Дія 1
Марко Кропивницький
Варіанти тексту
|
||
На пригорі село. В глибині кону штукований церковний баркан (палісад) і ворота; за барканом садок; дерева ледве розпускаються; ближче, уліворуч – «волостноє правлєніє», управоруч – «постоялой двор» і «боколеная лафка». Ранок.
Діється на перший день Великодня.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15
Ява 1
Мотря, Федоська і Любка виходять із-за баркана.
Федоська
Та й тіснота ж у церкві! Миру-миру, як бджіл у вулику: так і кишать, так і гудуть!..
Через кін проходить Чикалка.
Любка
Гляньте, сестрички, вже і сонечко зійшло! Та яке червоне та світле!
Федоська
На Великдень, мабуть, і сонечко радіє празникові.
Любка
Ще б не раділо! Увесь Божий мир радіє.
Федоська
Не знаю, як вам, сестрички, а що мені, то так тьмяно стало на серцеві, як ото скоро дочиталися до Христа і піп промовив: «Христос воскрес!» Так все у мене в грудях і стрепенулося; а потім ніби похолонуло: і радісно, і боляче – сама себе не зрозумію! І в ту хвилю здалося мені, що не тільки усі люде, а і образи, і корогви, і стіни, і царські врата – ніби все заразом одповіло: «Воістину! Воістину! Воістину!» Яка то, сестрички, велична, яка незабутня хвилина!..
Любка
У той мент, як дочитаються до Христа, ні одна відьма не зможе устояти в церкві, зараз втече у бабинець!
Мотря
Мусить втекти, бо зараз так нею і гримне об долівку!.. Мої мати колись самі бачили, як одну відьму жбурнуло та як почало нею качати, аж піка з рота покотилася!..
Федоська
Що ж люде?
Мотря
Повтікали з церкви! Тільки один знахар догадався і покрив її чорною хусткою; зараз і перестало бити… Чуєш, Любко, а я, Господи, як дивувалася, як це Хведоська у церкві не зомліла?
Федоська
Тю на тебе! Хіба і я відьма?
(Регоче.)
Мотря
(до Любки).
Чи ти помітила, скільки вона сьогодня свічок постановила? За кого ти їх ставляла?
Федоська
От тобі й знаєш: «за кого?» За батька, за матір, за рід і мир хрещений.
Мотря
І за того мирянина?
Федоська
За котрого?
Любка
А за того, що цілого семигривенного укинув титареві у карнавку.
Мотря
Розщедрився!
Федоська
Пхі!.. Аж нічогісенько не розберу!
Любка
Такому не диво і карбованця викинути, сказано, багач.
Федоська
З якої речі щоразу притуляєте? Єй богу, вже аж обридло!.. Я і в головах нічого такого не покладаю… Байдужісенько!
Ява 2
Самрось і Роман.
Самрось
Як це я не похристосувався з кумом лавушником? Прогавив його у церкві, тепер він пішов додому, то якось вже й неловко!..
Роман
Чи не нарочито ти його прогавив?
Самрось
Поки люде запричастяться [1], збігаю та похристосуюсь з Онопрієм Митрохвановичом.
(Іде до постоялого двору.)
Роман
Це вже ми не раз чули.
Самрось
Не думай, що ти вже такий вчений! Що ти вчився у городській школі, то це ще не велике щастє.
Роман
Батько запричастяться, зараз би й додому їхати.
Самрось
Зараз же й додому. Слухай, Романе, будь ти розумним тільки задля себе. Я старший, а ти менший, так тобі зась мене повчать!
(Пішов у лавку.)
Роман
Це вже нап’ється там!.. (Оглядається.) Либонь, Хведоська заразом з якимись двома дівчатами вийшла з церкви… Куди ж вона поділась? Тільки що протисся до неї, а вона, як той в’юн, так і пошилася помеж людьми. І завжди так!.. Та невже ж і сьогодня не доведеться зустрітися, щоб хоч словцем перемовитись?.. Досадно! Скільки разів бачу її, а ні разу ще не трапилося так, щоб побалакати або хоч поздоровкатися. Коли сама іде до церкви, то неначе навмисне осторонь обіходить; а як з подругами, то ніби й не бачить мене. Чи вона глузує, чи дратує?.. Дивлюся на неї і очей не можу відорвати, і всіма думками до неї лину, а їй, може, й байдужісенько! Ну, вже сьогодня або завтра конче спізнаюся! Коли серце радіє і тріпоче, бачучи її, то кого ж і слухатись, окрім серця? Так чи не так, а мушу сьогодня з нею побалакати. Чи не пішла вона в ограду?
(Пішов за баркан.)
Ява 3
Харитон, Кирило, Пилип і Денис виходять з церкви.
Харитон
Гарно сьогодня виводив Роман Жлуденко: «Святися, святися!..» Так голосно та тонко!
Кирило
Га? Недаром у городі вчився.
Денис
(кашля).
Та й довго ж причащають!
Харитон
Спаселників сила.
Денис
Тут їсти аж душа болить.
Кирило
Га? Може, тельбухи болять? Іншому тельбухи на думці, а іншому душа!
Денис
Ви старі, то вам про душу й думати.
Харитон
Дід Кирило так вони як пообідали у чистий четвер та й досі постили, правда?
Кирило
А тобі яке діло?
Харитон
Та я, бачте… Що інший може, а інший не зможе!
Кирило
Га? Хто схоче, той і зможе!
Харитон
Ні, не кожен. От я, бувши б вами, сидів би тепер дома, а то щоб часом через вас хто гріха не нажив.
Кирило
Батькові своєму лисому розкажи! Ти як нап’яв отого балахона, то, либонь, зовсім став крученим?
Харитон
Де ж, людей у церкві, як комашні, – мало вас не задавили!
Кирило
Га? Бог смерті не дасть, то й вовк не проковтне.
Пилип
А звичайно. Без Бога ані до порога!
Денис
Ач, який богобоязний знайшовся!
Кирило
Щоб у таке свято не піти до церкви?.. Я не бусурмен!
Харитон
Та воно… Тільки що я кажу…
Кирило
А я того, що ти белькочеш, не чую!
Денис
(кашля).
Тьху на тебе! Ото причепилося, неначе там що усередині гарчить, або гавка…
Пилип
То так горілка з сирівцем свариться.
Денис
А хоч би й горілка, тобі що до того?
Пилип
Та я так… Коли б до цього кашлю та ще кольки.
Денис
Коли б тобі до очей та ще більма…
Пилип
Менш тріскав би кукульвану, не давило б.
Денис
За твої я тріскаю? Ти мене частував?
Пилип
Траплялось не раз.
Денис
Більш не трапиться!
(Кашля.)
Пилип
Ловка бухикалка!
Денис
Отже я тебе вилаю!
Пилип
Не новина!
Кирило
Га? Ану, заведіться біля церкви!
Денис
Чого ж він в’язне? Колись, не вряди-годи, почастував та й пишається, як свиня на мотузці!.. (Кашля.) Як тільки розговіюся, зараз на піч та догори черева, спатиму аж до провід [2].
Харитон
А до шиньку?
Денис
Шкода, братухо, в кишені ані дзенькне!
Харитон
Що ж то за празники? Хіба ж не можна набір?
Денис
Набрався вже й так по самісенькі вуха!
Пилип
Знайдуться такі, що почастують.
Денис
Може, думаєш, що в тебе візьму на відробіток? Дідька лисого діждешся, от що!
Пилип
Побачимо. Може, позичить, га?
Денис
Та скоріш здохну, ніж у тебе позичу!
Пилип
Не зарікайся.
Денис
Даси полтиника, а відробляй тобі рубля?
Пилип
У мене дурничку хава з’їла.
Денис
Вона і тебе туж-туж стріска.
Пилип
А стріска. Що ступінь, то все ближч до домовини.
Кирило
Та годі вам змагатись!..
Харитон
Хвалити Господа милосердного, діждалися тепла! Надів сьогодня гедзетика, думка шибала: змерзну! А воно і в гедзетику парить.
Кирило
Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то і в кожусі холодно.
Харитон
Ні, без шуток! Ач, як по горі бриндуші цвітуть! Ондечки вже й сон зацвів, а горицвіт аж жовтіє!.. Ну, я вам скажу, і зима ж була сутужна!
Денис
Була б ще сутужніш, та вже й нікуди.
Пилип
Довга зима.
Харитон
Таких довгих зим, мабуть, ще й не бувало?
Кирило
Га? Бували всякі зими!
Денис
Зима-зимушка.
Пилип
А тобі від неї за вухом свербіло?
Денис
Знов в’язнеш?
Пилип
Тадже ж ти ні за пашею, ні за топливом не бідкався?
Денис
Ну й чого лізеш у вічі, як та слоква?
Пилип
Ні волика ж, ні коровки? Хіба як топлива не стало, то хату обдер.
Денис
Обдер. Свою обдер чи твою?
Пилип
Хазяїновитий!
Денис
З такими сусідами розхазяїнуєшся. Хіба я в тебе, чортова скнипа, не прохав позичити топлива? Скільки у тебе соломи гниє, а ти позичив? Ач, ще й зуби скалить.
Пилип
Позика то лишня турбота.
Кирило
Далі зими ще довші будуть.
Дехто
Через що ж то?
Кирило
Га? Перед кінцем світа [3] все переплутається: замість зими буде літо, а замість літа – зима…
Денис
Мабуть, за цю зиму і хаврах повимерзав? Торішню весну скільки було, а тепер ще й не видко! Торік мої хлопчаки наловили їх аж на одинадцять цілкових, а тепер, мабуть, чорт його матиме і того заробітку.
Пилип
І в шинкаря заробіток зменшиться.
Денис
Тьху, сатано!
Кирило
Га? Хоч ловитимуть, хоч не ловитимуть, а як Господь захоче покарати, то відкіля та нечисть і візьметься.
Харитон
А так-так!.. Либонь, на тім тижневі якийсь проїжджий чоловік біля шиньку розказував. Такий у нього хургон кований, пара конячок, рушниця у хургоні і цілий лантух вівса… Мабуть, здалеку! Так розказував, що у їхніх краях один чоловік усіх хаврахів повиловлював на своїй ниві, а сусіда його не зачепив, ні жодного. Так, каже, що ж вчинилося? Дивина!.. У того, що половив, хаврахи вибили хліб до цурочки; а в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили.
Денис
Торік у Василя Шрамка увесь ячмінь вибили, а у Данила Лободи не зачепили.
Харитон
Данило средствія такого знає, ще з діда-прадіда знає.
Денис
А, мабуть, зна!
Кирило
Га? Краще не чіпати тієї погані, бо на все воля Божа.
Харитон
Адже бува от що й гряд або кузка у одного геть витолоче, а другого обмине…
Ява 4
Ті ж і Свирид.
Свирид
Про віщо чурукаєте?
Пилип
Про те, що щодня муляє!
Харитон
О, муляє, аж дошкуля!
Денис
Було б ще дошкульніш, та вже й нікуди.
Свирид
Чуєте, сьогодня відьом бачили у церкві?
Кирило
Розплодилося вже їх до пропасті!.. Куди махне рукавом, туди й хмари попливуть! Показав би я їм!..
Харитон
Он воно що! А я дивуюся, що воно за знак, що дощів нема? Учора зовсім було нахмарилося на дощ, думка шибала: ось-ось ушкваре, ось-ось поллє! Отже погриміло, поблискало… Один би дощик на озимину!..
Кирило
Га? їздили колись вони на мені, ну, вже ж і я ними їздив. Ого-го, ще й як їздив!.. Як сяду було, як замордаю та як почну хвоськати хвайдою по жижках, аж мило з неї клубками котиться!
Свирид
Стало бить, і ви їх сьогодня бачили?
Кирило
Бачив.
Всі
Невже?
Кирило
Як тільки дочиталися до Христа, я луп очима: аж сунеться попліч мене мацапура і шкіриться… Ще й з дійницею на толові!
Всі
Невже з дійницею?
Кирило
Га? З дійницею! Я тиць їй дулю; навідлі, отакечки – о, на, відьмо!.. На тобі, кажу, хвостата прояво! Щезла…
Деякі
Не любить дулі?
Кирило
Га? Глянув управоруч, аж і друга просовується… Аж шістьох бачив!
Харитон
Це вже звісно, що дід Кирило знають срєдствія, їх якийсь литвин навчив; правда?
Кирило
А хоч і знаю?
Харитон
Кажуть, що треба на пущеннє взяти сира за губу та так і переночувать…
Свирид
Отже Роман Жлуденко, як почали люде гомоніти, що бачили відьом, так він усім хотів роти затулити. Каже: «То вигадки!»
Денис
О, то великий грамотій! Зна з носа та в рот!..
Пилип
А я міркую так, що Роман з вітру не скаже. А от Денис як заговляв, так зоставив за губою півчарки горілки, а вранці прокинувся: ковть-ковть, а вона й не лізе! Та ще звідтоді і до сього часу гудуть у його чмелі в голові!
(Декотрі регочуть.)
Денис
Ну й вилаю ж я тебе сьогодня! О, ти розумний!
Пилип
І я тебе не за дурня маю!
Денис
Ні, я дурень!
Свирид
Я вам скажу, що відьми так це кара Господева!..
Денис
Я дурень, та ще й не абиякий, а писаний дурень!.. А дайте мені, отак, як я оце стою, десятин з двадцять землі на вічність, та щоб я годів з десяток не знав ніяких оплатків.
Пилип
Ач, чого забагнулося.
Денис
Тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним!
Пилип
А так-так!
Денис
Ти-бо не такай! Багато вас тепер розумників розплодилося. Шкуродери чортові! Як набив кишені, так він вже й пан!.. Тепер у тебе є четверо коней, три пари волів, ти й розумний! У Свирида теж п’ятеро коней, дві пари волів, і він розумний!.. У Жлудів сімдесят десятин землі, худоби повні обори, грошей скільки тисячів, от Жлуді вже над усіма розумніші!.. Через те й Роман забива всім баки. У нього ще молоко на губах не обсохло, а він вже старим людям б вічі брехню загина! Сказано, багач!
Ява 5
Ті ж і Роман
Роман
Христос воскрес!
Всі
Воістину!
Роман
Кому ж то я в вічі брехню загинав?
Денис
Ось він, розумник! Ач який!
Роман
Який же я?
Денис
Так чуєте, я й кажу: дай мені силу, чи я не показав би себе?
Пилип
Аж ось коли достометну правду виявив, таку вже правду, як на квитанції списав. Хто-хто, а що ти, то показав би себе: щодня всі шинки одвідував би!
Денис
А чи не загну я тобі?..
Кирило
Отже таки заведуться!
Свирид
Цитьте, лишень, на молитву дзвонять.
Всі скидають шапки і йдуть за баркан.
Роман
(сам).
Це, певно, Денис за відьом мене шустрив? Комусь спросоння помаріло в очах, а через хвилину всі загомоніли: відьми, відьми були у церкві!.. Надало мені впутатись в їхню розмову. Як сказав, що відьми – то баб’ячі вигадки, і, Боже, як всі озвірилися. Коли б не біля церкви, може, й били б. Єсть же і школи по селах, і вчителі або й попи, котрі повинні запевнять мирян, що ніяких відьом нема на світі… Отже не ймуть віри! Мабуть, не. так-то легко викоренити те, що від прадідів всмокчеться і в кров, і в кістки.
(Роман пішов у церкву.)
Ява 6
Зінька (з церкви).
Зінька
Зараз поманила очима Романа, щоб вийшов. Либонь, догадався… Розкажу йому все-все, що гнітить мою душу; пора, давно вже, пора! Горенько моє, що заміжня я!.. Була б незаміжньою… Ох, лихо тяжке спіткало мене!.. Кого я покохала? Кого? Чоловікового брата… Ой, страшно!.. Та вже як там не скоїться, а не виховаю того, що не дає мені ні на хвилину супокою… Що буде, то буде, сьогодня признаюсь йому. Тут найбезпечніш перемовити, біля церкви ніхто не постереже, а дома неначе свекруха зорить та й чоловік, либонь, постерега… А як постереже й справді?.. Смерть моя!! Та чого ж Роман так довго бариться? Скоро й служба скінчиться! Чого він не похристосувався зо мною? Боїться чи що?
Ява 7
Зінька і Роман.
Зінька
Що ж ти і не похристосувався зо мною?
Роман
Давай похристосуємося. Це ж закон!
Зінька
А коли б не закон, то тобі б і однаковісенько?
Роман
А хоч би й так?
Зінька
То й не треба! Чого так озираєшся? Збентежений чогось чи засмучений?
Роман
Не сам себе чоловік засмучує, а пригода…
Зінька
Все почав загадками балакати.
Роман
Чого-бо ти єретуєшся? А я хотів з тобою порадитися, та не знаю, як і почати. Якась ти чудна зробилася… Слухай, сестро! Ти нічого не помічаєш?
Зінька
(зітхнула).
Де вже там не помічаю?
Роман
Мабуть же, правду кажуть, що не втаїться коханнячко, як у мішку шило!
Зінька
(потупила очі).
Чого ж його і таїти, пора б вже й виявити.
Роман
Та все якось не випада. Віриш, що з кожним днем все більш турбує мене думка: а що, як я їй не до мислі?
Зінька
А як до мислі?
Роман
Коли б же то! Чую я, сестро, що вже далі навряд чи вгамую своє серце.
Зінька
Навіщо ж його і вгамовувати? Кажи, Романочку, я ж всією душею слухатиму тебе!
Роман
Справді, ти щира душа, Зінько.
Зінька
Невже?
Роман
Тільки які ви баби хитрі! Кажеш, «помічаю»! Так тобі цього ще мало?.. Ну, скажи сама, що ти помітила?
Зінька
Пам’ятаєш, як Самрось хотів мене бити і я втекла до ставу і вже наважилась шугнути в ополонку, а ти схопив мене за руки і почав благати не губить своєї душі?
Роман
(дивується).
Не згадуй про той лихий випадок.
Зінька
Як мені тоді легко зробилося від твоїх ласкавих річей! Ніхто ще ніколи так приязно не балакав зо мною… Але ж після того ти став ніби іншим, не знаю, з якої причини. Скільки разів я наважалася сказати тобі, що я… Але ти немов ухилявся від зустрічі зо мною.
Роман
Стривай, Зінько! Ти ж це про віщо? Либонь, ми одно другого не розумієм.
Ява 8
Ті ж і Ганна (з дитиною на руці).
Ганна
(до Зіньки).
Бач, де вона, а я її в церкві дивлюся.
Роман
(убік).
Що це Зінька собі в думки забрала? Чи вона в жарт, чи?..
(Пішов.)
Ганна
Давненько-давненько не бачилися.
Зінька
(убік).
Чого він так здивувався? Та невже ж він і досі не постерега, що без нього мені й світ не милий!..
Ганна
Мало не щонеділі буваєш у обідні, а до мене й очей не навернеш. Куди ж нам до вас рівнятись? Багатирі! Воно завжди так у світі коїться: багачі до багачів туляться, а злидні одно одного зажирають!.. Кажуть же, що багатство дме, а лихо в дугу гне!..
Зінька
Нічого не розберу, нічого не втямлю, чого ти від мене хочеш?
Ганна
Так би то запаніла чи запишалася?
Зінька
Галю-Галю! Може, мені не кортить і на світ Божий дивитись!
Ганна
Що? Та невже? Ой, Зіню, якщо той, то пробач мені, це я з досади!.. Що таке, розкажи?
Зінька
Що розказувати? Не варт!
Ганна
Та тобі й справді гірко живеться? То цебто люде правду кажуть, що Самрось над тобою знущається?
Зінька
Знущаються всі, кому забагнеться!
Ганна
Ой горенько, ой лишенько! А я скільки чула, та все кажу: мабуть, то брехня! Господи-Господи! Здається, тільки б жити та Бога хвалити. Де ж, всього доволі, всього повно, які розкоші, які достатки, неначе у панів!.. Аж воно он що…
Зінька
Через достатки і мене загублено. Була б бідною, може, ніхто й не поквапився б. Хоч би подівувала, як другі, а то…
Ганна
Ох, правда-правда! А тут таке говорять, таке говорять про твоє життє з Самросем та що Божого дня, а я прямо вуха затуляла. Розказували, наприклад, що нібито Самрось чи у пилипівку, чи ще раніш, роздяг тебе до сорочки, а косу забив кілком у лаву та як почав катувати!…
Зінька
Годі, Галю! Кому від того боляче, як не мені?
Ганна
А мені б то тебе і не шкода?
Зінька
Жалібниць багато, та допомоги ані гич!
Ганна
Та й як його допомогти? Чоловік – голова, що схоче, те й зробить: його воля у всім…
Зінька
Допоможе мені заступ, та лопата, та дубова хата!..
Ганна
Ох, жіноча доле, бодай тебе блискавкою спалило! Ну, а Роман же як? Він, кажуть, тебе жалує. Чи правда?
Зінька
Роман?! (Зітхнула.) Жалує… Тільки що іншого жалощі гірш кропиви жалють.
Ганна
Сім чи вісім годів не бував він дома? Ото стара Жлудиха, Настя, так зненавиділа Романа, що Сафрон мусів одвести його в город до свого брата… Одначе як путяще, то воно промеж чужими людьми ще скоріш вилюдніє. Кажуть, що Роман, Господи, яка гарна людина! А свекруха як з тобою?
Зінька
Яким вітром повіє на неї, таким вона й дише!
Ганна
А на мою думку, чи не вона до всього лиха привідця? Там у вас на хуторі коїться дивина: скрізь чоловіки керують у сем’ї, а у вас над усіма баба верх взяла. Люде не надивуються, як це вона Сафрона так притисла, що той і пари з уст не пусте… Я дещо чула про неї та про волосного писаря…
Зінька
Цур їм, Галю!.. Як же тобі живеться?
Ганна
А що я? У наймах зросла, з наймів і заміж пішла. Не зазнала розкошів, то й не заздрюся. Чула ти приказку про сірого вола, що робе він до втоми, невгаваючи, а його що далі, то більш хвоськають? Тільки ще? я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Десять діл у мене за одним заходом і горіло, і кипіло! Тільки що я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Три роки жила і я, як у пеклі, просвітлої години не знала. Чоловік у мене похнюпа. Поскаржилася раз на свекруху – мовчить, поскаржилася удруге – заскреготів зубами, поскаржилася утретє – замахнувся, хотів мене ударити… Не варт, подумала я, більш і скаржитись. Та й замовкла і вуха затулила!
Зінька
Все мовчала?
Ганна
Як заціпило мені! І що ж ти думаєш? Таким тільки побитом перемогла обох: і свекруху, і свого похнюпу.
Зінька
Терпляча ти!
Ганна
(показує на дитину).
Оці вилупки чому тільки не навчать?
Зінька
Зате хоч нарешті доскочила щастя…
Ганна
Щастя? Гм! А що воно таке, оте щастє? Скажи мені, задля кого воно вигадано? Не зазнала його змалку, то навряд чи зазнаю й до останку! Що ж, дітки у мене підростають, через рік вже й поміч буде старшенької: чи полумисочки помити, чи ганчірочки попрати… Чоловік потроху розбалакався, – сказать, привикли одно до другого; і свекруха втомилася гримати… Ніби б то й заталанило! Хлібець не позичений у нас, і худібка є, і одежинка… Тільки що сила в мене вже не та… (Зітхнула.) Ось чого мені тільки й шкода: силоньки моєї!..
Зінька
І ніякі вже думки не турбують тебе?
Ганна
Які там думки?
Зінька
Я пам’ятаю, ти кохала одного парубка.
Ганна
(з криком).
Цур йому, не нагадуй, гріх!.. За клопотами не час баблятись з якимись там ще думками… Колись цвіли думки і рясніли, а тепер пополовіли і зав’яли… Цур їм, тим думкам, і гріх таки! Ходімо у вограду, посидимо там проти сонечка. Ноги біда як болять! Четверо день, либонь, і не прилягла, і не присіла. Паски сама попекла, хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала і пообмивала… Коли б ти тепер заглянула у мою хатину, сказала б, що в раю!
(Пішли.)
Ява 9
Федоська, Мотря і Любка.
Мотря
Це ж Жлуденкових невістка, Зінька.
Любка
Як гарно убрана! А від доброго намиста але шия вгинається!
Мотря
Навіщо ті коралі й дукачі, коли їй світ не милий?
Федоська
Через що?
Мотря
Чоловік її, Господи, який клятий! Якщо і менший Жлуденко таким удасться, то комусь буде життє не з медом.
Федоська
Вже знову почала?
Ява 10
Ті ж і Роман.
Любка
(побачивши Романа).
Він, він! Глянь, Хведосько!
Федоська
Хто? (Побачила Романа і вдає з себе покійну.) Байдуже!
Мотря
Ач, як позира, неначе той яструб. (Ніби голосно.) Чого ти там зориш, куди очі зводиш? Осьдечки вона!
Федоська
(затуля їй рота).
Чи ти ж з розумом?
Мотря
Єй-богу, він хоче похристосуватись з тобою, Хведосько! Зостанься тут, а ми одійдемо.
Федоська
З якої речі? Нізащо не зостанусь.
Мотря
(схопивши її за руки, круте навкруги себе)
Керелесі, Керелесі,
Ходе Керел вздовж по плесі,
Керелиха понад плесом,
Керелята попід лісом…
Федоська
(у ту хвилину, коли Мотря її закручує).
Що-бо ти робиш? Не пустуй! Ой, відчепися! Пусти-бо!..
Мотря і Любка біжать від неї, Федоська крутиться.
Ой, що ж оце ти, Мотре, зробила зо мною? Хі! У голові мов у дзвони гуде!
Роман
Вона сама зосталась… Хіба підійду?..
Федоська
В очах неначе колеса крутяться. Ото навісна дівка!.. Ох, жовто як! Памороки геть заморочило! Не втраплю, куди і йти!.. От скажена Мотря!.. (Помовчала.) І що це дівчата вигадують? Кажуть, як тільки увійде він у церкву, то так і ввіп’ється очима в мене… Зовсім ніколи того не було. Хіба тільки сьогодня, як ото став проти мене, то ніби справді впився очима!..
Роман
Наважився підійти, а ноги не слухають.
Федоська
Еге ж, впився? Радій, Хведоню, раденька, що дурненька.
Роман
Та невже ж я такий несміливий?
(Іде.)
Федоська
Зовсім я йому не до мислі. Бог з ним, ніколи не хочу й думати про нього, щоб більш і не снився мені…
Роман
(підійшов).
Отак несподівано зустрілися!
Федоська
От тобі й раз!
(Засоромилась.)
Роман
Христос воскрес!
Федоська
Та що з того? Де ж це батько?
Роман
З празником… Не гнівайтеся, що я знічев’я… Чи у вас христосуються з чужими парубками?
Федоська
І дівчата десь забігли?
Роман
Тепер вже так повелося: що вулиця, то й звичай, що хата, то й закон. Може, гніваєтеся й справді, що я вас перепинив?
Федоська
Я… Я не знаю. Чого мені гніватись?
Роман
Щоразу обминаєте мене: ніби полохаєтеся чи боїтесь мене…
Федоська
Може, й боялася.. Чого ж би я у вічі лізла?
Роман
Та й то правда. (Помовчав.) Писанка [4] у вас є?
Федоська
Та не поміняюся!..
Роман
(вийма з кишені писанку).
Моя осьдечки.
Федоська
(глянула на писанку).
Ой, яка ж гарнісінька!
Роман
Поміняймося. Нате…
Федоська
(не бере).
Городська, мабуть, і не дешева?
Роман
Візьміть же!
Федоська
З якої причини?
Роман
Сьогодня ж таке свято, що слід мінятись писанками… Хоч, може, й гріх, що не христосуючись…
Федоська
Хіба гріх?
Роман
Розміркуйте!
Федоська
Може, й справді, гріх?
Роман
Христос воскрес!
Федоська
Та вже «воістину»!
Христосуються і міняються писанками. Народ виходить з огради і розходиться вулицями.
Зінька
(проходить в глубину кону).
То це ось з кого дівчата регочуть: «Насилу, – кажуть, – звели їх докупи»?
Федоська
Чи не хитрі ж?
Роман
(дивиться на писанку).
Певно, самі малювали? Сорок клинців? Ловко!
Федоська
Ач, які хитрі! Але ж і гарнісінька! Я її покладу під образи.
Роман
Тепер вже не будете обминати мене?
Федоська
Може, й буду!
Роман
Мені і свято здалося б за будень, коли б і сьогодня не трапилось з вами спізнатись.
Федоська
Велике щастє!
Роман
Може, вам і байдуже, а про себе скажу, що ви цілком заполонили мою душу!..
Ява 11
Ті ж і Мотря.
Мотря
(проходячи повз Зіньку, гука).
Затуляйте очі, щоб не бачили вуха!
Зінька пішла.
Та годі вже вам! Невже й досі не намилувались? Вже й ті, котрим не слід слухати, більш вчули, ніж ви набалакали.
Федоська
(полохливо).
Хто, сестричко? Чи не батько?
Роман
(до Мотрі).
Христос воскрес!
Мотря
Давайте писанку, то буде й «воістину»! А без писанки умийтеся!
Роман
Я вам опісля…
Мотря
Набір? У нас набір тільки лаються. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість. Знаємо вас. Он приходьте сьогодня увечері до нас на вулицю: музики гратимуть, парубки найняли; гойдалка у нас висока-висока!.. Тільки приносьте писанку, тоді вже буде достомітне «воістину»! А що вже ми вас ждатимем, аж очі лізтимуть на лоба! Правда, Хведоню?
Федоська
Може, хто й ждатиме…
Мотря
Чисто! (До Романа.) Ви вмієте танцювати польки? Ще б не вміли, в городі усяких танців навчились! Чого ж ви мовчите?
Роман
Я за вами і не похоплюсь.
(Усміхається.)
Мотря
Чи правда, що, кажуть, нібито ви дівчат сахаєтеся?
Роман
У вічі нікому не лізу.
Мотря
А що вже очима та бровами, то ловко промовляєте. Правда, Хведоню? Прийдете чи погордуєте, може?
Роман
Я чув, що ваші парубки задьори?
Федоська
А вам що до них?
Мотря
О, бачте, вже і заступниця у вас знайшлася!
Федоська
Еге, вигадай!..
Мотря
Постановите кварт зо дві горілки, то наші парубки зразу приймуть вас у свою юрбу.
Роман
Та й піввідра не розір.
Мотря
Чисто. (Дражне.) Всіх купимо й продамо?
Роман
Не в тім сила…
Мотря
Еге ж, що кобила сива?
Роман
Ну, у вас дівчата гострі на язика.
Мотря
А ще гостріші на серце! Правда, Хведоню?
Роман
Я ж увечері прийду.
Мотря
Захопіть з собою і ту книжочку, що ви читали людям у сторожці, як говіли!
Роман
Я другу принесу.
Мотря
Почитаєте нам?
Роман
Аби була охота слухать. Так я ж прийду. Мотря. Милости просимо, доки цих не зносимо!
Роман уклонившись, пішов.
Федоська
Ой яка бо ти, Мотре! Він ще розгнівається!
Мотря
Хіба у нього серце з перцем? Ну, Хведоню!
Федоська
Велике щастє!
Мотря
А перснів багато зняв?
Федоська
Так би то я йому й дала?
Мотря
Ану, покажи пальці! Я всі твої персні знаю. (Дивиться їй на пальці.) Ну, вже й парубок! Хоч би одного перстеника зняв!.. Ненавижу!.. Кваша, а не парубок.
Федоська
І мені він не до вподоби.
(Ховає очі.)
Мотря
(зазирає їй в вічі).
Ой-ой! А де ж його писанка? Чи й писанки не дав?
Федоська
Осьдечки, о!
Мотря
Яка ж гарнісінька! За таку писанку і я похристосувалася б.
Федоська
Нащо він її мені дав?.. Віддам кому-небудь…
Мотря
Дай мені!
Федоська
І навіщо він мені її дав? (Ховає у кишеню.) Не треба було кликати його на вулицю.
Мотря
Ой, Хведоню! Ану, глянь мені в вічі.
Федоська
Та що з того! Я й на вулицю не вийду!..
Мотря
Побачимо, хто перший вибіжить.
Федоська
Отже таки не вийду!
(Пішли.)
Ява 12
Роман, Самрось і Чикалка.
Самрось
(під чаркою)
Приїздіть же сьогодня до нас, кумцю-душко!
Чикалка
І що ж би я був, дискать, за животняя такая необразованная, щоб чести не знав? Низменно просто вас, дискать, не минать і моєї хижини, Богом хранимої. Я готов каждий раз, дискать, у ножки вам вклонитись, ось як я вас почитую! Ну, тільки вас одного, а не других прочих, котрі, дискать, гребують моїм хлібом-сіллю!
Роман
Зовсім я не гребую, а хочу розговітись з отцем-матір’ю. Так воно заведено віддавна.
Чикалка
Гордуєте нами при своїм образованії, ну, й ми, здається, не з послідніх… Тільки ви, дискать, об нас не то што, но даже… Так как вам завгодно… Щасливо!
(Почоломкався з обома і пішов.)
Самрось
Тепер хоч і додому. От бач, і не забарився і вмент тут з’явився, як на папері списаний!.. Поганяй!
Роман
Залив сліпи, вже тільки блимаєш?
Самрось
Знаєш, як кум лавушник каже: «Нікогда і вовєк да не забуде чоловєк»!..
Роман
Чого не забуде?
Самрось
Да не забуде! Так воно і далі. Значить, як по складам, так і по верхам. Аз, буки – буряки, печеная редька, примостився Федька до кислого молока, в нього ложка не така!.. Ти розумний! Ану, вгадай, куди воно націля?
Роман
Доки тверезий – чоловік як чоловік…
Самрось
Чай-чай, примічай, куди гайки летять!
Роман
Мели в гурт, завтра розберем!
Самрось
Один дурень укине камня, а десять розумників не витягнуть. От тобі й замок, а ти одімкни, знайди ключа.
Роман
Мудрий! Ну, ходімо.
Самрось
Ти думаєш, що я п’яний? Ні, я не п’ян, ну, тільки грубіян!
Роман
Воїн?
Самрось
Авжеж! «Роздайсь море, тріска пливе»!.. Ти знаєш, яку ми з кумом лавушником механеку строїм? От ти розумний, а ти дурний. Я зроблюсь помещиком!..
Роман
Чули все це.
Самрось
Ну да! Я хочу помещикувати, бо мені вже обридло міщанське коліно. Нема мені у цім сусловію простору! (Кричить.) Роздайсь, море…
Роман
Дурить тебе твій кум та щодня кишені тобі вивертає.
Самрось
«Нікогда і вовєк да не забуде чоловєк»!..
Роман
Мотаєш добро, та коли б ще своє, а то жінчине?..
Самрось
Моя жінка, моє і добро. А вгадай, на чім кум лавушник настоюють горілку? Ну й смачна ж! Така смачна, що й мертвий зачмокав би губами!..
Роман
Заговорюй зуби!
Самрось
А нащо ж мене мамаша оженили?
Роман
А твій же розум де був?
Самрось
Звеліли мамаша. «Оженись», – кажуть, я і женився… Я був би вольний козак, куди скортіло, туди й полетів. На страженіє? Давай ружо. В Америку? Хоч зараз! А мене оженили… Тепер б’ю Зіньку, помщаюся за свою волю!.. Вона мені, анахтема, мов поперек горлянки стала! Я запорожець, я!.. У мені сила так і грає!.. Я на кого дмухну, зараз і впаде. Он кум лавушник, як дмухну на нього, так і беркицне, аж ніжками задрига!..
Роман
А ти його зараз за те даруєш!
Самрось
Авжеж!.. Я можу усіх дарувати… Зроблюсь помещиком на всю округу!.. Куплю хваїтона, а мамаші зонтика куплю… Нехай і в хаті сидять під зонтиком.
Роман
Ну, ідемо!
Самрось
Ані з місця!
Роман
Як бачу, тебе честю не вблагаєш.
(Бере його упоперек.)
Самрось
Не руш! Убію!… Пусти-бо!
Роман пускає його.
Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ти здоровіший від мене? Задача! Ану, давай поборемося!
Роман
Ану тебе!
Ява 13
Ті ж і Зінька
Самрось
Ось і мадама. Десь чорти таскали та й знов притурили на мою голову.
Зінька
Тебе ж як ухоплять, то навряд чи вернешся!
Самрось
(здивувався).
Га? Що таке? От вже в мене й руки сверблять!..
Роман
Ну-ну, гляди, щоб у тебе чуприна не засвербіла!
Самрось
(до Зіньки).
Що ти сказала?
Зінька
Пролетіло!
Самрось
(наступа).
Що ти сказала?
Роман
Ну ж бо, ходім!
Самрось
(до Романа).
Мальчать! Бо хрунт!
Роман тягне його за коміра.
Ти мене честю просиш?
Роман
(тягне його).
Та честю ж!
Самрось
Пусти, сам піду. (До Зіньки.) Розумієш ти, вівця необразована, мене честю просять, я й піду. (Пішов.) У, здоровий!..
Зінька
(перепиня Романа).
З якою то ти дівкою христосувався?
Роман
Ще й питає!
Зінька
Насилу Бог дав силу спізнатись. Тепер радий?
Роман
А як же не радуватись?
Зінька
І мене твоя радість у серце шпигонула!.. То ти такий?
Роман
Зінько!.. Ти це в жарт чи навспряжки? Ти не знаєш?..
Зінька
Так ось на чім окошилося? Ой, серце моє, серце!..
(Ухопилася за груди.)
Роман
Зінько, що з тобою? Та невже ж? Ні, це ти, певно, морочиш мене! Невже ж ти, сестро, вповала, що я?.. І Бога ти не боїшся?.. Я з тобою по-рідному, а ти он що задумала?!
Зінька
Годі! Женися-женися! Благословляю тебе обома руками!
Ява 14
Ті ж і Самрось.
Самрось
Що ж ви, господа дворане, пожалуйте! Я вже й коней запріг і нашилники повтягував. Папаша сидять на хургоні і так тонко виспівують: «Святися-святися!..»
Зінька
(хапа Романа за руку).
Пропаду, Романочку!
Роман
Бога ради, відсахнись ти від мене!
(Пішов.)
Зінька
(регоче).
Він по-рідному зо мною!.. А я дурна, нерозсудлива, маріла!..
Самрось
Ану, ти, мадистка, давно бита, гайда їхати. Гей, ти, губернанка!
Зінька
Бери мене за коси та й волочи, як паплюгу!
Самрось
А бодай ти не діждала, щоб я на перший день Великодня об тебе руки паскудив!
Зінька
Катюго ти, собако скажена!..
Самрось
Що-о! Ах ти ж анахтемська манухвектура. Отже не випразникую!..
Зінька
Удар, удар! Отут ще не бив! Отут ще є живе місце!
Ява 15
Ті ж і Роман.
Роман
Вже колотнеча?
(Одкида Самрося.)
Самрось
Та нехай мене свята паска [5] поб’є, коли я її хоч мезинцем черкнув!
Роман
(до Зіньки).
Їдемо, сестро, додому!
Зінька
Геть, любий братіку! Гріх? Сором?.. Ач, який богобоязний, без драбинки лізе на небо!
(Пішла.)
Самрось
Ну, як таку гадину не бить? А ти щоразу обставав за неї…
Роман
Мало чого не трапляється.
Самрось
Ну, щастє її, що це трапилось на перший день Великодня! Та ще й біля храму Господнього!..
Завіса.
Примітки
1. Причастя – християнський обряд, під час якого віруючі вживають хліб і вино – символи тіла і крові Христа, стаючи тим самим ніби причетними до «вічного життя».
2. Аж до провід. – Себто до провідної неділі – першої неділі після Великодня.
3. Кінець світу – за християнським віровченням і народним повір’ям, загибель світу, після чого настане «страшний суд».
в хижину бедную, Богом хранимую – цитата з «» (1842) М. О. Некрасова.
4. Писанка – розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайно дерев’яне, яйце.
5. Свята паска – тобто Великдень.
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 181 – 199.