Відносини до Росії

Роль революції в осободженню Росії. Обговоривши наші відносини до окраїнних держав і освободжених народів, я не можу поминути щоби не обговорити відношення українського народу і його державних чинників до російського народу і тих його організацій і груп, що претендують на його репрезентацію і вважають себе спадкоємцями розваленої царської імперії, на якій визволені народи, опираючись на признане всім світом право самоозначення, стали до будування своїх національних держав. Процес визволення гноблених царським режимом народів вже давно почався, а велика революція 1917 року приспішила тільки його закінчення, і дальший її розвиток доказав, що всі росіяне без ріжниці політичних переконань від крайніх правих до крайніх лівих політичних партій не хочуть помиритись з вільним державним життям народів, що належали до бувшої Російської імперії, і стоять на грунті поневолення їх в єдиній російській державі без огляду на державну форму влади.

Месіянізм російського народу. Вікове панування російського народу над другими слабшими народами – користування їх духовими і матеріяльними багатствами – витиснули на психіці російського народу, особливо на його інтелігенції, прикмету егоїстичного світогляду і безоглядного поневолення та використання слабших народів. Яскраво це видно в цілому процесі російської революції, коли поступова інтелігенція і демократія всіх відтінків на словах голосила великі ідеї та істини, а на ділі не зрікалась і не зрікається прав на закріпощення народів б[увшої] Росії, не признає їх державної суверенности і вживає всяких способів привернути їх на службу панросійському богові.

Панрусизм зробився месіянізмом і увійшов в кров і плоть російського народу та його провідників. І ті, що тепер мають фактичну владу в Московщині, себто большовики, і ті противники большовиків, що десь по всіх закутинах ріжних країв розгублені, хочуть представляти і заступати російський народ, згодні в одному, – поневолити знову визволені народи, а в першу чергу український нарід. Доказ цьому – 4-ий рік кривавої, безпощадної, руйнуючої всі основи життя війни, яку український нарід мусить провадити як з большовицькою, так і з антибольшовицькою Росією, обороняючи рідну країну від гніту і визиску.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 84-85.