Кн. 1. Побратими

Андрій Чайковський

Присвячую незабутній пам’яті мого

найкращого товариша і друга д-ра

Євгена Олесницького.

Автор

Уродилъся онъ въ краяхъ Подгорскихъ Перемисскихъ

Вихованъ въ вѣрѣ церкви всходней зъ лѣтѣ дѣтинскихъ

Шолъ потомъ до Острога, для наукъ уцтывыхъ…

Который тамъ квитли…

З книги «Вѣршѣ на жалосный погребъ зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его кор. милости Запорозкого, зложоний презъ инока Касіана Caковича, Київ 1622.

Уперше надруковано окремим вид.: Андрій Чайковський. Побратими. – Львів, 1918.

Книжка відкривалася «Передмовою» автора. З огляду на значний фактичний матеріал, який вона містить, наводимо її повністю:

«В 1908 р. поставлено мене кандидатом на соймового посла в Самбірщині. Я знав, що в Самбірщині багато малоземельної шляхти. Знав я, що при виборах може вона рішити мій вибір. Щоби собі шляхту з’єднати, я ладив для них популярний виклад, у якому я хотів виказати, як-то у давнину саме та малоземельна шляхта твердо стояла за свою віру і народність. Розглядаючись у приступних мені матеріалах, я мусив натрапити на ім’я Петра Конашевича-Сагайдачного.

В Самбірщині, хоч ніде нема шляхтича з придомком «Конашевич», живе традиція, що сей великий гетьман походив із близького Самборові села Кульчиць. Ще донині показують старі кульчичани те місце в присілку Королівка, де мала стояти хата Конашевичів. У тім присілку живе ще рід Кіпашів. В старовину вони могли зватися Конашами або Кунашами. В історії проф. Грушевського в одному місці по цитованому джерелу той великий гетьман зветься «Кунашевичем». Од чого пішло назвисько Конаш і Кунаш – чи від коня, чи від куни, – не беруся розбирати.

«Думка думку родить». Замість задуманого викладу для шляхти (з котрого нічого не вийшло), я, ведений синівським пієтизмом для того славного мойого земляка, задумав спопуляризувати життя і діяльність цього славного сина України.

Бо, кромі пісні про Сагайдачного, «що проміняв жінку за тютюн та люльку», ширший загал про Конашевича мало знає.

З цею роботою возився я довгий час, бо при моїй щоденній фаховій праці на хліб насущний я не мав спромоги зайнятися цим ділом інтенсивно. Загадав я зразу урвати повість на тому місці, як Сагайдачного вибрано перший раз гетьманом. Тому дав я зразу повісті заголовок «До слави».

Я упросив Вп. пана професора Михайла Грушевського прочитати рукопис. За його неоціненні для мене уваги і пораду складаю йому на цьому місці мою сердечну велику подяку. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити з цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститися цілий життєпис гетьмана.

І вже коли я зладив повість у третій переробці до друку, заскочила мене війна. Під час інвазії я не робив нічого. Я хотів бути на всі боки лояльним супроти царської влади. Та напасть мене не минула. З наклепу наших домородних «русских» [тобто «москвофілів». – В. Яременок] зробила у мене охрана трус і забрала між іншими також рукопис «До слави». Його в озграні знищили.

Та нема того злого, щоб на добре не вийшло. Заохочений професором Антоном Крушельницьким, що піднявся повість видати вже в трилогії, я взявся знову до праці і оце пускаю у світ першу частину «Побратими». Вона кінчиться на тій хвилі, як Конашевич прийшов перший раз на Запорозьку Січ.

Пишучи це, я руководився думкою, що у нас крайня пора заповнити прірву в нашій літературі історичними оповіданнями. Вони так дуже потрібні хоч би для оживлення нашої традиції. Я не розумію, чому наші письменники, далеко талановитіші за мене, не забігають на це вдячне поле.

Чи мені повелось вив’язатися з того завдання, чи буде з моєї праці хосен для української літератури, для українського народу в тій великій переломовій хвилі нашого політичного відродження, – хай осудять ласкаві читачі.

Я зробив по моїм силам як міг найліпше.

В Самборі, в місяці грудні 1917

Др. Андрій Чайковський»

1920 р., через два роки після виходу в світ «Побратимів», Андрій Чайковський у листі до Василя Стефаника від 19 жовтня запитує, де б можна було видати історичну повість у п’яти томах «Сагайдачний». Він просить В. Стефаника, щоб той звернув на нього увагу «видавничого світу» (див.: Федір Погребенник. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника // К.: Дніпро, 1980. – С. 260).

Друге видання «Побратимів» з’явилося тільки в 1927 р. у коломийському видавництві «Ока». Повість тепер містила епіграф із віршів Касіяна Саковича 1622 р. Автор зберіг посвяту Є. Олесницькому, передрукував «Передмову» до першого видання і подав ще лаконічнішу «Передмову до II видання»:

«Дотепер не везло мені з моїм «Сагайдачним», над котрим я працював більш як 13 років.

Зразу перебрав на себе видання трьох перших частин д. Антін Крушельницький. Та зараз по виданню І частини серед лихоліття нашої визвольної війни видавництво перепинилося, і ми умову розв’язали.

Опісля договорював я з кількома видавництвами, котрі до мене зверталися, та нічого з тих переговорів путнього не вийшло. Одному було задовге і жадав скорочення, себто зроблення з лемеша швайку – другому задороге, а за той час І частина в книгарському обороті розійшлась, а дві другі лежали в рукопису.

Аж тепер, може, буде тому край, коли видання трьох частин перебрало рухливе видавництво «Ока» в Коломиї.

За той час я за порадою добрих людей поробив деякі зміни в І виданні І частини.

На тому місці дякую щиро Вп. д. Володимирові Зубрицькому за щирі уваги, до яких я старався примінитися.

В цій повісті я хочу переповісти цілий життєпис славного нашого гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного аж до його перед-вчасної смерті (28.IV.1622).

Наразі довів я до тої хвилі, коли Сагайдачного вибрано гетьманом України. Перша частина «Побратими» від хлоп’ячого віку до прибуття на Січ. II і III частина «До Слави» – аж до вибору по кримськім поході на Кафу.

Коли мені Господь допоможе, то викінчу IV і V частину «Гетьман». Та щоби покупців не відстрашити, заявляю, що перші три частини, що йдуть тепер в друкарню, творять окрему цілість.

Коломия, в серпні 1927

Автор»

Та коломийське видавництво «Ока» змогло лише повторити видання «Побратимів». Дві наступні частини «До слави» з’явилися відповідно через два і п’ять років і в інших видавництвах.

Подається за вид.: Андрій Чайковський. Побратими. Історична повість. Друге видання. – Коломия, 1927.

Олесницький Євген (1860 – 1917) – визначний громадський діяч Галичини, адвокат, публіцист, редактор-видавець, автор перекладів п’єс іноземних авторів для галицького театру.

Джерело: Чайковський А. Сагайдачний. – К.: Дніпро, 1989 р., с. 6 – 179.