Твардовський
Петро Гулак-Артемовський
(Малоросійська балада)
«Нуте, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
Горілки давайте!»
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці, піт аж ллється з шкури,
Коло їх гарцюють.
Бряжчать чарки, люльки шкварчать,
Шумує горілка;
Стук, гармидер, свистять, кричать,
Голосить сопілка.
Пан Твардовський в кінці стола
З поставця черкає:
«Гуляй, душа! Тра-ла-ла-ла!»
На ввесь шинк гукає.
В батька й матір отамана
І громаду лає;
Скрутив жида, як гамана,
Ще й усом моргає!
Сікнувсь улан – він вздовж його
Шаблюкою тріснув.
Улан – тю-тю!.. га-га!.. го-го!..
Зайцем в кутку приснув.
Взяв набакир писар шапку,
Пан грішми забрязкав:
Аж гульк! Писар – верть в собаку
І на всіх загавкав.
А шевцеві пан Твардовський
В такі знаки дався,
Що, мабуть, із час московський
Барилом качався.
В ніс втеребив дві бурульки;
З бурульок, мов з кухви,
Б’ють під стелю через рульки
Джерела сивухи.
Б’ють джерела… Пан-гульвіса
Кухоль підставляє;
Аж зирк в кухоль! – Що у біса?
В’юн на дні іграє!
«Дух святий, миряни, з нами!
Вилупіть лиш баньки:
В’юн утік, а цап з рогами
Вилазить із шклянки.
Мекнув, мов його родимець
Почав мордовати.
Та й стриб в комин; аж гульк – німець
Стоїть серед хати!
Ніс – карлючка, рот свинячий,
Гиря вся в щетині;
Ніжки курячі, собачий
Хвіст, ріжки цапині,
Дриг ногою!.. Круть ріжками!..
В пояс поклонився:
«Ну, Твардовський, час, із нами
Щоб ти розплатився!
Гуляв єси, верховодив,
Усім взнаки дався;
Дівчат дрочив, жінок зводив,
Над всіми знущався.
Чого душа забажала,
Мав всього ти стільки!..
Курей, ковбас, м’яса й сала,
Бочками горілки.
Нагрів і нам ти чуприну,
Як сам здоров знаєш:
Окульбачиш, мов скотину,
Та всюди й гасаєш.
Годі глузовать з чортами,
Слова – не полова:
Чи забув, яка між нами
З тобою умова?
Лиса гора… бритва… палець…
Паперу півкарти…
Гайда в пекло!.. Кров на смалець, –
З чортами не жарти.
В письмі стоїть (читай сміло):
На кагал бісовський
З начинкою душу й тіло
Одписав Твардовський.
Служить йому чорти мають
(Так прийшлось в умову),
Поки в Римі не піймають,
Амінь сьому слову!
Що тепер, Твардовський, буде,
Про те в пеклі знають:
Сю корчму хрещені люде
Римом називають».
«Бач, чортяка!.. Бач, падлюка!..
Як умудровався!
Се вже, бач, німецька штука, –
Твардовський озвався. –
Та вже ж чи йти в пекло справді
То й підем, байдуже!
Але й ти роби по правді
І не чванься дуже.
Заглянь в контракт твій зо мною
Яка там умова? –
Ще три штуки за тобою;
Витнеш – ні півслова!
От, бач, висить над дверима
Завбільшки із цапа
Перед твоїми очима
Мальована шкапа.
Нехай шкапа підо мною.
Огирем гарцює,
Нехай крутить головою,
Стриба і басує.
Ти тим часом піску в жменю:
Гарапник тройчатий
Сплети з піску, як з ременю,
Коня поганяти;
Ще ж попасать коня треба,
Стать на одпочинок:
То вже, гляди, щоб як з неба
Вродився будинок.
Будинок з лушпин горіха
Отам за байраком;
Із борід жидівських стріха,
Цвяхована маком.
От і гвіздок на починок
Чверть ліктя завдовжки.
По три в кожну вбий з мачинок,
А менше – ні трошки».
Біс перистий свиснув, кляснув, –
Аж кінь вже басує:
Батіг з піску в руці ляснув…
Твардовський сумує.
Скік в стремена, давай драла…
Аж що за одмінок?
Стріха в хмарах заблищала,
І мріє будинок.
«Виграв справу! Бач, псяюха,
Здихавсь, мов скажений.
Ну, тепер скупайсь по уха
В водиці свяченій». –
«Змилуйсь, свате, я в сій зроду
Лазні не купався».
Скорчивсь, зморщивсь – шубовсь в
Та й назад порвався.
Захлинувся, чхнув і приснув,
Тричі закрутився,
Тричі тупнув, тричі свиснув,
Аж шинк затрусився.
Хмара, як ніч, налетіла,
І сонце сховалось;
Галок, круків, ворон сила
На стрісі зібралось!
Крукають, кавчать, мекечуть
Всіми голосами:
То завиють, то шепечуть,
Бряжчать ланцюгами!
«Ну, Твардовський, другу справу
Виграли чортяки!» –
«Не кваптесь лиш: ще на славу
Втру я вам кабаки.
Куць програв, куць виграв справу.
Ще як доведеться.
Виграй третю, – глянь на лаву:
Що тобі здається?
Цмокнись з жінкою моєю,
Вона твоя буде;
Як я жив на світі з нею –
Про те знають люде.
Будь ти їй за чоловіка
(Остання умова),
Присягайсь любить довіка,
Та тогді й ні слова!
Нехай піп вам руки зв’яже.
Тепер, по сій мові,
Люде добрі, що чорт скаже? –
Бувайте здорові!»
А чортові не до соли:
Хвостиком киває,
Ніс скопилив, мов ґринджоли,
І дверей шукає.
Стриб по хаті, хап за клямку,
Твардовський – по пиці,
Трісь по гирі – розбив шклянку
І горщик з полиці.
«Ей, не бийсь, кажу, Твардовський!
Гвалт, рятуйте, люде!
Бо вилаю по-московській –
Сором слухать буде».
А тим часом скік к одвірку –
Ну цапом стрибати!
З прогонича зуздрів дірку –
Та й шморгнув із хати.
«Ой, держіть, ловіть псяюху!» –
Усі загукали,
А псяюхи нема й духу:
Поминай, як звали!
«Жінко люба, годі плакать, –
Твардовський озвався, –
Хотів з чортом вас посватать –
Та й чорт одцурався.
Мабуть, всі чорти – бурлаки,
Та ще й розум мають,
Знають, де зимують раки –
Од жінок втікають.
Може, в пеклі інше діло,
В нас сього немає:
Жінка гризе душу й тіло,
Мужик попиває!
Нуте ж, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!
Горілки давайте!»
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 6, с. 121 – 129, без дати, за підписом «Г.», з передмовою редактора журналу М. Каченовського (с. 116 – 121). Наводячи деякі відомості з української історії, фольклору та етнографії, він зокрема писав:
«Предлагаем читателям нашим стихотворение малороссийское, написанное в Харькове… Теперь, сколько известно, малороссийская словесность поддерживается единственно стихотворениями в забавном или шутливом роде: такова «Энеида» Котляревского; таковы стихи при «Грамматике» г-на Павловского и несколько очень замысловатых пьес, напечатанных в «Украинском вестнике».
Бесспорно, сюда принадлежит и «Твардовский». Польская словесность с некоторого времени хвалится балладою такого же содержания – произведением таланта г-на Мицкевича, отличного поэта. Герой баллады и его союз с бесом известны не менее в Польше и за Днепром, как в Малороссии и Украине: рассказы об удальстве Твардовского, об его приключениях слушаются с неослабным любопытством, и простолюдины поселяне в досужные часы весьма охотно возобновляют чувство страха в своем сердце воспоминаниями о судьбе Твардовского. Баллада малороссийская есть подражание польской».
Передруковано в журналах «Славянин» (1827, № 27) і «Dziennik Warszawski» (1827, т. 9), а також у додатку до збірки «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827).
Надсилаючи М. Максимовичу свою баладу, в недатованому листі французькою мовою П. Гулак-Артемовський натякав, що з огляду на цензуру він вніс у текст певні пом’якшення:
«Повинен вам признатися, що ця дрібничка потрапила до Ваших рук в окремих місцях не такою, якою вона вийшла з-під мого пера. Дуже вимогливий щодо цензури, я був змушений зробити деякі зміни, почасти навіть на шкоду самій баладі; відновлення цих змін збільшило б вартість твору, якщо він її має» (Гулак-Артемовський П. П. Твори. К., «Дніпро», 1964, с. 214).
Текст, опублікований у журналі «Славянин», був випущений також окремою відбиткою: «Твардовский. Малороссийская баллада. Сочинение] Петра Гулак-Артемовск[ого]. Санкт-Петербург, напечатано в типографии императорской Российской академии, 1827» (цензурний дозвіл 12 серпня 1827 р.), в окремих примірниках якої (ДПБ, ф. 229, № 6; ІЛ, ф. 66, № 6) автор зробив кілька виправлень, – можливо, саме в тих місцях, які він мав на увазі в цитованому листі до М. Максимовича.
Автограф невідомий.
Подається за примірником окремої відбитки видання 1827 р. з авторськими виправленнями (ДПБ, ф. 229, № 6).
Твір П. Гулака-Артемовського написано за мотивами балади A. Міцкевича «Pani Twardowska». За свідченням одного із сучасників, сам Міцкевич, «не потураючи своєму авторському самолюбству, визнавав, нібито українська переробка вища за оригінал» (див.: «Русский биографический словарь», Спб., 1900, т. 2, с. 326).
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 53 – 59.