3.1. Політичні клаузули

Талах В. М.

Обидва договори є договорами про укладення політичного союзу між Генуезькою Республікою в особі громади Кафи та не названим по імені «імператором татар», тобто, ханом Джучієва Улусу. При цьому, з положень договорів вочевидь випливає, що ординська сторона знаходилась у стані громадянської війни, оскільки генуезці, як ті, що знаходились у Кафі, так і в інших містах, підпорядкованих Республіці Святого Георгія, обіцялися, що «всі будуть вірними та відданими імператорові, та його другу друзями будуть, а його недругам недругами будуть», більше того, договір містив особливу умову, що генуезці «до своїх міст і до своїх фортець не прийматимуть недругів імператора, ані тих, хто гудитиме особу імператора» (друге положення з договору 1381 р. було вилучено). Крім того, кафінські очільники брали на себе зобов’язання надавати дипломатичну підтримку ханові у Західній Європі, зокрема в Італії: вони, обіцяли, що «звеличуватимуть ім’я імператора по всій своїй країні, як робили за часів імператорів минулих».

Хто був «імператором татар», з яким Генуя укладала цей союз? В. Миць вважає, що намісник Солхата, який підписав договір 1380 р., був прихильником Мамая [Мыц 2002: 198; Мыц 2009], отже, щонайменш перший договір було укладено від імені беклярібека та диктатора правобережної Орди. Однак, аналіз договору виключає таку можливість:

– «пан Мамай» (у другому договорі перекручено: «пан Агамай») згаданий в тексті негативно, як особа, яка силоміць відібрала у генуезців належні до Солдаї поселення;

– у вступній формулі договору, «в ім’я Господнє нехай буде так», вочевидь вгадується трохи відредагована ісламська тасмія, «в ім’я Господа Всемилостивого Всемилосердного» («бисмилляхи-р-рахмани-р-рахим»), яка стає звичайною в актах Джучієва Улусу саме з часів Токтамиша, тоді як в акті Мамая, ярлику митрополиту Михайлу-Митяю від 27 лютого 1379 р. фігурує старовинна монгольська формула «Віковічного Неба силою та Великої Благодаті заступництвом» [История татар 2009: 844];

– можливість отримання притулку в генуезьких володіннях восени 1380 р. не мала жодного смислу для переможного Токтамиша і була дуже актуальна для переможеного Мамая, але він не міг укладати договір проти самого себе;

– натомість, саме для Токтамиша, який тільки-но оволодів усією державою Джучидів, був практично невідомим у католицькому світі, і чиї права на престол вважалися досить сумнівними (в Єгипті, наприклад, його представники поширювали очевидну брехню, що він був сином Бердібек-хана [СМИЗО, І: 389]) важливим було протидіяти тим, хто «гудив» (тобто висловлював сумніви у легітимності) нового хана, та отримати міжнародне визнання.

Тому цілком справедливою та обгрунтованою є точка зору, висловлена ще В. Д. Смірновим, що «явно тут слід розуміти останнього ворога та противника Мамая Токтамиш-хана, для якого остаточне винищення Мамая було необхідною гарантією власного подальшого незаперечного владарювання в усьому Золотоординському царстві» [Смирнов 1887: 133].

Але, чи був на момент укладення договорів Мамай живий? В обліковій книзі масарії Кафи посли «імператора та Мамая» Інак та Ходжа-Берди двічі (у розділах аспрових і соммових рахунків) згадані під 17 березня 1381 р.:

«MCCCLXXXI die XVII marcii… Ea die avaria facta per Ayna et Coia Berdi messayguos domini Imperatoris et Mamay de avibus falconibus captis tempore retroactis in Soldaya debet nobis pro dicta massaria assignata per dictos dominum Bernabonem et socium».

«1381 рік, 17 березня… Цього ж дня відшкодування, зроблене Інаку та Ходжа Берди, послам пана імператора і Мамая за птахів-соколів, спійманих за часів минулих у Солдаї, яке вони отримали за рахунок зазначеної масарії, передане від зазначеного пана Бернабе і його товарища»

«MCCCLXXXI die XVII marcii Avaria facta per Aynam et Coiabardi mesaiguos domini… imperatoris et Mamai missos in Caffa pro requirendo emendeam de avibus falconibus captis in Soldaya vel precium debet nobis pro massaria assignata per dominum Bernabonem Ricium et socium».

«1381, день 17 березня. Відшкодування, зроблене для Інака та Ходжа-Берди, послів пана імператора та Мамая, відправлених до Кафи, на вимогу про придбання птахів-соколів, спійманих у Солдаї, або ж про ціну, яке вони отримали за рахунок масарії, передане від пана Бернабе Ріццо та його товарища» [Книга массарии 1381: 175, 230].

На підставі цього М. Баляр зробив висновок, що в середині березня 1381 р. Мамай ще був живий [Balard 1978: 457-458]. В. Чіочільтан тлумачить текст як запис про витрати на придбання соколів (звичайного на середньовічному сході дипломатичного дарунку) для послів Мамая, і стверджує, що «дата у запису відноситься скоріш до дати платежу, аніж купівлі, і що вона однозначно вказує, що птахи вже були прийняті в якості подарунка людьми Мамая» [Ciocîltan 2012: 233, n. 355]. О. Джанов, на думку якого йдеться про відшкодування вартості птахів, украдених у послів, також зазначає, що

«датування 17-м березня 1381 р. рахунку про відшкодування вартості соколів, викрадених у Солдаї, послам імператора та Мамая… зовсім не означає, що це сталося 17 березня, і всі згадані персонажі були на той час живі. Закінчення дебетового запису… та посилання на початковий баланс масарії кажуть про те, що ці витрати сталися за минулої адміністрації. Їх не було погашено масарією Кафи на 17-те березня 1381 р., тобто, на момент остаточного зведення фінального балансу книги масарії 1380 р.» [Джанов 2018: 47-48].

Таким чином, запис від 17 березня 1381 р. вказує лише, що за консулату Джаноне де Боско мали місце дипломатичні зносини між Мамаєм та генуезцями, проте, коли саме: до Куликовської битви та падіння влади Мамая, чи після, у тому числі як спроба відвернути союз генуезців із новим ханом – джерела визначити не дозволяють. Утім, політичні клаузули самого договору свідчать про надзвичайну стурбованість ханського уряду можливістю союзу між генуезцями та якимось суперником «імператора татар». Спостережливий В.Д. Смірнов відзначає, що «самий тон виразів договірного акта відзначається якоюсь запобігливістю татар перед франками» [Смирнов 1887: 133]. Такию потенційною загрозою на той час міг бути лише Мамай.

За генуезьку прихильність Токтамиш готовий був розплатитися нечувано щедрими територіальними поступками: Генуї передавалися 18 поселень округу Солдаї та вся Готія від Солдаї до Чембало, тобто, практично все кримське Південнобережжя.

Ще П. І. Кеппеном було встановлено, що згадані 18 поселень, імовірно, тотожні поселенням пізнішого Судакського кадилика, а саме: Шума, Корбекли, Демірджі, Улу-Узен (Менгапотамії), Куру-Узен, Кучук-Узен, Туак, Ускют, Капсхор, Арпат, Шелен, Ворон, Ай-Серес, Кутлак, Токлук, Коз, Таракташ, Суук-Су [Кеппен 1837: 78]. Що стосується Кримської Готії, розташованої західніше, О. Скржинська та О. Джанов виділяють наступні адміністративно-територіальні одиниці (казалії): Fori (Форос), Chichineo (Кікінеїз), Symeo (Сімеїз), Lupicha (Алупка), Muzacori (Місхор), Oriande (Ореанда), Iallite (Ялта), Sichite (османський Sikite, можливо, сучасний Никита), Gorzovi (Гурзуф), Partinita (Партеніт), Lambade (Малий Маяк), Luste (Алушта) [Скржинская 2006: 90, прим. 130; Джанов 2018: 121-125].

Вперше округа Солдаї опинилася під владою Кафи влітку 1365 р.: тоді консул Бартоломео де Якопо, за умов вторгнення на Кримський півострів орди Мамая та боротьби з ним місцевих володарів, захопив Солдаю [Oderico 1792: 131; Мыц 2009; Джанов 2018: 52-54]; В. Миць не виключає при цьому узгодженості дій Мамая та генуезців. Кафінці володіли округою Солдаї принаймні до зими 1374 / 1375 р., коли Мамай, який перед тим удруге з’явився на Таврійському півострові, відібрав у них поселення, належні до Солдаї, крім власно міста Солдаї [Мыц 2009; Джанов 2018: 61-63]. Щодо Готії, то, коли саме вона потрапила під владу Генуї – точно невідомо, можливо, разом із округою Солдаї. З книги кафінської масарії за 1374 р., де згадуються консули Лусти, Партеніти, Горзові та Ялліти [Джанов 2018: 152], випливає лише, що генуезці володіли нею восени 1374 р. Між 1375 та 1380 рр. прибережна Готія, імовірно, була спірною територією, і договір підтвердив права генуезців на неї. Тому стосовно Готії у договорі використовується специфічна формула: намісник Солхата клянеться, що «не суперечитиме цим словам» про належність області генуезцям.

Щоправда, первинно, згідно з договором листопада 1380 р., в Готії під владу Республіки Святого Георгія передавалося лише християнське населення, але в тексті лютого 1381 р. це обмеження було знято.