Греція

Міжнародне становище Греції. До світової війни Греція була дуже незначна держава, розкидана по островах та побережжях архіпелагу та Іонійського моря, з невеличкою армією, досить значним торговельним флотом і військовим, що стоять значно нижче італійського та австрійського. На Балканах Греція займала 3-є місце після Туреччини та Болгарії. Але під кінець світової війни, коли Греція виступила на боці Антанти, відомий грецький політик і патріот [Eleftherios] Venizelos блискуче використав ситуацію. Тепер Греція, після упадку Турції та Болгарії, стала найсильніщою на Балканах державою і грає роль агента Антанти на Близькому Сході. Коли національний рух в Малій Азії під проводом [Mustaf’и] Kemal Paş’і прибрав загрожуючі для Антанти форми, то боротьба з ним була доручена Греції, і вона почала було ждати, що здійсниться давня мрія греків-націоналістів реставрувати Грецію в межах давньої Візантії, тобто з усією Македонією, Тракією і більшою частиною Малої Азії, за винятком Сирії, Арменії та англійських провінцій. Але невдачі Греції в боротьбі з кемалістами, невдачі англійців в Месопотамії, утруднення Франції в Сирії і другі причини, які привели до того, що Антанта дала принципіяльну згоду на ревізію Севрського договору, звичайно дуже міняє ситуацію, і Греція буде змушена задовольнитися більш скромними здобутками. Як остаточно вирішиться для Греції справа Турції, покаже будучина. Як відносно мала держава, Греція цілком залежнавід великих держав Антанти і, запобігаючи їх прихильности, особливо Англії, для своєї імперіялістичної мети на Близькому Сході, не веде самостійної політики, а цілком пристосовується до політики Антанти, а найбільше Англії. Англія використовує географічне становище Греції і піддержує її й буде піддержувати, доки вона зуміє бути для неї потрібною: Англія має в Греції і Царгороді свою базу для Близького Сходу.

Становище в російському питанню. Велика єдина Росія з її претензіями на Царгород, протоки і навіть Трапезунд була і буде небезпечним супротивником Греції. Греки, які вважають себе єдиним правомочним претендентом на ці области, добре розуміють небезпеку великої Росії для їх планів, а тому ідея відбудови такої Росії не користується їхнім признанням і викликає у них страх. Крім того, Греція має запеклого ворога в Болгарії, яка, хоч і знесилена, все ж викликає у Греції страх не менший, ніж Германія у Франції. А Греція знає про русофільство болгар та їхню прихильність загалом до ідеї єдиної неділимої Росії, в якій вони бачать свого захисника.

Відношення до України. З боку незалежної України Греція для себе небезпеки не бачить. Греція має більш мільйона своїх колоністів на побережжі Чорного моря, зв’язана економічно з цим побережжям і дуже хтіла би, щоб це був не «Юг Росії», а незалежна Україна. Але, як сказано вище, Греція в своїй зовнішній політиці йде за Антантою, через це вона готова визнати цю незалежність після того, як це зробить Антанта або хоч Англія. Це, майже одверто, висловлювали не раз офіціяльні кола Греції нашому представництву в Атенах. Не визнаючи держави нашої, офіціяльна Греція не визнала і нашої Місії, як дипльоматичного органу, вірительної грамоти від голови Місії Міністр закордонних справ Греції не схотів прийняти; Прем’єр-Міністр [Eleftherios] Venizelos під ріжними претекстами ухилявся прийняти голову нашої Місії, хоч у розмовах з нашими представниками в других державах висловлював найгарячійші симпатії до України.

Крім того, Греція, добувши собі вихід на Чорне море через анексовану за згодою Антанти Східну Тракію, мріє про Чорноморський союз, тобто союз тих держав, що торкаються Чорного моря. Коли б з півночі в той союз увійшла Україна, то Греції в тому союзі належала б найвидатнійша роль як найсильнійшій морській державі того союзу; коли ж України незалежної не буде, то і сама ідея того союзу упадає, бо тоді велика Росія просто буде прагнути, як це вже було раніш, зробити Чорне море своїм внутрішнім морем. Громадянство Греції, як і більшість преси, ставляться до нашої справи прихильно також через зазначені вище причини.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 142-144.