Дія третя
Марко Кропивницький
Варіанти тексту
|
||
Та ж хата. Мебель розставлена подекуди; посуда проста перемішана з дорогою; на однім вікні ситцьова завіса, на другім кумачева; по стінах всякі картини; піч застелена килимом; біля кроваті теж килим з левом або ж з конем.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13
Ява 1
Вустя
(сидячи перед дзеркалом, чепуриться і співа).
Калина-малина,
Я розовой цвєт,
Біл у меня ціпа-мама,
А теперя й нєт.
Чорноє плаття,
Бєлой воротник,
Ходив ко мнє ціпа-мама,
А тепер одвик.
Чорноє плаття,
Бєлая канва,
Біл у меня ціпа-мама,
А тепер нема.
Звонкая походка,
Сєрєнькій картуз,
Бритая головка,
Бубновенькой туз.
Любила я, любила я,
А он, падлець, утьок…
Ява 2
Вустя і Зінько
Зінько
Батько вже прокинулись?
Вустя
Ще сплять.
Зінько
А чого ж ти розверещалась? Де це ти таку паскудну пісню переняла?
Вустя
Мені вона наравиться. Батька не то що піснею, а коли б з ружа над вухом стрельнуть, то й не розбудиш… а ще як вони на похміллє!..
Зінько
І коли це пияцтво притишиться?!
Вустя
Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть.
Зінько
Пияцтво не відпочивок… Куди це ти знов вирядилася?
Вустя
Туда, куда мнє завгодно.
Зінько
Чи не до прикажчиків знову?
Вустя
Можить бить.
Зінько
Скажена!..
Вустя
Ні можить бить!
(Регоче.)
Зінько
Тьфу!
Вустя
Ах, скажіте, ради Бога!
(Пішла.)
Зінько
(сам).
Розгардіяш пішов у нашій сем’ї! Куди не скинь оком, все пішло на разореніє, на зруйнованнє. Мушу перебалакать з батьком рішуче, так далі не можна… Ну, нехай ще посплять.
(Пішов.)
Ява 3
Демко і Варка після великої паузи.
Демко
(їсть солоний огірок, входячи з бокових дверей).
Оце саме, але на похмілля!..
Варка
(їсть канхвети).
Може, внести сирівцю?
Демко
Ні, не треба, огірок солоний краще.
Варка
Чого, питаю, так довго барився в городі? Більш тижня прогуляв.
Демко
Не прогуляв, а діло робив.
Варка
А тут така сумота без тебе.
Демко
Мабуть, все питво повичастовувала?
Варка
Авжеж… Той прийде, другий… Тому рюмочку піднесеш, тому дві, ну, і…
Демко
Нічого, питва я привіз вволю.
Варка
Та бачила… Але яке там ти діло робив?
Демко
Не хотілося б мені тобі розказувати, щоб не розплескала…
Варка
То це вже я й плескухою зробилась?
Демко
Та не в тім сила… Нічого вже робить, розкажу, але ти поки що нікому ані слова. Така, бач, промеж нас з Овсієм умова… Ми з Овсієм затіваємо кумерцію.
Варка
Кумерцію?
Демко
Еге ж. У купці запишусь. Бакалію, красну лавку, винний погріб! Розумієш? Кумерцію на всю округу!..
Варка
А тут мало не всі люде одне кажуть, що узує тебе Овсій.
Демко
Що-о? Мене? Ти знаєш, що я вже з Овсієм побратався, вже й хрестами помінялись при свідках. Ти знаєш, при яких свідках? При попові, при дияконові… І титар тут був, і той купець, що волів скуповував… І багато було! Запили побратимство чимпанським… От штука, брат ти мій, чимпанське! Як тільки одіткнеш затичку, а воно так і цвигне з пляшки!..
Варка
Ох боюсь я, щоб Овсій і справді не взув тебе!
Демко
А я тобі ось що скажу. Мовчав я, доки мовчалося, тепер приказую тобі: затули рота!.. І не смій мені суперечити!.. (По великій паузі.) Годі, не надимай носа!.. Коли ти наїсишся отих ласощів? Як на мене, то хоч би й повік їх не було…
Варка
А я тільки б і їла солоденьке!
Демко
Їси й так від ранку й до вечора! Вже й діти, либонь, вдоволнилися, не дуже ласуються, а спочатку як були накинулися, неначе сарана!
Варка
Тобі жаль, чи як?
Демко
Та я не про те… А що, чому ж мені байдуже до солодкого: чи така натура в мене, чи гостець не прийма?..
Варка
А я через що їм канхвети, от вгадай. Зроду-віку не вгадаєш! Не думай, що в тебе жінка така вже дурна, що, мовляв, аж вихиляється! Ану, вгадай!
Демко
Що ж там вгадувать?
Варка
Та не вгадаєш!..
Демко
Кажи вже, не мороч голови.
Варка
У неділю була я в церкві.
Демко
Чув я вже. Не то що люде, а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала!
Варка
Тислася наумисне туди, аж де пані стоять: посесорша, полковниця, попівни і всякі дворяне… Насилу протислася!.. Сваха Конашиха нарочито не пускала мене… своїми вухами чула, як вона шепнула Мокрині та Ликері: «Не пускайте наперед отії барині-сударині». А я таки протислася!
Демко
Чого?
Варка
Доки стояла поруч з простим народом, то ніби що аж штовхало мене до панів!
Демко
Та як розміркувать до ладу, то тобі тепер ніяково стояти з мужвою поруч.
Варка
І тобі так здається? Отак же точнісінько і мені!.. Оце зараз вдивляюся я в тебе і ніби бачу проти себе не Демка зовсім, а якогось прикажчика або купця!..
Демко
Бо образувався…
Варка
А тобі не здається, що ніби і я овсім не мужичого роду.
Демко
Та воно неначебто…
Варка
Отож як протислася до панів, а від них такий пах іде, аж у носі лоскоче!… я й спитала попівну, з якої причини той пах. А вона й каже: «Бо панії раз у раз канхвети їдять, через те від них таким і відгонить…»
Демко
Може, й так… Ну то їж, щоб і від тебе гарний пах ішов… Одначе у мене в голові тепер план такий, щоб швидш у купці, розумієш? А що про Овсія, то ще раз тобі скажу, що я чоловіка бачу наскрізь!.. Тілько б мені ще грамоти навчитись, тоді наша взяла!..
Ява 4
Ті ж і Вареник.
Демко
О, за вовка помовка!..
Вареник
А вовк і в хату!.. (Регоче.) Не знаю, як ви за нами, а що ми, як не бачимо вас, так от, примером, і сонце ясне світить, а нам пасмурно.
(Чоломкаються.)
Демко
Та й я за тобою засумував.
Варка
Тільки-тільки що вас згадували!
Вареник
А по чиїх же ділах я клопочу, як не по ваших. Я готов усі свої діла набік, щоб тільки вам, Дементій Васильович, догодить, щоб ви понятіє об мені держали – не таке, як люде, а щоб содержували мене на примічанії своїх чувствій.
Демко
Але стривай! Ми ж побратались, то навіщо ж ти мені викаєш?
Вареник
Бо ви як старший брат, а я як менший – хіба забули умову?
Демко
Ага-га, так-так!..
Вареник
Ви, братіку, учора наградили мене великою нагородою! (Зітхає.) Бог з вами!
Демко
Скільки ж я тобі дав? Невже мало?
Вареник
Спасибі, достаточно!
Демко
Чого тобі ще?
Вареник
Кажу ж: спасибі, привселюдно наградили!
Демко
Та що ти верзеш, я нічого не розберу?
Вареник
А хто учора, як вернулись ми з города, плюнув у твар мені і моїй жінці?
(Регоче.)
Демко
Та невже?
Вареник
Варваріє Назаровно, докладуйте їм.
Варка
Вони обоє – Овсій Харитонович і Василина Хведоровна – панькаються біля тебе, цілують тобі руки, посадовили на кровать, подушками обложили, а ти…
Демко
Що ж я зробив?
Вареник
Плюнули у глази – сперначалу мені, а потім і Василині.
Демко
Цього не пам’ятаю!
Вареник
Я душу свою готов за вас, а ви…
Демко
Що ж, я заплатю! Пам’ятаєш, як ударив тебе по морді, адже заплатив?.. Потім я вилив тобі на лисину гарячу кохвію (регоче), аж пузирем лисина взялась – заплатив же і тоді?..
Вареник
А я тепер кажу вам, як перед Богом, що не гніваюсь на вас і плати нікоторої не хочу!
Демко
А я хочу тобі заплатить. Ну, не тобі, так твоїй жінці!..
Вареник
І вона так, як і я. Не плату нам треба, а треба діло швидш робить, тоді не буде вже ні мордобиття, ні плювання!..
Демко
Як це буде?
Вареник
Як тільки привезе господин судебний пристав документи, тоді все інакше піде і не до мордобиття буде…
Демко
Коли б же швидш привіз бамаги пристав. Заведемо кумерцію на всю округу!.. Та що він там робе з тими бамагами, що й досі не везе?..
Ява 5
Ті ж і Вустя.
Вустя
(убрана в платті і в нитяних перчатках, хутко вбігає).
Це мене прикажчиця так начепурила, по-модньому. Мамо, понюхайте, чим у мене пахнуть руки?
Варка
(нюха).
Чебриком, чи що?
Вустя
Татку, понюхайте.
Демко
(нюха).
Неначе морквою чи, сказать, новим кожухом… Чимсь гарним!..
Вустя
Це мені прикажчиця налила чогось на руку. Прибігла за зонтиком, бо ми оце зараз ідемо з прикажчицею до попаді в гості. Коли б ви, мамо, бачили, як зо мною панькаються прикажчики, Господи! як вони мене люблять! Вже мені аж скучно з вами, побіжу мерщій, бо мене там дожидаються.
(Пішла.)
Демко
От, чи довго побула у прикажчиків, а вже їй тісно в нашій хаті. А тобі, Варко, наша хата не здається тісною?
Варка
Ні!
Демко
А мене вона неначе давить. Ось і зараз неначе аж закрутилася перед очима… Ач, як крутиться. Пожив у Кийові, у купців в хоромах, то тепер зовсім не можу жить в тісній хаті; давить та все крутиться! Не можу. Як запишемось у купці, куплю великого дома.
Варка
Тільки щоб ближче до церкви, біда як люблю слухать, як дзвони ревуть!.. Як ще була малою, то, було, на Великдень цілий день висидю на дзвіниці та все слухаю, як дзвони ревуть!..
Вареник
А чи пам’ятаєте ви, братець, що сьогодня у старшини беседа?
Демко
Знаю, а далі що?
Вареник
Що?
Демко
Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю?
Вареник
Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум!..
Демко
Хочу тобі подарувать сердука братового. (Іде до скрині, вийма старого сердука і дає Вареникові.) Нікому не дав би, а тобі на; на та знай мою добрість! Плюнув тобі в твар і вже наградив, розумієш?
Вареник
Братіку родненькой!.. Дементій Васильович! Взяли ви цілком мою душу і моє серце під ваші ножки!.. Вірите ви, що я вам добра бажаю?
Демко
Ну, а як вірю?
Вареник
Позвольте ручку.
Демко
На!
Вареник
(цілує).
Позвольте і другу. (Цілує.) Через десять год у нас буде миліон триста тисяч!..
Демко
Коли б же то. Тільки от що: грамоти я не дуже.
Вареник
Довчу, єй-єй довчу!
Демко
Скільки кажеш мильонів тисячів?..
Вареник
Або плюньте мені зараз ще раз у твар і проженіть з-перед своїх ясних очей, або ж скажіть: «Вірую тобі, Овсію, роби так, щоб добре було!..»
Демко
Та я давно вірую тобі, Овсію!
Вареник
Робить діло?
Демко
Роби!..
Вареник
Щоб на всю округу!
Демко
На всю округу!
Вареник
Братіку, через десять год миліон триста тисячів!
Демко
А давай оце зараз приймемось за грамоту?
Вареник
Можна. Давайте книгу! Я вас у три місяці до всіх наук призведу!..
Демко
Коли б же то!..
Ява 6
Ті ж і Зінько.
Зінько
(до Вареника).
Ось вийдіть, будь-ласка, на часинку з хати.
Демко
Навіщо?
Зінько
Маю, тату, перебалакати з вами наодинці.
Демко
Балакай при ньому.
Вареник
Зіновій Дементович, я ж у вас як свій. Вже й побратався з вашим папашою.
Зінько
Це таке діло, що треба з отцем наодинці.
Демко
Я догадуюсь… Вийди, Овсію.
Вареник
Може, одійти в куток? Я затулю вуха і…
Зінько
Пожалуста, вийдіть!
Вареник виходить і потім підслухує біля дверей.
Демко
Це ти чи не про Марину знов?
Зінько
Про неї…
Демко
Я тобі раз сказав, що вона тобі тепер не під масть, то й годі про це.
Зінько
Ви тоді, може, в серцях сказали?
Демко
І тоді сказав, і тепер те ж скажу: моя воля, щоб ти сватав прикажчиківну.
Зінько
Цього не буде.
Демко
Як-то не буде, коли мій плант такий, щоб прикажчиківна була мені невісткою?
Зінько
Моєї волі на те нема.
Демко
Я тебе не питатиму!
Зінько
Піп спита.
Демко
Та ти як це зо мною?
Зінько
Так, як і завжди… А от ви, тату, тепер зо мною не так.
Демко
Я від свого слова не відступаюсь.
Зінько
Вже відступились.
Демко
Та ти зо мною на сварку?
Зінько
Борони мене, Боже! Слова зневажливого вам не скажу.
Демко
Та я тебе вижену з подвір’я!
Зінько
Нащо ж виганять? Коли вже я вам так спротивився, то я й сам піду.
Демко
Геть з очей! Це тебе дядько твій Серьога навчив? О, то розумний! Тільки мені тепер на нього плювать. Знаєш ти, де розум, знаєш? У партманеті! Там він увесь! Щоб я більш про Марину і не чув…
Зінько
То, певно, не почуєте більш і про мене!
(Хутко пішов.)
Демко
Що то як воно не образоване, то скільки мороки з ним ще наберешся!
Ява 7
Варка, Вареник і Демко.
Варка
Що це з Зіньком?
Вареник
Одні дурощі, заспокойтеся.
Варка
Промовив: «Прощайте, мамо!» А очі йому так зразу і залились сльозами!
Демко
Кремезний, сплоха його не нахилиш…
Вареник
Отакий точнісінько замолоду і я був. Покійні батько звеліли мені сватати Василину, а мені, вірите, гидко було тоді на неї й глянути! Тепер вже ми привикли одно до другого… Я й кажу батькові: «Утоплюсь!» Побіг у берег, зупинився у вербах та й дивлюсь, чи біжать батько мене рятувати. Бачу, що ніхто про мене не турбується, навіть і батькові рідному байдуже, я й подумав: з якої ж я речі втоплюсь? На другий день поблагословився та й пішов до Василини за рушниками. І от, бачите, і по сей день дітей годуємо…
Демко
Та копитали наживаєте?
Вареник
Верно! Інакше не варто і на світі жити.
Демко
А піди, Варко, подивись, що Зінько робе? Нічого йому не кажи, а тільки подивись.
Варка пішла.
Він перш ніколи, щоб упоперек мені…
Вареник
А тепер забрав собі в голову. Отут, верстов за двадцять, розказував сьогодня один проїжджий, так який случай? Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують, і слава скрізь іде про них, що хазяїни на всю губу! Батько сказав слово синові, син согрубив; батько вдруге, син ухопив дрючка та батька по плечах… Он який тепер розбезсовісний народ вилуплюється! І куди тільки совість людська поділася? Одначе довго судебного пристава нема.
Демко
Доки прибуде, давай повчимось грамоти.
Вареник
Можна.
Ява 8
Ті ж і Варка.
Демко
А де він?
Варка
Кажуть, подався на гору, у город би то, чи що.
Демко
Ач, який упертий! Де не блукатиме, а вернеться додому; не ясла йдуть до вола, а віл до ясел.
Вареник
Верно.
Демко
Одначе годі про це, є важніші діла. Варваріє, іди собі куди-небудь, бо ми зараз за грамоту приймемось.
Варка
А може, й мені цікаво послухати, може, і я навчусь одного-другого слова?
Демко
Тобі грамота не потрібна.
Варка
Чому?
Вареник
Без нікоторої надобності, один тільки гріх!
Варка
А я, було, Господи, як люблю слухати, як ще Зінька брат Серьога вчив читати. Шкода, що тільки одну зиму вчив.
Демко
Ще мало вчений, а вже супроти отцьовської-материної волі йде!
Варка
Тадже ж ти й старий вже, а вчишся грамоти.
Демко
Мені нема проти кого йти. Опріч того, я вчусь задля кумерції.
Варка
Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом. Я, Господи, як люблю, щоб котик мені муркотав.
Вареник
Жінці наука одна: слухать мужа і покірствувать йому. А грамота один тільки гріх!
Демко
Баб’яча голова, конешне, не до книжки зліплена, а до печі. Аж осьдечки знайшов книгу! (Бере з запічка книгу і сіда за стіл.) Почнемо! Може, спочатку вип’ємо по чарці рому?
Вареник
А вам як у нутреностях?
Демко
Та так, ніби просе трохи.
Вареник
А єжели просе, так треба й дати.
Демко
Варварів! Подай там ту пляшку, що чорний білетик наліплений.
Варка пішла в комірчину. Демко почина читать.
Бра, вра, гра, дра, жра.
Варка
(гука з комірчини).
Тут у цій пляшці нема вже й капелиночки.
Демко
Як-то нема? Може, ти не ту пляшку намацала? (Чита.) Зра, кра, лра… Візьми другу.
Варка
Ось знайшла повну.
(Вносить.)
Демко
(бере, налива, п’є, потім частує Овсія).
Доброго здоров’ячка!
Вареник
(випив).
Ловкий ромок! Почім пляшка?
Демко
Руб п’ятдесят. Варю, випий з нами.
(Частує.)
Варка
(випива).
Цього напитку я не дуже вхвалила; он те, як-то його, що шипить?
Демко
Донське?
Варка
Еге ж, ото саме таке, що я пристала б його пити хоч і щодня.
Демко почина читать.
Ява 9
Ті ж і волосний писар.
Волосний писар
(під чаркою).
«Науки юношей питают, отраду старцам подают!..» [6] Что ж ви, господа, сидите дома, развє не знаєте, де вам слід сьогодня буть?
Вареник
Ми собирались до господина старшини.
Демко
Хотіли трохи повчитись.
Волосний писар
Хоча й сказано, що учення – свєт, а неучення – тьма, но розсуждають єще і так: «Вік вчись, а дурнем помреш». А поетому я нічому не вчусь, нічого не читаю, а тільки щитаю. Сто рублів в год, восім рублів тридцять три копійки в місяць! Таковоє моє жалування. А у мене три сина і чотири дочки. От я й думаю: почему у мене три сина і чотири дочки, а жалування сто рублів в год? Думаючи так, іду я вулицею, взираю через тини. Вижу я, що у Грицьковім подвір’ї ходять кури, гиндики, гуси і всякая прочая живность. От я й щитаю курей: двадцять три! Двадцять три? Нехай би двадцять, а нащо ж ще й три? Починаю я хвилософствувать і видю ясно, що еті три куриці – мої! Понімаєте? Тепер вижу я, що у вас в хаті три мідних підсвішника. Хвилософствую я: навіщо ж три? Адже ж три свічки заразом не можна світить? Чий же той третій підсвішник? Хвилософія моя шепче мені: «Твій!» А як він мій, то я його й беру.
(Бере підсвішник у кишеню.)
Демко
Га? Варваріє? Це ж що таке?
Волосний писар
Овсію, маю я право взять підсвішник чи не маю? Єжелі я не маю права взять цього підсвішника, то ти хіба маєш право, не маючи патента, продавать горілку і під заклад даже давать?
Вареник
Позвольте… потому що у мене совість у моїй душі…
Волосний писар
І в мене вона там же. А закон що гласить? А ви, Дементій Васильович, либонь гніваєтесь, що я взяв підсвішника?
Демко
Не то що, а якось воно…
Волосний писар
А котрий вже місяць у вас пашпорт прострочений? А чи не вгодно вам прогулятись етапним порядком верстов за двісті задля сходатайствованія нового пашпорта?..
Демко
(злякався).
Та я ж нічого…
Волосний писар
Краще, як житимем у миру та в согласії. Примером, Овсія Харитоновича за його хвокуси давно треба б і оштрахвовать, і під суд… Одно тільки скажу слово, і Овсій Харитонович – в трубу!.. Одначе ж я не доношу на нього – не через те, щоб він мені був другом чи до вподоби, а що не він перший котолуп, не він і останній!..
Вареник
Коло такого діла інакше невозможно. Як я їх не пожалію, так хто ж їх пожаліє?
Волосний писар
Кого? Пожалуста, не замазуйте мені очей. От і ви, Дементій Васильович. Вдаєте ви з себе розумного і образованого, а Овсій валяє перед вами дурака!..
Вареник
(хутко частує його).
Чудова штука!
Волосний писар
(чита ярлика на пляшці).
«Ром Ямайский». А, можна! (П’є.) Так от я й кажу…
Вареник
(налива).
Викушайте ще…
Волосний писар
Не вредно. (Випива.) Овсій валяє дурака, а…
Вареник
Дементій Васильович, братець, почастуйте ще й ви.
Волосний писар
Так от я й кажу… а Дементій Васильович…
Демко
(частує).
Милості просю.
Волосний писар
Перед джонкою, пожалуй, пользительно! (Випива.) Так я й кажу, Овсію Харитоновичу, свалять дурака…
Вареник
А до Варвари Назаровни треба ще поздоровкатись.
Волосний писар
Наливай! (Випива.) Овсію, думаєш не понімаю музики? Хочеш, щоб печать на уста положив. Можна… Почому не так? А тільки скажу: у нас дурак та мошенник – наголо. А посередині нікого нема, один тільки я… А у мене три сини і чотири дочки, а жалування… Давай вип’єм! (Частуються.) Не стоїть товковать… З ким товковать? Ходім швидш, вже джонка зварилась…
Вареник
Ходімте і справді мерщій!
Демко
Варваріє, одягайся хутчій.
(Одягаються.)
Волосний писар
(обійми Вареника і Демка).
Ех, друзі мої! (До Демка.) Ти дурак! (До Вареника.) А ти мошенник! А я, получая вісім рублей тридцять три копійки в місяць… (Співа і йде, обійнявши Демка і Вареника.) «Вот мчится тройка удалая…» [7].
Ява 10
Комедіянт входе назустріч.
Комедіянт
Кажись, в єтот самий дом я получив гаджимент?
Демко
(зрадів).
Приїхав-таки? От маладець!
Комедіянт
Как же не приїхать? Дав слово, надо сповнить; тім паче, що обіщано і вознагражденіє; пам’ятаєте?
Демко
(до писаря і Вареника).
Ось побачите, який втішний. Варко, це кумедіянт. Візьмемо його з собою до старшини, він там кумедію покаже. Ось покажи моїй жінці кіятри, вона зроду-віку не бачила.
Комедіянт
(балака за двох).
Ти, мужик, дурак? – Точно так! – Чиво в тебя красной нос?.. – Покусав мене барбос!..
Демко
(регоче).
Правда, втішний? І принесло ж тебе на мою голову!.. Варю, скажи наймитам, щоб скликати народ на кумедію. Хутко!
Варвара пішла.
Волосний писар
Значить, до старшини отложим поход?
Демко
Спершу тут покаже кумедію, а потім у старшини. Овсію, частуй поки що!
Комедіянт
Артист тоже челавєк, а потому і дольжно і його почастувать. (До Вареника.) «Наливай, брат, наливай, все до каплі випивай!» (Випив.) Я привик одну випить, а другою закусить.
(Підставля чарку.)
Вареник налива.
За здравіє конпанії чесной!..
(Випива.)
Вареник
(частує писаря).
Викушайте.
Волосний писар
Я готов.
(Випив.)
Демко
(до комедіянта).
Ну й чудак же ти!.. Ану ще покажи що-небудь!.. Сядьмо!
(Сідають.)
Комедіянт
Кузен, как мой здоров? Карош? (Б’є Демка по потилиці.) Ну, але мон шер, кушай што-нибудь… Артист тоже должен кушать!.. Глечик молока, четвертину сала, дві булки, макітру вареник, от і перекуска!.. (До Демка.) Так лі, мусю капрал, штоб тебя чорт забрал!..
Ява 11
Конаш, Конашиха і ще люде.
Конашиха
Де ж та кумедія?
Демко
(показує).
Комедіянт осьдечки-о! Сідаймо.
Комедіянт
Мадам, ето вот і єсть я сам. Лікомендуюсь!..
(Розшаркується.)
Конаш
Я видав не раз кумедію. Стало бить, так халабуда (показує руками), вгорі завішано кумачом алібо калінкором. І кагди шарманка починає грать, так завіса зараз одкривається, і виходить кукла і провозглаша: «Здрастуйте, гаспода! Я пришол до вас сюда. Чи будемо битись, чи миритись, алібо веселитись?» І почне усякі штуки приставлять. Народ, хто зможе, платить: первоє место – двадцять копійок, второє – гривеник, третє – п’ять. Вот виходить дівчонка, сичас запіла: «Во пустиню удаляюсь!», – а він почина плакать, тут вона підскочила до нього, поцілувала, і пашли вдвох «комарицьку» жарить.
Комедіянт
Всьо ето ви, кавалер, розказуєте про кукольну комедію; я же жонгльор, еквілібрист, артист на турнікє і на трапеції і, окромя того, показую фокуси-покуси…
Ява 12
Ті ж, старшина, староста і другі поважні люде.
Старшина
Дементій Васильович, ми вже вас ждали-ждали та й жданки поїли.
Волосний писар
Кумедію нам привезли і потому посмотріть любопитно!..
Демко
(чоломкається з старшиною).
Садовіться! Спершу тут, а потім до вас.
Староста
Позабавимся.
(Чоломкається з Демком.)
Демко
Ось побачите, який втішний! І принесло його на мою голову!
Комедіянт
Тепер покажем почтенной публічності своє іскуство, ілі же фокуси-покуси. Которий час?
Демко
Стривай, чи я завів часи? А де ж мої часи?
Вареник
Невже забули, що мені віддали? (Дивиться на часи.) Тепер два часи.
Комедіянт
О, не опоздаю на поїзд!.. Вот здесь у меня одна тарелка, а вот здесь у меня одна палочка; вот я ставлю ету одну тарелку на ету одну палочку; и вот ета одна тарелочка на етой одной палочці будеть вертіться. Ізвольте посмотріть! Жаль, што музики нема!..
Ява 13
Ті ж і судебний пристав з двома понятими.
Судебний пристав
Что это за собрание?
Старшина
(тихо до Демка).
Чого це до вас судебний пристав? (До судебного пристава.) Здрастуйте, Михайло Іванович!
Судебний пристав
А, господин старшина, а я вас и не узнал.
Старшина
По яким ділам?..
В дверях показуються Зінько і Варка.
Судебний пристав
Кто здесь Дементий Пшонка?
Демко
Я.
Судебний пристав
Одесский мещанин, Дементий Васильевич Пшонка.
Демко
Він самий і є.
Судебний пристав
Вы продали чугуевскому мещанину Евсею Харитоновичу Варенику движимое имущество, заключающееся в мебели и домашней утвари (вийма бумагу і чита) как-то: диван, два кресла, шесть венских стульев, кровать орехового дерева, стол переддиванный, два ломберных стола…
Демко
Та що це ви вигадуєте?
Судебний пристав
Деньги за все полностью получили?
Демко
Я?
Судебний пристав
Да, разумеется, не кто же иной, как вы! Зачем же вы проданное имущество удерживаете у себя и не отдаете покупщику? Я приехал с исполнительным листом, чтобы удовлетворить претензию господина Вареника.
Демко
Овсію, що це? Люде добрі, це що ж?
Вареник
Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну, що ти все дурака валяєш? Аж смішно тебе слухать, навіть аж досадно.
Демко
Вій давав мені у шутки підписувать якісь бумаги; потім возив мене до натаруса контракта на кумерцію підписувать…
Вареник
Контракт підписаний, точно. Роздобувай тільки грошей і через год у нас буде милійон триста тисяч…
Демко
Це якісь витівки чи шутки?
Вареник
Які шутки? Що ми діти, чи як, щоб у хаток гратись? Ми з тобою написали всі бумаги, як слідує по формі.
Демко
Це розбій!
Вареник
Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло. Бач, залив памороки та й вибаньчився на людей, як баран!
Демко
А гроші мої, де мої гроші?
Вареник
Які? Мої гроші, п’ять тисяч п’ятсот рублєй, лежать у городськім банку, я оце недавно їх положив; а ти повинен знать, де твої гроші. Дивіться, люде добрі, пита, де його гроші. Хто ж краще від тебе зна, де вони? А що ти мені часи подарував, так це правда, і за те я тобі повік вдячний!
Демко
Подарував?
Вареник
Вони у мене сховані в шкатулці під двома замками… То вже така пам’ятка, така!..
Варка
Та це у сні чи навсправжки?
Вареник
Прочумайтесь, Варваро! (Кланяється Демкові.) За часи спасибі тобі, побратиме! От при людях дякую тобі, коли хочеш, і в ніжки уклонюсь. Господин пристав, просю до мене в господу, спершу пообідаєте, а потім і за діло. З города проїхались, перекусить варто. А побратим мій, він чоловік добрий, віддасть без супереки. Окрім того, як і побратими… Побраталися ми в городі, при свідітелях… Господа началники, просю посітить мене.
(Іде з приставом.)
Демко
Ограбував посереду білого дня, посереду людей ограбував!..
Старшина
(проходе біля Демка).
Як же це ти, дурню, таку ворону впіймав?
(Пішов.)
Староста
Дурневі дурнем і помирать. (Пішов.) Волосний писар. Вєсьма і вєсьма глупо!
(Пішов.)
Конаш
Оце так хвокус-покус!
(Пішов.)
Люде починають тихо розходитись. Комедіянт зникає, сховавши в кишеню підсвішника.
Демко
Все, все прахом пішло!.. Немов у сні все те проминуло! Знов злидень, знов Вареників попихач. Всі відцурались… І син рідний, Зінько, і той відцурався.
Зінько
(входить).
Не відцурався я вас, тату, аби ви мене не відцурались.
Демко
Зіньку, сину мій! (Обійма його.) Одурено мене, обморочено, знов наг я, як птах!.. Бідні ми, сину, бідні!..
Зінько
Ні, тату! Бідний той, що в болоті сидить; а чоловік, доки на ньому хрест, – не бідний!
Завіса.
Примітки
6. «Науки юношей питают…» – цитата із твору М. В. Ломоносова «Ода на день восшествия на Всероссийский престол ее величества государыни императрицы Елисаветы Петровны, 1747 года».
7. «Вот мчится тройка удалая…» – російська народна пісня, вміщена у зб.: Песни и романсы русских поэтов. – М.; Л., 1965. – С. 927 – 928 (у розділі «Песенные переработки стихотворений XVIII – начала XIX в.»).
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 262 – 277.