Союз Народів
Уряд Української Народної Республіки і зокрема наше дипльоматичне відомство звернули саму серйозну увагу в своїй діяльности на Союз Народів і сподівались признання права на самоозначення українського народа від тої високоавторитетної міжнародної інституції, яка мала перевести в життя високогуманні ідеї, проголошені Президентом [Woodrow] Wilson’ом, скерувати міждержавне життя по шляху принципів права справедливости і запобігти збройним конфліктам між державами.
Союз Народів являється міжнародною політичною інституцією і постійним міжнародним трибуналом. Хоч нема обов’язковости для держав відкликуватися в спірних справах до цього міжнародного трибуналу, то все-таки саме існування такого ареопагу не може остатись без впливу на полагодження всяких міждержавних непорозумінь і спорів. Признання компетенції цього трибуналу полишено волі самих держав. Судді, члени цього трибуналу, мають бути вибирані Радою Союзу на пропозицію Мирового Суду в Гаазі. Як політична установа, Союз Народів проявляє слабі сторони тому, що він став виконавцем волі антантських держав, які хотіли і хочуть забезпечити свої інтереси і виконання Версальського, Сен-Жерменського і и[нших] договорів. Союз Народів має 42 членів держав, з яких 27 підписали Версальський договір і стоять на становищі недоторкальности його. Союз Народів при таких умовах не може здійснити поставлених йому завдань і проявляє всі недуги політики. Але значіння Союза Народів як політично-адміністраційної установи є досить велике, і в цьому проявив Союз Народів деяку корисну діяльність головно на полі опіки робітників, транспорту, гігієни, моралі (боротьба з торгівлею опіумом, дівчатами і т[ому] п[одібне]) та розділення сирівців.
Надії народів і держав, – великих і малих, – вільних і поневолених, – могучих і слабих, які покладались на Союз Народів, – наразі не оправдались, принаймні судячи по вислідах зібрання Союзу на сесію в Женеві. Найважнішою справою, яку Союз Народів мав вирішити на сесії в Женеві, було прохання про прийом до Союзу тих держав, які до цього часу не входили до нього, між цими проханнями було і прохання Уряду Української Народної Республіки.
Справа УНР на зібранню Союза Народів в Женеві. В справі допущення Української Народної Республіки до Союза Народів наше дипльоматичне відомство розпочало завчасу підготовчу працю, приготовляло потрібні до цього акти та документи, видавало потрібні інструкції та розпорядження нашому закордонному представництву і призначило особливого представника Української Народної Республіки та дало йому відповідні уповноваження на заступництво інтересів УНР перед Союзом Народів у кожному відношенню і всіми доступними засобами. Прохання Української Народної Республіки Уряд вислав ще 14-го квітня 1920 р[оку] через нашого заступника в Лондоні на ім’я Генерального Секретаря Союзу п[ана] [Eric’а] Drummond’а. Генеральний Секретар, отримавши наше прохання, звернувся до голови Ради Міністрів УНР листом від 25-го серпня м[инулого] р[оку], в якому просить надіслати всі відомости щодо становища України, особливо автентичні копії актів, якими Україна проголосила свою державну незалежність, а також документи, потверджуючі ці факти, і автентичні копії декларацій, якими инші Уряди визнали суверенність Української Держави. Потрібні документи і акти Міністерство закордонних справ виготовило і вислало п[анові] Секретареві Союзу Народів, як також подало найточнійші відомости з історії української визвольної боротьби через представництво в Лондоні. Генеральний Секретар Союзу Народів зробив на основі наших нот, пояснень і інформацій дуже прихильний для нас доклад в окремій книжці, в якій помістив всі передані нами документи про незалежність УНР та вказав на заходи Уряду в справі прийняття України до Союзу Народів.
Справи про прийняття держав до Союзу Народів розбирались в окремих комісіях і підкомісіях. Наше прохання розбиралось в V-ій комісії Союза Народів під головуванням представника Чилі. Ця комісія розділила свою працю між 3 підкомісії, які мали зайнятись підготовчою працею в справі прийому нових держав. Українська справа попала в підкомісію «С» під головуванням норвезького делегата д[окто]ра [Fridtjof’а] Nansen’а. Комісія сформувалась 21-го грудня м[инулого] р[оку] і її склад для нас не міг бути гіршим: був там іспанець, китаєць, грек, австралієць, румун – люде, що дуже мало знали про Україну. Наші представники, щоби приготовити відповідний грунт для прихильного полагодження нашого питання, розвинули найбільшу енергійну діяльність як в Женеві, так і других політичних центрах. Згідно інструкціям і наказам Міністерства закордонних справ вислали масу нот і інформації до ріжних урядів і нав’язали посередньо чи безпосередньо контакт зо всіма членами асамблеї, звернувши головну увагу на тих великих державних мужів, що мали великий вплив в асамблеї і рішаючий голос при вирішуванню української справи. Делегація наша відбула ряд важних конференцій з представниками: Англії ([Robert] Cecil), Франції ([Leon] Bourgeois), Італії ([Carlo] Schanzer), Чехії ([Edvard] Beneš), Польщі ([Szymon] Askenazy), Румунії (Thoma Ionescu), Швеції ([Karl] Branting), Чилі ([Antonio] Huneeus), Норвегії, Іспанії, Індії, Сербії й Персії.
Майже всі члени Союза Народів віднеслися до української справи симпатично, так що можна було сподіватися прихильного, позитивного полагодження нашої справи в Женеві. Але на фронті наслідком заключення перемир’я між Польщею і Росією в Ризі наступила мілітарна невдача армії УНР, і всі ті симпатії нараз охолонули. Стало ясним, що наша справа у підкомісії «С» V-ої комісії не випаде на нашу користь. 25.ХІ була поставлена справа України в цій підкомісії на дневному порядкові. Наших делегатів запрошено туди дати потрібні пояснення. Комісія поставилася до нашої справи серйозно і не вороже. Питання ставлено доцільно і добре, також дано делегатам досить часу до з’ясування і угрунтування своїх висновків. Голова підкомісії [Fridtjof] Nansen інтересувався головно питанням про тривалість Української Держави і її Уряду, говорив про існування на Україні двох Урядів і запитував про це, які держави визнали Україну «де-юре» або «де-факто», та чи була на Україні Конституанта і чи Головний Отаман був обраний в українські Установчі Збори. На ці всі питання давали наші відпоручники потрібні – дуже влучні – пояснення.
Помимо знаменитої оборони справи нашими делегатами, рішення підкомісії випало негативне, а що підкомісія до цього результату прийшла була вже 23-го листопаду, вже два дні перед тим, то і виводи делегатів могли тільки викликати деякі симпатії, роз’яснити деякі питання, але не могли змінити вже передрішеної відмови. Таке саме рішення запало також в загальній п’ятій комісії, де наша справа була в дневнім порядку 1 і 6 грудня. Головною причиною відмови був § 10 статута Союза Народів, який говорить про необхідність оборони своїх членів, навіть оружною силою. Другою причиною нашої «невдачі» в Женеві – це наша мілітарна невдача на фронті; зрозуміла річ, що всі дивляться на події на фронті і всі бояться ангажуватися в «непевну справу». Однак негативне рішення прийому України до Союзу зараз не виключає, що Україна у майбутньому все-таки буде прийнята до Союзу Народів. Це закомуніковано офіціяльно підкомісією у офіціяльному журналі. Подібної долі, як Україна, зазнали в Женеві і инші окраїнні держави б[увшої] Російської імперії. Це улекшує нашу справу остільки, що ми не самі на боці.
Українська справа на загальному зібранню С[оюзу] Н[ародів]. Українська справа прийшла на дневний порядок загального зібрання 17-го грудня і, розуміється, не могла бути вирішена инакше, як в підкомісії і V-ій комісії Союза Народів. Помимо всіх старань нашого представника п[ана] [Олександра] Шульгина, які він робив в межичасі, після негативного вирішення справи в підкомісії і комісії, ухвала асамблеї запала рівно ж негативно. Хоч українське питання не являється тією ухвалою остаточно порішеним, то всеж таки ухвала ця для нас болюча, тим більш, що наша справа появлялась уперше на світовій трибуні.
Генеральний Секретар V-ої комісії повідомив нашого делегата відношенням од 8-го грудня, що негативне рішення асамблеї не може мати иншого результату, як повернення справи в її попередній стан, себто ми маємо право відновити наші заходи і внести заяву про бажання приступити до Союза Народів перед слідуючою асамблеєю вдруге. Одначе п[ан] [Олександр] Шульгин старався всіма доступними засобами і можливими способами поладнати нашу справу в Женеві до 17-го грудня, для остаточного вирішування справи теперішньою асамблеєю як найбільш популярною. 8-го грудня п[ан] [Олександр] Шульгин був у голови І-ої підкомісії V-ої комісії делегата Бразилії п[ана] [Rodriguo] Octavio, бо ця підкомісія мала переглянути ще раз справи всіх держав що відділилися від Росії. П[ан] [Rodriguo] Octavio вислухав нашого делегата вважливо і при кінці розмови запевнив його, що відкинення нашої справи немає принципового характеру і що це мусило наступити дякуючи нашим сучасним обставинам. В цьому змісті була вистилізована також і резолюція V-ої комісії до Асамблеї в справі прийняття України.
Деякі помилки і неточности у резолюції спонукали п[ана] [Олександра] Шульгина написати ноту на ім’я голови асамблеї як відповідь на всі закиди V-ої комісії. Ноту, датовану днем 11-го грудня, передав наш делегат голові асамблеї 12-го грудня. Нота опрокидає ошибки резолюції, а провідною думкою її було представити асамблеї, яку Уряд Української Народної Республіки має ціль в боротьбі з большовиками, і доказати, що Союз Народів, не приймаючи в свої члени України, відступає від своїх власних принципів, що неприйняття України до Союзу є якраз на руку большовикам і означає рівночасно їх фактичну політичну перемогу. Генеральний Секретаріят розіслав ту ноту п[ана] [Олександра] Шульгина всім делегатам асамблеї. Своїм річевим змістом і достойним тоном нота зробила на членів асамблеї добре вражіння.
У самій асамблеї почалося обміркування «admission» 15-го грудня вечором. По останній вступній дебаті голова асамблеї розділив держави, що подали заяви про бажання вступити до Союза, на 3 групи. Першу групу творили 5 держав, які мали бути прийнятими. Тому він запропонував прохання тих держав обміркувати в першу чергу. До другої групи належали держави, яких комісія пропонувала не приймати до Союза, а допустити тільки до технічних комісій. Третю групу складали ті держави, відносно яких комісія висловилася за неприйняття до Союзу. До цієї групи належали Албанія, Азербайджан, Ліхтенштейн і Україна. Помимо того, що найбільші симпатії зі всіх «admission» мала Грузія, бо за нею промовляли п[ан] [Robert] Cecil і п[ан] [Fridtjof] Nansen, то вона зібрала тільки всього 6 голосів за прийняттям. В користь Естонії, Латвії і Литви промовляли деякі делегати, але і їхні, хоч прихильні, промови звичайно кінчалися тим, що зі згляду на сучасні обставини вони будуть голосувати проти їхнього прийняття.
Розуміється, що нашого делегата при Союзі Народів цікавило в даний мент найбільше, чи і хто скаже щось прихильного за Україну, тим більше, що заміткою стала зміна відношення, головно делегатів европейських держав до нашої справи після мілітарної невдачі нашої армії на фронті. Всіх европейських делегатів перейняв якийсь страх перед Совітською Росією. Навіть поляки, наші союзники, прямо говорили, що ніхто не відважиться зараз вступитися за нас. Все ж таки п[ан] [Олександр] Шульгин звернувся до п[ана] [Karl’а] Branting’а і делегата Персії п[ана] Zoka ed Dowleh з проханням, піддержати нашу справу в асамблеї. П[ан] [Karl] Branting, мимо висказаної симпатії до нас при своїй стрічі з нашим делегатом, не з’явився в Асамблеї під час вирішування нашої справи. За те Zoka ed Dowleh дійсно в двох промовах, присвячених allogènes’ам, з великою симпатією і захватом говорив за Україну. Висловлюючи свій жаль, що зараз Україна опинилася в такому тяжкому становищі, він таки сподівається, що в скорому часі Україна скине своє ярмо. В другій промові він з жалем зазначив, що зі згляду на сучасні обставини, серед яких опинилася Україна, він примушений утриматися від голосування, одначе він вірить, що ці обставини зміняться і дадуть йому можливість в слідуючій сесії голосувати за прийняття України до Союзу Народів. За цю оборону української справи наш делегат подякував бесідникові усно і листовно як від себе, так і від Уряду і від українського народу. Дуже добру, блискучу з ораторського боку, промову сказав також делегат Польщі п[ан] [Ignacy] Paderewski з приводу всіх allogènes’ів, згадуючи симпатично і про Україну, якому опісля п[ан] [Олександр] Шульгин переслав листа з подякою.
Дня 17-го грудня 1920 прийшла черга в асамблеї на Азербайджан і Україну. Спеціяльних дебат не було. Голова асамблеї, [Paul] Hymans, прочитав рішення V-ої комісії і перейшов до голосування. Проти прийняття Азербайджана висловилося 29, проти України – 23, другі делегації були або випадково не присутні, або навмисне утрималися від голосування. До цих останніх належали делегати Персії, Польщі, Португалії, Італії і декілька неевропейських делегацій. Характерно, що Україна і Азербайджан опинилися в цілком однакових умовах у відношенні до їх Асамблеї, що пояснюється війною на їх державних територіях і окупацією з боку большовиків.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 103-107.