Сон

Юрій Федькович

В венецькій салі я ніби стояв.

Дівчата гуляли, шаліли,

Всілякі-всілякі і з різних стан,

Чорняві, русяві і білі.

Й мене займали іти гулять,

А я стояв як та скеля,

І все дивився, усе дивив

На образ красний на стелі.

На нім були намальовані

Удова з свойов донькою;

Донька трималась за серце руков,

А мати їй ніби глаголить.

І ніби питає у неї все:

«Що в тебе, єдина, боліє?»

«Нічого» – сказала так глухо, так…

І знов як у перед німіє.

А там десь з боку рицар стоїть.

І з другою се ніби жартує;

Дівчина тяжко ніби зітхала,

А рицар то ніби не чує.

Примітки

Друк. Правда, 1876, стор. 684.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 370.