Будь послушний!

Юрій Федькович

Один господар мав два хлопчики: Штефанко тай Марко, оба ходили до школи. Але Штефанко бувало свого неня за кожде слово послухає, бо він знав, що тато свою дитину ніколи на лихе не порадить, але усе на добре, а на Марка мусів усігди аж грозити, хотівше, аби він ‘го послухав, тому тато Штефанка любив дуже, а Марка ні, бо непослушну дитину хто може любити?

Не раз бувало кличуть пусті хлопці Штефанка та Марка на улицю гратися. Обох кортить піти і вони просятся у тата:

– Татку, ми підем на годинку з хлопцями побавитися?

– Ні, синку, – каже тато, – я вас межи пустоту не пускаю: грайтесь дома коли маєте коли та вас кортить.

Штефанко зараз і послухає: поцілує тата в руку, тай граєтся собі дома, а Марко бувало лиш дивится, аби тато де відвернулись, тай шмигне на улицю до пустоти.

Але раз побіг він знов до хлопців, а хлопці єму кажуть:

– Ходім, Марку, до того й до того чоловіка у сад, там ми виділи файні грушки, нарвемо собі, бо чоловіка нема тепер дома, пішов десm у село, і не ме знати, хто ‘му грушки обірвав.

Марко зараз пристав; пішли, улізли у сад, і лишень стали рвати груші, а чоловік з хати та до них:

– А тото хто вам позволив рвати мої грушки, сякі такі ви лайдаки, га?

Хлопці засторопіли зо страху, але чоловік зідрав з усіх капелюшки та шапочки, тай пустив простоволосих домів. Отак погостив наш Марко, що не хотів тата слухати.

Але сему не кінець, бо чоловік пішов до двірника, а двірник казав усіх хлопців, межи ними й Марка, привести, та кожному по дві різці дати, аби знали і на другий раз, що чуже не можна кивати. Видите, діти, якого сорому набрався Марків тато через непослушного хлопчика?

Але і цьому ще не кінець. Штефан і Марко виросли великі, стали вже парубочити, а тато пускав їх по де коли на данец, але усе їм наказував:

– Хлопці, аби ви мені разом з вечером дома були, а в пиятику не заходили, бо пиятика чоловіка до доброго ніколи не приведе.

Штефан усігди татового слова слухав: забавився що забавився – а скоро сонечко на захід – він уже і дома собі, коло маржини, а Марка бувало часом і до опівночі нема.

Але раз умішався наш Марко в сварку межи п’яниці. Слово по слову, слово по слову, аж тут зачалася бійка, а один п’яниця як тяв Марка палицею у око, так ‘му око від разу вичуріло, і він до сегодня сліпий на одно око. Так погостив наш Марко за тото, що тата не слухав. Може і з вас котрий хоче так гостити як непослушний Марко?

Діти, слухайте розумних людей, то ніколи лихо не погостите.

А тепер скажіть мені: який був Штефан, а який був Марко?

Штефан був послушний, а Марко був непослушний, він не слухав, за тото сорому ся набрав і нещастя попацив.

Примітки

Повісточки під назвами «Будь послушний», «Будь харний», «Будь уклінний», «Лиш правду говори», «Чуже не кивай» призначені були до «Букваря», який Федькович був виготовив під кінець 1860-х років. Про сей «Буквар» писав він д. 14 серпня р. 1868 до редакції «Правди»:

Тогід, чи мабуть ще перед-тогід подав я був до Чернівської консисторії руський Буквар з програмом як би найлучше сільські школи уладити можна. Консисторія відтрутила мій Буквар, а я з серця післав го до Партицького (забув чи до Партицького чи до вас).

Та вижу, що й у вас у Львові мій нещасливий Буквар не інак гостив, як і в Чернівцях, бо вже до тепер час би єго аби приймити або відтрутити, і мені яко непотрібний відіслати. Тимчасом Чернівецька консисторія інак ся порадила і оногди мені офіціально написала, абих не лиш Буквар, але й інші книжки коли які написав, до них прислав, а вони будуть їх печатати, а мене закутають. На се пишу я до Партицького, – не пишу, але молю, аби мені мій Буквар відіслав, бо уперше мені блиснула надія, наші школи на народнім язиці основати (Порівн. Огоновський, Історія літератури, ч. 2, с. 656).

Той «Буквар» відкинула комісія для уложення руських книжок у Галичині. А д. 8 мая 1869 краєва буковинська власть, запросила Федьковича до зложення «першої читанки до народних шкіл». Федькович відповів, що не вірить ні в прихильність ні в спосібність цензора своєї праці, проте думає подати в перше міністерству два кусники на стрібу: один орігінальний, вип’ятий із свого Букваря, а другий яко переклад одного кусника з читанки, котру йому дано до переіначення. Коли б міністерство одобрило ті два кусники, то була б надія, що він виповнив би єго наказ. (Порівн. «Правда», 1869, ч. 22, с. 189).

Яка доля постигла дальше «Буквар» Федьковича – ми докладно не знаємо. Знаємо лишень, що велика частина того букваря лишилася між автографами поета, що є власностию тов. «Руська Бесіда» в Чернівцях. Папір, почерк і спосіб писаня показує нам, що переховані автографічні частини «Букваря» походять із кінця 1860-х років.

З тих автографів ми і друкуємо 5 повісточок. Вони були, щоправда, надруковані аж року 1889 та 1890-го – але із значними змінами. Першою своєю концепциєю, котра і збереглась до наших часів, вони належать до кінця 1860-х років. З тої причини друкуємо їх на початку сеї групи оповідань Федьковича.

Велику частину повісточок і оповідань, призначених до «Букваря», переробив Федькович уже у 1880-х роках, як показують нам датовані автографи. Може бути, що і переробки отсих найдавніших повісточок Федьковича, які ми бачимо в «Бібліотеці для молодіжи» – не всі походять від редактора, а й від автора.

Що тикаєсь інших повісточок Федьковича, надрукованих у «Бібліотеці для молодіжи», то автор, передаючи їх п. Ом. Поповичеві, позволив йому робити всякі зміни, які узнає за потрібні, через що він і змінював дещо з педагогічних зглядів. Вістку сесю подав мені пан інспектор Ом. Попович у листі з дня 17.V. 1902. Варіанти першодруку від автографу зазначуємо у примітках.

Повісточка «Будь послушний» писана по обох боках піваркуша звичайного сірого пожовклого канцелярійного паперу. Се перший концепт, на що вказують поправки і перечеркнення в тексті, довершені рукою автора. Поправки ті відмічуємо у приписках. Друковано в «Бібліотеці для молодіжі» під ред. Ом. Поповича в Чернівцях р. 1889, с. 159 – 160.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 233 – 236.