Дія 4

Марко Кропивницький

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15

Картина 1

Середина Марининої хати. Стіл, лави, піл, образи, скриня і таке інше, як звичайно у хаті незаможного кріпака.

Ява 1

Марина (перемива біля порога ложки), Галя (колише в люльці дитину), на печі сидять два невеличких хлопчика.

Марина

Гляди ж, доню, як прийде Влас, то всипеш йому у миску щерби з галушок; скажеш, що галушок не стало. Щерба ондечки, у печі. Нехай візьме шматок хліба та дрібок солі та й пообіда. А я збігаю до куми Гапки, позичу борошна, доки наше змелеться.

Галя

Чую, мамо.

Марина

Я не буду там гаятись. Часом Влас прийде і захоче знов куди піти, то скажи, що я звеліла йому мене підождать. Чуєш? А ви, лобуряки, чого позлазили аж на черінь? Геть на двір! Ідіть лиш у поле та нарвіть бабок, какешу, козельців… Та не поїжте всіх, а й додому принесіть, і ми з Галею трохи посолонцюємо. Ну, геть швидше! А ну ж хутенько! Чуєш ти, Андрію? Хведосе? Та висякай-бо, капосна личино, носа!.. А гидкий, а замазура!..

Хлопці злазять з печі і йдуть ліниво з хати.

Знаю-знаю, чого мнетесь. (Дає по шматку хліба.) І коли ви натріскаєтесь?

Хлопці хутко побігли.

Галя

Мамо! А як дитина прокинеться, мені можна буде піти за ворота?

Марина

Підеш. Та тільки не кидай дитини. Та не бий його, як плакатиме, зараз зроби йому соску. Та гляди мені, засни отамечки біля колиски, то я тебе засну… Взяла б пір’ячко скубти або вовну перебирать… І сидить, склавши ручки, неначе проти неділі або проти празника. (Дає їй сито з пір’ям.) На!

(Пішла.)

Галя

Якраз стану я дерти пір’я! (Встала і пішла хутко в куток.) Краще зроблю ляльку з тих тряпочок, що мені баришня подарувала. (Взяла тряпочки.) Ось червоненька. Ой, які ж гарненькі!.. Це буде хвартушок. А з ції синьої – кохта.

(Почина співать.)

Ой на горі гречка,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє!

Ой, якби я ніжки мала,

То б і я так чеберяла,

Як той зайчик!..

Ой на горі просо,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє і т. д.

Ой на горі ячмінь,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє і т. д.

Ява 2

Входить Влас.

Влас

А де мати?

Галя

Пішли до куми Гапки борошна позичити. Будеш обідати?

Влас

А що ж там є?

Галя

Щерба з галушок. Галушок було мало, ми всі поїли. Влить щерби?

Влас

Не треба!

(Здійма з полиці шматок хліба, бере дрібок солі, ложку і миску, у котру налива води, і почина їсти.)

Галя

Мати, Господи, як журяться, що ти все кудись ходиш.

Влас

Журяться? І дуже журяться?

Галя

Авжеж, дуже. Жалібних пісень все співають. І я однії навчилась; така жалібна-жалібна!

(Почина тихо співать.)

Де ти, хмелю, зимував,

Що й не розвивався?

Та де ти, сину, ночував,

Що й не роззувався?..

Сьогодня аж плакали.

Влас

Плакали?.. І чого?.. Я Гарасимові в’ятіри лагодив: він прохав…

Галя

Коли б, кажуть, здужав, нехай би вештався, де хоче, а то хворий. Замість того, щоб полежати, а він десь ходе.

Влас

Зовсім я не хворий. І хто це наплів матері, що я хворий? Певно, які-небудь баби? Я здоровий, як бик, як втроє налигач! Чого я лежатиму?.. А робити хто за мене буде? А що я трохи кашляю, так це через те, що простудився… Простудився, через то тепер і риби не ходжу вудить. І тепер сила вудіїв сидить на березі, а я дома… Сьогодня, мабуть, таки не втерплю, зараз після обіду візьму вудки та на вечерю ловкої риби впіймаю. День сьогодні чудовий, тихий… Так, кажеш, мати плачуть?

Галя

Плачуть.

Влас

Бач, як мати за нами бідкаються, а от ти матері не слухаєш. Певно, мати веліли тобі що-небудь робить, а ти у ляльок сіла гратись. Ти б подумала, що нас скільки, а мати одні, вони за всіма нами пеклуються. Покинь ляльки та приймайсь за роботу.

Галя

(насупилась).

Щодня тільки роби, все роби…

Влас

А хто ж на нас робитиме, як не ми самі? Батько померли, а нас на матір зосталось п’ятеро, ми з тобою старші, то й мусимо і матері допомагати, і на себе заробляти та і дрібноту доглядати. З Андрія тільки ще через год буде яка-небудь поміч, тоді наймемо його куди-небудь гусей або гиндичат пасти; а тепер він тільки їсть хліб та одежу таска. А потім і Хведось підросте… А там ще год пройде і з. тебе вийде дівка. Тоді нам всім легше буде робить у гурт… Так, кажеш, мати плачуть? (Помовчав.) А та… Олександра Кіндратовна не приходила?

Галя

Учора навідувалась.

Влас

Та те я знаю, а сьогодня?

Галя

Сьогодня ще не була. Мати кажуть: «Коли б Влас оженився, була б у мене помішниця».

Влас

Бач, бо ти лінуєшся матері допомогати, от мати і бідкаються.

Галя

Еге, якраз лінуюся!.. А хіба я винна, що не можу вимісити хліба, що не здою корови гаразд?..

Влас

От бачиш?..

Галя

Що «бачиш»? І води наносю, і страву всяку зварю, і сорочки поперу, і всяку роботу… А що у мене нема сили… Всі люде дратують мене сухореброю, кажуть, що я в батька вдалась. Чи правда, Власе, що татко померли від чахотки?

Влас

Хто це тобі наплів?

Галя

Я чула, як баришня казали матері, що у татка була чахотка.

Влас

Яка баришня? Цебто Олександра Кіндратовна?.. Може, й від чахотки, Бог його зна!

Галя

Чи вже скоро буде год, як татко померли?

Влас

Після другої Пречистої [10].

Галя

Скільки тобі, Власе, годів?

Влас

Двадцять. А тобі тринадцять.

Галя

Який ти розумний, все знаєш.

Влас

А ти балакай, та не забувай і пір’я дерти, а то мати… Ти тільки умієш зуби заговорювати. (Помовчав.) Що ж, і оженюсь… На все прийде своя пора!

Галя

Бери тільки таку, щоб добра була, матір почитувала та поважала.

Влас

Це мати так казали?

Галя

Авжеж.

Влас

А в мене така думка, щоб зовсім не женитись… Не знайду собі до мислі, стало бить, нема навіщо й женитись…

Ява 3

Ті ж і Олеся.

Олеся

Хліб та сіль!

Влас

Милости просимо. Садовіться в нас.

Олеся

(дає Галі лоскутики).

На тобі ще на ляльки.

Галя

А Влас гримає на мене, що я в ляльок граюсь.

Влас

А ти вже й скаржитись? Ач, яка! Звісно, у неділю можна гратись у ляльок, а не в будень. (Усміхається.) От і вдовольнився. (Прийми миску і ложки.) Сідайте ж бо!

Олеся

Що це ти, полуднував?

Влас

Ба обідав. Хліб-сіль та вода – то козацька їда! А по-вашому, ця страва зветься, мабуть, совусом? А наш брат часто і замість цього совусу тільки посовається по лаві, умне цвілого сухаря, та й… спасибі Богові за хліб та сіль.

Олеся

А хто в тім винен?

Влас

Звісно, хто. Звичайно, ми самі винні. Ви з книжок мені казали, а я так, як бачу промеж людьми, то так і обміркував. Виходить, що всі злидні від того, що кожен з нас тільки про себе турбується; а коли б ми в спілку завели які ремества, щоб у нас на селі були всякі майстри, крамниці свої гуртові, всякі товариства… Та я перший усім ремествам навчився б. Я гарячий до діла. Я бачив, як у німців робиться по колоніях, нарочито туди, ходив… Вони все самі: і хургони роблють, і плуги, і віялки, і усякі машини… У них свої шевці, кравці, столярі, ковалі, слісарі…

Влас

Я холодно не вмію.

Олеся

Розпалився, а тепер як важко дихаєш…

Влас

(здорово дихнув).

Фу-у! От і відсапнув. (Зареготав.) Он де наше горе!..

Олеся

(помовчала).

Чом ти не ходиш риби вудить?

Влас

(не дивиться на неї).

Ніколи було.

Олеся

Вже й не співаєш, як перш, було, щовечора співав.

Влас

Доспівався… Коли б можна було вернути минуле, пережити життя наново!..

(Зітхнув глибоко.)

Олеся

Хіба минуле краще було теперішнього?

Влас

Легше жилось, легше й дихалось.

Олеся

Бач, не послухав мене, а скільки разів тобі радила піти до лікаря у містечко?

Влас

Я не про те… Навіщо мені той лікар? Не поможе мені ніякий лікар… Я здоровий, як дуб!

Олеся

Чого ж тобі так важко?

Влас

Чого? Годі допитувать. (Встав і бере з полиці книжку.) Нате вам цю книжку, не до вподоби вона мені.

Олеся

Чому?

Влас

Не цікавить мене те, про що там провадиться. Пишеться про якесь село, що які там всі люде гарні та як живуть промеж себе люблязно, що одне другому допомагають, не лаються… Навряд!

Олеся

Як ти похмуро почав на все дивитись… Якийсь неймовірний став!

Влас

А я думаю, що я скаженим став!

Олеся

Отакої!

Влас

Зовсім спантеличився!.. Коли б я вимовив перед вами все те, що у мене отут, у грудях, самі б сказали: «божевільний»!..

Ява 4

Ті ж і Марина.

Марина

(до Власа).

Насилу тебе принесло додому.

Влас

Хіба що? Одну ніч не ночував дома, то вже й гніватись? Я лагодив Герасимові в’ятері: він не зугарен… Ну, забалакався, засидівся, потім попрохали повечерять…

Марина

(поклала клунок з мукою на лаву).

О, я й не бачу! Здрастуйте!

Олеся

Як поживаєте?

Марина

Та, спасибі, дихаємо. Я, сину, не про те. Ти вже парубок, то й ніч вся твоя, такий вже закон… А хоч би навідався додому.

Влас

Ну, та вже більш так не трапиться.

Марина

Подумай, що ти, сину, недужий…

Влас

(скипів).

Всі в один голос: недужий та й недужий!.. Я дужчий від дужого!..

Марина

Отак і твій батько все, було, каже: «Не бідкайся, стара, я ще й тебе переживу…» Еге, пережив. Зоставив мене з дріб’язком, як вутку з вутятами на безкраїм морі.

(Хлипа.)

Влас

Це вже ви й плачете? Мамо, ви знаєте мене, що я радий перерватись у праці, тільки б вас задоволнити, а сліз я не хочу бачити…

(Хутко пішов з хати.)

Марина

Он яке у нього серце! Оце як сказав, що радий і перерватись, то так колись і зробе. Слухайте, серденько, чи не вговорили б ви його, щоб він оженився; він вас, Господи, як шанує, то я певна, що він вас і послуха. Знесилилася я, серденько, змучилась… їх п’ятеро, а я одна на них робітниця в хаті…

Олеся

Вговорювати не берусь… А спитати можу.

Марина

Спитайте. Скільки йому не кажу: оженись! – мовчить!.. Ось я зараз закличу його в хату. (До Галі.) А ти вже й заснула? От капосна дівчина! Піди лиш у подвір’я та трохи провітрись, занудилася в хаті… Піди вже, піди!.. (Галя хутко побігла з хати.) Пожалуста, порадьте йому. Тут одна дівчина є у мене на прикметі, така ж ввічлива, така окуратна…

Олеся

А Влас же як з нею?

Марина

Хіба парубкову думку вгадаєш? Сьогодня од іншої одхреститься і одмолиться, а завтра візьме та й посвата… На котру ж здавалось, що певно важив сватати, – гляди, і залишить.

(Пішла.)

Олеся

І навіщо я сказала, що спитаю його… Як я його спитаю? Одначе Влас зовсім не такий став, як перш був!.. Де поділась жартовлива, гостра розмова? Чи давно безпечно та весело розмовляв? Що з ним починилось?.. Невже болість так пригнітила його?.. Мене обходить. Ні вчора, ні позавчора і на берег не навідався, а перш сам казав: як іноді не піду з вудками, то цілий день нудюсь. Як ожениться Влас, з ким тоді я буду над вудками сидіть, з ким буду розмовлять?.. І не співатиме вже він щовечора…

Ява 5

Входить Влас.

Влас

Я знаю, чого мене мати послали в хату. Ну, радьте, совітуйте, вговорюйте…

Олеся

Твоя мати прохала мене, щоб я тебе спитала, чому ти не женишся.

Влас

Чом? (Потупив очі.) І вам не скажу, і матері, і нікому!.. (Помовчав.) Ну, а ви радите мені женитись?

Олеся

Мати твоя…

Влас

А ви?

Олеся

Що ж я?

Влас

(зиркнув на неї).

Ех, Олександре Кіндратовно! Не бралися б ви мене вговоряти, краще б було…

Олеся

Я тебе не вговорюю. Як сам собі знаєш, так і роби!..

Влас

(дивиться на неї).

А я вас вговоряю: не ходіть ви більш до нас, бо піде слава про вас і про мене! Гаразд, оженюсь!.. Ви так і матері скажіть: «Вговорила, і на котру покажете, ту й посвата»!..

(Хутко пішов.)

Олеся

Власе!.. Стривай!.. Гнівається!.. За віщо ж?.. Так чудно глянув мені в вічі і так глибоко пройняв тим поглядом, що аж моторошно зробилось, і мов мені заціпило! Не змогла йому нічого й сказать, немов оніміла!.. В погляді його таке щось блиснуло, від чого любо робиться на серцеві і заразом аж страшно!.. Яка я безсердечна, яка я черства, яка злюка!.. Дома розпалилась і сюди принесла отруту на язиці… Навіщо казала йому, щоб оженився?.. Яке мені діло?.. Сказала – і розгнівала його!.. Дожену його зараз і перебалакаю!.. Як же мені жаль стало Власа!.. (Хоче бігти і зупиняється.) Серце так стисло, аж коле в грудях!.. Ох, як мені жаль тебе, Власе!..

(Хутко пішла.)

Завіса.

Картина 2

Сад. В глибині кону баркан з хвірткою. За барканом далеко видко село; на першім плану ганок будинку.

Ява 1

Кіндрат Антонович і вчитель ідуть до будинку.

Кіндрат Антонович

Спасибі вам, що провідали, давненько у нас не бували.

Вчитель

Все не було зайвого часу: спершу екзамени були в школі, а потім сам лагодився до екзамену, але не спромігся і відклав на той рік.

Кіндрат Антонович

Що таке? Тобто хочете ще вчитись? Здається, вже й так добре вчені?

Вчитель

Ге! Такими вченими, як я, можна багато гребель загатить.

Кіндрат Антонович

Жонаті і діток тройко маєте, про що б інше дбати, а ви про навуку; дивно!..

Вчитель

Кожен дба про те, що йому любіш.

Кіндрат Антонович

Треба дбати про те, що доходніш. Ах-ха-ха.

Сідають.

Так-так. Може, покурите?

(Дає порт-табак.)

Вчитель

(робе цигарку).

Ого-го! Пішли, як кажуть, наші вгору, по два разом на верьовку! Ви вже второй сорт курите, он як?

Кіндрат Антонович

Не можна… Знаєте, на такій вже линії…

Вчитель

(закурює).

Линія – це велика сила. Годилося б первий сорт купить.

Кіндрат Антонович

Не рощот, тепер ціна висока на турецький тютюн… Не рощот.

Вчитель

Як же Олеся пожива?

Кіндрат Антонович

Спитайте, як я поживаю, а Олеся що, їй байдужісінько!.. Откровенно кажучи, я вже й ума не приберу, як на це діло й дивитись. Чи то Господь нас нею покарав, тільки не знаю, за які гріхи? Чи, може, раптом світ пішов навиворіт, так що ми, старики, не зогляділися і через те нічого не розчовпимо? У нас тепер в дому просто смішеніє язиків!..

Вчитель

Мені і здалось з першого погляду, що ви дуже стурбовані…

Кіндрат Антонович

Як же тут не стурбуватись, коли зовсім з ніг збився? Вірите, ночей не сплю, їжа не йде на думку. Оце вже днів з десяток сам не свій: схоплююсь уночі, хожу-хожу по хаті, думаю-думаю, аж голова почне колесом ходить. І стара моя зовсім знесилилася, сердешна, цілісінькі ночі теж не спить; все охає… Прямо, откровенно кажучи, скрутила нас дочка-єдиначка, як бублик.

Вчитель

Що ж трапилось?

Кіндрат Антонович

Взича і корить мене щоразу, що не так роблю, що не так з людьми повожуюсь, не так міркую, не так дивлюсь, не так балакаю… Все не так!.. Всім людям я таким здаюсь, як і треба, а дочці моїй іншим. Вірите, що іноді своїми розсужденіями доведе до того, що аж зубами заскрипиш, і коли б на той час трапилась під рукою палиця або батіг…

Вчитель

Що це ви, як то можна?

Кіндрат Антонович

Вона таки доскоче свого!

Вчитель

Це вже посліднє діло.

Кіндрат Антонович

Вона на те веде!

Вчитель

Звичайно, що непорозуміння в сем’ї – це неабияке лихо… Послухайте ви моєї поради! Благає вона вас, щоб відпустили її вчитись, ну і ввольніть її волю.

Кіндрат Антонович

Щоб, як ще більш вивчиться, та тоді вже плювала батькові межи очі?

Вчитель

Як то можна? Ніколи цього не може вчинитись,

Кіндрат Антонович

Ні, не треба нам ніяких навук! Нехай сидить дома, схаменеться. Я цілий вік труждався, навколюшках повзаючи, увесь вік злидні годував, не доїдав, не допивав… А вона всього того не хоче зважити?

Вчитель

Ні, вона добре все розуміє і зважа, тільки знаєте, палка натура, молода ще… Нехай спершу до всього придивиться, може, й погляд інший виробе. А вам треба потерпіть…

Кіндрат Антонович

Добре вам розсуждать, а побули б ви у моїй шкурі… Краще б вона не знала азбуки та почитувала б батька-матір.

Вчитель

А хіба й таких мало, що ні «аза в глаза» не тямлють [11], а витворяють ще гірш?

Кіндрат Антонович

Та воно, положим… Іменно, що світ перевернувся!.. Вірите, що іноді серце так заболить, як не розірветься. (Помовчав.) Оцими днями мужики почали, знаєте, налопом лізти до мене за позикою, на попередній відробіток; я ховаюсь від них, а Олеся нарочито вишука мене та й пошле їх до мене, мов навмисне прямо нацьковує!

Вчитель

А до кого ж мужичкам і обертатись, як не до вас? Мухи завжди до патоки лізуть.

Кіндрат Антонович

Так помилуйте ж! Як же я йому позичу, коли я бачу, що не сила його відробить; інший, може, й радніший би, коли ж напозичається аж до зав’язки, а як прийде час відроблять, тоді його і рвуть на всі боки… Навіщо ж мені та рахуба? Я за свої гроші скрізь заблаговременно знайду робітника… Інший набереться тієї позики, як реп’яхів, та гляди, ще заслабне в робочу пору, тоді годі йому вже й дихати, зразу злидні його стріскають… Треба знать, кого, слід рятувать, а порятунок без товку все рівно, що жбурляти гроші через голову або заплющивши очі…

Вчитель

Практично, цілком практично!

Кіндрат Антонович

А як же інакше?

Вчитель

Як я і скажу вам, як слід інакше, то все рівно ви не зробите по-моєму.

Кіндрат Антонович

Ви все з книжок? Ті, що книжки пишуть, не тямлять нічого… Конешне, робочі руки потрібні нам, без них у хліборобстві не обійдешся; але й мужик наш так вже тепер спаскудився та змошенничився, що не знаєш, якого вже й способу до нього добирать. Віддаси руками, а не виходиш ногами.

Вчитель

Кажуть, який піп, така й парахвія.

Кіндрат Антонович

Що?.. Це ж ви у який бік штрикнули?

Вчитель

Ні в який, я прямо кажу. Нічого в світі не чиниться без прикладу, на все мусить бути примір. Самі кажете, що мужик тепер зопсувався і змошенничився; стало бить, перш він таким не був?

Кіндрат Антонович

А не був, ні!..

Вчитель

Так хтось же його зопсував і змошенничав?

Кіндрат Антонович

А хто ж такий?

Вчитель

Ви, либонь, до цього діла ближч стоїте, вам би і годилось пошукать виноватого.

Вчитель

Ні, спасибі. Я по ділу до вас зайшов.

Кіндрат Антонович

По якому?

Вчитель

Оце тижнів через два у нас мають бути вибори попечителя школи, і мало не всі показують на вас; священик теж радить вас прохати…

Кіндрат Антонович

Спасибі за честь! Конешне, це довжность почотна…

Вчитель

До цього часу вибирали у попечителі з дворян, а тепер пора і з другого сословія.

Кіндрат Антонович

А звичайно. Та й, откровенно кажучи, у нас в окрузі і дворян, як кіт наплакав, званіє від дворян тільки й зосталось… Мене просять, щоб я й за старосту церковного… Перш старостували повковники, копитани, а тепер де вони поділись? Довжность теж почотна, тільки багато одіймає часу.

Вчитель

А попечительство не важка обязанность. Пожертвуєте скільки там десятків в год…

Кіндрат Антонович

Прожертвовать?.. Так-так… Чому й не прожертвовать, а тільки яка мені з того користь?

Вчитель

Благодарность від вищого начальства, подяка від школярів.

Кіндрат Антонович

Положим, але видимості від тієї подяки, щоб, стало бить, кожен бачив, який я добродіятель, так і нема. На лобі не буде у мене написано про мою добродіяльиість.

Вчитель

Награждають часом медаллю.

Кіндрат Антонович

(хутко).

Справді? А за віщо швидш можна медалю получить: за церковного старосту чи за попечителя?

Вчитель

Де ваша служба буде корисніш, там і получите.

Кіндрат Антонович

Так-такІ Та таки, мабуть, прийдеться і церковним старостою бути, і попечителем.

Вчитель

І чого доброго, дві медалі получите.

Кіндрат Антонович

Ні, я не то, що… Воно, положим, і медалі відзнака… А то, що обидві довжності почотні… Опріч того, нехай вже всі знають, що я не скотина і не скнипа як другі, і знов не зажеря який-небудь…

Вчитель

(встає).

То, значить, можно вас сміло вибирать?

Кіндрат Антонович

Та вже вибирайте. Воно ж таки це діло і спасенне?

Вчитель

А як же? Прощавайте до якого часу.

Кіндрат Антонович

Куди ж так скоро?

Вчитель

Та мушу тут ще декуди зайти.

Кіндрат Антонович

Може, по чарці? Га?

Вчитель

Та воно не шкодить…

Кіндрат Антонович

А як не шкодить, то чому ж нам і не чокнутись?..

Пішли.

Ява 2

Олеся

(одна, іде з-за баркана з вудками і скільки рибин на кукані).

Шукала скрізь Власа, не знайшла. Взяла вудки, пішла на річку, думала, там знайду його, і туди не прийшов. Як скучно мені! Неначе без Власа і світ нудний. Куди ж він подівся?

(Помовчала.)

І день сьогодня, мов на злість, якийсь невеселий, нахмурений, ніби зовсім осінній: пташки в саду вже не щебечуть, і лист на дереві поблід, і травиця не красується вже і пахощів не розпуска… Ще ж, либонь, тільки що обробились в полі; де ще та зима, а навкруги неначе почина все дрімать… Хоч листу на дереві ще й рясно, та вже той лист млявий, сонний, пожовклий; травиця, як килим, густа, та не так вже вона зеленіє, як зеленіла ще позавчора… Вчора якась пташка, отам у кущах, щебетала невмовкно, а сьогодня і вона гласу не подає. Вітер помеж очеретами шумить і своїм невмовкним, рівним гулом наганя сумоту… Не змогла на річці і півгодини висидіть: очерета шумлять, виють, лози гнуться, похиляються, стогнуть. І тут не весело!.. Сумно всюди, всюди тихо, немов перед яким лихом…

(Помовчала.)

Чого Влас, як спитала його, чому не жениться, втопив спершу очі в землю, а далі так глянув на мене, немов загадав нерозгадану загадку!.. В погляді його я неначе постерегла заразом і горе, і одчай, і злобу!.. Чому він не хоче оженитись? Скільки разів розмовляла з ним одверто, щиро, як друг, невже ж таки не промовився б хоч словечком, коли б у нього було що на думці? І навіщо б таївся від мене? Порадився б зо мною, розважив би свій смуток… Либонь, він щось задумав?.. Завжди був веселий, гострий, жартовливий, а оце зразу немов переродився, неначе зовсім не тим став. Яка ж причина?..

За лаштунками чутно Власів спів, Олеся упустила вудки і ніби остовпеніла.

Без тебе, Олесю, пшениченьку жати,

Без тебе, серденько, увесь день скучати.

Як день прийде, то рве душу,

А ввечері прийти мушу,

Хоча нераненько, Олесю, серденько!

Без тебе, Олесю, сонечко не гріє,

Без тебе, серденько, буйний вітер віє.

Як день прийде, то рве душу,

А ввечері прийти мушу,

Хоча нераненько, Олесю, серденько!

Олеся

Без Олесі?.. А Олесину, думаєш, не рве душу? (Ламає несамовито руки.) І Олесю без Власа, либонь, сонечко не гріє! (Прислухається.) Не чуть? Замовк? Так недовго, так мало співав… Не повинно буть! Не можна так, боляче! І все замовкло навкруги, ніби померло. Може, це мені тільки вчувся його голос, а він не співав?.. Невже нарочито пустив голосок, щоб подратувать?

Чутно десь далеко Власів спів.

О, знов! Спів це чи дивовиддя?.. Не чуть!.. З’явився голосок і, як марево, розвіявся від подиху вітру… (Помовчала.) Як сонечко червоно-червоно заходить, певно, на дощ. О, пташечка у лозах защебетала, немов сонечкові на добраніч. Як чудово промінь сонця ондечки позолотив осокора і хутко-хутко біжить по листях, то з дерева на травицю, то знов на дерево, неначе грається; тепер заховався під листя і освітив його зісподу. Ач, то блисне, то потемніє. Знов червоним золотом розіслався по листях, по дереві, по річці і по всьому лугу!..

Ява 3

Олеся Марфа Варфоломіївна.

Марфа Варфоломіївна

(із-за баркана).

Здорова була!

Олеся

Хто це? А, Марфуша… Насилу Бог дав силу!

Цілуються.

Марфа Варфоломіївна

Хоч ви за нами й не дуже, так ми ж за вами не байдуже.

Олеся

Справді, я давно у вас не була… Найшло щось на мене… (Регоче.) У кімнату підемо?

Марфа Варфоломіївна

Ні, посидьмо тут, у садку.

Олеся

Стривай же, я віднесу рибу та вудки і зараз вернусь. Сьогодня був зовсім плохий кльов, бачиш, як мало впіймала?

(Несе рибу у будинок.)

Марфа Варфоломіївна

(сама).

Довідаюсь, чи правда ж тому, що плещуть скрізь: вже ніби вона покохала якогось простого парубка! Щось, мабуть, є схожого, вона таківська! Та й люде з якої речі стали б плескати? Ну, якщо тому правда, то убила грінку, виміняла шило на швайку: дияконенка на якогось мугиряку!..

Олеся

(іде).

Я тобі рада, Марфушо!

Марфа Варфоломіївна

Щось ти не так балакаєш.

Олеся

Єй-богу, рада!

(Цілує її.)

Марфа Варфоломіївна

Яке в тебе гаряче лице і руки. Може, нездужаєш?

Олеся

Здужаю, цілком не хвора… Що ж у вас нового?

Марфа Варфоломіївна

Ніякої новини. Хіба те тільки, що Нихвінт заручився на Козубській, – чула про це?

Олеся

Чула. Нехай йому Господь допомогає!

Марфа Варфоломіївна

Нудив-нудив світом за тобою, а далі з одчаю шелесть за рушниками до Леоніди.

Олеся

Все ж не те, що з кручі в річку. Вони будуть щасливі. Кожен з них задоволений цілком сам собою, а це певний заклад щастя. Леоніда і брат твій якраз до пари: обоє рябоє!

Марфа Варфоломіївна

Глузуєш? Чому не глузувать, коли, мабуть, сама такого вже доскочила щастя, що ні в казці сказати, ні пером списати?.. Бачу, по очах бачу, що щаслива. Певно, досхочу закохалася? Скажи, хоч в кого?

Олеся

Куди це ти метнула? Ні в кого, Марфушо, я не закохана…

Марфа Варфоломіївна

Виховуєшся? Воно так і слід з подругою поводитись!..

Олеся

Я не хочу таїтись, не вмію… Я справді закохана в свою думку, але якщо й вона не сповниться, тоді і я опущу руки і попливу по течії: куди вода, туди і я.

Марфа Варфоломіївна

Це ти щось чудне, незрозуміле говориш! Я не розберу нічого.

Олеся

(регоче.)

Я й сама себе не розберу!.. Ти думкам моїм не подруга, через те й не зрозумієш нічого!..

Марфа Варфоломіївна

Тобто ворог?

Олеся

Ні сяк, ні так.

Марфа Варфоломіївна

Як собі хочеш, так і міркуй.

Олеся

Ти не гнівайся, Марфушо. На мене щось таке іноді находить… І зараз чогось мені так тяжко, що й вимовить не можу.

(Схилила голову на руку.)

Марфа Варфоломіївна

(помовчала).

А в нас чутка пройшла…

Олеся

Яка?

Марфа Варфоломіївна

З пальця того не висмокчуть.

Олеся

У мене голова горить, а ти почала балакать недомовками! Яка, яка ж чутка?

Марфа Варфоломіївна

Тільки не знаю, як його на ймення, а кажуть, чорнявий, огрядний, стрункий і співака неабиякий.

Олеся

Чула ти дзвін, тільки не знаєш, звідки він. Я тобі всі, як на долоні, виложу свої думки; може, ти посмієшся над ними? Дарма, посмійся! Слухай, Марфушо! Часто люде шукають велетнів духа, героїв, а й довіку їх не знаходять, а знаєш, через що?

Марфа Варфоломіївна

Не знаю, а тільки навспряжки бачу, що ти знайшла велетня, чи так? Кажи швидш, хто він, де тут такий взявся, що тобі зумів запасти в душу?

Олеся

(обіймаючи Марфу Варфоломїівну, промовля з палом).

Такої міцної волі, такої одвертої душі я не зустрічала!.. Так дивитись прямо на людські відносини, так глибоко вдивлятись в людську душу і, постерігши її лихі вчинки, так сміливо виголошувати її хвальші може тільки чисте і непорочне серце. Душу його можна прирівняти заразом і до дитячої душі непідкупної, і до міцного дуба… Не балакучий він, а кожне його слово на вагу золота!..

Марфа Варфоломіївна

Це вже такого героя змалювала, що коли б і справді з’явився такий, то все на світі пішло б на новий лад.

Олеся

Не смійся, Марфушо! Такий тільки чоловік всьому дає інший сенс, і в те, що нам часто вбачається вже мертвим, він вдуває дух животворящий!..

Марфа Варфоломіївна

(регоче).

Сердешна дівчина! Казала я тобі не раз, що не доведуть тебе твої думки до пуття. Отже, і справдилось!.. Ха-ха-ха!

Олеся

Кажу ж тобі, що я більш у свою думку закохана! Або, може, і справді я непритомна?..

Ява 4

Ті ж і Лукерія Степанівна.

Лукерія Степанівна

(з перев’язаною головою).

Здрастуйте, серденько. Давно до нас пожалували?

Марфа Варфоломіївна

Оце незабаром. (Цілується.) Що це ви нездужаєте?

Лукерія Степанівна

(зиркнула на Олесю).

Е, дайте покій, серденько! Нема від чого здужати, коли щодня такий авилон… Спасибі, баба Горгопиха пошептала щось та злизала зазіх; потім звеліла прив’язати до голови листя з кислої капусти – трохи відпустило.

Марфа Варфоломіївна

Що ж, ломить чи стиска?

Лукерія Степанівна

Баба Горгопиха каже, що то супротивник іде від серця до голови.

Марфа Варфоломіївна

А ви пробували розсолом з огірків примочувати? Теж помагає.

Лукерія Степанівна

Ох, серденько, не до розсолу мені. Ох, Боже наш милосердний! А що, у вас вже огірки посолили чи ще ні?

Марфа Варфоломіївна

Матушка все чекають дощу. Кажуть: «Коли б дощик пройшов, щоб день через двоє після того вибрати, то саме ловкі були б огірки для соління».

Олеся встала і пішла до баркану.

Лукерія Степанівна

Ваші матушка великі скусниця солити огірки. Кажете, треба вибрати через двоє день після дощу?

Марфа Варфоломіївна

Через двоє або через троє.

Лукерія Степанівна

Коли ж така тепер засуха, що й Господи! Вчора у вусі у мене так засвербіло, думала, буде дощ; отже й не булої

Марфа Варфоломіївна

От кавунів ніхто так не посолить, як ви. Матушка все збираються у вас повчитись.

Лукерія Степанівна

Нехай прийдуть, повчу. Либонь, вони молодші від мене? Якщо молодші, то можна повчить, а як старіші, то хоч і навчаться, не поможе, не матиме сили. Треба тільки від старших повчатись. Ходім у кімнату чай пити, бо вже смерка… У нас переночуєте?

Марфа Варфоломіївна

Якщо не заважу.

Лукерія Степанівна

О, як то можна, щоб заважили? Така вже дорога гостя, така дорога!.. Де ж це Олеся? Не любить вона нашої розмови, все кудись далеко думками сяга, аж за хмари!.. (Тихо.) Помічаєте, яка зробилась? Вірите, іноді аж страшно робиться за неї.

Марфа Варфоломіївна

І на мою думку, вона не така, як була.

Лукерія Степанівна

Бачите, серденько! Змарніла, зблідніла… Отаке горенько! Уночі жахається, щось говоре крізь сон. Скільки разів хотіла покликать бабу, щоб пошептала, не хоче Олеся!.. (Ще тихше.) Ви б її розпитали, може б, вона вам призналася, що в неї на думці?

Ява 5

Ті ж і Кіндрат Антонович..

Кіндрат Антонович

А йди, стара, наливай чай. А, здрастуйте! Як ваше здоров’ячко?

Марфа Варфоломіївна

(чоломкається).

Спасибі. Батюшка і матушка вам кланяються.

Кіндрат Антонович

Благодарю. Дивина коїться у світі! І куди воно йдеться і до чого?.. Так оце мене мов молотком по виску ударило. Чуєте?

Олеся здалеку появилась.

Оце свіже прочитав у «Світі» – Леонід Петрович у Харкові в гостинниці застрелився.

Олеся

(убік).

Як? Що?

(З ляком біжить в глибину кону і зника.)

Лукерія Степанівна

Царство йому небесне!..

Кіндрат Антонович

Що це ти, здуріла? За самострадника гріх молитись!

Лукерія Степанівна

Ох, Господи, прости мене грішну!

Кіндрат Антонович

Іди ж, готуй там до чаю. Дивина коїться! Де ж це Олеся?

Лукерія Степанівна

Пішла через хвіртку наниз, чогось до річки пошвандяла.

(Пішла з Марфою Варфоломіївною.)

Кіндрат Антонович

Це Олеся як провіда, що Леонід стратив себе, якраз чогось налихотворить. Ще, борони, Боже, коли б і вона не наложила на себе ручок!.. Оці образовані люде, то вони якісь легкодухи, нетерплячі, зараз голову в петлю або кулю в лоба! Та невже ж я мусив Левонідові доплатити?.. А що ж би люде сказали? Дурнем прозвали б мене, скаженим!.. Бо таки дурнем і був би, був би скаженим, і тоді мене слідовало б посадовить в самашедший дом. Чогось так моторошно стає на серцеві, як подумаєш: живий був чоловік, а потім взяв та й застрелився… Не винен я в тім, а ніби винен… Не знаю, чи сказать Олесі зразу, чи нехай довідається, як сама прочита? Було б мені дати Леонідові з тисячу рублів, нехай би доїхав до Петербурга та там вже… А то в Харкові. Черстве у мене серце, жорстоке… Треба буде з Олесею мнягче… Серце у неї золоте, правдиве… І вродиться ж отака! Дивина!.. В кого вона?..

Ява 6

Павло і Кіндрат Антонович.

Павло

Що ж ви, господин хазяїн, общитали мене та й мовчите?

Кіндрат Антонович

Як ти посмів через горниці пройти, хто тебе пустив?

Павло

Як перш ходив сміливо, так і тепер пройшов; що мені, дивина по горницях ходить?

Кіндрат Антонович

Хто тебе провів, питаю?

Павло

Ніхто, сам пройшов. Сам знаю всі ходи і переходи. Пожалуйте злотого!

Кіндрат Антонович

Якого злотого?

Павло

Мого, котрого ви мені не додали.

Кіндрат Антонович

Коли ще був рощот, а ти тепер тільки полічив?

Павло

Так що ж, що тепер? Перелічив і бачу, що ви мене обмошенничали. Віддайте злотого, бо так нечесно!

Кіндрат Антонович

А скільки ти мені посуди перебив, то я того не лічу. За віщо я тебе прогнав? За те, що одинадцять тарілок розбив!..

Павло

То другий рощот… Віддайте злотого!

Кіндрат Антонович

Піди геть! Я тебе велю з двору в шию вигнать!

Павло

Руки короткі!

Кіндрат Антонович

Що таке? Ах ти ж…

Павло

Та не вдариш. А вдариш, штрап заплатиш!

Кіндрат Антонович

Геть мені зараз!

(Наступи на нього.)

Павло

Та не вдариш. Віддай злотого, тоді й піду!

Кіндрат Антонович

Я тобі не винен!

Павло

Не віддаси?

Кіндрат Антонович

Не віддам!

Павло

Не віддаси?

Кіндрат Антонович

Сказав раз, і шабаш.

Павло

Ти ще Павла не знаєш, дасться він тобі взнаки!

Кіндрат Антонович

Гей! Хто там є у дворі, візьміть цього скаженого відсіля!

Павло

Я тобі злотого не подарую, я тебе спалю!

Кіндрат Антонович

Що? А хто там є, ідіть сюди! Чуєте, що він говоре? Постривай же, завтра становому на тебе донесу!

Павло

Я твого станового так точнісінько боюсь, як і тебе. Мене, може, нанято за лакея до генерала Яновського, так от ти і знай, хто такий тепер Павло! А ти думаєш, що я в тебе знов чередником буду! А не діждеш. А злотого я тобі не подарую!

(Пішов у хвіртку.)

Кіндрат Антонович

Чого доброго, ще й справді підпале. Він скажений! Тепер кожного остерегайся. Он як розпаскудився капосний народ!.. Чуєш ти, кручений, вернись! (Убік.) Хай йому лихе з його злотим! (До Павла, котрий з’являється на хвіртці.) На тобі злотого! Хоч я тобі і не винен, але у мене охота є подарувать тобі!

Павло

А у мене нема охоти подякувать, бо він мій! (Взявши гроші.) І з тим хоч і до свиданія, господин лакей!..

(Пішов.)

Кіндрат Антонович

Ніколи з мугиряки не жди добра: він тебе щоразу радий у ложці води утопити!

(Іде в будинок.)

Ява 7

Олеся

(хутко біжить).

Зараз довідалась, що Леонід Петрович застрелився!.. Я батькові у вічі виявлю всю його провину, виявлю так, як вона у моїм розумові склалася, а потім хоч і з кручі в річку головою! (Прислухається.) Що?… Либонь, Власів голос?

(Зупинилась.)

Ява 8

Влас і два старости проходять за барканом.

Староста

Бач, ще й не стемніло гаразд, як ми управилися, потому понімаємо, як і що! Іди ж, скликай на сватання товаришів.

Пішли.

Влас

Спасибі вам! (Убік.) Коли б швидш звінчатись!.. На котру мати сказали, ту й посватав. Ніколи навіть і не балакав з нею, а тепер посватав і злучимось навік… Цікавий буде шлюб… Вволив материну волю, нехай знають, який я покірливий! (Схопив себе за груди.) Пропаду!.. А так мені й треба, щоб не розпускав серця, не задивлявся на нерівню! Олександра Кіндратовна хотіла зо мною погратися, як кіт з мишею?.. Ні, я тобі не виграшка!..

Олеся

(підходе).

Власе! Насилу я тебе зустріла. Я тобі хотіла сказати…

Влас

(кланяється).

Не треба більш розмови, все вже сказали… Просю вас, Олександро Кіндратовно, на весілля.

Олеся

(з жахом).

Що таке?

Влас

Побрав рушники у Олесі Гринченкової. Весілля в неділю. Прощавайте!..

(Хутко пішов.)

Олеся

У Олесі?.. І вона Олеся? То це ти їй приспівував: «Без тебе, Олесю, сонечко не гріє…» А я думала, що мені, я марила!.. Власе-Власе, за віщо ж ти так знущався надо мною?

(Упала на лаву.)

Ява 9

Марфа Варфоломіївна і Олеся.

Марфа Варфоломіївна

Вже стемніло. Певно, Олеся з ним розмовля за барканом. Ану, підкрадуся та послухаю. (Іде і натикається на Олесю.) Ой, що це? (Придивляється.) Олеся!.. Ніби заснула!.. Ні!.. Вона нежива! Ой, Боже мій!.. (Біжить.) Кіндрат Антонович! Лукерія Степановна!

Ява 10

Ті ж, Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна.

Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна

Що тут таке трапилось?

Марфа Варфоломіївна

Не знаю, що з Олесею, мов нежива!..

Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна

(кидаються до Олесі).

Олесю! Донечко! Ой, Боже мій! Що ж це таке? Певно, довідалася про Левоніда.

Лукерія Степанівна

Ох, безталанна ж я сиротиночка! Одним одна дитина, одну вигодувала, і та… Ой, Боже мій!..

(Ридає.)

Кіндрат Антонович

Олесю, голубко, розкрий же очиці! Донечко моя, промов хоч словце! Олесю, прости мене!.. Я вчиню твою волю, загадай, що хочеш, я все зроблю, тільки не сироти мене на старости літ! Я ж не думав, я ж не гадав, щоб ти так близько все приймала до серця!.. Ой, горенько, ой, лишенько!..

Марфа Варфоломіївна

Цитьте, вона дише!..

Олеся

(розкрива очі).

Де я? Ох, стривайте!.. Десь дзвонить далеко… Чи це у мене у вухах… Голова яка важка.

Її підіймають.

Вітру дайте! Душно… Вітру!..

Кіндрат Антонович

Що це з тобою починилося? Скажи, моє дитя!

Олеся

Ноги підломлюються.

Її садять на скамейку.

Що це, й справді, зо мною? Вже ніч, чи це у мене в очах темніє?

Кіндрат Антонович

Ніч, донечко, давно вже ніч.

Олеся

А був день, ясний день, сонце червоніло, заходило, пташки щебетали… Чого ж зразу небо заволокло хмарами і раптом потемніло?.. Може, я сплю?

Кіндрат Антонович

Очумайся, голубко!

Олеся

Ні, я не сплю! Це тато, ось мама, це Марфуша?.. Я не сплю! А спала, довго спала, мені ж здавалось, що то навспряжки, а не у сні… Тата бачила у сні. Ви ніби взяли моє серце і так боляче давили, а з нього кров капала, така гаряча!..

Марфа Варфоломіївна

Яка страховина!

Кіндрат Антонович

Що це з тобою, моє дитяточко?

Олеся

Спала я, довго спала… Ох, який же дивний, який то страшний був сон!..

Кіндрат Антонович

Господь з тобою, любе дитяточко моє!

Олеся

Як любо, тату, ви промовляєте! Як тепло робиться на серцеві від ції промови!.. Промовляйте до мене якнайтепліш, якнайрідніш, бо я нещасна!.. Ох, як давить мене і зараз той сон. Приснилось мені, ніби покохала я козака з душею великою, з широкою волею, з глибоким серцем, з світлим розумом… Стривайте, як його ймення? Забула!.. Зараз знала і забула. І не треба, боляче пригадувать. Я дихала його подихом, думала його думками, дивилась його очима, балакала його мовою… Сказав би він мені: «Замовкни»! – я раптом оніміла б; сказав би: «Помри» – зціпила б уста і не дихнула б. Цілком він опанував мною. Коли його не було зо мною, то й сонечко не світило і не гріло, і зірки згасали, і місяць заволікався хмарою… І потім він мені зрадив… Другу він кохав, другій співав, а я його кохала!..

Кіндрат Антонович

Завжди я був тобі батьком, а не злим вітчимом.

Олеся

Як кріпнуть і уміцняються мої сили!.. Є знов мені чим жить!..

(Цілує його руки)

Кіндрат Антонович

Нехай тебе Господь благословить на новім путі твоїм! Не проклинай тільки татка.

Олеся

Не проклинатиму, а щоранку й вечора молитимусь за вас Господеві! (Пада навколюшки.) Боженьку щедрий, ти зглянувся наді мною!

Лукерія Степанівна

Ой, Олесю ж моя, Олесю! На кого ж ти мене покинеш?

Олеся

(цілує її руки).

На оту мою зірочку, мамочко, котра зразу так весело в небі засяла! Коли вам стане сумно, тоді вдивіться в неї пильно і забудьте все, що навкруги вас коїтиметься, і зірочка та розкаже вам всі думки вашої Олесі!..

Завіса.

Примітки

10. Друга пречиста – різдво Пресвятої Діви Марії (Богородиці), яке відзначалося 21 (8) вересня.

11….ні «аза в глаза» не тямлють… – себто є неписьменними.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 334 – 354.