Чуже не кивай!

Юрій Федькович

Малий Юрійко учився дуже добре, а дядик купили ‘му за тото ножик файний складаний з роговими черінцями, але один школяр, Павлик звався, уздрів у нього тот ножик, тай гадає собі: я у нього украду сей ножик, він не буде знати, а я буду мати й ножик. Тай украв у Юрійка ножик.

Юрійко шукав ножика, а далі сказав дядикові, що пропав єго ножик, а дядик ще налаяли на нього, чому він на свої речі ліпше не уважає. Аж Павлик приносить ножик до свого старшого брата тай показує:

– А дивіть, бадічку, – каже, – який я ножик маю.

Брат обіздрів тай став питати:

– Хлопче, а ти відки сей ножик маєш?

– Та я знайшов, бадічку, – каже Павлик, тай почервонів як грань.

Але брат поніс ножик до дядика, тай показує, а дядик до Павлика:

– Хлопче, ти сей ножик украв?

– Ні, дядичку, і бігме ні! – я ‘го знайшов на дорозі.

Але як дядик ‘го притисли добре, то ніколи було не вповісти.

– Я, – каже, – сей ножик у Юрійка украв, я му завтра віддам.

– Іди та таки зараз віддай, – кажуть дядик, – а відтак я вже знаю, що з тобов робити!

Павлик мусів зараз піти та ножик віддати. А другої днини кажуть дядик:

– Ходи зо мнов, злодію, до панотця.

Панотчик як учули, що Павлик поброїв, та аж ся по полах ударили:

– А ти що, – кажуть, – зробив, ти, нещасливий хлопче? Ти знаєш, що навіть Христос син Божий злодія не хотів простити?

Тай казали дати Павликові аж п’ять різок. Чуєте хлопці? аж п’ять різок! більшого сорому відай вже нема на світі, як різки. Та ще хотіли Павлика з школи вигнати, та аж пан професор з тяжков бідов пан отця упросили та умолили, що ‘го у школі лишили.

Тай то щастя велике, що на сім сталося, бо а що би було було, як би була не виявилася крадіж? Павлик украв тепер ножик, відтак би був украв книжечку, відтак може у сусіда залубички, і так далі, аж доки не прийшов би був до криміналу, а нарешті на шибеницю, як та приповідка каже: від личка до стричка! Діти, сокотіться чужего як вогню, бо що чуже, то не моє. Злодій гірший опришка: бо на опришка є замки, а на злодія, як то кажуть, замку нема.

Примітки

Автограф такий самий, як попередніх повісточок. В першодруку назва: Чужого не кивай.

Із тих самих причин, що зазначені у приписці до повісточки « Будь харний», подаємо окремо текст першодруку повісточки «Чуже не кивай».

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 245 – 246.