Дія друга

Марко Кропивницький

Середина хати Демкової, піч, лави, піл, стіл і таке інше.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Ява 1

Входить Варка, за нею Вареник.

Вареник

Істину говорю вам, що бачив Дементія Васильовича учора в городі і думав, що вже вони у собственім дому.

Варка

Чого ж він там воловозиться? Три тижні як поїхав у Кийов, другий вертався б скоріш додому, а він ще й в городі засів.

Вареник

Тепер у Дементія Васильовича можуть буть діла по всій путі від Кийова і аж сюди.

(Сіда.)

Варка

Певно, там загуляв?

Вареник

Не без того, єсть малость, тільки вони соблюдають себе.

Варка

Тут борошна ані пилиночки; нікому зерна віднести до млина: Зінько заслаб, а Панаса старий взяв з собою в Кийов…

Вареник

Чому ж ви мені не сказали про борошно? Та скільки завгодно! Ай, розбезсовісная ж ви!..

Варка

А потім віддавай вам вдвоє?..

Вареник

От ви й не знаєте, яка у мене совість. А може, я й нічого не взяв би? А що перш я брав процент чи вигоду з Дементія Васильовича, так то ж другий рощот… Перш, бувало, я і вилаю Дементія Васильовича, і до роботи пригоню. Бувало, кажу: «Не п’янствуй, Демку, труждайся, Бог труди любить…» От тепер Господь милосердний і наградив Дементія Васильовича і, може, через мою навуку… Знаєте, не хто, як Бог!

Варка

Сваха Конашиха вже на глум мене підіймала, що ніякого наслідствія нема, що то одні вигадки.

Вареник

Єсть наслідствіє. Як списано у бумазі, то все воно єсть. Дементій Васильович вже навчилися пихи такої: ніби з тобою говорять, а дивляться он куди. Чудодій! Не було б наслідствія, не були б і вони при такім соблюденії своєї гордості.

Варка

Коли б, борони, Боже, не обікрали його.

Вареник

Деньги вони у городськой банок положили, а мущество при них. Кажете, синок ваш недужий? Чим же?

Варка

Така думка мене шиба, чи не з любощів.

Вареник

Хм! Ех, розбезсовісной народ! Котра ж то накоїла такого лиха?

Варка

Звісно, тепер кожну завидки беруть. Хіба мало їх є таких, що на лихе згожі? Щоб кому добре зробити, то такого не вишукаєш і вдень з хвинарем, а на лихе і в темну ніч наткнешся.

Вареник

Кров би йому пустить, не пробували? Біда як помага, як кров пустиш або банки постановиш. Можна і дикохт. Дикохт теж помага, біда як помага!.. А може, з очей, бувають глази розбезсовісні. Бабу Репиху покличте, щоб злизала або вишептала! Мені скільки разів злизувала!

Варка

(дивиться на нього).

Та чи ви відчепитесь від мене сьогодня? Цілісінький день слідком ходите!..

Вареник

Скажіть мені, куди тільки совість людська поділася? Навкруги така розбезсовісность пішла!.. Таки покину вас, покину село і перейду туди, де єсть у людей совість.

Варка

Коли б же швидше кидали! Душі моєї до себе не навернете… Ненавиджу вас, аж гидую!

(Одвертається від нього.)

Вареник

За віщо ж? Ех-хе-хе! А я питаю вас, де совість людськая?

Варка

Пожалуста, не підсипайтеся! Нічого я не розберу, про віщо ви торочите. Перш ви гребували нами, а тепер наша черга.

Вареник

А Бога ви не боїтесь?..

Ява 2

Ті ж і Вустя.

Вустя

Мамо! Зараз казали посесор, що бачили татка за селом, вже татко ї дуть додому. Посесор тюпки бігли, а татко їдуть ходою, бо з кладдю їдуть!

Варка

Слава Господеві, що вже вертається! Не знаю, чи бігти назустріч, чи на порозі зустріти?

Вареник

Зустріньте на порозі з хлібом-сіллю.

Варка

Я не вас питаю.

Вустя

Мамо! Ви не знаєте, чи привезуть мені татко подмостона та ботики городські? От коли б привезли!..

Варка

Тадже ж приїде, побачимо.

Вареник

А звичайно, що привезуть.

Вустя

Я й одного дня не носитиму юпки та оцих черевиків, що бовтаються на ногах, неначе постоли!..

Вареник

Воно й справді до такої хвазамонії так черевики не хвасон.

Варка

Може, вже недалеко їде?

(Вигляда у вікно.)

Вареник

(б’є себе по лобові).

Ах, я балван! Чого ж я тут стою? Дементій Васильович проїжджатимуть мимо моєї лавки, воздам же я їм честь: зустріну їх горілкою і пивом!

(Побіг.)

Варка

Відціля не видко, ану, гляну на гору!

(Побігла.)

Вустя

(сама).

Коли б татко привезли подмостона та ботики. Ну, а як привезуть і сережки срібні, і каблучку, і намисто!.. А може, й зонтика привезуть. Учора на вечерницях як сказала я, що буду щодня носить плаття, а спідниці віддам наймичкам – адже татко наймуть наймичок? – дівчата зараз вхопили мене на зубки і почали прикладать. Одна баришньою звеличала, друга панночкою, третя попівною, четверта посесоршою… Байдуже! А Гарасим і собі туди ж думав дошкулити. Було б тоді зачіпати, як ти мені подобався, а тепер байдуже мені про тебе. Ось тільки зачепи, так і плюну в вічі!

Ява 3

Вустя і Марина.

Марина

(вбіга).

Слава тобі, Господеві милосердному, злишилася! Завтра піду у церкву, припаду навколішки, всю душеньку мою змию слізоньками.

Вустя

З яких радощів?

Марина

Жениха свого злишилася.

Вустя

Лавріна? Що ж він, помер?

Марина

Живісінький!

Вустя

Добре злишилася, що подавала за нього рушники!

Марина

Ще б не подавала, коли батько й мати присилували: «Або давай, рушники, або геть з хати на всі чотири вітри!» Мусила подавати. А ти що б на моїм місці зробила?

Вустя

А я почім знаю?

Марина

То-то ж бо й є! А де ж Зінько?

Вустя

У коморі, недужий лежить.

Марина

(з криком).

Ой леле! Голубчику мій сизоперий, лебедику!..

(Хутко йде до дверей.)

Назустріч Зінько.

Ява 4

Ті ж і Зінько.

Зінько

(блідий, запалі очі).

Подратувати прийшла, ще не вдовольнилась?

Марина

Не гнівайся!.. Одійди, Вусте.

Вустя йде до вікна.

Зінько

Взять тебе за ноги та головою об припічок!..

Марина

Вислухай мене, мій лебедоньку! Батько-мати присікалися: «Давай рушники або ж на всі чотири вітри!»

Зінько

А ти й подавала?

Марина

Авжеж.

Зінько

Бодай тебе болячка давала!

(Хоче йти з хати.)

Марина

(хапа його за руку).

Бо подумала, не переможу батька-матір, може, переможу Лавріна? Перехрестилася та й подавала на одчай!..

Зінько

Ну, що ти мене держиш за руку, пусти!…

Марина

(держе).

Ото й почав ходити до мене Лаврін щовечора.

Зінько

Бодай йому ноги покорчило!..

Марина

Як він у комірчину, я зараз у сльози. Цілісіньку ніч виплачу і слова до нього не промовлю. А вчора прийшов, я пуць йому в ноги: і сякий, і такий, і довічно за тебе Бога молитиму, відкаснись від мене, бо загину!.. Він мовчав-мовчав, а далі підняв мене за плечі, посадовив поруч та й каже: «Не до пари ми одно другому – бачу! Зав’яжу тобі світ і собі завдам мороки. Знаю, кого кохаєш, переконався…»

Зінько

(хутко).

Ну?

Марина

А оце туж-туж його батько вернув рушники і хліб-сіль.

Зінько

(радісно).

Та невже?

Марина

Єй-богу!

Зінько

(обійма її).

Ах ти ж ідолка!..

Вустя

(біля вікна).

Осьдечки й батько приїхали!

Зінько

Та невже?

Всі хутко виходять.

Ява 5

Варка, Демко, Вустя і Зінько, а потім малі діти. Варка вбіга в хату, хапає з полиці хліб і сіль і стає на порозі.

Демко

(при часах, з ланцюжком через шию і в городській одежі).

Здрастуй, Варваро Назаровно! Здрастуй, супруго моя любезна! Чи пізнаєш? (Цілується.) А ви, дітвора, підходьте по черзі. Не разом…

Зінько

Здрастуйте, тату!

Демко

Доки що, кажи вже хоч і тату, а як трохи образую тебе, тоді казатимеш інакше!.. Цілуй спершу в руку, а потім в губи.

(Цілується.)

Вустя

І мені так?

Демко

Авжеж. Такий порадок у людей образованих. (Цілується з усіма.) Я вас хутко образую, бо бачив усякі образовання своїми очима. От дивіться на мене, хіба я таким відсіля поїхав? Образованія – це штука немеглена.

Вустя

Тату, а де ж Панас?

Демко

Зоставив за малчика при лавці, у того купця, де покійні брат, Андрей Васильович, прикажчикували; стривайте, чи заводив я часи?

(Вийма часи і ключик.)

Варка

Що воно таке?

Демко

Часи. От настановляй вухо. (Підставля їй часи до вуха.) Чуєш?

Варка

Щось дзенька і цика!

Вустя

Ану, й я, тату, послухаю.

Демко дає їй слухати.

Пхі, чудасія. Дзень-дзень.

Демко

То-то, що дзень-дзень. По оцій вигадці сонце ходе. У яку добу закортіло, глянь на неї і знаєш, чи вже обідня доба, чи вечірня…

Зінько

Я бачив у якономичеського машинистого такі, він дав за них аж сім рублів. Тільки ті білі, а ці жовті.

Демко

Бо це золоті.

Всі

Невже золоті?

Демко

Вони з оцим ланцюжком коштують більш, як сто карбованців…

Всі

Сто карбованців?!

Демко

Це покійного брата, Андрія Васильовича, царство їм небесне.

Варка

Вічний покій його душеньці!

Зінько

Машинистий гляне на них і зараз свисток дає…

Демко

А на, Варко, ключика та заведи.

Варка

Я не вмію.

Демко

От бачиш. Стало бить, треба тебе ще образовувати.

Варка

Та вже образовуй!

Демко

Ох, буде мені мороки з вами, бачу вже, що буде! Ось як вони заводються. (Почина заводити.) Еге, вони вже заведені! А як не заведені, то як крутнеш ключиком, то там всередині зараз щось і дирчить!

Зінько

А який тепер час, чи буде вже двадцять п’ятий?

Демко

(дивиться).

От, ніяк ще не завчу, чи оця стрілка показує час, чи оця? Якщо оця, так буде час одинадцятий, а як оця, так четвертий. Одначе забалакався з вами та й забув про хуру. Треба ж коняку випрягти та позносити все з воза.

Варка

Хіба ж то наша коняка?

Демко

А то ж чия? Купив у городі.

Зінько

Ловка коняка! Ще краща, як у Конаша.

Вустя

Ходімо, мамо, та позносимо все!

Демко

Стривайте! Ви ще там що-небудь поламаєте. Ось який порадок зробимо: Зінько нехай коняку випряга, мати буде установляти, а я з Вустею вноситиму. А ви, дрібнота, геть з хати!

(Пішов.)

Варка

(сама).

Дивлюсь на свого чоловіка і не надивуюся, зовсім неначе не Демко, а якийсь підпанок або купець! Як оглянусь навкруги себе, то мені аж ніби ніяково з ним поруч і сісти.

Ява 6

Демко і Вустя несуть диван.

Демко

Потихеньку-потихеньку, щоб не зачепити за одвірок; станови отут його посередині. Це зветься одивань.

Ставляють.

Вустя

Я бачила у посесорів таке сідало, як ходила мазати горниці.

Демко

(сів на дивані).

Садовись, Варко, і ти, Вусте, садовись. Це не на чуже сідаєте, а на своє, – привчайтесь, бо це штука немеглена.

Варка

(сіла).

Ач, вгинається.

Вустя

(сіла і гецає).

Неначе на гойдалці.

Демко

Ну, ходім, Вусте, за другими ділами.

(Пішли.)

Варка

Добре панам, що вони раз у раз сидять на такому мнякому та їдять пундики…

Ява 7

Демко

(несе крісло і круглого столика).

А тепер, Варко, сядь на оце і обіпрись ліктями на оці бильця.

(Ставляє крісло і столик.)

Варка

(сіда).

Як ловко! А столичок який, неначе коржик кругленький.

Вустя

(вносить два стула).

Тату, навіщо отут, де сідати, та все дірочки?

(Ставля стула.)

Демко

Це майстер так примадикував, а задля чого, те вже й я не розберу.

(Пішов з Вустею.)

Варка

Оце ж у свахи Конашихи аж зуби скрипітимуть від заздрості. Навіщо цей столичок, що на йому можна робити? Хіба закришку у борщ кришить? І повидумують же!

Ява 8

Дейко і Вустя вносять скриню.

Демко

А це скриня братова, з одежею. (Ставлять під стіну.) А ось всякі лікарствія, що брат гоїлися, і мазі усякі.

(Виймає скільки пляшечок і баночок з кишень і ставляє на миснику. Пішов з Вустею.)

Варка

От до речі і лікарствія привіз. (Роздивляється.) Треба буде Зінькові дати. Ось у цій пляшечці багато, якась жовтенька водичка. Може, це з Почаєва або з Печер? (Куштує і спльовує.) Щось недобре!

Ява 9

Демко

(вносить дві лампи).

Оцю лампію на цей столик, а цю можна й на мисник постановити. Згодом купимо і другого столика.

(Ставляє ще пляшечки на мисник.)

Варка

Бач, до чого цей столик!

Вустя

(несе мідні підсвічники).

Мамо, дивіться, які цяцьковані підсвічники! (Показує Варці.) Коли б ви бачили, мамо, що людей поналазило у двір та дітвори, аж тини вгинаються.

Знадвору люде тиснуться у вікна.

Зінько

(вносить ящик).

А тут що таке?

Демко

Усяка посуда: стакани, тарілки, чашочки. Всяка там немеглена провизія.

(Пішов.)

Зінько

Там ще ящиків сила.

(Пішов.)

Вустя

Спитайте, мамочко, татка, чи вони привезли мені подмостона та ботики?

Варка

Тадже ж побачимо, як привіз, то й віддасть. А свахи Конашихи меж людьми нема?

Вустя

Ні, ще нема.

(Пішла.)

Демко

(з самоваром).

А оце тобі, жінко, самуварь. Я тобі покажу, як його настановляють, – штука! А знаєш, як та юшка зветься, що з оції штуки п’ють?

Зінько

(вносить ящики).

Чай!

Демко

А ти ж почім знаєш?

Зінько

Колись возив до станового пакета, так становий звелів дати мені аж два стакани: таке солодке та гаряче, тільки що наїдку ніякого.

Демко

Бачу, що ти вже трохи і образований. А настановлять самуваря вмієш?

Зінько

Роздивлюсь, то й доберу способу.

(Пішов.)

Вустя

(вносить вузол, з котрого випада лимон).

А це що таке: яблучко чи груша?

Демко

Палцин.

Вустя

(підійми).

Його можна їсти?

Демко

Можна. Візьми і собі, Варко.

Бере Варка з вузла лимон.

Ява 10

Ті ж і Конаш з Конашихою.

Конаш

З приїздом, сваток, поздоровляєм!

Демко

Та що з того?

Конаш

Значить, слава Богу, що все благополучно.

Демко

А далі що?

Конаш

Позвольте за ручку почоломкаться.

(Простяга руку.)

Демко

Навіщо?

Конаш

Чудной чалаєк! Такой порадок.

Конашиха

(входить).

Здрастуйте, свате, здрастуйте, свахо!

(Іде до Варки цілуватись.)

Варка

(обвертається).

Вимийте перш губи!

Конашиха здивувалась.

Конаш

Ви як же це з нами?

Демко

Як хочу, так і поводжуся. А хто мене може повчати? Чи не ти?

Конашиха

Я принесла вам, свахо, чотири повісма прядива, що колись позичала…

Варка

На бісового батька тепер воно мені?

Конаш

Я, Дементій, приніс вам довжок: руб двадцять чотири копійки.

Демко

Дарую вам!

Конашиха

Хороше ж ви нас вітаєте!

Конаш

Єжели даруєте, так благодаримо. Одначе гніватись на свата не стоїть. (Сідає на скриню.) Сідай, жінко!

Конашиха сіда поруч.

Демко

Здрастуйте вам! Ви чого ж це розсілися? Я вас прохав садовиться чи жона моя?

Конаш

А ловка скриня! Чуєш, жінко, як сват так і далі дурітимуть, то хутко процвиндрять братове добро, тоді ми купимо у них оцю скриньку.

Демко

Не діждете! Чого ви розсілися? Я вас питаю чи кого?

Конаші мовчать.

Це що ж за порадки?

Конаш

Бундючтесь, свате, пишайтесь, а ми подивимся!.. Ану покажіть ще який хвокус-покус!..

Демко

Це, це… Та що ж це таке?

Конаш

(до Вусті та до Варки).

А ви чого з лимонами держитесь?

Демко

Які алимони, то пальцини!

Конаш

Я, може, скольки сотен, у Турції как бул, там на Балканах [5], переїв апилцинів, так мені не знать? Це лимони.

Демко

Та що він мені баки забива? Я сам їх у городі купив у лавці, аж два десятки купив. Я більш десятка їх з’їв у Києві, у купців.

Конаш

Може, у купців ви і апалцини їли, а це тошно што лимони.

Демко

Не вір, Варко. Облупи лушпиння та й їж! їж і ти, Вусте!

Варка

(куштує).

Ой, яке кисле.

Вустя

Аж губи стягує!

Демко

(дражнить).

«Губи стягує!» Що то, як воно необразоване. Дай мені, я з’їм.

Варка і Вустя віддають йому, він почина їсти.

Справді, неначе не палцин.

Конаш

(регоче).

Годуйтеся, свате, на здоров’ячко!

Демко

Це, стало бить, мене лавушник обдурив?

Вустя

Піду рота виполощу!

(Пішла.)

Конаш

Чого ж обдурив? Тепер будете чай пить з лимонами. Позичте й нам з півдесятка.

Зінько

(на порозі).

Тату! Що то було у скляній банці? Я баньку упустив, вона розбилася, а діти як накинулись, геть все поїли.

Демко

Чи не капосні? То глецерина.

Конаш

Глецерина маїть сладость…

Ява 11

Ті ж і Вареник.

Вареник

Вторично моє поштеніє!

Демко

Знаєш, куди йди з своїм поштенієм?

Вареник

Сміхотвор ви, Дементій Васильович! Зараз були приятелі, а тепер знов гордуєте?

Демко

Я який є, таким і буду, а ти… Це й ти сів? Та ти хто такий, який на тобі чин? (Показує на Конаша.) То хоч ундерхвицер, він на войні страждався, а ти хто?

Вареник

А я хіба мало страждав з вами та повчав вас, щоб якнайкраще? Що ж ви тепер так вже дуже соблюдаєте свою гордость проти мене?

Демко

Ви всі мене мали колись за дурня, так тепер вже те минулося, пролетіло ген-ген, відсіля його й не видко вже!.. Розумієте? Минулося!

Конаш

Либонь, саме приступа?

Демко

Га? Що ти ундерхвицер, а ти лавушник, так це мені має бути приятність з вами? Нікоторої! Ані соб, ані цабе! Ідіть геть з хати! Я зараз ляжу спочивать, бо всі образовані люде, як приїдуть додому, зараз лягають спочивать. Та чи мені вас коцюбою, чи макогоном гнать?

Конаш

Ну, жінко, і справді вже ми нагостювались у свата, пора й додому.

Вареник

І я можу по дружеству зробить Дементію Васильовичу усяку пошанобу. До свиданія!

(Пішов.)

Демко

Хоч і не треба? (До Конашів.) А ви ж чого мнетесь?

Конаш

Позичте полдесятка лимонов.

Демко

Ані одного! (До вікон.) Чого у вікна лізете?

Конаш

Що то у вас за ланцюжок на шиї?

Демко

Не ваше діло! Жінко, дай мені сюди подушку, тут і спатиму… Стривай, чи завів я часи?

Конаш

Покажіть часи!

Демко

Ти й тямиш? (Заводить.) Ні, заведені.

Варка дає подушку, він ляга.

Конаш

Покажіть же часи!

Демко

Ну на, дивись!.. (Показує часи.) І що він в них розбере?

Конаш

Хоч анкор, хоч циліндер на дванадцять каменів.

Демко

Що то вже я ненавиджу, як воно почне базікать! Ідіть з хати, бо сьогодня вже ніякої розмови з вами не буде, та й на частуваннє не сподівайтесь. Варко, повигонь мух, а то бісова птиця не дасть заснути. (Ліг і повернувся спиною.) Та позатуляй вікна.

Варка

(почини ганять мухи).

Що за уїдливий народ!

Конаш

Я жалав з вами, щоб дружбу, потому по сусідства і як сродники; а как ви мордяку відвертаєте, так я вам скажу, что не стоїть з таким чмирякою і розговори плодить… Самашедчой чалаек!.. Чмир, как єсть чмир!..

Пішли.

Демко

Мели язиком, а я вже сплю!

Варка

Хоч би й повік вас не бачити.

Демко

Іч, свинота необразована!..

Ява 12

Ті ж і Вареник.

Вареник

Це правда, що вже Конаш як до кого причепиться!..

Демко

(повернувся).

Жінко, жени і Овсія в потилицю!..

Вареник

Ха-ха-ха! Сміхотвор! Спочивайте-спочивайте, я вже сокрився.

(Пішов.)

Демко

Чисте наказаніє!

(Заплющив очі.)

Ява 13

Ті ж і Вустя.

Вустя

(тихо з сіней).

Мамо, спитайте татка, чи привезли мені подмастона та ботики?

Демко

Привіз ботики, пальтусака і пальчатки.

Вустя

(сплеснула руками).

Невже? Побіжу похвастаю перед дівчатами!

(Побігла.)

Демко

(помовчав).

От заплющив очі, і так увесь Київ і виприщило мені перед очима.

Варка

Великий город?

Демко

Несходимий! А Дніпро, брат ти мой!.. А міст – міст так то прямо штука немеглена! А що, ніхто вже в вікна не зазира?

Варка

Пішли всі вже.

Демко

І гаразд. Отак їх обдури, як я обдурив… Я спать зовсім не хочу. (Встає.) Достань у тім ящику пляшки.

Варка достає.

Оце ром, а це коняка. Давай чарку.

Варка подає.

Ану, випий, покуштуй цього питва!

Варка

(випила).

Ой, я ж зроду такого не пила!

Демко

А тепер таке тільки й питимеш. Ну, бувай здорова, поздоровляю тебе з моїм приїздом! (Випива.) Там є солодкі закуски: канхвети, ріжки, инджир… І маслини є… Викушай ще. (Частує.) Краще собі вдвох начастуємось до смаку…

Завіса.

Примітки

5. «…бул там, на Балканах…» – себто брав участь у російсько-турецькій війні 1877 – 1878 рр., яка була викликана піднесенням національно-визвольного руху на Балканах і загостренням міжнародних відносин.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 252 – 262.