затверджена була і декретом королівським, і постановою І-го Парляменту Великої Румунії.

Становище Росії до бессарабської справи. Санкцію на прилучення Бессарабії до Румунії отримала ця остання від великих держав в Лондоні м[инулого] р[оку] якою Франція, Англія і Італія дали своє «placet» без ніяких застережень, отже, виключили всяке рішення з бокубудучої Росії і евентуальне переведення референдума на території Бессарабії, якого домагались росіяне. Отже, спір про Бессарабію, який тривав ціле століття, неначе скінчився в користь Румунії. Ні Совітська Росія, ні ті російські організації, які претендують на заступництво Росії, не погодились на приєднання такою дорогою Бессарабії до Румунії. Вистачить пригадати відомий приказ ген[ерала] [Антона] Денікіна, виданий в часі заняття Одеси і лінії Дністра, в якому наказує своїм військам «зараз» не занимати Бессарабії, а очікувати полагодження бессарабської справи мирною дорогою. Із-за справи Бессарабії Совітська Росія все ще находиться в стані війни з Румунією, яку вона видала її прилученню Бессарабії, в формі воєнної декларації. Однак фактичної війни большовики з Румунією не починали, а тільки висилали румунському Урядові протести, ноти і мирні пропозиції.

Становище Уряду УНР в справі Бессарабії. В справі Бессарабії була заінтересована і Українська Народна Республіка. Тим більше, що деякі повіти Бесарабії цілком заселені українським народом. Бессарабія і була причиною, яка кожної хвилі могла викликати спір і непорозуміння між обома республіками і яка була перешкодою в нав’язанню щирих добросусідських відносин між ними. Події [19]19-го року, що привели Українську Народну Республіку до дуже тяжкого внутрішнього і стратегічного становища, примусили Уряд Української Народної Республіки виявити свою позицію в бессарабській справі. І всі ті причини, які заставили Уряд УНР піти за всяку ціну на порозуміння з Польщею, привели нас до встановлення прихильних відносин з Румунією через зложення декларації, в якій Уряд Української Народної Республіки висказав безінтересовність в справі Бессарабії, за моральну і активну допомогу з боку Румунії в боротьбі з большовиками. Зазначена декларація сталась основою лояльних і доброзичливих відносин між обома республіками і народом.

Відношення Румунії до УНР. Відношення Уряду і громадянства Румунії до ідеї суверенности УНР, яка відсуває далеко від границь Румунії і заслонює її від небезпеки грізного російського імперіялізму, зовсім прихильне. Існування самостійної і незалежної Української Держави диктується, отже, життьовими інтересами Румунського Королівства. Справа формального визнання Української незалежної Держави була в Румунії уже декілька разів близькою до здійснення. Наші державні змагання і героїчна боротьба, яку ми ведемо з російським імперіялізмом без огляду, чи він під білим, чи червоним прапором, – рівно грізного для інтересів Румунії, – стрічала завжди повне співчуття, симпатію та активну допомогу. Єдина і неділима царська імперія, проти відновлення якої бореться український нарід, завжди була небезпекою для Румунської Держави і ніколи не тішилась великою симпатією, тому і відродження її не являється побажаним. Російські групи чи організації, що змагали до відбудови колишнього царства, не мали в Румунії співчуття. Відновлення Росії в колишніх границях викличе безперечно втрату Бессарабії.

Можливість війни Румунії з совітами. Великі військові успіхи і концентрація червоних військ на кордоні Румунії вздовж лінії Дністра викликали серйозні побоювання серед румунських урядових і громадянських кол, із-за можливости військових акцій Совітської Росії і, в разі неуспіху, втрати Бессарабії, частина населення якої не гравітує до старої Румунії, а тужить за давньою Росією. Уряд Румунії вживає заходів, щоби не допустити до оружного конфлікту і поладнати справу про Бессарабію дипльоматичним шляхом. Щоби забезпечити собі побіду над совітами в випадку військової розправи, румунський Уряд іде назустріч бажанню Польщі, щоби заключити військово-оборонний союз з нею.

Спільна велика небезпека від совітів для обох держав зближає їх і дозволяє мати надію, що переговори, які в сучасний мент ведуться між ними в ціли заключення військової конвенції, доведуть до позитивних наслідків. З огляду на те, що майбутній Польсько-Румунський союз матиме величезне значіння для української державної справи і буде майже рішаючим чинником для проблеми Сходу Европи, Уряд Української Народної Республіки робить всі можливі заходи, аби в Польсько-Румунському союзному договорі були забезпечені права і інтереси нашої Держави, і щоби справа вирішення російського питання покривалась і з нашим становищем в цій справі. Тому що українська державність лежить в сфері і польських, і румунських інтересів, то можна надіятись моральної і матеріяльної підтримки з сторони Польсько-Румунського союзу. Наша дипльоматія і спеціяльні делегати енергійно працюють в цьому напрямі після даних їм інструкцій, і останні відомости дозволяють дивитись на цю справу оптимістично.

Відсутність спірних питань між Українською Народною Республікою, спільна небезпека з півночі і потреба тісного економічного зближення обох держав, – дають підстави вірити, що дотеперішні добросусідські і прихильні взаїмовідносини, які, не дивлячись на наше політичне і військове положення, оставались незмінними, переміняться в недалекій майбутности в форму тривкого, щирого і міцного союзу для блага обох народів і для забезпечення від всякого зовнішнього порушення суверенних прав обох держав.

Значіння Польсько-Румунського союзу на сході. Заключення Польсько-Румунського військового союзу матиме величезне значіння і вплив на хід подій на Сході Европи і стане імовірно центром, при якому повстануть нові політичні угруповання чи союзи тих держав, що повстали на території б[увшої] царської імперії.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 59-61.