Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія третя

Марко Кропивницький

Варіанти тексту

Та ж хата. Мебель розставлена подекуди; посуда проста перемішана з дорогою; на однім вікні ситцьова завіса, на другім кумачева; по стінах всякі картини; піч застелена килимом; біля кроваті теж килим з левом або ж з конем.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Ява 1

Вустя

(сидячи перед дзеркалом, чепуриться і співа).

Калина-малина,

Я розовой цвєт,

Біл у меня ціпа-мама,

А теперя й нєт.

Чорноє плаття,

Бєлой воротник,

Ходив ко мнє ціпа-мама,

А тепер одвик.

Чорноє плаття,

Бєлая канва,

Біл у меня ціпа-мама,

А тепер нема.

Звонкая походка,

Сєрєнькій картуз,

Бритая головка,

Бубновенькой туз.

Любила я, любила я,

А он, падлець, утьок…

Ява 2

Вустя і Зінько

Зінько

Батько вже прокинулись?

Вустя

Ще сплять.

Зінько

А чого ж ти розверещалась? Де це ти таку паскудну пісню переняла?

Вустя

Мені вона наравиться. Батька не то що піснею, а коли б з ружа над вухом стрельнуть, то й не розбудиш… а ще як вони на похміллє!..

Зінько

І коли це пияцтво притишиться?!

Вустя

Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть.

Зінько

Пияцтво не відпочивок… Куди це ти знов вирядилася?

Вустя

Туда, куда мнє завгодно.

Зінько

Чи не до прикажчиків знову?

Вустя

Можить бить.

Зінько

Скажена!..

Вустя

Ні можить бить!

(Регоче.)

Зінько

Тьфу!

Вустя

Ах, скажіте, ради Бога!

(Пішла.)

Зінько

(сам).

Розгардіяш пішов у нашій сем’ї! Куди не скинь оком, все пішло на разореніє, на зруйнованнє. Мушу перебалакать з батьком рішуче, так далі не можна… Ну, нехай ще посплять.

(Пішов.)

Ява 3

Демко і Варка після великої паузи.

Демко

(їсть солоний огірок, входячи з бокових дверей).

Оце саме, але на похмілля!..

Варка

(їсть канхвети).

Може, внести сирівцю?

Демко

Ні, не треба, огірок солоний краще.

Варка

Чого, питаю, так довго барився в городі? Більш тижня прогуляв.

Демко

Не прогуляв, а діло робив.

Варка

А тут така сумота без тебе.

Демко

Мабуть, все питво повичастовувала?

Варка

Авжеж… Той прийде, другий… Тому рюмочку піднесеш, тому дві, ну, і…

Демко

Нічого, питва я привіз вволю.

Варка

Та бачила… Але яке там ти діло робив?

Демко

Не хотілося б мені тобі розказувати, щоб не розплескала…

Варка

То це вже я й плескухою зробилась?

Демко

Та не в тім сила… Нічого вже робить, розкажу, але ти поки що нікому ані слова. Така, бач, промеж нас з Овсієм умова… Ми з Овсієм затіваємо кумерцію.

Варка

Кумерцію?

Демко

Еге ж. У купці запишусь. Бакалію, красну лавку, винний погріб! Розумієш? Кумерцію на всю округу!..

Варка

А тут мало не всі люде одне кажуть, що узує тебе Овсій.

Демко

Що-о? Мене? Ти знаєш, що я вже з Овсієм побратався, вже й хрестами помінялись при свідках. Ти знаєш, при яких свідках? При попові, при дияконові… І титар тут був, і той купець, що волів скуповував… І багато було! Запили побратимство чимпанським… От штука, брат ти мій, чимпанське! Як тільки одіткнеш затичку, а воно так і цвигне з пляшки!..

Варка

Ох боюсь я, щоб Овсій і справді не взув тебе!

Демко

А я тобі ось що скажу. Мовчав я, доки мовчалося, тепер приказую тобі: затули рота!.. І не смій мені суперечити!.. (По великій паузі.) Годі, не надимай носа!.. Коли ти наїсишся отих ласощів? Як на мене, то хоч би й повік їх не було…

Варка

А я тільки б і їла солоденьке!

Демко

Їси й так від ранку й до вечора! Вже й діти, либонь, вдоволнилися, не дуже ласуються, а спочатку як були накинулися, неначе сарана!

Варка

Тобі жаль, чи як?

Демко

Та я не про те… А що, чому ж мені байдуже до солодкого: чи така натура в мене, чи гостець не прийма?..

Варка

А я через що їм канхвети, от вгадай. Зроду-віку не вгадаєш! Не думай, що в тебе жінка така вже дурна, що, мовляв, аж вихиляється! Ану, вгадай!

Демко

Що ж там вгадувать?

Варка

Та не вгадаєш!..

Демко

Кажи вже, не мороч голови.

Варка

У неділю була я в церкві.

Демко

Чув я вже. Не то що люде, а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала!

Варка

Тислася наумисне туди, аж де пані стоять: посесорша, полковниця, попівни і всякі дворяне… Насилу протислася!.. Сваха Конашиха нарочито не пускала мене… своїми вухами чула, як вона шепнула Мокрині та Ликері: «Не пускайте наперед отії барині-сударині». А я таки протислася!

Демко

Чого?

Варка

Доки стояла поруч з простим народом, то ніби що аж штовхало мене до панів!

Демко

Та як розміркувать до ладу, то тобі тепер ніяково стояти з мужвою поруч.

Варка

І тобі так здається? Отак же точнісінько і мені!.. Оце зараз вдивляюся я в тебе і ніби бачу проти себе не Демка зовсім, а якогось прикажчика або купця!..

Демко

Бо образувався…

Варка

А тобі не здається, що ніби і я овсім не мужичого роду.

Демко

Та положим, що бувають усякі поколінія і усякі прикмети. У мене в голові тепер плант такий склався, щоб швидше у купці, розумієш? Не знаю тільки, за яку б комерцію взятись. І грамоту треба знати; хоч трохи, а треба. Без грамоти ні соб, ні цабе! Комерція це штука немедлена. Обсій Харитонович трохи вже навчив мене, але ще мало, сам бачу, що мало. Ну, біда, як хочеться у купці!..

Варка

Перш я боялася, щоб Овсій тебе не обдурив, дуже він біля тебе захожувався; а тепер бачу, що він і справді надто щирий до нас.

Демко

Я ж тобі і раніш це казав, бо я чоловіка бачу наскрізь! Тільки б мені грамоти навчитись, тоді можна й Овсія набік: все-таки він нам не кумпанія!

Варка

Чому?

Демко

Званія на ньому мало. Окрім того, дуже вже великий дурень!..

Варка

Учора, як гуляли ми у нього в беседі.

Демко

Хіба ми вчора у нього гуляли?

Варка

А в кого ж?

Демко

Та воно неначебто…

Варка

Отож як протислася до панів, а від них такий пах іде, аж у носі лоскоче!… я й спитала попівну, з якої причини той пах. А вона й каже: «Бо панії раз у раз канхвети їдять, через те від них таким і відгонить…»

Демко

Може, й так… Ну то їж, щоб і від тебе гарний пах ішов… Одначе у мене в голові тепер план такий, щоб швидш у купці, розумієш? А що про Овсія, то ще раз тобі скажу, що я чоловіка бачу наскрізь!.. Тілько б мені ще грамоти навчитись, тоді наша взяла!..

Ява 4

Ті ж і Вареник.

Демко

О, за вовка помовка!..

Вареник

А вовк і в хату!.. (Регоче.) Не знаю, як ви за нами, а що ми, як не бачимо вас, так от, примером, і сонце ясне світить, а нам пасмурно.

(Чоломкаються.)

Демко

Та й я за тобою засумував.

Варка

Тільки-тільки що вас згадували!

Вареник

А по чиїх же ділах я клопочу, як не по ваших. Я готов усі свої діла набік, щоб тільки вам, Дементій Васильович, догодить, щоб ви понятіє об мені держали – не таке, як люде, а щоб содержували мене на примічанії своїх чувствій.

Демко

Але стривай! Ми ж побратались, то навіщо ж ти мені викаєш?

Вареник

Бо ви як старший брат, а я як менший – хіба забули умову?

Демко

Ага-га, так-так!..

Вареник

Ви, братіку, учора наградили мене великою нагородою! (Зітхає.) Бог з вами!

Демко

Скільки ж я тобі дав? Невже мало?

Вареник

Спасибі, достаточно!

Демко

Чого тобі ще?

Вареник

Кажу ж: спасибі, привселюдно наградили!

Демко

Та що ти верзеш, я нічого не розберу?

Вареник

А хто учора, як вернулись ми з города, плюнув у твар мені і моїй жінці?

(Регоче.)

Демко

Та невже?

Вареник

Варваріє Назаровно, докладуйте їм.

Варка

Вони обоє – Овсій Харитонович і Василина Хведоровна – панькаються біля тебе, цілують тобі руки, посадовили на кровать, подушками обложили, а ти…

Демко

Що ж я зробив?

Вареник

Плюнули у глази – сперначалу мені, а потім і Василині.

Демко

Цього не пам’ятаю!

Вареник

Я душу свою готов за вас, а ви…

Демко

Що ж, я заплатю! Пам’ятаєш, як ударив тебе по морді, адже заплатив?.. Потім я вилив тобі на лисину гарячу кохвію (регоче), аж пузирем лисина взялась – заплатив же і тоді?..

Вареник

А я тепер кажу вам, як перед Богом, що не гніваюсь на вас і плати нікоторої не хочу!

Демко

А я хочу тобі заплатить. Ну, не тобі, так твоїй жінці!..

Вареник

І вона так, як і я. Не плату нам треба, а ваше примічаніє.

Демко

Хіба я тебе ще мало примічаю?

Вареник

Ех-хе-хе. Підождем-потерпим. Що ж, може, привести?

Демко

Кого?

Вареник

Як кого, вже забули? Вчора ж наказ мені дали, щоб я вам перемінив усіх наймитів і наймичок…

Варка

Авжеж, наказував. Одарка согрубила тобі, що ти звелів їй поцілувати тебе в руку, а вона відказала: «Я наймалася робити, а не лизати вам руки».

Вареник

Такий був від вас наказ.

Демко

Де ж вони?

Вареник

Там, у мене дома дожидаються.

Демко

Коли такий наказ мій був, так веди їх сюди.

Вареник хутко пішов.

Ого-го, це, мабуть, добре учора свиснули, що нічого й не пам’ятаю.

Варка

Невже не пам’ятаєш і того, як ви удвох з старшиною ведмедів приставляли: старшина за цигана вбрався, а ти за ведмедя?

Демко

Невже? Фю-фю-фю! Он яку хуру учора підняли. Ще, мабуть, і часи не заведеш? (Вийма і дивиться.) Авжеж що ні. (Заводить.) Вже десятий час…

Варка

Скоро вже й вечорітиме.

Демко

Як? А обідати ж коли ми будем?

Варка

Я ж тебе будила, а ти сказав, що не хочеш.

Демко

Сказав? І справді, мені й їжа не йде на думку. Отак закурили!..

Варка

Завтра піду до церкви, як ще не дзвонитимуть, та й стану на самісінькім переді, поруч з полковницею. Який гарний дух від панів іде, ну так у ніс тобі й лізе, аж лоскоче у ніздрях. Завжди вже тепер стоятиму між панями. Що раз у раз їдять ласощі та пундики, через те й пах від них гарний.

Вареник

І вона так, як і я. Не плату нам треба, а треба діло швидш робить, тоді не буде вже ні мордобиття, ні плювання!..

Демко

Як це буде?

Вареник

Як тільки привезе господин судебний пристав документи, тоді все інакше піде і не до мордобиття буде…

Демко

Коли б же швидш привіз бамаги пристав. Заведемо кумерцію на всю округу!.. Та що він там робе з тими бамагами, що й досі не везе?..

Ява 5

Ті ж і Вустя.

Вустя

(убрана в платті і в нитяних перчатках, хутко вбігає).

Це мене прикажчиця так начепурила, по-модньому. Мамо, понюхайте, чим у мене пахнуть руки?

Варка

(нюха).

Чебриком, чи що?

Вустя

Татку, понюхайте.

Демко

(нюха).

Неначе морквою чи, сказать, новим кожухом… Чимсь гарним!..

Вустя

Це мені прикажчиця налила чогось на руку. Прибігла за зонтиком, бо ми оце зараз ідемо з прикажчицею до попаді в гості. Коли б ви, мамо, бачили, як зо мною панькаються прикажчики, Господи! як вони мене люблять! Вже мені аж скучно з вами, побіжу мерщій, бо мене там дожидаються.

(Пішла.)

Демко

От, чи довго побула у прикажчиків, а вже їй тісно в нашій хаті. А тобі, Варко, наша хата не здається тісною?

Варка

Ні!

Демко

А мене вона неначе давить. Ось і зараз неначе аж закрутилася перед очима… Ач, як крутиться. Пожив у Кийові, у купців в хоромах, то тепер зовсім не можу жить в тісній хаті; давить та все крутиться! Не можу. Як запишемось у купці, куплю великого дома.

Варка

Тільки щоб ближче до церкви, біда як люблю слухать, як дзвони ревуть!.. Як ще була малою, то, було, на Великдень цілий день висидю на дзвіниці та все слухаю, як дзвони ревуть!..

Вареник

А чи пам’ятаєте ви, братець, що сьогодня у старшини беседа?

Демко

І водопроводу собі зроблю. Я бачив у Києві водопроводу… А на Подолі, брат ти мой, у лева в роті водопровода, так джерелом вода й хлющить, аж шумить!.. Ловко примадиковано. Я тобі, жінко, і тут зроблю водопроводу – чуєш? Викопаю в сінях криницю, та й кінець. Водопровода, це ще пусте діло, а от яку б комерцію?

Варка

Бакалію або підвал?

Демко

А якби бондарство? Коли в слободі воно дає дохід, так там, брат ти мой… Скільки там купців та панів… По одній кадочці кожному зроби, так і то он скільки!.. Окрім того, там і ціна більша. А, наприклад, як звелять зробити бочки задля салдатів: на солонину, на огірки, на капусту… Так це копитали!

Варка

Багато у городі війська?

Демко

Сила! Сказать, сила! Мені розказував у Києві один пужарний. Там біля того купця, де я жив, так і пужарна команда є. Удосвіта було встану та, поки купці сплять, – у городах біда як сильно народ спить! – іду до пужарних. Так один пужарний розказував, що, каже, як перелічить одних оноралів, що скільки їх є по городах, так буде більш, як на сотню.

Ява 6

Ті ж і Вареник.

Вареник

Привів.

Демко

Багато їх?

Вареник

Шестеро!

Демко

А чи не мало? У того купця, що я був, у Києві, так у нього вісімнадцять одних наймитів: прикажчики, малчики, кучері, лакеї… Правда, ми ще не записалися у купці, то поки буде й цих. А як же їх звуть?

Вареник

Як наказано: всі під одне імення, щоб менш вам було з ними мороки та клопоту.

Демко

Цебто я такий наказ дав?

Вареник

Не пам’ятаєте?

Демко

Як то не пам’ятаю? Пам’ятаю… Тільки чи не глузуватимуть з мене люди? ‘

Вареник

Дивуватимуться.

Демко

Якщо так, то й але! Мені тільки б людей, дивувати; оте мені тільки й до чмиги. Ну, клич їх.

Вареник

(відчиня двері)

Ну, ви, армія, ідіть сюди!

Демко

(убік).

Нічогісінько не пам’ятаю. (До Вареника.) А ти ж не забув, на які імення велів я їх звати?

Ява 7

Ті ж, наймити й наймички.

Вареник

(до наймитів і наймичок).

Як я вас вчив, то так і робіть.

Наймити

(поодинці підходять до Демка, потім до Варки, цілують у руку і промовляють).

Здрастуйте, дядінька! Здрастуйте, тьотінька!

Демко

А як же їх звати?

Вареник

Так, як ви приказували. Дівчата – всі Гапки, а хлопці – Івани.

Демко

(як скінчили наймити).

То ось який порадок буде. Станьте всі в ряд, як москалі. От ти найвищий, тебе будемо дражнити: Іван Довгий; тебе, що ніс, як у качки, – Іван Носатий; а тебе, куценький – Іван Зносок. А дівчат ось як. Найвищу: Гапка Довготелеса; а тебе, що око підсліпувате, Гапка Підсліпувата; а ти чого все носом шморгаєш, га?

Наймичка

У мене нежить.

Демко

Тебе дражнитимем Гапка Куца. Розумієте?

Наймити

Розумієм.

Демко

Служили ви по мужиках, так там інші звичаї, а у мене служитимете, так у мене вже образовані порадки! Встав уранці, умився, помолився Богові і зараз мене в ручку і хазяйку: «Добридень!» Розумієте? Поснідав – хазяїна і хазяйку в ручку; пообідав, те ж роби… Розумієте? У мужиків тепер сутуги на харч, там двічі на день їдять, а у мене їстимете чотири рази і кожен раз дякуйте, і в ручку.

Наймит Довгий

А як п’ятий раз?

Демко

Ні, п’ять разів не їстимете. Согласниї?

Наймити

Согласниї.

Демко

Варваріє! Іди дай їм поснідати.

Варка

Яке там поснідати? Може, пополуднувати?

Демко

Та там що знаєш. А потім усяку роботу. Ну, ідіть собі.

Наймити пішли.

Варка

(ідучи).

Коли б ти, Дементію, знав, як вже мені важко й роботу завдавати.

(Пішла.)

Демко (дивиться довго на Вареника). Ну?

Демко

Знаю, а далі що?

Вареник

Що?

Демко

Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю?

Вареник

Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум!..

Демко

Хочу тобі подарувать сердука братового. (Іде до скрині, вийма старого сердука і дає Вареникові.) Нікому не дав би, а тобі на; на та знай мою добрість! Плюнув тобі в твар і вже наградив, розумієш?

Вареник

Братіку родненькой!.. Дементій Васильович! Взяли ви цілком мою душу і моє серце під ваші ножки!.. Вірите ви, що я вам добра бажаю?

Демко

Ну, а як вірю?

Вареник

Позвольте ручку.

Демко

На!

Вареник

(цілує).

Позвольте і другу. (Цілує.) Через десять год у нас буде миліон триста тисяч!..

Демко

То що вони тямлять? Ми з тобою обміркуєм, а тепер приймаймось за грамоту. Де ж це моя книга?

Ява 8

Ті ж і Гапка.

Гапка

Здрастуйте, будьте здорові – хоч з понеділком, хоч з вівторком.

Вареник

А ти, дівко, й не знаєш, який сьогодня день?

Гапка

Або понеділок, або вівторок.

Демко

А чого тобі?

Гапка

Казали люди, що ви Гапок наймаєте.

Вареник

Опізнилася.

Гапка

Ні, ще не стемніло.

Демко

А що ж ти робитимеш?

Гапка

Воду носити, хату підмітати, подати, приняти, розбити, закинути – не признаться!.. Найміть мене, бо я Гапка!

Вареник

Іди собі з Богом!

Демко

Стривай-бо, Овсію. (До Гапки.) Ти ж тепер у кого находишся?

Гапка

Ні в кого.

Демко

А перш де була?

Гапка

По людях.

Демко

Чи ти прудко бігаєш?

Гапка

Раз парубки погналися, хотіли з мене спідницю здерти, а я втекла. Ги-ги-ги!..

Демко

Чуєш, Овсію, це штука немедлена! При таких ділах, як ми маємо завести, так вона буде потрібна мені. Часом пішов куди з дому, і вона, як хорт, слідком за мною; на дорозі нагадав я, що треба там якусь штуку немедлену, не вертатися ж мені самому? Гапко, наліво кругом!

Гапка

Я не вмію.

Демко

Мовчи, дуря, не з тобою говорять. (До Овсія.) От вона зараз і біжить додому, віднесла мій приказ і знов наліво кругом! Догнала мене, розумієш? Пам’ятаєш, писар розказував про телеграп, так це, на мою думку, буде ще краще від телеграпу.

Вареник

Нехай буде й так.

Демко

Ти скажи, чи розумно воно буде?

Вареник

Ну й розум же у вас!

Демко

Справді? А хліба мого вона не переїсть. У мене свиням та собакам викидають те, що зостається від обіда, то нехай вона й їсть.

Вареник

Нехай.

Демко

Ні, ти скажи, чи розумно воно буде?

Вареник

Я й повік не вигадав би такої штуки.

Демко

Так у мене ж не кавун на плечах. (До Гапки.) Зоставайся, служитимеш за харч та за стару одежу. А зватимем тебе дурна Гапка!

Гапка

Не лайтеся, бо я й вас вилаю.

Демко

Чуєш, Овсію! Вона втішна. (Регоче.) Поцілуй же мене в руку, бо такий порадок.

Гапка

Мені соромно.

Демко

Комедна! Іди ж та скажи, щоб дали тобі там попоїсти.

(Шука книгу.)

Гапка

Нехай дадуть булки з маслом.

Вареник

А ти хіба їла булку з маслом?

Гапка

Ні. Батько казали, що дядько бачили, як жид їв.

Демко

Іди вже собі.

Гапка

(пішла і вертається)

А коли ж наввипередки бігтимем?

Демко

Опісля, іди собі.

Гапка пішла

Оце зачепив пеню! Та нехай… Де ж моя книга?

(Шука.)

Демко

Коли б же то. Тільки от що: грамоти я не дуже.

Вареник

Довчу, єй-єй довчу!

Демко

Скільки кажеш мильонів тисячів?..

Вареник

Або плюньте мені зараз ще раз у твар і проженіть з-перед своїх ясних очей, або ж скажіть: «Вірую тобі, Овсію, роби так, щоб добре було!..»

Демко

Та я давно вірую тобі, Овсію!

Вареник

Робить діло?

Демко

Роби!..

Вареник

Щоб на всю округу!

Демко

На всю округу!

Вареник

Братіку, через десять год миліон триста тисячів!

Демко

А давай оце зараз приймемось за грамоту?

Вареник

Можна. Давайте книгу! Я вас у три місяці до всіх наук призведу!..

Демко

Коли б же то!..

Ява 6

Ті ж і Зінько.

Зінько

(до Вареника).

Ось вийдіть, будь-ласка, на часинку з хати.

Демко

Навіщо?

Зінько

Маю, тату, перебалакати з вами наодинці.

Демко

Балакай при ньому.

Вареник

Зіновій Дементович, я ж у вас як свій. Вже й побратався з вашим папашою.

Зінько

Це таке діло, що треба з отцем наодинці.

Демко

Я догадуюсь… Вийди, Овсію.

Вареник

Може, одійти в куток? Я затулю вуха і…

Зінько

Пожалуста, вийдіть!

Вареник виходить і потім підслухує біля дверей.

Демко

Це ти чи не про Марину знов?

Зінько

Про неї…

Демко

Я тобі раз сказав, що вона тобі тепер не під масть, то й годі про це.

Зінько

Ви тоді, може, в серцях сказали?

Демко

І тоді сказав, і тепер те ж скажу: моя воля, щоб ти сватав прикажчиківну.

Зінько

Цього не буде.

Демко

Як-то не буде, коли мій плант такий, щоб прикажчиківна була мені невісткою?

Зінько

Моєї волі на те нема.

Демко

Я тебе не питатиму!

Зінько

Піп спита.

Демко

Та ти як це зо мною?

Зінько

Так, як і завжди… А от ви, тату, тепер зо мною не так.

Демко

Я від свого слова не відступаюсь.

Зінько

Вже відступились.

Демко

Та ти зо мною на сварку?

Зінько

Борони мене, Боже! Слова зневажливого вам не скажу.

Демко

Та я тебе вижену з подвір’я!

Зінько

Нащо ж виганять? Коли вже я вам так спротивився, то я й сам піду.

Демко

Геть з очей! Це тебе дядько твій Серьога навчив? О, то розумний! Тільки мені тепер на нього плювать. Знаєш ти, де розум, знаєш? У партманеті! Там він увесь! Щоб я більш про Марину і не чув…

Зінько

То, певно, не почуєте більш і про мене!

(Хутко пішов.)

Демко

Що то як воно не образоване, то скільки мороки з ним ще наберешся!

Ява 7

Варка, Вареник і Демко.

Варка

Що це з Зіньком?

Вареник

Одні дурощі, заспокойтеся.

Варка

Промовив: «Прощайте, мамо!» А очі йому так зразу і залились сльозами!

Демко

Кремезний, сплоха його не нахилиш…

Вареник

Отакий точнісінько замолоду і я був. Покійні батько звеліли мені сватати Василину, а мені, вірите, гидко було тоді на неї й глянути! Тепер вже ми привикли одно до другого… Я й кажу батькові: «Утоплюсь!» Побіг у берег, зупинився у вербах та й дивлюсь, чи біжать батько мене рятувати. Бачу, що ніхто про мене не турбується, навіть і батькові рідному байдуже, я й подумав: з якої ж я речі втоплюсь? На другий день поблагословився та й пішов до Василини за рушниками. І от, бачите, і по сей день дітей годуємо…

Демко

Та копитали наживаєте?

Вареник

Верно! Інакше не варто і на світі жити.

Демко

А піди, Варко, подивись, що Зінько робе? Нічого йому не кажи, а тільки подивись.

Варка пішла.

Він перш ніколи, щоб упоперек мені…

Вареник

А тепер забрав собі в голову. Отут, верстов за двадцять, розказував сьогодня один проїжджий, так який случай? Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують, і слава скрізь іде про них, що хазяїни на всю губу! Батько сказав слово синові, син согрубив; батько вдруге, син ухопив дрючка та батька по плечах… Он який тепер розбезсовісний народ вилуплюється! І куди тільки совість людська поділася? Одначе довго судебного пристава нема.

Демко

Доки прибуде, давай повчимось грамоти.

Вареник

Можна.

Ява 8

Ті ж і Варка.

Демко

А де він?

Варка

Кажуть, подався на гору, у город би то, чи що.

Демко

Ач, який упертий! Де не блукатиме, а вернеться додому; не ясла йдуть до вола, а віл до ясел.

Вареник

Верно.

Демко

Одначе годі про це, є важніші діла. Варваріє, іди собі куди-небудь, бо ми зараз за грамоту приймемось.

Варка

А може, й мені цікаво послухати, може, і я навчусь одного-другого слова?

Демко

Тобі грамота не потрібна.

Варка

Чому?

Вареник

Без нікоторої надобності, один тільки гріх!

Варка

А я, було, Господи, як люблю слухати, як ще Зінька брат Серьога вчив читати. Шкода, що тільки одну зиму вчив.

Демко

Ще мало вчений, а вже супроти отцьовської-материної волі йде!

Варка

Тадже ж ти й старий вже, а вчишся грамоти.

Демко

Мені нема проти кого йти. Опріч того, я вчусь задля кумерції.

Варка

Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом. Я, Господи, як люблю, щоб котик мені муркотав.

Вареник

Жінці наука одна: слухать мужа і покірствувать йому. А грамота один тільки гріх!

Демко

Баб’яча голова, конешне, не до книжки зліплена, а до печі. Аж осьдечки знайшов книгу! (Бере з запічка книгу і сіда за стіл.) Почнемо! Може, спочатку вип’ємо по чарці рому?

Вареник

А вам як у нутреностях?

Демко

Та так, ніби просе трохи.

Вареник

А єжели просе, так треба й дати.

Демко

Варварів! Подай там ту пляшку, що чорний білетик наліплений.

Варка пішла в комірчину. Демко почина читать.

Бра, вра, гра, дра, жра.

Варка

(гука з комірчини).

Тут у цій пляшці нема вже й капелиночки.

Демко

Як-то нема? Може, ти не ту пляшку намацала? (Чита.) Зра, кра, лра… Візьми другу.

Варка

Тут всі пляшки все порожні…

Демко

Це вже брехня.

(Іде в комору.)

Вареник

(сам).

Цвиндрить Демко гроші, аж душа болить! І хто тільки ним не користується? Старшина, староста, волосний писар! А Конаш, так той з усіх боків заходе коло нього, як чорт біля грішника. І за віщо вони ним користуються? Демко плює мені в твар, а другі з нього пір’я скубуть; через що ж другі, а не я один? Я постеріг, що він почав за жінкою моєю впадати… Здалось це мені, чи навспряжки? Хоч він плюнув і їй в морду, але після того все до неї підсовувався. Ніби б то ненароком то ущіпне, то обійме, то поцілує… А я все удаю так, ніби нічого того не бачу. Баба це найкраща вудочка, з котрої вже короп не зірветься… А жінці я сказав, що на те ось як дивлюся, крізь пальці, аби б діло це було корисне. Не первина нам з нею ці діла робити.

Демко

(виносить пляшку з ромом).

Брате Овсію, пора вже нам у город їхати за провізією – це вже остання пляшка. (Налива.) Доброго здоров’ячка! (Випив і частує Вареника.) Добро!

Варка

Ось знайшла повну.

(Вносить.)

Демко

(бере, налива, п’є, потім частує Овсія).

Доброго здоров’ячка!

Вареник

(випив).

Ловкий ромок! Почім пляшка?

Демко

Руб п’ятдесят. Варю, випий з нами.

(Частує.)

Варка

(випива).

Цього напитку я не дуже вхвалила; он те, як-то його, що шипить?

Демко

Донське?

Варка

Еге ж, ото саме таке, що я пристала б його пити хоч і щодня.

Демко почина читать.

Ява 9

Ті ж і волосний писар.

Волосний писар

(під чаркою).

«Науки юношей питают, отраду старцам подают!..» [6] Что ж ви, господа, сидите дома, развє не знаєте, де вам слід сьогодня буть?

Вареник

Ми собирались до господина старшини.

Демко

Хотіли трохи повчитись.

Волосний писар

Хоча й сказано, що учення – свєт, а неучення – тьма, но розсуждають єще і так: «Вік вчись, а дурнем помреш». А поетому я нічому не вчусь, нічого не читаю, а тільки щитаю. Сто рублів в год, восім рублів тридцять три копійки в місяць! Таковоє моє жалування. А у мене три сина і чотири дочки. От я й думаю: почему у мене три сина і чотири дочки, а жалування сто рублів в год? Думаючи так, іду я вулицею, взираю через тини. Вижу я, що у Грицьковім подвір’ї ходять кури, гиндики, гуси і всякая прочая живность. От я й щитаю курей: двадцять три! Двадцять три? Нехай би двадцять, а нащо ж ще й три? Починаю я хвилософствувать і видю ясно, що еті три куриці – мої! Понімаєте? Тепер вижу я, що у вас в хаті три мідних підсвішника. Хвилософствую я: навіщо ж три? Адже ж три свічки заразом не можна світить? Чий же той третій підсвішник? Хвилософія моя шепче мені: «Твій!» А як він мій, то я його й беру.

(Бере підсвішник у кишеню.)

Демко

Га? Варваріє? Це ж що таке?

Волосний писар

Овсію, маю я право взять підсвішник чи не маю? Єжелі я не маю права взять цього підсвішника, то ти хіба маєш право, не маючи патента, продавать горілку і під заклад даже давать?

Вареник

Позвольте… потому що у мене совість у моїй душі…

Волосний писар

І в мене вона там же. А закон що гласить? А ви, Дементій Васильович, либонь гніваєтесь, що я взяв підсвішника?

Демко

Не то що, а якось воно…

Волосний писар

А котрий вже місяць у вас пашпорт прострочений? А чи не вгодно вам прогулятись етапним порядком верстов за двісті задля сходатайствованія нового пашпорта?..

Демко

(злякався).

Та я ж нічого…

Волосний писар

Краще, як житимем у миру та в согласії. Примером, Овсія Харитоновича за його хвокуси давно треба б і оштрахвовать, і під суд… Одно тільки скажу слово, і Овсій Харитонович – в трубу!.. Одначе ж я не доношу на нього – не через те, щоб він мені був другом чи до вподоби, а що не він перший котолуп, не він і останній!..

Вареник

Коло такого діла інакше невозможно. Як я їх не пожалію, так хто ж їх пожаліє?

Волосний писар

Кого? Пожалуста, не замазуйте мені очей. От і ви, Дементій Васильович. Вдаєте ви з себе розумного і образованого, а Овсій валяє перед вами дурака!..

Вареник

(хутко частує його).

Чудова штука!

Волосний писар

(чита ярлика на пляшці).

«Ром Ямайский». А, можна! (П’є.) Так от я й кажу…

Вареник

(налива).

Викушайте ще…

Волосний писар

Не вредно. (Випива.) Овсій валяє дурака, а…

Вареник

Дементій Васильович, братець, почастуйте ще й ви.

Волосний писар

Так от я й кажу… а Дементій Васильович…

Демко

(частує).

Милості просю.

Волосний писар

Перед джонкою, пожалуй, пользительно! (Випива.) Так я й кажу, Овсію Харитоновичу, свалять дурака…

Вареник

А до Варвари Назаровни треба ще поздоровкатись.

Волосний писар

Наливай! (Випива.) Овсію, думаєш не понімаю музики? Хочеш, щоб печать на уста положив. Можна… Почому не так? А тільки скажу: у нас дурак та мошенник – наголо. А посередині нікого нема, один тільки я… А у мене три сини і чотири дочки, а жалування… Давай вип’єм! (Частуються.) Не стоїть товковать… З ким товковать? Ходім швидш, вже джонка зварилась…

Вареник

Ходімте і справді мерщій!

Демко

Варваріє, одягайся хутчій.

(Одягаються.)

Волосний писар

(обійми Вареника і Демка).

Ех, друзі мої! (До Демка.) Ти дурак! (До Вареника.) А ти мошенник! А я, получая вісім рублей тридцять три копійки в місяць… (Співа і йде, обійнявши Демка і Вареника.) «Вот мчится тройка удалая…» [7].

Дія IV

Двір Демків: хата трохи полагоджена і обмазана, тільки у подвір’ї все порозкидано або в кучу звалено.

Ява 1

Сєрьога

(іде з воріт до вікна з заступом на плечі).

Так і видко зразу, що тут живуть люди хазяїнуваті та працьовиті. Ач, який гармидер у подвір’ї! (Підходить до вікна.) А вийди сюди, Варваро!

Ява 2

Варка і Серьога.

Варка

Здрастуйте, братіку! Насилу вас Господь приніс. У однім селі живемо, а й очей до нас не навернете?

Серьога

Як ви з нами не дуже, то й ми з вами байдуже. Ти, сестро, тепер у таке званіє залізла, що, може, вже тобі ніяково і балакати зо мною?

Варка

Ото, де ж таки? Ходімте у хату.

Серьога

Я не в гості прийшов, а по ділу; на хвилину від роботи одірвався.

Варка

Та все ж годиться зайти в хату.

Серьога

Не піду! Слухай, ти ще не зовсім задурилася?

Варка

(здивовано).

Ви так прикро балакаєте зо мною?

Серьога

Балакаю так, як слід; а не хочеш слухати, так іди собі геть.

Варка

Та чого це ви такі сердиті?

Серьога

У Демка зовсім вже голова повернулася потилицею наперед: нічого навіть і під носом не бачить, то, може, хоч ти ще добачаєш? От вже правду кажуть: хочеш бачити скаженого, подаруй дурневі червону шапку. Дай чоловікові з розумом такі гроші, які спали Демкові, так той і свою сім’ю задовольнив би, і сусідям допоміг би; а от Демко так і свою сім’ю розігнав…

Варка

Як розігнав?

Серьога

А де ж Зінько? Коли вже такового парубка тихого та роботящого вигнав з двору, то останні й самі скоро покинуть батькову хату.

Варка

Зінько сам пішов.

Серьога

А як же йому і зоставатися в селі, коли куди не обернеться, скрізь на ньому людські очі; всі товариші дивляться на нього, як на брехуна?

Варка

Тепер скрізь пішло вже так, що доки дівка не повінчана, нехай не каже, за кого йде заміж, щоб не помилилася.

Серьога

Скрізь би то брехня запанувала? Відкіля це ти, сестро, набралася такого розуму? Невже сидячи на дивані та вилежуючи боки на пуховиках? Ну, та не в тім сила, а те, що Зінько вернувся.

Варка

Вернувся? Де ж він?

Серьога

У мене. Пішов в город, хотів нанятись, так ніде без білета не приймають; ну й вернувся. А Демко й досі в городі?

Варка

І ума не доберу, чого він так довго бариться.

Серьога

Там вже біля нього Вареник ума добирає.

Варка

Що? Хіба що чули?

Серьога

Навіщо вуха, коли й очима видко? Слухай, сестро, треба рятувати Зінька: загине парубок, марно загине… Коли приїде Демко та хоч трохи витверезиться, зараз побалакай з ним.

Варка

Коли б ви побалакали, вас він колись слухав.

Серьога

А тепер рило відверта, як проїздить повз хату.

Барка

Я за вами прибіжу, коли приїде.

Серьога

Ні, цього не роби. Знаєш мою натуру: я такий, що й битиму! Не подивлюся, що він у сердуці та при часах. Гляди ж, перебалакай з. тим скаженим, бо шкода парубка. Прощавай!

(Пішов.)

Варка

От коли б Серьога взяв Демка в руки, у цього не задурив би, о ні! А Вареник, либонь, і справді, запантеличив вже його. Де ж, три тижні і очей додому не з’явля! Овсій разів зо два навідувався, та й знову в город. Спершу забрав у мене якісь бумаги, билети б то з банка, чи що, а вдруге взяв пашпорта Демкового.

Ява 3

Варка і чоловіки.

Чоловіки

Здрастуйте, з суботою!

1-й чоловік

Нема ще Дементія Васильовича?

Варка

Як бачите.

1-й чоловік

Х-м, шкода-шкода! (До чоловіків.) Коли б Дементій Васильович були дома, так вони б нас розсудили.

2-й чоловік

Якнайкраще розсудили б.

3-й чоловік

Звичайно, розумний чоловік, так він і вздовж, і впоперек, і навкруги – з одного слова обміркує усяке діло.

4-й чоловік

Так.

3-й чоловік

Пошукай по всій окрузі другого Демента Васильовича. Нема такого, нема!.. Вони спершу глянуть на чоловіка, потім чи на зорі, чи на місяць, чи на сонце, та хоч і в воду глянуть, і неначе що невидиме подасть їм звідти он скільки розуму… Ну, і розсудять.

1-й чоловік

(помовчав)

Що ж, Дементія Васильовича нема, то я такий, що оце зараз і мотнуся до мирового…

4-й чоловік

Коли не хочеш підождати, то…

1-й чоловік

Не то що не хочу, а не можу, їй-богу, не можу. Ти мене забіждаєш перед людьми, а я мушу прихилитися до твого благання?.. Не можу!

3-й чоловік

Краще б підождати Дементія Васильовича. (До другого.) Правда, Василю?..

2-й чоловік

Авжеж.

4-й чоловік

Коли вже наважився до мирового, так гайда, я постановлю чвертку.

1-й чоловік

Що чвертку? Що мені твоя чвертка?

4-й чоловік

А скільки ж?

3-й чоловік

Чверткою не відбудешся.

1-й чоловік

Та ні! Я, бачте, хочу сказати, що не в тім сила, що…

3-й чоловік

А звичайно! Станови кварту. (До першого чоловіка.) Правда, Андрію?

1-й чоловік

Та ні, ви-бо не зрозуміли, що я хочу..

Варка

Яке ж у вас діло?

3-й чоловік

О! От Варварія Назаровна вас розсудять.

4-й чоловік

Щоб баба мене судила? Це вже піде світ навиворіт.

Варка

А може, у моїй голові більш розуму, ніж у твоїй?

3-й чоловік

Вєрно! На дві голови стачить…

4-й чоловік

Та хоч би й на три…

Варка

Яке ж, питаю, діло?

3-й чоловік

(до першого).

Давайте показаній…

1-й чоловік

Сказать би, велике діло, а то… Їдемо ми у понеділок з базарю, я й кажу: «Сусіде! А гляньте, що воно за оказія, що у вас заднє колесо, неначе п’яне, коливається на всі боки?..»

4-й чоловік

Цебто ви отакечки й казали?

1-й чоловік

А то ж як?

4-й чоловік

Ви мене п’яним образили, а не колесо! А я овсім, хоч і заприсягти, п’яним не був…

1-й чоловік

Ні, я колесо назвав п’яним, а не вас…

4-й чоловік

Та що розказувать? Як до мирового, то й до мирового.

(Іде.)

3-й чоловік

Та постривай-бо. Давайте показанія, давайте сміливо! Варваро Назаровно, розсудіть їх швидше. Я вже бачу, що ви розсудите і почастуєте! Давайте, давайте показанія.

Ява 4

Ті ж і волосний писар.

Волосний писар

Варварі Назаровні поклон.

(Чоломкається.)

Варка

Здоровенькі були, Радивоновичу. Пожалуйте в горницю. Заходьте, милости просю.

Волосний писар

Зараз іду.

Варка пішла.

А, почтенниє крестьяне собственники, горемики і многострадальці! Хліб убрали, змолотили, на базар одвезли, продали, пропили і всі щоти і рощоти скінчили? Тепер тиняєтеся від хати до хати, чи не знайдеться де такий дурень, що почастує вас, – не так лі? І діло яке-небудь уже наклюнулося. Хто ж кого за чуба поскуб чи за ніс ущипнув?

1-й чоловік

(до других).

Я такий, що мотнусь оце до мирового.

2-й чоловік

Та прийдеться, мабуть.

3-й чоловік

Шкода, що Дементія Васильовича нема дома.

4-й чоловік

Як до мирового, то й до мирового.

Волосний писар

Не йдіть тільки горою, а йдіть низом повз шинок.

1-й чоловік

Пожалуста, не вчіть.

2-й чоловік

Знаємо дорогу.

3-й чоловік

Чого над людьми глузуєте?

Волосний писар

Певно, хлопець шинкарів не дав вам набір? Признавайтеся, не дав?

1-й чоловік

А може, мені про горілку й байдуже?

2-й чоловік

Не кожному вона на думці.

3-й чоловік

Як оказія, то чому ке випити; а не то щоб щодня нею й дихати.

4-й чоловік

Та нехай їй цур!

Волосний писар

А Вареник приїхав.

Чоловіки (хутко). Невже приїхав?

1-й чоловік

Треба забігти, чи не привіз якої звістки від салдата?

2-й чоловік

Зайти та спитати, як тепер ціна на хліб.

3-й чоловік

Я чув, що в городі сильні дощі йдуть.

4-й чоловік

Та вже ходім гуртом.

Пішли.

Варка

(з хати).

Радивоновичу, пожалуйте!

Волосний писар

Не маю времени. Зайшов просити вас у куми: наградив Господь п’ятою дочер’ю! Діти прибувають, а жаловання восім рублей тридцять три копійки в місяць. У вас, кумушка, пшенишної муки повен засік, а у мене ні пилинки. Почему ж у мене ні пилинки, а у вас повен засік?

Варка

Пришліть наймичку з мішечком, я дам.

Волосний писар

Пришлю не наймичку, а наймита, і з лантухом. А ви не жалійте ні наймита, ні лантуха – не підорвуться, понесуть і п’ять пудів. Сало у вас є, знаю, бо сам бачив, як недавно кололи кабана, ще й здорового кабана. Пришліть і сала. А останнього – що ласка ваша, здаюсь на вашу совість. Хрестини завтра. А тепер позвольте з вами, кумушка, по-родственному во уста.

Цілуються.

До свіданія. Піду взирать через тини, у кого що єсть лишнього, ібо жаловання восім рублей тридцять три копійки в місяць, а семейство – три сини і п’ять дочок!

(Пішов.)

Варка

Та вже за таку честь, що покликали у куми, мушу дати і того, і третього, і десятого.

(Пішла в хату.)

Ява 5

Вустя і Гарасим.

Вустя

(іде через перелаз).

Хоч би й до смерти тебе не бачити.

Гарасим

(за тином).

Слухай, ти, моднице, ти чого ж так закопилила губу?

Вустя

А як я хочу копилить, хто мені забороне?

Гарасим

Гляди, щоб я не оббив тобі тієї губи!

Вустя

Короткі руки! А гидкий, а осоружний!.. І як ти мені давніш не спротивився? От у прикажчика племенник…

Гарасим

Гарний? У, красивий! На мордяці неначе чорти горох молотили.

Вустя

Зате яка одежа на ньому, як чудово гра на гитарі, як співа… А як улесливо балака! Що вже умизгається біля мене!

Гарасим

Це ти задля нього так і нарядилася?

Вустя

А то ж задля кого?

Гарасим

Скільки не копиль губи, в яку одежу не вбирайся, а як була мугиркою, то мугиркою й здохнеш!

Вустя

Я без нікоторого вніманія на твої слова, потому що ти болван!

Гарасим

А ти болваниця! Чуєш, вийдеш сьогодні на вулицю?

Вустя

А чого я там не бачила, чи, може, прийти подивитися на тебе? Мені тепер вулиця спротивилася, краще ходитиму в гості до прикажчихи, до попівен…

Гарасим

Тадже ж і там бачитимуть, що ти дурна.

Вустя

Сам ти дурний!

Гарасим

Хто не гляне, зразу постереже, що скажена!

Вустя

(сотає дулі).

На ось тобі!

Гарасим

(схопив жменю землі і жбурля на неї; Вустя тікає в хату).

Ах ти ж паскуда! Нехай же тобі біс, щоб я на тебе коли й глянув. Тьху!

(Пішов.)

Ява 6

Демко, Вареник і комедіянт.

Демко

Гей, слуги мої верниї! Жона моя, красо мальованая! (До Вареника.) Як же тебе: Вареник чи Галушка?

Вареник

Єжелі побраталися, так побратим.

Демко

Ну, гаразд. Слухай, побратиме! Чому ж це нас ніхто не зустрічає?

Вареник

Не дери горла, зараз і порадок зробимо. Сьогодні твій день.

Демко

І сьогодні, і завтра, і післязавтра, і раз у раз. Піди, навчи моїх слуг, щоб зустрічали мене так, як ми бачили на кінській кумедії.

Вареник пішов.

От побачиш, які у мене закони.

Комедіянт

(з вузликом у руці і з папиросою в зубах).

Оце ваш і дворець? Не очень штоби!.. Но пословиця глаголет: «Не красна ізба углами, красна пирогами!»

Демко

(дивиться на нього і почини реготать).

Ні, ти скажи мені: відкіля ти взявся на мою голову? Ану, покажи кіятри?

Комедіянт

(балака за двох).

Ти, мужик, дурак? – Точно так! – Чіво в тібя красной нос? – Покусав мене барбос.

Демко

Ха-ха-ха! Ой, ну тебе! І відкіля ти на мою голову взявся?

Ява 7

Ті ж, Варка, за нею Вустя, потім наймити і наймички становляться в два ряди; ними керує Вареник.

Демко

Здрастуй, супруго, Варваріє! (Цілується.) Здрастуй, дочко Вустиніє! (Цілує Вустю.) А тепер ви, Гапки та Івани!

Наймити підходять і цілують його в руку, примовляючи: «Здрастуйте, дядінька, з благополучним приїздом!»

А ось тобі, Варваріє, і тобі, Вусте, комедіянт; привіз його нарочито, щоб і вас потішив. (Штовха комедіянта.) Пристав їм що-небудь.

Комедіянт

Но я полагаю, що артист тоже челаєк, і потому надо його накормить і напоїть, а потім і представленіє дать. (До Варки.) Так лі, мадам, я говорю?

Демко

Ну та й втішний же ти!

Варка

Що воно оце таке?

Демко

Ні, ти спитай його, відкіля він взявся на мою голову? Варю! Нагодуй його і нас почастуй. А ви слухайте команди! Біжіть зараз по селу і скликайте людей, гукайте. Кажіть, хазяїн привіз кумедію, ідіть дивиться!

Наймити побігли.

Ходім поки що почастуємся.

Комедіянт

(до Демка).

Кузен, как мой здоров? Хорош.

(Б’є Демка по потилиці.)

Демко

Ну, й чудак!

Варка і Вустя пішли в хату.

Комедіянт

Ну, але-машир, кушай што-небудь немножка! Глечик молока, четвертину сала, півхліба чорного, два хліба білого, макітру вареників та ще коли б і пирогів стільки… Так лі, мусью капрал, штоб тібя чорт побрав! (Б’є по потилиці Демка.) Здрастуй, кузен!

Демко

І де ти взявся на мою голову?

(Пішов в хату.)

Ява 8

Конаш і Конашиха, потім Гапка і Вустя.

Конашиха

Де ж та кумедія?

Конаш

Тадже побачимо.

Конашиха

Чи справді батько твій привіз кумедію?

Вустя

(ставляє з Гапкою дивана).

Привезли, тільки не батько, а папаша.

Конашиха

Куди ж наші!

Конаш

Аякже! Вустя, так вона не простого сідала затичка.

Вустя

Не Вустя я вам, а Вустинія!

(Пішла в хату і скільки разів виносить стулья, лавки, кресла і ослони.)

Конаш

Може, кому другому, а мені як була задрипою, то нею і зосталася.

Конашиха

Не зачіпай, цур їй!

Ява 10

Комедіянт входе назустріч.

Комедіянт

Кажись, в єтот самий дом я получив гаджимент?

Демко

(зрадів).

Приїхав-таки? От маладець!

Комедіянт

Как же не приїхать? Дав слово, надо сповнить; тім паче, що обіщано і вознагражденіє; пам’ятаєте?

Демко

(до писаря і Вареника).

Ось побачите, який втішний. Варко, це кумедіянт. Візьмемо його з собою до старшини, він там кумедію покаже. Ось покажи моїй жінці кіятри, вона зроду-віку не бачила.

Комедіянт

(балака за двох).

Ти, мужик, дурак? – Точно так! – Чиво в тебя красной нос?.. – Покусав мене барбос!..

Демко

(регоче).

Правда, втішний? І принесло ж тебе на мою голову!.. Варю, скажи наймитам, щоб скликати народ на кумедію. Хутко!

Варвара пішла.

Волосний писар

Значить, до старшини отложим поход?

Демко

Спершу тут покаже кумедію, а потім у старшини. Овсію, частуй поки що!

Комедіянт

Артист тоже челавєк, а потому і дольжно і його почастувать. (До Вареника.) «Наливай, брат, наливай, все до каплі випивай!» (Випив.) Я привик одну випить, а другою закусить.

(Підставля чарку.)

Вареник налива.

За здравіє конпанії чесной!..

(Випива.)

Вареник

(частує писаря).

Викушайте.

Волосний писар

Я готов.

(Випив.)

Демко

(до комедіянта).

Ну й чудак же ти!.. Ану ще покажи що-небудь!.. Сядьмо!

(Сідають.)

Комедіянт

Кузен, как мой здоров? Карош? (Б’є Демка по потилиці.) Ну, але мон шер, кушай што-нибудь… Артист тоже должен кушать!.. Глечик молока, четвертину сала, дві булки, макітру вареник, от і перекуска!.. (До Демка.) Так лі, мусю капрал, штоб тебя чорт забрал!..

Ява 11

Конаш, Конашиха і ще люде.

Конашиха

Де ж та кумедія?

Демко

(показує).

Комедіянт осьдечки-о! Сідаймо.

Комедіянт

Мадам, ето вот і єсть я сам. Лікомендуюсь!..

(Розшаркується.)

Конаш

Я видав не раз кумедію. Стало бить, так халабуда (показує руками), вгорі завішано кумачом алібо калінкором. І кагди шарманка починає грать, так завіса зараз одкривається, і виходить кукла і провозглаша: «Здрастуйте, гаспода! Я пришол до вас сюда. Чи будемо битись, чи миритись, алібо веселитись?» І почне усякі штуки приставлять. Народ, хто зможе, платить: первоє место – двадцять копійок, второє – гривеник, третє – п’ять. Вот виходить дівчонка, сичас запіла: «Во пустиню удаляюсь!», – а він почина плакать, тут вона підскочила до нього, поцілувала, і пашли вдвох «комарицьку» жарить.

Комедіянт

Всьо ето ви, кавалер, розказуєте про кукольну комедію; я же жонгльор, еквілібрист, артист на турнікє і на трапеції і, окромя того, показую фокуси-покуси…

Комедіянт

(кланяється).

А тепер покажем другой фокус под названієм: вот так яічниця, что в рот, то спасібо! Вот здесь у меня одно куріноє яйцо, і вот здесь у меня другоє куріноє яйцо. І вот я хочу кушать яічницю. Хотя меня і покормили, спасібо, ну так как я обжора, то буду кушать яічницю. Вот здесь у меня одна шляпа, которая називається циліндрій! І как у мене нєт сковородкі…

Вустя

У нас є сковородка!

Демко

Мовчи, дуря необразована! Це він тільки памороки запоморочує.

Комедіянт

Так я буду жаріть яічницю в єтом одном циліндріє. Вот я розбіваю одно яйцо, вот я розбіваю другоє яйцо і виліваю в циліндрій. Музика, сиграйте что-лібо.

Музикант

Якої ж? Польки чи кадреля?

Комедіянт

Єслі можна, сиграйте персідський марш.

Музикант

(до бубонистого).

Же!

Грають.

Комедіянт

Вот моя яічниця, кажется, уже і готова.

(Ніби почина із циліндра їсти, а потім сотає з рота стьожки.)

Демко

Плещіть, плещіть в долоні.

Комедіянт

(кланяється).

А вот здєсь у меня одна маленькая торбочка, ета одна маленькая торбочка, она совсєм не торбочка, а квочка, і она у меня несьот яйца. Вот извольте посмотрєть. Ко-ко-ко-ко! (Трусе торбочку і вийма відтіля яйце.) Вот єще. Ко-ко-ко-ко-ко! (Вийма яйце.) Вот і єще. Ко-ко-ко-ко-ко!

(Вийма п’ять або шість яєць.)

Конаш

(почина плескати).

О, цього то вже і я не бачив!

Демко

Це штука немедлена!

Комедіянт

(кланяється).

П’ять минут антракт. Музика, сиграйте что-лібо.

(Пішов у комору.)

Вареник пішов за ворота.

Демко

Варваріє! Вусте! Хутко приймайтесь за пляшки та частуйте гостей.

Варка й Вустя пішли в хату і швидко виносять пляшки.

Старшина

Ловко туман напуска.

Староста

Тут я вам скажу не без того, що в болоті сидить.

Народ загомонів.

Волосний писар

Но весьма занімательно!

Демко

(до Вусті)

Що ж ти мене першого частуєш? Ох, ще довго треба буде тебе образовувати. Частуй господина старшину.

Волосний писар

Довольно ловко і весьма занімательно.

Демко

А де ж це Овсій? Овсію, а де ти?

Вареник

(вертається)

А чого там?

Демко

Куди ти втік?

Вареник

Виглядаю ще одного фокусника, та щось і досі нема.

Демко

Невже і ти договорив? Ай, маладця! Коли б же швидш!

Вареник

Та вже й я дожидаю його, як на голках.

Волосний писар

Во время моєго многолєтнього ученія в городі Переяславі, в бурсі, я в ярмарочноє время видав кукольні комедії, довольно занімательниє; ну, так там пружини… А щоб торбина несла яйця, я так не видав,

Комедіянт

Раскажу я вам, господа, свого вжасного приключенія. Ви знаєте, откудова я? Думаєте, що я с Петербурга? Нєт. Думаєте з Москви? Нєт. Думаєте, може, що з Варшави? Нєт! Я із бальшущого города, такого бальшущого, как у світі нєту: я із Бардічева! Єто такой болшой город, що ваша слобода улєзла б єму у шарьодка, та і не видко б було ні людей, ні слободи. Чи, може, я не буду вам розказувать про своєго нещастя, а краще зашпіваю.

Демко

Ну, та й втішний!

(Регоче.)

Конаш

Плещіть, плещіть в долоні!

Комедіянт

(кланяється).

Представленій конець. (Бере тарілку і обходить всіх.) І с тем до свіданія. Как би мнє на поєзд не опоздать.

(Забира своє збіжжя і відходить.)

Демко

Овсію! А де ж твій комедіянт?

Вареник

Обіщав прибуть.

Демко

А знаєш що, давай сюди зараз п’ять відер горілки!

Вареник

Чи не багато буде, любий побратиме?

Демко

Ти знаєш, що я не люблю, як хто мені упоперек? Краще не сердь мене, а то я зараз і разбрато-брато!

Ява 12

Ті ж, старшина, староста і другі поважні люде.

Старшина

Дементій Васильович, ми вже вас ждали-ждали та й жданки поїли.

Волосний писар

Кумедію нам привезли і потому посмотріть любопитно!..

Демко

(чоломкається з старшиною).

Садовіться! Спершу тут, а потім до вас.

Староста

Позабавимся.

(Чоломкається з Демком.)

Демко

Ось побачите, який втішний! І принесло його на мою голову!

Комедіянт

Тепер покажем почтенной публічності своє іскуство, ілі же фокуси-покуси. Которий час?

Демко

Стривай, чи я завів часи? А де ж мої часи?

Вареник

Невже забули, що мені віддали? (Дивиться на часи.) Тепер два часи.

Комедіянт

О, не опоздаю на поїзд!.. Вот здесь у меня одна тарелка, а вот здесь у меня одна палочка; вот я ставлю ету одну тарелку на ету одну палочку; и вот ета одна тарелочка на етой одной палочці будеть вертіться. Ізвольте посмотріть! Жаль, што музики нема!..

Ява 13

Ті ж і судебний пристав з двома понятими.

Судебний пристав

Что это за собрание?

Старшина

(тихо до Демка).

Чого це до вас судебний пристав? (До судебного пристава.) Здрастуйте, Михайло Іванович!

Судебний пристав

А, господин старшина, а я вас и не узнал.

Старшина

По яким ділам?..

В дверях показуються Зінько і Варка.

Судебний пристав

Кто здесь Дементий Пшонка?

Демко

Я.

Судебний пристав

Одесский мещанин, Дементий Васильевич Пшонка.

Демко

Він самий і є.

Судебний пристав

Вы продали чугуевскому мещанину Евсею Харитоновичу Варенику движимое имущество, заключающееся в мебели и домашней утвари (вийма бумагу і чита) как-то: диван, два кресла, шесть венских стульев, кровать орехового дерева, стол переддиванный, два ломберных стола…

Демко

Та що це ви вигадуєте?

Судебний пристав

Деньги за все полностью получили?

Демко

Я?

Судебний пристав

Да, разумеется, не кто же иной, как вы! Зачем же вы проданное имущество удерживаете у себя и не отдаете покупщику? Я приехал с исполнительным листом, чтобы удовлетворить претензию господина Вареника.

Демко

Овсію, що це? Люде добрі, це що ж?

Вареник

Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну, що ти все дурака валяєш? Аж смішно тебе слухать, навіть аж досадно.

Демко

Вій давав мені у шутки підписувать якісь бумаги; потім возив мене до натаруса контракта на кумерцію підписувать…

Вареник

Контракт підписаний, точно. Роздобувай тільки грошей і через год у нас буде милійон триста тисяч…

Демко

Це якісь витівки чи шутки?

Вареник

Які шутки? Що ми діти, чи як, щоб у хаток гратись? Ми з тобою написали всі бумаги, як слідує по формі.

Демко

Це розбій!

Вареник

Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло. Бач, залив памороки та й вибаньчився на людей, як баран!

Демко

А гроші мої, де мої гроші?

Вареник

Які? Мої гроші, п’ять тисяч п’ятсот рублєй, лежать у городськім банку, я оце недавно їх положив; а ти повинен знать, де твої гроші. Дивіться, люде добрі, пита, де його гроші. Хто ж краще від тебе зна, де вони? А що ти мені часи подарував, так це правда, і за те я тобі повік вдячний!

Демко

Подарував?

Вареник

Вони у мене сховані в шкатулці під двома замками… То вже така пам’ятка, така!..

Варка

Та це у сні чи навсправжки?

Вареник

Прочумайтесь, Варваро! (Кланяється Демкові.) За часи спасибі тобі, побратиме! От при людях дякую тобі, коли хочеш, і в ніжки уклонюсь. Господин пристав, просю до мене в господу, спершу пообідаєте, а потім і за діло. З города проїхались, перекусить варто. А побратим мій, він чоловік добрий, віддасть без супереки. Окрім того, як і побратими… Побраталися ми в городі, при свідітелях… Господа началники, просю посітить мене.

(Іде з приставом.)

Демко

Ограбував посереду білого дня, посереду людей ограбував!..

Старшина

(проходе біля Демка).

Як же це ти, дурню, таку ворону впіймав?

(Пішов.)

Староста

Дурневі дурнем і помирать. (Пішов.) Волосний писар. Вєсьма і вєсьма глупо!

(Пішов.)

Конаш

Оце так хвокус-покус!

(Пішов.)

Люде починають тихо розходитись. Комедіянт зникає, сховавши в кишеню підсвішника.

Демко

Все, все прахом пішло!.. Немов у сні все те проминуло! Знов злидень, знов Вареників попихач. Всі відцурались… І син рідний, Зінько, і той відцурався.

Зінько

(входить).

Не відцурався я вас, тату, аби ви мене не відцурались.

Демко

Зіньку, сину мій! (Обійма його.) Одурено мене, обморочено, знов наг я, як птах!.. Бідні ми, сину, бідні!..

Зінько

Ні, тату! Бідний той, що в болоті сидить; а чоловік, доки на ньому хрест, – не бідний!

Завіса.


Примітки

6. «Науки юношей питают…» – цитата із твору М. В. Ломоносова «Ода на день восшествия на Всероссийский престол ее величества государыни императрицы Елисаветы Петровны, 1747 года».

7. «Вот мчится тройка удалая…» – російська народна пісня, вміщена у зб.: Песни и романсы русских поэтов. – М.; Л., 1965. – С. 927 – 928 (у розділі «Песенные переработки стихотворений XVIII – начала XIX в.»).

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 262 – 277.