Ad Astra

Юрій Клен

Важко темрявим бором

шлях веде мене вгору,

і ступаю ногами

я з каміння на камінь.

Сірий мох тут і глиця

Лев, пантера, вовчиця

мене стежать у хащах,

стежать душі пропащих.

Тут крило Люцифера.

Але зоряні сфери

у надземнім кружінні

там, де співи весінні.

Вийде ворог лукавий

в чорній тіні неслави,

не підійме під чоло

він своє забороло,

буде підступом брати,

калганом налітати.

Та в’юнку його шию

срібний спис мій прошиє.

Гострим оком я гляну,

на хребет йому стану,

придушу, знепритомлю

і кістяк переломлю.

Встане міць нездоланна,

будуть крики «Осанна!».

Зринуть сили крилаті,

буде небо кружляти.

У високі чертоги

золотиста дорога

мені ляже під ноги,

і тебе, перемого,

одягну, мов кохану,

я у шату багряну.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 103 – 104.